Рєпін Юрій Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рєпін.
Рєпін Юрій Ілліч
Портрет Ю. І. Рєпіна роботи В. С. Сварога, (1915), Музей-садиба І. Ю. Рєпіна «Пенати»
Народження29 березня (10 квітня) 1877(1877-04-10)
місто Чугуїв, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть9 серпня 1954(1954-08-09) (77 років)
 Гельсінкі, Республіка Фінляндія
ПохованняПравославний цвинтар (Гельсінкі)
Країна

Російська імперія Російська імперія

Фінляндія Фінляндія (з 1939 року)[1]
Жанрпортретная, історичний, жанровий живопис
Діяльністьхудожник
Роки творчості1897[4] — 1954[4]
БатькоРєпін Ілля Юхимович
МатиРєпіна Віра Олексіївнаd
Роботи в колекціїФінська національна галерея і Ермітаж
Нагороди

II золота медаль Мюнхенського Сецесіону (1910)[2];

  • премія імені принцеси Євгенії Ольденбурзької (1910);
  • II премія з історичного живопису Товариства заохочення художників (1913);
  • премія з історичного живопису Товариства ім. О. Куїнджі (1915)[3][2].
CMNS: Рєпін Юрій Ілліч у Вікісховищі

Юрій (Георгій) Ілліч Ре́пін (29 березня [10 квітня] 1877, Чугуєв, Харківська губернія, Російська імперія — 9 серпня 1954, Гельсінкі, Фінляндія) — російський живописець, член Товариства пересувних художніх виставок,[5] син Іллі Рєпіна від його першого шлюбу з Вірою Олексіївною Шевцовою (1854—1918).[6][7]

Біографія

[ред. | ред. код]
«Великий вождь» (Петр I перед Полтавською баталією), (1910), полотно, олія, Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви».
«Моя дружина»[ком. 1], (1909), полотно, олія, Державна Третьяковська галерея.

Третя дитина у сім'ї Іллі Рєпіна та Віри Олексіївни Шевцової. Народився у Чугуєві у батьківському домі художника після його повернення із тривалої поїздки за кордон. При хрещенні дитині дали грецьке ім'я — Георгій.[8][9]

Після розлучення батьків у 1887 році Юрій та його молодша сестра Тетяна залишилися жити з матір'ю, старші дочки І. Ю. Рєпіна переїхали до батька.[10]

Початкову художню освіту здобув у малювальній школі княгині М. К. Тенішева, де його батько викладав живопис і малюнок. У 1899 році вступив вільним слухачем до Імператорської Академії мистецтв. Займався в майстерні батька, потім — у П. О. Ковалевського, а з 1903 — в майстерні академіка Д. Н. Кардовського.

У 1903 закінчив Вищі педагогічні курси при Академії мистецтв, навчався в класі батального живопису Ф. А. Рубо. У 1905 році, одружившись із Параскою Андріївною Андрєєвою (1883—1929), кинув навчання, не отримавши звання класного художника.[11] У 1906 році в сім'ї народився син Гай[12][13], у березні 1907 року другий син — Дій.[1][ком. 2]

З 1907 року жив поряд з батьком у селищі Куоккала, де Наталія Нордман-Северова, цивільна дружина Іллі Рєпіна, виділила Юрію та його сім'ї ділянку[ком. 3], на якій побудували будинок із майстернею, названий ним через архітектурну схожість «Вігвам».[16] [ком. 4]

У 1914 році відкрив у Куоккалі приватну малювальну школу для дітей.

У Петербурзі Юрій був чимось на зразок юродивого часу Василя Блаженного. Він з'являвся в Академії «в лахмітті блудного сина і в опорках нічліжника на босу ногу» і, хоча учні ставилися до нього з повагою і намагалися не помічати його жебрацького вбрання, справляв «жалюгідне, навіть трагічне враження».[18]

Після виходу у квітні 1918 року частин шюцкора до колишнього митного кордону Великого князівства Фінляндського, а також закриття кордону між Фінляндією і Російською Радянською Республікою, яке послідувало за цим, разом з усією сім'єю Рєпіних зазнавав сильних злиднів,[1] практично перебуваючи на утриманні батька.

