Радянсько-фінська війна (1941—1944)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Радянсько-фінська війна (25 червня 1941- 4 вересня 1944)
Друга Світова Війна
Tali-Ihantala.jpg
Знищений радянський танк. 1944 рік.
Дата: 25 червня 194119 вересня 1944
Місце: Фінляндія, СРСР (Карело-Фінська Радянська Соціалістична Республіка)
Результат: Московське перемир'я 19 вересня 1944
Сторони
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія та її домініони1
Flag of Finland.svg Фінляндія
Flag of the German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх
Командувачі
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg Йосип Сталін
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg Кирило Мєрєцков

Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg Леонід Говоров

Flag of Finland.svg Карл Маннергейм
Військові сили
1,5 млн солдатів 530 тис. солдатів
Втрати
200 тис. загинули або зникли
380 тис. поранених
190 тис. госпіталізовано по хворобі
64 тис. взято в полон
15-20 тис. мирного населення
58 715 загинули або зникли
158 тис. поранених
1 500 мирного населення
1 Канада, Нова Зеландія, Австралія та ПАР

Радя́нсько-фі́нська війна́ (25 червня 1941— 4 вересня 1944), Війна продовження, або Каре́льська кампа́нія, — бойові дії між фінськими і радянськими військами на Східноєвропейському театрі Другої світової війни.

У фінській історіографії для назви цих військових дій переважно використовується термін «Війна-продовження» (фін. jatkosota), що, з одного боку, підкреслює той факт, що в ході цієї війни Фінляндія знову зазнала агресії з боку СРСР і намагалася відновити територіальні втрати, завдані внаслідок радянсько-фінської війни 1939—1940 років, а також є спробою обґрунтувати самостійний характер війни і таким чином дистанціюватися від нападу Німеччини та її союзників на СРСР.

У російській та радянській історіографії конфлікт не виділяється в окрему війну, а розглядається як один з театрів так званої Великої Вітчизняної війни. Аналогічним чином Німеччина розглядала свої операції в регіоні як складову частину Другої світової війни.

Зовнішня політика Фінляндії напередодні війни[ред.ред. код]

Московська мирна угода від 13 березня 1940 року, що завершила радянсько-фінську війну 1939—1940 років, сприймалася фінами як вкрай несправедлива: Фінляндія втратила значну частину Виборзької губернії. З її втратою Фінляндія позбавилася п'ятої частини промисловості та 11 % сільськогосподарських земель. 12 % населення або близько 400 тис. людей довелося переселити зі звільнених для СРСР територій. Півострів Ханко був відданий в оренду СРСР під військово-морську базу.

Попри укладення миру з СРСР, на території Фінляндії зберігалася дія військового положення. Причиною тому був розпал в Європі Другої світової війни, складна харчова ситуація і загальне послаблення фінської армії. Готуючись до можливої нової війни, Фінляндія активізувала переозброєння армії та зміцнення нових, повоєнних кордонів (Лінія Салпа). Частка військових витрат у кошторисі 1940 року зросла до 45 %.

У квітні-червні 1940 року Німеччина окупувала Норвегію. Унаслідок цього Фінляндія втратила джерела постачання добрив, що, разом зі скороченням посівних площ унаслідок Радянсько-фінської війни 1939—1940 років призвело до різкого падіння виробництва харчів. Брак компенсували шляхом закупівель у Швеції та СРСР, який, як стверджується у фінських джерелах, використовував затримки постачання продовольства для тиску на Фінляндію[1].

Окупація Німеччиною Норвегії призвела до того, що з травня 1940 року Фінляндія взяла курс на зміцнення відносин з нацистською Німеччиною. У пресі була введена цензура на критику Німеччини. Після падіння Франції в червні 1940 року цензура ще більше посилилася.

