Координати: 34°31′31″ пн. ш. 69°10′42″ сх. д. / 34.525277777778° пн. ш. 69.178333333333° сх. д. / 34.525277777778; 69.178333333333
Очікує на перевірку

Саурська революція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Саурська революція
Холодна війна та Афганський конфлікт
Війська та транспортні засоби біля воріт Арг[en] (президентського палацу) у Кабулі 28 квітня 1978.
Війська та транспортні засоби біля воріт Арг[en] (президентського палацу) у Кабулі 28 квітня 1978.
Війська та транспортні засоби біля воріт Арг[en] (президентського палацу) у Кабулі 28 квітня 1978.
34°31′31″ пн. ш. 69°10′42″ сх. д. / 34.525277777778° пн. ш. 69.178333333333° сх. д. / 34.525277777778; 69.178333333333
Дата: 27–28 квітня 1978
(1 день)
Місце: Афганістан
Результат: Перемога НДПА
Сторони
Республіка Афганістан Республіка Афганістан Народно-демократична партія Афганістану
Командувачі
Мухаммед Дауд Хан †
Республіка Афганістан Абдул Кадір Нурістані[en] †
Республіка Афганістан Гулам Хайдар Расулі[en] †
Республіка Афганістан Саїд Абдулла[en]  †
Республіка Афганістан Генерал-майор Мохаммад Назім
Республіка Афганістан Генерал-майор Хаджі Наваз 		Нур Мухаммед Таракі[2]
Хафізулла Амін
Мохаммад Аслам Ватанджар[3][2]
Мохаммед Рафі[en][4]
Абдул Кадір[en]
Мохаммед Якуб[en]
Майор Халілулла
Назар Мохаммад[en]
Військові формування
Збройні сили Афганістану[5]
  • Бригада Республіканської гвардії
  • 1-й Центральний армійський корпус
  • 7-а піхотна дивізія
  • 11-та піхотна дивізія
  • 8-а піхотна дивізія
  • 25-та піхотна дивізія
  • 242-й парашутний батальйон
  • 444-й батальйон командос
  • 455-й батальйон командос
  • 717-та цивільно-дисциплінарна частина
 Перебіжчики НДПА[en][6]
  • 7-а дивізія
  • 11-та дивізія
  • 4-та бригада
  • 15-та бригада
  • 88-а бригада важкої артилерії
  • 242-й парашутний батальйон
  • 444-й батальйон командос
  • 455-й батальйон командос

Повітряні сили Афганістану[en]

  • 322-й авіаполк
  • 355-й авіаполк
  • 373-й авіаполк
  • Мисливсько-бомбардувальні полки
Військові сили
12500 осіб[7] 1300 осіб[8]
Втрати
2,000+ убитих (загалом)[9]

Саурська революція (пушту د ثور انقلاب‎; дарі إنقلاب ثور‎, Соурська революція[10] також відома як Квітнева революція[11], або Квітневий переворот[10]) — події в Афганістані 27-28 квітня 1978 року (۷ ثور‎, букв. 7-й саур), результатом яких стало встановлення у країні марксистського прорадянського маріонеткового уряду. Річницю Саурської революції нині в Афганістані святкувати не прийнято[12], замість цього відзначається День перемоги афганського народу у джихаді (річниця усунення Наджибулли у 1992 році)[13].

Повстання було наказано членом НДПА Хафізуллой Аміном, який стане важливою фігурою в революційному афганському уряді. На прес-конференції в Нью-Йорку в червні 1978 Амін заявив, що ця подія не була державним переворотом, а радше «народною революцією», здійсненою «волею народу» проти уряду Дауда[14]. Саурська революція включала важкі бої по всьому Афганістану, що призвело до загибелі 2000 військовослужбовців і цивільних разом[9]; вона залишається важливою подією в історії Афганістану, оскільки воно поклало початок десятиліттям безперервного конфлікту в країні[15].