У листопаді 1925 року Ю. І. Рєпін отримав у фінської влади «паспорт Ліги Націй», що давав можливість виїзду за кордон. Делегація радянських діячів культури, що відвідала влітку 1926 року І. Ю. Рєпіна, до якої входили художники-засновники АХРР: Ісаак Бродський, Євген Кацман, Павло Радімов та Олександр Григор'єв, запросила Ю. І. Рєпіна приїхати до СРСР. Поїздка Ю. І. Рєпіна до Ленінграда, що відбулася восени 1926 року, була розрекламована в газетах; художник отримує замовлення на написання картини «Кінець самодержавства».[ком. 5]

Зовнішні зображення
Куоккала. Гельсінкі.
Будинок Юрія Ілліча Рєпіна («Вігвам»), на ділянці, яку йому видала Нордман. (1911 рік).
И. Е. Рєпін і Ю. І. Рєпін. (1928 рік).
Одна з останніх фотографій Іллі Рєпіна із сином Юрієм. (1930 рік).
Юрій Рєпін в останні роки життя. (1950-ті роки).

Зазнавши сильного потрясіння після смерті дружини (1929)[ком. 6], батька (1930)[ком. 7] та сестри Наді (1931)[ком. 8], вів замкнутий, релігійний спосіб життя, у нього з'явилася схильність до містицизму, основною темою його творів стає тема пристрастей Голгофи.

У лютому 1935 року під час нелегального перетину кордону СРСР пропав безвісти син Юрія Рєпіна Дій, який став моряком і повернувся в Куоккалу після десяти років плавання на суднах кількох судноплавних кампаній. Намагаючись дізнатися про долю сина, Рєпін пише листи директору Державного літературного музею В. І. Бонч-Бруєвич, а потім і самому І. В. Сталіну. Як стало згодом відомо зі справи Архіву УФСБ по Санкт-Петербургу та Ленінградській області, Дія (Дмитро Юрійович Рєпін) був заарештований під час нелегального перетину кордону СРСР і засуджений до розстрілу 10 червня 1935 року військовим трибуналом Ленінградського військового округу за статтями 58-8 і 84 КК РРФСР. Дію Рєпіна ставилася в провину «спроба організації замаху на вищих керівників партії та держави». На думку слідчих НКВС СРСР, він був членом відразу двох антирадянських організацій: в куоккальському відділенні Братства Російської Правди і в Російському загальновійськовому союзі.[1] Справжні причини переходу Дієм Рєпіним радянського кордону залишилися невідомими.

У листопаді 1939 року під час масової евакуації населення перед початком радянсько-фінської війни Ю. І. Рєпін із сестрою Вірою був вивезений фінською владою в село Леванто громади Мянтсяля на північ від Гельсінкі.

Після Другої світової війни жив у Гельсінкі.[20] Продовжував займатися живописом, використовував фанеру та картон. Писав ікони для православних храмів Фінляндії портрети на замовлення. Не мав постійного притулку, бродяжив. Відомо, що ще за життя старшої сестри Віри Іллівни[ком. 9] Ю. І. Рєпін жив у нічліжних будинках.[ком. 10]

9 серпня 1954 року наклав на себе руки, викинувшись з вікна четвертого поверху будинку Армії порятунку в Гельсінкі.

Похований поряд зі старшою сестрою Вірою Іллівною на православному цвинтарі Гельсінкі в районі Лапінлахті[fi].


Творчість

[ред. | ред. код]
"Тюренчен. У славній смерті вічне життя. (11-й Східно-Сибірський стрілецький полк у Тюренченському бою), (1914), полотно, олія, Приморська державна картинна галерея.

Працював у манері імпресіонізму. Будучи помічником у майстерні І. Є. Рєпіна, перебував під сильним впливом батька. Писав історичні картини, портрети та пейзажі. Створив багато картин на євангельські теми.

У 1910 році за картину «Великий вождь (Петро I перед Полтавською баталією)» отримав ювілейну премію імені принцеси Євгенії Ольденбурзької та II золоту медаль Мюнхенського Сецесіону.

1914 року за картину «Тюренчен. У славній смерті вічне життя», замовлену в 1912 році шефом 11-го Східно-Сибірського стрілецького полку імператрицею Марією Федорівною Романовою, матір'ю царюючого імператора Миколи II[21][22] — другу премію Товариства заохочення мистецтв, 1915 року — премію з історичного живопису на конкурсі імені А. І. Куїнджі.