Карл Ґустав Маннергейм

14 — 16 червня 1940 року СРСР пред'явив ультиматуми Литві, Латвії та Естонії, унаслідок чого уряди країн Балтії були зміщені, а Балтійські країни було анексовано до складу Радянського Союзу. Через деякий час СРСР зажадав від Фінляндії концесії на нікелеві рудники в Петсамо і відновлення демілітаризованого статусу Аландських островів. 8 липня, після того як Швеція підписала з Німеччиною договір про транзит військ, СРСР зажадав від Фінляндії аналогічних прав для транзиту до радянської бази на півострові Ханко. Права транзиту були надані 6 вересня, демілітаризація Аландських островів обговорювалася 11 жовтня, але переговори щодо Петсамо затягнулися.

СРСР також зажадав змін у внутрішній політиці Фінляндії, зокрема, відставки Вяйне Танера — лідера фінських соціал-демократів.

У цей час у Німеччині за вказівкою Гітлера почалася розробка плану нападу на СРСР, і Фінляндія викликала інтерес у Німеччини як база для розміщення військ і плацдарм для бойових операцій, а також як можливий союзник у війні проти СРСР. На початку серпня 1940 року німецький уряд припинив дію ембарго на постачання зброї до Фінляндії. Почалися переговори про надання Німеччині прав на транзит військ до Північної Норвегії через територію Фінляндії (аналогічних прав транзиту, наданих раніше СРСР) в обмін на постачання зброї й військових матеріалів. З боку Німеччини ці дії були прямим порушенням Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, так само як з боку Фінляндії Московського мирного договору.

Напруга відносин[ред.ред. код]

Між фінами та росіянами (пізніше — Фінляндією та СРСР) існувало безліч суперечностей. Однією з таких суперечностей було питання щодо політичного статусу Карелії. Хоча Карелія ніколи не входила до Фінляндії, значна частина карелів розмовляли карельською та фінською мовами. Після проголошення незалежності Фінляндією у 1918 році почалися масові рухи за приєднання Східної Карелії до фінської держави, «аби врятувати карельців від радянського гніту». У 1922 та у 1939 роках карели піднімали повстання проти радянської влади, однак вони були жорстоко придушені. Попри те, що фіни кілька разів піднімали питання щодо статусу Карелії у Лізі Націй, СРСР залишив Карелію у своєму складі.

Крім дискусій щодо Карелії, між сусідами існували й інші конфлікти. Разом із білою армією фіни воювали проти РРФСР під час Громадянської війни в Росії. У 1920 році було укладено мирну угоду між новоствореними СРСР та Фінляндією, однак загострення відносин відбулося у 1932 році — радянська влада заборонила прохід фінських суден через річку Нева, які прямували з Ладозького озера до Фінської затоки.

За пактом Молотова-Рібентропа Фінляндія перебувала в зоні впливу СРСР. Після невдалої спроби захопити фінську територію під час Зимової війни Молотов відвідав Берлін 12 листопада, де відбулася розмова щодо «фінського питання». Там Молотову дали зрозуміти, що Німеччина більше не зацікавлена у приєднанні Фінляндії до СРСР[2].

Радянська влада також вимагала змін у внутрішній політиці Фінляндії — відставки лідера фінських соціал-демократів Вяйне Танера.

20 грудня 1940 року німецька влада проінформувала Карла Маннергейма про план «Барбаросса».

3 червня 1941 року у розмові із фінським послом у Москві Сталін повідомив що «Радянський Союз хоче добросусідських відносин із Фінляндією». На знак дружби, Сталін запропонував фінам 20 тис. тон зерна[3].

6 червня Фінляндію відвідав німецький полковник Кінцель. Через нього фінському командуванню була передана пропозиція Німеччини щодо СРСР[3].

На початку літа 1941 року Фінляндія домовилася з Німеччиною щодо спільних бойових дій проти СРСР. Однак фіни висунули умови, за яких вони погодяться на війну, зокрема:

  • Гарантія незалежності Фінляндії;
  • Повернення кордонів між СРСР та Фінляндією станом на 1939 рік;
  • Постачання Німеччиною харчів для фінів.