Тло

[ред. | ред. код]

За підтримки та сприяння політичної партії меншості Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА) Мухаммед Дауд Хан прийшов до влади в результаті державного перевороту в Афганістані 1973[en], скинувши монархію, якою керував його двоюрідний брат, король Мухаммед Захір Шах[16][17], і заснував першу Республіку Афганістан. Відтоді надходили повідомлення про численні спроби державного перевороту проти уряду Дауда у вересні 1973, серпні 1974 та грудні 1976[18]. За словами деяких лідерів НДПА, партія почала планувати можливу спробу державного перевороту ще в 1976[19].

Президент Дауд був переконаний, що тісніші зв'язки та військова підтримка з боку Радянського Союзу дозволять Афганістану взяти під контроль землі пуштунів на північному заході Пакистану. Однак Дауд, який нібито був відданий політиці неприєднання, занепокоївся через спроби Радянського Союзу диктувати зовнішню політику Афганістану, і відносини між двома країнами погіршилися[20].

Під світським урядом Дауда в НДПА розвинулися фракційність і суперництво, причому двома основними фракціями були Парчам[en] і Хальк[en]. 17 квітня 1978 був убитий відомий член Парчаму Мір Акбар Хайбер[en][21]:771 Незважаючи на те, що уряд оприлюднив заяву, в якій висловив жаль з приводу вбивства та поклав відповідальність на Гульбуддіна Хекматіяра, Нур Мухаммед Таракі з НДПА заявив, що відповідальність несе уряд, переконання, яке розділяло більшість кабульської інтелігенції. Лідери НДПА, очевидно, побоювалися, що Дауд планує їх усунути[21].

Під час похоронних церемоній Хайбера стався протест проти уряду, і незабаром після цього більшість лідерів НДПА, включаючи Бабрака Кармаля, були заарештовані. Хафізулла Амін був поміщений під домашній арешт, що дало йому шанс віддати наказ про повстання, яке повільно спалахнувало більше двох років[22]. Амін, не маючи повноважень, доручив офіцерам халькістської армії повалити уряд. КДБ, проінформований про переворот двома днями раніше від Мохаммеда Рафі[en] та Саєда Мохаммада Гулабзоя[en], звинуватив іранський САВАК у тому, що він обманом спонукав прихильників НДПА почати повстання[19].

Повстання

[ред. | ред. код]
Перша БМП-1, знищена Президентською гвардією під час Саурської революції в Кабулі

Попередні кроки для перевороту були зроблені в квітні, коли командир танка під командуванням Дауда попередив про розвідку, яка передбачає напад на Кабул найближчим часом, зокрема 27 квітня. За рекомендацією командира, танки були розміщені навколо Аргу[en], президентського палацу. 27-го танки повернули гармати на палац. Командир танка, який звернувся з проханням, таємно перебіг на бік Хальк[en] заздалегідь[23].

Щоб відвернути увагу уряду Республіки Афганістан, симпатики НДПА в Афганських збройних силах заклали зброю та вибухові речовини, що не підірвалися, у певних районах і направили сили безпеки до їхнього розташування, звинувачуючи в цьому ісламістські групи. Це було зроблено для того, щоб відволікти уряд від діяльності НДПА та переключити увагу уряду на ідеологічних ворогів лівих, що призвело до послаблення будь-яких ісламістських організацій в Афганістані[19].

Рано вранці в день перевороту Дауд щойно зібрався, коли один із співробітників його офісу повідомив йому про «бунт», який відбувався в одному з військових гарнізонів Кабула. Дауд поспішив до свого кабінету і попросив свого секретаря отримати номер телефону начальника штабу[en], що не вдалося зробити після десяти хвилин зусиль і додаткових спроб знайти номери інших військових начальників. Через хвилину телефон перестав працювати, бо 4-та та 15-та танкові бригади почали обстріл Аргу[24]. 50 бронетехніки 4-ї танкової бригади увійшли в місто під наказом тодішнього старшого капітана Аслама Ватанджара, і в той же час Абдул Кадір взяв під свій контроль 322-й авіаполк, оснащений МіГ-21[25]. Перша БМП-1, використана НДПА під час перевороту, була знищена Бригадою республіканської гвардії за допомогою РПГ-7 перед Арг.