У 1911—1912 роках брав участь у роботі Всеросійського з'їзду художників. Експонував свої твори на виставках Мюнхенського Сецесіону (1910), на виставках Товариства незалежних художників (1911, 1913), Товариства пересувних художніх виставок (1914—1918).[5] [ком. 11]

Брав участь у виставках російських художників у Берліні (1930), Амстердамі (1930), Парижі (D'Alignan, 1931). В 1933 став членом новоствореного Товариства російських художників у Фінляндії.[23]

Примітки

[ред. | ред. код]
Коментарі
  1. ↑ Портрет Парасковії Андріївни Рєпіної, уродженої Андрєєвої (1883-1929) із сином Гаєм (Георгієм Юрійовичем Рєпіним, онуком І. Ю. Рєпіна).
  2. ↑ Мемуаристка Вера Андрєєва писала[14]:
    «Це були тихі, скромні юнаки і, крім звучних імен, нічим не нагадували стародавніх патриціїв часів розквіту Римської імперії»
  3. ↑ Ділянка землі в Куоккала, придбана І. Є. Рєпіним за 10000 рублів, була оформлена на Нордман-Северову[15].
  4. ↑ Згорів разом із садибою «Пенати» під час бойових дій 1944 року.[17].
  5. ↑ Картина так і не була написана.
  6. ↑ Парасковія Андріївна Рєпіна (Андрєєва) померла від туберкульозу і була похована в Лінтульському жіночому монастирі в ім'я Святої Живоначальної Трійці в Лінтулі[15].
  7. ↑ Зі спогадів художника, голови «Союзу російських художників Фінляндії» І. М. Карпінського][19]:
    «Ілля Юхимович лежав на столі на веранді, де зазвичай пили чай. Юрія Ілліча не було: він зранку кудись зник із рушницею. Шмаков насамперед запитав Віру Іллівну, чи замовила вона труну. Вона відповіла, що замовила, дорогу, з повним убором, і що про це турбуватися не треба. Незабаром повернувся Юрій Ілліч. У руці він тримав убитого зайця. Пройшовши на веранду, Юрій Ілліч прибив зайця в розіп'ятому вигляді до столу в ногах покійного і потім, вбивши ще один цвях, підвісив кошик із яблуками. Коли його запитали, що це означає, Юрій Ілліч відповів: «Я приніс у дар татові все, що міг найдорожчого».»
  8. ↑ Померла через пів року після батька Надія Рєпіна (1874-1931), з 1910 року страждала на душевне захворювання, що переросло до кінця життя в гостру форму шизофренії. Лікувалася у В. М. Бехтерева.[15].
  9. ↑ Померла 27 серпня 1948 року від розриву серця[19]
  10. ↑ По рассказам финских соседей[15]:
    «Он всегда был набожным, а к старости становился ещё религиознее. Он построил рядом с шоссе часовенку, в которой молился за Россию и Финляндию и за всё человечество… Юрий был мягкий человек, он не хотел убивать даже мух. Поэтому он не ел мясо зарезанных животных. Он собирал вынесенных морем мертвых рыб и солил их, запасая на зиму. У него была большая слабость — алкоголь. К нему он то и дело прибегал, но на следующий день, плача, просил у Бога прощения. Иногда он наказывал своё тело за грехи, стоя полуголым в муравейнике… Когда война началась, это было для него большим ударом. Он переехал в Хельсинки вместе с другими переселенцами и продолжал свою аскетическую жизнь, занимался живописью, жил на попечении Армии спасения… Жители Хельсинки с удивлением видели ходившего на зимнем морозе человека с великолепными седыми волосами, поразительно похожего на Петра Великого. У мужчины не было носков. Он ходил в открытых сандалиях, с босыми ногами на морозе. Конец Юрия Репина был грустным. Он не вынес жизни, избрав смерть, и сам определил свой день…»
  11. ↑ З 1915 - член Товариства[5].
Джерела
  1. ↑ а б в г Бородина Т. П. Под ред. В. Н. Барышникова, П. А. Кротова. (2011). Санкт-Петербург и страны северной Европы. Материалы Двенадцатой ежегодной международной научной конференции (PDF) (рос.) . Санкт-Петербург: Издательство Русской христианской гуманитарной академии. с. 33—46. ISBN 978-5-88812-402-4.
  2. ↑ а б Левченко Артем. Репин, сын Репина : [рос.] // «Вечерний Харьков» : Газета. — Харьков : ООО «Редакция газеты «Вечерний Харьков», 2007. — Вып. от 20 февраля, № 19 (9111).