Також одним із важливих пунктів угоди було те, що Фінляндія не є агресором, тобто вступає до війни тільки після атаки з боку радянських військ.

7 червня 1941 року до Петсамо прибули німецькі війська, що пізніше були залучені в операції «Барбаросса». 18 червня у Фінляндії була оголошена таємна мобілізація. 20 червня фінсько-німецькі війська наблизилися до кордону з СРСР. Розпочата евакуація 45 000 мирного фінського населення з прикордонних територій. 21 червня фінське командування отримало повідомлення про наближення атаки на СРСР.

Сили сторін[ред.ред. код]

Базування сил станом на 21 червня 1941 року

Suomen Puolustusvoimien tornileijona.svg Фінляндія

  • Suomen Maavoimien tunnus.svg Південно-східна армія у складі 6 дивізій та однієї бригади мала захопити Карельський перехід та вихід до державного кордону 1939 року. Командувач — Ерік Гейнрікс.
  • Suomen Maavoimien tunnus.svg Карельська армія у складі 5 дивізій та 3 бригад мала захопити Східну Карелію, наступаючи у напрямку до Петрозаводська. Командувач — Карл Леннарт Ойсч.
  • Finnish air force roundel 1934-1945 border.svg Фінські ВПС мали близько 300 літаків.

Разом: 530 тис. солдатів.

Balkenkreuz.svg Німеччина

Разом: 220 тис. солдатів.

Coat of arms of the Soviet Union.svg СРСР

Разом: 800 тис. солдатів на початок війни і близько 1500 тис. станом на 1944 рік.

Початок війни[ред.ред. код]

У Фінляндії активно працювала радянська розвідка. Вона вербувала своїх агентів, у тому числі й у парламенті. В одній записці Сталіну зазначалося:

Міністр фінансів Мауно Пеккала доповів нашому агентові в Гельсінкі таке: «На засіданні фінляндського уряду 9 червня президент Рюті заявив, що Німеччина вимагає провести часткову мобілізацію у Фінляндії. Також найближчим часом туди прибуватимуть німецькі війська... потім Рюті заявив, що питання, чи почнеться радянсько-німецька війна, буде вирішено 24 червня»[4]

Здійснення плану «Барбаросса» почалося в північній Балтиці ввечері 21 червня, коли німецькі мінні загороджувачі, що базувалися у фінських портах, розклали два великих мінних по́ля у Фінській затоці. В операції також брали участь фінські лоцмани й офіцери зв'язку. Ці мінні поля врешті змогли замкнути радянський Балтійський флот у східній частині фінської затоки. Пізніше того ж вечора німецькі бомбардувальники, пролетівши вздовж Фінської затоки, замінували гавань Ленінграда і річку Неву. Дорогою назад літаки дозаправилися на одному з фінських аеродромів.

Уранці 22 червня радянськими бомбардувальниками була здійснена атака на фінські судна, зокрема:

  • 6.05 — були скинуті бомби на фінські панцерники берегової оборони в Соттунга;
  • 6.15 — на укріплення острову Альшер, біля міста Турку були скинуті декілька бомб;
  • 6.45 — знищення кількох транспортних кораблів у Корпо;
  • 7.55 — радянські батареї здійснили артобстріл міста Ханко;
  • У той же час, у Петсамо через державний кордон вівся артобстріл фінського корабля[5][6].

Уранці того ж дня німецькі війська, які базувалися в Норвегії, почали наступ до радянсько-фінського кордону в районі Петсамо. Фінляндія не дозволила німцям завдати безпосереднього удару зі своєї території, і німецькі частини в Петсамо і Салла були вимушені утриматися від атаки. Відбувалися епізодичні перестрілки між радянськими і фінськими прикордонниками, але загалом на радянсько-фінській межі зберігався спокійний стан.