За словами очевидця, першими ознаками майбутнього перевороту в Кабулі близько полудня 27 квітня були повідомлення про танкову колону, що прямувала до міста, дим невідомого походження біля Міністерства оборони та озброєних людей, деякі з них були у військової уніформі, охороняючи коло Аріани, головне перехрестя. Перші постріли було чутно біля Міністерства внутрішніх справ у центрі Кабулу, у районі Шахр-і-Нау[en], де поліцейські, ймовірно, зіткнулися з колоною танків, що наступала. Звідти бої поширилися на інші райони міста. Пізніше вдень перші винищувачі Су-7 прилетіли на низькій відстані та випустили ракети по Аргу в центрі міста. Рано ввечері на державному Радіо Афганістану[en] було передано оголошення про те, що Хальк[en] скидає уряд Дауда. Використання слова Khalq і його традиційна асоціація з комуністами в Афганістані показали, що НДПА керувала переворотом, а також те, що повстанці захопили радіостанцію[26]. Президентська гвардія, присутня на Арг, також вважала, що воює проти ісламістів, а не НДПА[27].

Приблизно о 10:30 ранку ешелон танків рушив до штабу Повітряних сил Афганістану[en], спрямованний туди Назаром Мохаммадом[en] і Саєдом Мохаммадом Гулабзоєм[en] з бази жандармерії Повітряних сил, ведучи вогонь по штабу[28]. Командир відділу безпеки міжнародного аеропорту Кабула 2-й лейтенант Хан Джан Макбал, якого застигли зненацька під час виконання аттана[en], поспішно зібрав підрозділ охорони, щоб відкрити вогонь по танках, оскільки екіпажі танків халькістів стріляли снарядами підрозділ, убивши Макбала, а ті члени підрозділу охорони, хто вижили розсіялися. Згодом екіпаж танка отримав контроль над штабом, беручи участь у несправедливих розстрілах офіцерів. Коли Абдул Кадір[en] приземлився на аеродромі Баграм на вертольоті, Дауд Тарун також брав участь у неупереджених вбивствах офіцерів, які випадково опинилися на аеродромі, звинувачуючи їх у «протидії перевороту».

Коли опір зменшився, керівництво афганської армії — у складі міністра оборони Гулама Хайдара Расулі[en], бригадного генерала Абдула Алі Вардака та генерал-лейтенанта Абдула Азіза — залишило палац Таджбег, штаб 1-го Центрального корпусу, і сховалося в будинку садівника. який повідомил про їх місцезнаходження повстанцям НДПА. Вранці їх заарештували та стратили без належного судового розгляду у в'язниці Пулі-Чаркхі[en][19].

Нарешті, о 23:30 бронетехнічні підрозділи були направлені до Джелалабада для боротьби з лояльними офіцерами 11-ї дивізії афганської армії, які відмовилися прийняти переворот, при цьому кількість загиблих наблизилася до 1000 осіб. Зрештою командира 11-ї дивізії застрелили[29].

Страта Дауда та чистки уряду

[ред. | ред. код]

Повітряні атаки на палац посилилися близько опівночі, коли шість Су-7 завдали повторних ракетних ударів, освітлюючи місто. Наступного ранку, 28 квітня, в Кабулі було здебільшого тихо, хоча звук стрілянини все ще було чутно з південного боку міста. Коли жителі Кабула вийшли зі своїх домівок, вони зрозуміли, що повстанці повністю контролюють місто, і дізналися, що президента Дауда та його брата Наїма вбили рано вранці. Після дня боїв армійський лейтенант 444-ї бригади командос на ім'я Імамуддін увійшов до палацу з підрозділом солдатів, щоб заарештувати Дауда. Президент відмовився йти з ними і вистрілив у бійців з пістолета. У відповідь солдати вбили Дауда і Наїма[30]. Крім того, були вбиті міністр оборони кабінету Дауда Гулам Хайдар Расулі[en], міністр внутрішніх справ Абдул Кадір Нурістані[en] та віце-президент Саїд Абдулла[en][31][32].

Інші члени родини та близькі родичі Дауда, включно з жінками та дітьми, також були вбиті в президентському палаці, яких Дауд раніше наказав доставити до палацу з їхніх домівок у місті для їхньої безпеки, щойно йому повідомили про появу кризової ситуації в Кабулі на початку того дня[31]. Одна з теорій також припускає, що Дауд Хан наказав своєму синові Ваїсу Дауду вбити свою дружину, дітей і сестру, щоб уникнути захоплення живим НДПА.