  3. ↑ Репин Юрий Ильич 10.04.1877-09.08.1954. Собрание музея (рос.). Чувашский государственный художественный музей. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 15 квітня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  4. ↑ а б RKDartists
  5. ↑ а б в Рогинская Ф. Г. (1989). Товарищество передвижных художественных выставок (рос.) . М.: Искусство. с. 429. ISBN 5-87685-054-3.
  6. ↑ Лейкинд О. Л., Махров К. В., Северюхин Д. Я. РЕПИН Юрий (Георгий) Ильич : [арх. 11 березня 2018] : [рос.] // «Искусство и архитектура Русского зарубежья» : портал. — СПб. : Фонд имени Д. С. Лихачева, 2012.
  7. ↑ Карпенко М. А., Кириллина Е. В.,Левенфиш Е. Г., Прибульская Г. И. Архівована копія. — 75000 прим. — ISBN 978-5-9533-2765-7. Архівовано з джерела 18 листопада 2013 Архивированная копия. Архів оригіналу за 18 листопада 2013. Процитовано 17 квітня 2013.
  8. ↑ Сабодаш Е. Дети гения : [арх. 16 червня 2015] : [рос.] // Чугуевский информационный ресурс. — Чугуев : КУ «Художественно-мемориальный музей И. Е. Репина», 2011. — Вып. от 5 августа.
  9. ↑ Ермошенко Г. А. К 130-летию со дня рождения Юрия Репина : [арх. 4 березня 2016] : [рос.] // «Новости Чугуева» : газета. — Чугуев : Чугуевская радиокомпания.
  10. ↑ Инина Инна. Путь любви — от музы к бледной тени... (Илья Репин и его музы) : [рос.] // «Кстати» : журнал. — Минск, 2007. — № 9.[недоступне посилання з Июнь 2019]
  11. ↑ Юрий Ильич Репин (1877-1954). Живопись (рос.). ФГБНУ «Научно-исследовательский музей Российской академии художеств». 2011. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 квітня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  12. ↑ Крайзман Инора. Репин, или Repeen : [арх. 4 березня 2016] : [рос.]. — Стокгольм : Союз русских обществ в Швеции.
  13. ↑ Шумихин Сергей. Побег внука гения : [арх. 26 квітня 2013] : [рос.] // «Политический журналЪ» : Журнал. — М. : Управляющая компания ЗАО Медиа-Группа «Свобода слова», 2005. — Вып. 28 ноября, № 40 (91).
  14. ↑ Андреева В. Л. {{{Заголовок}}}. — 100000 прим.
  15. ↑ а б в г Комовский В. Ф. Далекая и близкая, легендарная и реальная Куоккала : [арх. 5 березня 2016] : [рос.]. — Репино : Муниципальный Совет и местная администрация муниципального образования поселок Репино, 2011.
  16. ↑ Дом Юрия Ильича Репина. Фото из коллекции музея-усадьби И. Е. Репина «Пенаты» (рос.). Архів оригіналу за 30 квітня 2013. Процитовано 25 квітня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  17. ↑ Варебрус Леонид. Русский Хельсинки: Юрий, сын Ильи : [арх. 16 листопада 2016] : [рос.] // «Иные берега» : Журнал. — М. : Союза театральных деятелей Российской Федерации, 2010. — № 1(17).
  18. ↑ В. А. Милашевский. Вчера, позавчера… Воспоминания художника.
  19. ↑ а б Составители Бродский И. А., Москвинов В. Н. {{{Заголовок}}}. — 40000 прим.
  20. ↑ Якушко Оксана. Репин и четыре варианта «Запорожцев» : [рос.] // «Сегодня.UA» : интернет издание. — Харьков : ЧАО "Сегодня Мультимедиа", 2008. — Вып. от 26 Августа.
  21. ↑ Филатов Юрий. Без вины виноватые. В одной из самых жестоких и трагических битв русско-японской войны русская армия понесла огромные потери и испытала неслыханный позор. Но её солдаты навсегда останутся героями : [арх. 18 січня 2017] : [рос.] // «Ежедневные новости Владивостока» : газета. — Владивосток, 2005. — Вып. от 5 августа.
  22. ↑ Стратиевский О. Б., Мизь Н. Г., Турмов Г. П. Тюренчен. В славной смерти вечная жизнь: Подвиг 11-го Восточно — Сибирского полка в одном из сражений русско — японской войны в картине Ю. И. Репина : [арх. 5 березня 2016] : [рос.] // «Наше наследие» : Иллюстрированный историко-культурный журнал. — М., 2003. — Вып. от 15 декабря, № 67—68. — С. 208—211. — ISBN 0234-1395.
  23. ↑ Лейкинд О. Л., Северюхин Д. Я. Общество русских художников в Финляндии. Хельсинки : [арх. 16 жовтня 2014] : [рос.] // «Искусство и архитектура Русского зарубежья» : Интернет-сайт. — Санкт-Петербург : Фонда имени Д. С. Лихачёва, 2010. — Вып. от 6 октября.

Література

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Рєпін_Юрій_Ілліч