Фінське МЗС направило радянському уряду ноту протесту, однак радянський посол відмовився прийняти її, заявивши, що ніяких бомбардувань не було, а, більше того, це фінські літаки літали над територією СРСР.

Фінські аеродроми обслуговували та заправляли німецькі літаки, коли ті поверталися з операцій з бомбардування позицій радянських військ.

23 червня Молотов викликав до себе фінського посла. Молотов вимагав чіткої відповіді: Фінляндія дотримується нейтралітету чи виступає на стороні Німеччини? Він також звинуватив фінські війська у бомбардуванні Ханко (де була радянська військова база) та польотах над Ленінградом. Молотов також заявив, що радянські зенітки збили один ворожий літак. Пізніше він додав, що літак виявився німецьким. На заяви Молотова фінський посол надіслав телеграму до фінського уряду в Гельсінкі. Радянські спецслужби затримали надсилання телеграми, і надіслали її за кілька годин до перерви телеграфного зв'язку із Фінляндією, щоб унеможливити мирне вирішення радянсько-фінського конфлікту[7].

24 червня головнокомандувач Сухопутними військами Німеччини надіслав наказ німецькому командуванню при ставці фінської армії приготуватися до операції на сході Ладозького озера[3].

Уранці 25 червня радянське командування вирішило завдати масштабний авіаудар по 18 аеродромах Фінляндії. 25 червня мала відбутися сесія фінського парламенту, на якій, прем'єр-міністр Рангель мав зробити заяву про нейтралітет Фінляндії у німецько-радянському конфлікті, однак радянські бомбардування змусили його оголосити про війну Фінляндії із СРСР[8].

25 червня фіни зібрали парламент. Прем'єр-міністр Фінляндії Рангелов заявив депутам: «Відбулися повітряні напади проти нашої країни, бомбардування незахищених міст, убивство мирних жителів — все це ясніше, ніж будь-які дипломатичні оцінки показали, яке ставлення Радянського Союзу до Фінляндії. Це війна. Радянський Союз повторив той напад, за допомогою якого він намагався зламати опір фінського народу в Зимовій війні 1939—1940 років. Як і тоді, ми станемо на оборону нашої країни».

Наступ 1941 року[ред.ред. код]

Найбільший розвиток наступу фінських військ

У порівнянні з 1939 роком стан фінських військ значно покращився: більшість фінських солдатів були озброєні автоматами, кількість мінометів та протитанкових рушниць збільшилася в рази. Крім того, на озброєнні польової артилерії з'явилися батареї важких гармат. Дещо в менших масштабах було збільшено кількість літаків та зенітних установок. Маннергейм у своїх мемуарах вказує[9], що частково ці озброєння були поставлені Німеччиною, однак більшу частину виробили фінські заводи.

26 червня фінське командування розпочало підготовку плану щодо повернення територій, захоплених радянськими військами під час Зимової війни. Військові дії, згідно з планом розділялися на три стадії:

  • Звільнення Ладозької Карелії;
  • Наступ на Карельський перешийок;
  • Наступ на східну Карелію.
Фінські САУ StuG III в Карелії

Наказ про наступ на Ладозьку Карелію був відданий 28 червня. Карельська армія, підготовлена до наступу, містила в собі:

  • 6-й армійський корпус під командуванням генерал-майора Талвели;
  • 7-й армійський корпус під командуванням генерал-майора Хегглунда;
  • «Група О» в складі трьох бригад та одного батальйону під командуванням генерала Ойнонена.

Разом ці війська становили 100 тис. солдатів. Командувачем армії був призначений генерал-лейтенант Гейнрікс.

Згідно з наказом, кінцевим пунктом наступу мала бути річка Свір та Онезьке озеро.