Підсумки

[ред. | ред. код]
Саурська революція [є] продовженням Великої Жовтневої революції

— Хафізулла Амін, процитовано 7 жовтня 1978[33]

Формально в Афганістані було встановлено як державний устрій соціалізм, однак спроби нового керівництва, ігноруючи місцеву специфіку, форсованими способами реалізувати стратегію, скопійовану з СРСР, потягнули за собою виникнення опозиції урядові, для боротьби з якою було у подальшому введено контингент радянських військ.

За оцінкою міністра культури та інформації Афганістану Саїда Махдума Рахіна (2010), переворот 1978 року на кілька десятиліть зупинив процес розвитку демократії в країні.[34]

У приватних розмовах Таракі розповів радянському послу[en] Олександру Пузанову, що Афганістан піде по шляху марксизму-ленінізму[35]. Радянський Союз був моделлю НДПА для модернізації Афганістану, а Таракі та Кармаль були радянськими агентами з 1950-х[36][37]. Статут партії НДПА, який просочився у 1978, прямо згадував марксизм-ленінізм як майбутнє Афганістану, а наприкінці 1978 Амін оголосив Саурську революцію «продовженням Великої Жовтневої революції», не залишаючи жодних сумнівів щодо орієнтації НДПА[38].

Репресії та наростання напруженості: 1978–1979

[ред. | ред. код]
«Нам потрібен лише один мільйон людей, щоб зробити революцію. Неважливо, що станеться з рештою. Нам потрібна земля, а не люди».

—Оголошення з радіопередачі халькістів[en] після квітневого перевороту в Афганістані 1978[39]

Після квітневого перевороту халькісти[en] також запровадили жорстокі репресії, раніше невідомі в Афганістані. Керівник халькістів Таракі був жорстким леніністом, який виступав за проведення кампанії за моделлю більшовицького «червоного терору» з метою нав’язування марксистської політики в Афганістані. Під впливом практики російських більшовиків режим НДПА розпочав жорстокі репресії по всій країні; арешти, тортури та вбивства десятків тисяч людей, реалізація стратегії «вбивства населення до покори»[40][41]. Коли радянський дипломат Олександр Пужанов попросив його не вбивати двох бійців, пов'язаних з Парчамом[en], Таракі відповів:

"Ленін учив нас бути нещадними до ворогів революції, і мільйони людей повинні бути знищені, щоб забезпечити перемогу Жовтневої Революції."[42][43]

За словами журналіста та члена CNAS[en] Роберта Д. Каплана[en], хоча Афганістан історично був надзвичайно бідним і слаборозвиненим, це була «цивілізована» країна, яка «ніколи не знала дуже сильних політичних репресій» до 1978[44] Політолог Барнет Рубін[en] писав: «Хальк використовував масові арешти, тортури та таємні страти такого масштабу, якого Афганістан не бачив з часів Абдул-Рахман-хана, і, мабуть, навіть тоді»[45].

Солдатський стукіт у двері посеред ночі, такий поширений у багатьох арабських і африканських країнах, був мало відомий в Афганістані, де центральному уряду просто не вистачало влади, щоб забезпечити виконання своєї волі за межами Кабула. Переворот Таракі все змінив. З квітня 1978 до радянського вторгнення в грудні 1979 афганські комуністи стратили 27 000 політичних в’язнів у розгалуженій в’язниці Пулі-Чаркхі[en] в шести милях на схід від Кабула. Багато жертв були сільськими муллами та старостами, які перешкоджали модернізації та секуляризації інтенсивно релігійного афганського села. За західними стандартами, абстрактно це була рятівна ідея. Але це було здійснено в такий жорстокий спосіб, що насторожило навіть совєтів.
— Robert D. Kaplan[en], Soldiers of God: With Islamic Warriors in Afghanistan and Pakistan, [44]
Оригінальний текст (англ.)
The soldiers' knock on the door in the middle of the night, so common in many Arab and African countries, was little known in Afghanistan, where a central government simply lacked the power to enforce its will outside of Kabul. Taraki's coup changed all that. Between April 1978 and the Soviet invasion of December 1979, Afghan communists executed 27,000 political prisoners at the sprawling Pul-i-Charki prison six miles east of Kabul. Many of the victims were village mullahs and headmen who were obstructing the modernization and secularization of the intensely religious Afghan countryside. By Western standards, this was a salutary idea in the abstract. But it was carried out in such a violent way that it alarmed even the Soviets.

