Координати: 54°55′22.983600100003″ пн. ш. 32°43′7.3380000999997″ сх. д. / 54.92305° пн. ш. 32.71871° сх. д. / 54.92305; 32.71871

Соловйовська переправа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Соловйовська переправа
Смоленська битва (1941)
Операція «Барбаросса»
Місце переправи радянських військ у липні-серпні 1941 р.
Місце переправи радянських військ у липні-серпні 1941 р.
Місце переправи радянських військ у липні-серпні 1941 р.
54°55′22.983600100003″ пн. ш. 32°43′7.3380000999997″ сх. д. / 54.92305° пн. ш. 32.71871° сх. д. / 54.92305; 32.71871
Дата: 17 липня — 5 серпня 1941
Місце: Смоленська область, РРФСР
Результат: забезпечення переправи відступаючих військ
Сторони
Третій Рейх Третій Рейх СРСР СРСР
Командувачі
Третій Рейх Федор фон Бок Союз Радянських Соціалістичних Республік О. І. Лізюков
Військові формування
Третій Рейх група армій «Центр» Союз Радянських Соціалістичних Республік відступаючі частини 16-ї та 20-ї армій
Втрати
невідомо не менше 6634 вбитими
не менше 15 танків

Соловйовська переправа (Соловйова переправа) — одна з п'яти переправ через Дніпро, якими здійснювалося сполучення з тилом, а потім виходили з оточення 16-а та 20-а армії під час Смоленської битви 1941 року. Сама переправа знаходиться в селі Соловйово Кардимовського району Смоленської області неподалік від Старої Смоленської дороги.

Відома Соловйова переправа з XV сторіччя як Соловйов перевоз, яким переправлялися війська литовців. У XVII сторіччі перевозом переправлялися польські військові сили.

1812 року під час франко-російської війни після Смоленської битви Соловйовською переправою рухалася відступаюча російська армія[1].

Переправа в липні-серпні 1941 року

[ред. | ред. код]

Починаючи липнем 1941 року переправа була єдиним місцем, по якому здійснювалося матеріально-технічне забезпечення військ радянського Західного фронту біля Смоленська — через німецький десант у місті Ярцево; велися постійні бої за володіння переправою за постійної переваги в повітрі сил Люфтваффе, переправа постійно бомбардувалася.

15 липня німецькі війська перетнули шосе Мінськ — Москва, підходять до переправи зі сторони Мстиславля, почалися безперервні бомбардування Ю-88, виникла загроза оточення радянських військ. Оборону Соловйовської та Ратчинської переправ з 17 липня забезпечував спеціальний зведений загін — залишки 5-го механізованого корпусу, яким керував полковник Олександр Лізюков, до обов'язків загону також входили забезпечення довезення всього необхідного радянським силам під Смоленськом та — при необхідності — забезпечення шляхів їх відходу, перевезення поранених та хворих[1].

Власне переправа являла собою понтонні мости, споруджені саперами, також був в наявності недобудований міст на Старій Смоленській дорозі. Біля Дніпра було постійне скупчення техніки та людей — і військових, і цивільних, котрі намагалися чимшвидше переправитися через річку.

Бої за утримання переправи вели кіннотники під керівництвом Лева Доватора; згодом за ці бої Доватор був нагороджений орденом Червоного Прапора.

27 липня 1-а Московська мотострілецька дивізія, котрою керував Яків Крейзер, отримує наказ обороняти відхід з'єднань 20-ї армії до Соловйовської переправи[2]. Того ж дня німецькі сили — танки, 20 танкеток та група мотоциклістів з напряму Ярцева змогли відтіснити прикриваючий батальйон на східний берег річки Вопь у висліді щоденних боїв, перейняли над нею контроль та починають окопуватися на західному березі Вопі по лінії Ярцево — Задня. Увечері 27 липня військове керівництво наказує перейняти контроль над переправою силами 101-ї танкової дивізії та 38-ї, 64-ї й 108-ї стрілецьких дивізій 44-го стрілецького корпусу. Фронтова авіація мала безперервно бомбити інмецькі сили біля Ярцева, Духовшини[3]. В швидкому часі 28 липня вояки із «групи Костянтина Рокосовського» відбили переправу у німецьких сил[1].