Каплан заявив, що саме Саурська революція та її сувора програма земельної реформи, а не радянське вторгнення в грудні 1979, «як припускає більшість людей на Заході», «розпалили» повстання моджахедів проти влади Кабула та спричинили втечу біженців до Пакистану[44]. На думку вченого Жиля Дорронсоро, причиною повстань стало насильство з боку держави, а не її реформи[46]. Комуністи жорстоко нав'язували політику НДПА в селах Афганістану, здійснюючи масові зґвалтування афганських жінок, вбиваючи священнослужителів і старост сіл, грабуючи будинки, викрадаючи продовольство та катуючи полонених[47].

Відповідно до афганського «списку вбитих»»[48], перекладеного англійською прокуратурою Нідерландів, режим Хальк заарештував і стратив афганських громадян, звинувачених у тому, що вони були маоїстами, були членами афганського маоїстського руху Шола-е-Джавід[en], висловлювали підтримку Рухоллі Хомейні, купували зброю. і боєприпаси, будучи частиною Афганської соціал-демократичної партії (Афганська партія Меллат[en], яка була заборонена після Саурської революції, будучи частиною Сетам-e-Меллі[en], підживлюючи сектантство, розповсюджуючи памфлети, створюючи антиурядову пропаганду та дезертируючи з афганських збройних сил[en].

Злість і жорстокість кампанії червоного терору халькістів непокоїла радянський уряд, який намагався перетворити Афганістан на державу-сателіт Радянського Союзу під проводом Таракі[49]. У відповідь на радянські розбіжності з радикалізмом Хальку Хафізулла Амін, генеральний секретар НДПА, заявив: «Товариш Сталін показав нам, як будувати соціалізм у відсталій країні»[50].

Більшість громадян, які були захоплені режимом НДПА, були названі комуністами їхванітами, інші були ранніми членами моджахедів. Армійські офіцери, солдати та спецназівці, які брали участь у повстанні у Бала-Гіссар[en] або мали зв’язок із ним, також були заарештовані або страчені Хальком. Одного громадянина Афганістану навіть заарештували за білий прапор із написом «Аллаху Акбар».

Інші були заарештовані/страчені за різні спроби перевороту, такі як змова “Расула Джана”, змова “Дж. Майванда”, змова “14 Ассада 1358” та змова “22.7.1979”, які були зірвані Хальком. Деяким афганським громадянам вдалося уникнути страти завдяки клятві чи доказу своєї невинності. Хальк також стратив тих, кого звинувачували у шпигунстві на користь Пакистану.

Основним компонентом програми НДПА була конфіскація та розподіл землі; якому в сільській місцевості чинили шалений опір. Як тільки НДПА почала нав'язувати свою соціально-економічну програму, по всій місцевості спалахнули антикомуністичні повстання. У період з квітня 1978 до вбиства Таракі у жовтні 1979, халькісти вбили понад 50 000 афганців під час своєї кампанії «червоного терору»[51]. Протягом цього періоду понад 27 000 людей було вбито халькістським режимом лише у сумнозвісної тюрмі Пулі-Чаркхі[en][52][53]. Серед загиблих під час кампанії були землевласники, релігійні священнослужителі, ісламісти, політичні дисиденти, інтелектуали, колишні чиновники Республіки Афганістан та будь-які ймовірні критики безжальної політики режиму НДПА[54].

Збройний опір

[ред. | ред. код]
Див. також: Моджахеди Афганістану та Радянсько-афганська війна

Протягом місяців халькістський режим жорстоко нав’язував свою соціалістичну програму та жорстоко придушував опозицію, заарештувавши багатьох без звинувачень. Режим відчужував велику кількість людей, у тому числі лідерів племен і кланів, ісламістів, маоїстів, вчителів із західною освітою та традиційних релігійних лідерів, усі вони стали жертвами халькістів[55]. Серед народу Афганістану розпалювалося невдоволення, і в жовтні 1978 в провінції Кунар почалися перші антиурядові повстання. Жорстокість режиму лише посилювалася, а наступного року було кілька повстань (особливо в Гераті[en]), які залишили більшість провінцій країни під контролем партизан[56], Радянський Союз вторгся в Афганістан у грудні 1979, посилаючись на доктрину Брежнєва як основу свого військового вторгнення. Повстанські групи боролися з радянськими військами та урядом НДПА більше дев'яти років до остаточного виведення радянських військ з Афганістану в 1989.

Сприйняття

[ред. | ред. код]

Роберт Д. Каплан[en] описав кампанію червоного терору халькістів як «перший випадок організованих загальнонаціональних репресій у сучасній історії Афганістану»[57].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ 1978: Afghan coup rebels claim victory. BBC News. 29 April 1978. Архів оригіналу за 6 May 2023.
  2. ↑ а б The KGB in Afghanistan: Mitrokhin Documents Disclosed. Federation of American Scientists. 25 February 2002.
  3. ↑ Afghan, Rehmatullah; Siddique, Abubakar (10 вересня 2020). Afghanistan Still Facing Aftershocks Of 1978 Communist Coup. RFE/RL (англ.). Процитовано 23 липня 2023.
  4. ↑ Afghan, Rehmatullah; Siddique, Abubakar (10 вересня 2020). Afghanistan Still Facing Aftershocks Of 1978 Communist Coup. RFE/RL (англ.). Процитовано 23 липня 2023.
  5. ↑ Azimi, General Nabi (11 квітня 2019). The Army and Politics: Afghanistan: 1963-1993 (англ.). AuthorHouse. ISBN 978-1-7283-8701-7.
  6. ↑ Azimi, General Nabi (11 квітня 2019). The Army and Politics: Afghanistan: 1963-1993 (англ.). AuthorHouse. ISBN 978-1-7283-8701-7.
  7. ↑ Azimi, General Nabi (11 квітня 2019). The Army and Politics: Afghanistan: 1963-1993 (англ.). AuthorHouse. ISBN 978-1-7283-8701-7.
  8. ↑ Azimi, General Nabi (11 квітня 2019). The Army and Politics: Afghanistan: 1963-1993 (англ.). AuthorHouse. ISBN 978-1-7283-8701-7.
  9. ↑ а б Ewans, Martin (2002). Afghanistan: A Short History of Its People and Politics. New York: HarperCollins. с. 88. ISBN 0-06-050507-9. There was, therefore, little to hinder the assault mounted by the rebel 4th Armored Brigade, led by Major Mohammed Aslam Watanjar, who had also been prominent in Daoud's own coup five years before. Watanjar first secured the airport, where the other coup leader, Colonel Abdul Qadir, left by helicopter for the Bagram air base. There he took charge and organized air strikes on the royal palace, where Daoud and the presidential guard were conducting a desperate defense. Fighting continued the whole day and into the night, when the defenders were finally overwhelmed. Daoud and almost all of his family members, including women and children, died in the fighting. Altogether there were possibly as many as two thousand fatalities, both military and civilian.
  10. ↑ а б Towards Equality: How Afghan women conquer 27% share in parliament after decades of war | The Asahi Shimbun: Breaking News, Japan News and Analysis. The Asahi Shimbun (англ.). Процитовано 13 жовтня 2021.