29 липня керівництво Західного фронту приймає рішення про виведення ще існуючих оточених підрозділів 16-ї та 20-ї армій. На початку серпня 1941 року 16-а та 20-а радянські армії отримують наказ припинити охорону Смоленська та відійти на східний берег Дніпра; відступ почався 3 серпня. Проходження техніки та людей по понтонах відбувалося під безперервним артилерійським обстрілом та авіаударами, до середини дня всі мости були знищені.

Керівництво ставить завдання по охороні Соловйовської переправи: 5-й механізований корпус з 229-ю та 233-ю стрілецькими дивізіями з 4-ї ранку 3 серпня проривається в напрямі Усініно — Задня — Пнево — Макеєво та виходить до Дніпра, проривається біля Соловйова та Макеєва і по річках Хмость — Орлея — Водва займає оборону за Дніпром від річки Вопь до гирла річки Устром; 1-а мотострілецька та 57-ма танкова дивізії — вести оборону на рубежі річок Орлея — Лосьмена[4].

4 серпня під покривом туману переправи були відновлені, після переправи на східний берег армії Михайла Лукіна та Павла Курочкіна займають оборону, ті позиції вони тримали до жовтня.

Вранці 4 серпня з'єднання, котрими керували німецькі генерали Герман Гот та Гайнц Вільгельм Гудеріан, прориваються до переправи від Ярцева та Єльні, намагаються зімкнути кільце біля неї, в тому ж часі висаджується нацистський десант[1].

Начальник штабу нацистської 4-ї армії генерал Гюнтер Блюментріт в своїх споминах наголошував на важливості переправи.

В боях за утримання переправи була задіяна експериментальна артилерійська батарея з 7-ми реактивних установок «Катюша», яким керував капітан Іван Флеров.

Після напружених боїв 5 серпня з'єднання 5-ї німецької танкової армії змогли оволодіти переправами, по яким відступали основні сили 16-ї, 19-ї та 20-ї радянських армій.

Згідно робіт різних дослідників, на Соловйовській переправі загинуло від 50 000 до 100 000 радянських військових.

З 29 липня по 2 серпня 64-а стрілецька дивізія втратила вбитими 2582 бійці, 108-а стрілецька дивізія — 3561 чоловіка, 101-а танкова дивізія 1-2 серпня — 285 чоловік та 15 танків, 38-а стрілецька дивізія за 3 серпня — 206 чоловік[5].

Див. також

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

5 серпня 1941 року генерал Олександр Лізюков за керівництво обороною Соловйовської переправи представлений до звання Героя Радянського Союзу.

У 1964 році відбулося урочисте відкриття пам'ятника батареї «Катюш» капітана Флерова, біля місця переправи встановлено пам'ятний знак, 1998 роком відбулося відкриття пам'ятника героїчним захисникам Соловйовської переправи — в братській могилі поховано 800 радянських бійців.

2002 року в Соловйово відкрито храм — як меморіальний, в пам'ять загиблих бійців на Соловйовській переправі.

Червнем 2010 року переправа стає місцем проведення міжнародного туристичного фестивалю «Соловйова переправа». В заходах фестивалю — виступи патріотичної пісні «Біля Соловйової переправи»[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Історична довідка про Соловйову переправу (рос.). Архів оригіналу за 29 серпня 2014. Процитовано 17 травня 2014.
  2. Соловйовська переправа(рос.)
  3. Бойові донесення за 28.7.1941 [Архівовано 2019-07-15 у Wayback Machine.](рос.)
  4. Журнал бойових дій 5-го механізованого корпусу[недоступне посилання](рос.)[недоступне посилання з липня 2019]
  5. 101-а танкова дивізія(рос.)