  11. ↑ An April Day That Changed Afghanistan 1: Four decades after the leftist takeover. Afghanistan Analysts Network - English (ps-GB) . 25 квітня 2018. Процитовано 13 жовтня 2021.
  12. ↑ Рівно 30 років тому в Афганістані відбулась Квітнева революція[недоступне посилання з травня 2019]
  13. ↑ 30 років тому в Афганістані відбулась Квітнева революція
  14. ↑ AP Archive (24 липня 2015), Synd 6 6 78 Afghan Foreign Minister Hafizullah Press Conference on Recent Coup, архів оригіналу за 13 грудня 2021, процитовано 11 березня 2018 — через YouTube
  15. ↑ An April Day That Changed Afghanistan 1: Four decades after the leftist takeover. 25 April 2018.
  16. ↑ Afghanistan: 20 years of bloodshed. BBC News. 26 квітня 1998. Процитовано 12 березня 2018.
  17. ↑ Daoud's Republic. Countrystudies.us. Процитовано 22 December 2013.
  18. ↑ Urban, Mark (27 липня 2016). War in Afghanistan (англ.). Springer. ISBN 978-1-349-20761-9.
  19. ↑ а б в г Jalali, Ali Ahmad (17 березня 2017). A Military History of Afghanistan: From the Great Game to the Global War on Terror (English) . University Press of Kansas.
  20. ↑ Steele, Jonathan (2011). Ghosts of Afghanistan: The Haunted Battleground. Berkeley (CA): Counterpoint. с. 64—65. ISBN 978-1-58243-787-3.
  21. ↑ а б Dupree, Louis (14 липня 2014). Afghanistan (англ.). Princeton University Press. с. 771. ISBN 9781400858910.
  22. ↑ Rubin, Barnett R. (2002). The Fragmentation of Afghanistan: State Formation and Collapse in the International System (вид. 2nd). New Haven: Yale University Press. с. 104—105. ISBN 978-0-300-09519-7.
  23. ↑ Ansary, Tamim (2012). Games Without Rules: the often interrupted history of Afghanistan. New York: Public Affairs. с. 177. ISBN 978-1-61039-094-1.
  24. ↑ Azimi, General Nabi (11 квітня 2019). The Army and Politics: Afghanistan: 1963-1993 (англ.). AuthorHouse. ISBN 978-1-7283-8701-7.
  25. ↑ Urban, Mark (27 липня 2016). War in Afghanistan (англ.). Springer. ISBN 978-1-349-20761-9.
  26. ↑ Thompson, Larry Clinton. The 1978 Revolution in Afghanistan. American Diplomacy. AFSA. Процитовано 5 Sep 2020.
  27. ↑ Wahab, Shaista; Youngerman, Barry (2007). A Brief History of Afghanistan (англ.). Infobase Publishing. ISBN 978-1-4381-0819-3.
  28. ↑ Azimi, General Nabi (11 квітня 2019). The Army and Politics: Afghanistan: 1963-1993 (англ.). AuthorHouse. ISBN 978-1-7283-8701-7.
  29. ↑ Urban, Mark (27 July 2016). War in Afghanistan. Springer. ISBN 978-1-349-20761-9.
  30. ↑ Gall, Carlotta (31 January 2009). An Afghan Secret Revealed Brings End of an Era. The New York Times. Процитовано 27 November 2023.
  31. ↑ а б Ghaus, Abdul Samad (1988). The fall of Afghanistan: an insider's account. Washington: Pergamon-Brassey's Intern. Defense Publ. с. 198—200. ISBN 978-0-08-034701-1.
  32. ↑ Adamec, Ludwig W. (2012). Historical Dictionary of Afghanistan. Scarecrow Press. ISBN 9780810878150.
  33. ↑ Edwards, David B. (2002). Before Taliban: Genealogies of the Afghan Jihad. Berkeley: University of California Press. с. 30—31. ISBN 0-520-22861-8.
  34. ↑ Рахін: Квітневий переворот зупинив процес демократизації Афганістану
  35. ↑ Leake, Elisabeth (2022). Afghan Crucible: The Soviet Invasion and the Making of Modern Afghanistan. Oxford University Press. с. 48. ISBN 978-0-19-884601-7.
  36. ↑ Leake, Elisabeth (2022). Afghan Crucible: The Soviet Invasion and the Making of Modern Afghanistan. Oxford University Press. с. 15. ISBN 978-0-19-884601-7.
  37. ↑ Andrew, Christopher; Mitrokhin, Vasili (2006). The Mitrokhin Archive II: The KGB and the World. London: Penguin Books. с. 386—388. ISBN 978-0-14-197798-0.
  38. ↑ Leake, Elisabeth (2022). Afghan Crucible: The Soviet Invasion and the Making of Modern Afghanistan. Oxford University Press. с. 19, 44. ISBN 978-0-19-884601-7.
  39. ↑ Klass, Rosanne (2017). 4: Genocide in Afghanistan 1978–1992. У W. Charny, Israel (ред.). The Widening Circle of Genocide: Genocide – A Critical Bibliographic Review Volume 3. New York: Routledge. с. 132. ISBN 978-1-56000-172-0. LCCN 93-46257.
  40. ↑ Andrew, Christopher; Mitrokhin, Vasili (2005). The World Was Going Our Way: The KGB and the Battle for the Third World. New York: Basic Books. ISBN 978-0-786-72217-4.
  41. ↑ Frame, Tom (2022). Veiled Valour. Sydney, Australia: NewSouth Publishing. ISBN 9781742237633.
  42. ↑ Andrew, Christopher; Mitrokhin, Vasili (2005). The World Was Going Our Way: The KGB and the Battle for the Third World. New York: Basic Books. ISBN 978-0-786-72217-4.
  43. ↑ Frame, Tom (2022). Veiled Valour. Sydney, Australia: NewSouth Publishing. ISBN 9781742237633.
  44. ↑ а б в Kaplan, Robert D. (1990). Soldiers of God: With Islamic Warriors in Afghanistan and Pakistan. Knopf Doubleday Publishing Group. с. 115—116. ISBN 978-0395521328. Процитовано 17 March 2018.
  45. ↑ Rubin, Barnett R. (2002). The Fragmentation of Afghanistan: State Formation and Collapse in the International System (вид. 2nd). New Haven: Yale University Press. с. 115. ISBN 978-0-300-09519-7.
  46. ↑ Dorronsoro, Gilles (2005). Revolution Unending. Afghanistan: 1979 to the Present. London: Hurst & Company. с. 96. ISBN 1-85065-703-3.
  47. ↑ D. Kaplan, Robert (2001). Soldiers of God: With Islamic Warriors in Afghanistan and Pakistan. Vintage Books. с. 115, 116. ISBN 1-4000-3025-0.
  48. ↑ Veiligheid, Ministerie van Justitie en (22 січня 2020). Afghanistan death lists - International crimes - Public Prosecution Service. www.prosecutionservice.nl (брит.). Процитовано 18 січня 2024.
  49. ↑ D. Kaplan, Robert (2001). Soldiers of God: With Islamic Warriors in Afghanistan and Pakistan. Vintage Books. с. 115. ISBN 1-4000-3025-0.
  50. ↑ Afghanistan Fiasco – HistoryNet. historynet.com. 15 March 2017. Архів оригіналу за 16 January 2018. Процитовано 15 January 2018.
  51. ↑ Afghanistan Fiasco – HistoryNet. historynet.com. 15 March 2017. Архів оригіналу за 16 January 2018. Процитовано 15 January 2018.
  52. ↑ D. Kaplan, Robert (2001). Soldiers of God: With Islamic Warriors in Afghanistan and Pakistan. Vintage Books. с. 115. ISBN 1-4000-3025-0.
  53. ↑ Afghanistan Fiasco – HistoryNet. historynet.com. 15 March 2017. Архів оригіналу за 16 January 2018. Процитовано 15 January 2018.
  54. ↑ Afghanistan Fiasco – HistoryNet. historynet.com. 15 March 2017. Архів оригіналу за 16 January 2018. Процитовано 15 January 2018.
  55. ↑ Casting Shadows: War Crimes and Crimes against Humanity: 1978-2001 (PDF). Afghanistan Justice Project. July 2005.
  56. ↑ Amstutz, J. Bruce (1986). Afghanistan: The First Five Years of Soviet Occupation (PDF). Washington, D.C.: National Defense University. с. 40—41. OCLC 612525712. Архів оригіналу (PDF) за 15 серпня 2021. Процитовано 1 липня 2024. [Архівовано 2021-08-15 у Wayback Machine.]
  57. ↑ D. Kaplan, Robert (2001). Soldiers of God: With Islamic Warriors in Afghanistan and Pakistan. Vintage Books. с. 116. ISBN 1-4000-3025-0.

Посилання

[ред. | ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Саурська_революція&oldid=43892660