30 червня віддали наказ, в якому детальніше визначили основні віхи наступальної операції. Карельська армія, завдаючи головного удару на північний схід від озера Яніс'ярві, мала розбити війська ворога, що розташований східніше і на захід від озера, після чого вона мала в найкоротші терміни вийти на перший рубіж Яникканіємі-хямекоськи — Суйстамо-лаймола-сувілахті. Після виходу на цю лінію армія мала розправитися з військами ворога, зосередженими по берегах озера, і наступати далі в напрямку на Салмі й Тулемаярві. Лівий фланг Карельської армії мав захопити прикордонне селище Ліусваара.

Під час формування Карельської армії, до фінів з Норвегії прибуло підкріплення, а саме — німецька дивізія під командуванням генерала Енгельбрехта, яку за бажанням командування збройними силами Німеччини передали під особисте керування Маннергейму. Сам Маннергейм не дуже зрадів з «дарунку»[10].

У період липня-серпня 1941 року фінська армія захопила всі території, які передала Фінляндія до СРСР за наслідками Зимової війни. Разом із тим, фіни розпочали наступ на східну Карелію, територію, жителі якої є етнічно близькими до фінів, хоча ніколи офіційно не входили до складу Фінляндії. 31 серпня фінські війська закріпилися на старому фінсько-радянському кордоні біля Ленінграда, тим самим замкнувши блокаду Ленінграда з півночі.

Фінські вояки на лижвах

У той же день Маннергейм віддав наказ фінським військам на Карельському перешийку перейти до оборони на лінії старого кордону. Небажання Маннергейма наступати далі можна пояснити декількома причинами:

  • Наступ на територію СРСР означав би підтвердження причини, через яку почалася Зимова війна — убезпечити Ленінград від можливого нападу зі сторони фінських військ[11];
  • Подальший наступ потребував штурму укріплень на Карельському перешийку, до якого фінські війська не були готові[12]

Радянське командування швидко відчуло послаблення тиску на фінському фронті й вже 5 вересня перекинуло 2 дивізії, що обороняла Карельський перешийок на південь проти німців. 4 вересня фінська армія почала операцію з окупації східної Карелії і до ранку 7 вересня передові частини фінської армії під командуванням генерала Талвела вийшли до річки Свір. 1 жовтня радянські частини залишили Петрозаводськ. На початку грудня фіни відрізали Біломорсько-Балтійський канал.

Німецькі війська в Арктиці також спробували захопити Мурманськ і відрізати залізницю Мурманська, але ця спроба провалилася через непідготовленість німецьких військ до війни в тих умовах і поганого планування операції.

Від кінця 1941 року лінія радянсько-фінського фронту стабілізувалася до літа 1944 року.

Події 1941—1943[ред.ред. код]

Політика[ред.ред. код]

До кінця серпня 1941 року фінські війська вийшли на старий радянсько-фінський кордон. У вересні відбулися конфлікти всередині самої армії, в уряді, парламенті й суспільстві. Погіршали міжнародні відносини, особливо з Великою Британією і Швецією, чиї уряди в травні-червні отримали запевнення від Віттінга (голова фінського МЗС), що Фінляндія не має абсолютно жодних планів проведення сумісної з Німеччиною військової кампанії, а фінські приготування мають суто оборонний характер.

Рейхканцлер Німеччини Адольф Гітлер, маршал фінських військ Карл Маннергейм та президент Фінляндії Рісто Рюті. Червень 1942 року.

У липні 1941 року Британія та її домініони оголосили блокаду Фінляндії. 31 липня британські ВПС завдали авіаудар по німецьких позиціях у Петсамо.[13]

11 вересня голова фінського МЗС Віттінг повідомив посла США у Фінляндії Артура Шенфілда, що військова операція на Карельському перешийку зупинена на старому радянсько-фінському кордоні й що фінські війська в жодному разі не перетнуть її. Він також повідомив, що німецька сторона не має знати про цю розмову.

22 вересня британський уряд почав вимагати інтернування німецьких військ на території Фінляндії, погрожуючи початком війни. Після відмови Фінляндії 5 грудня Велика Британія оголосила їй війну, 6 грудня — її домініони.

Наприкінці 1941 року німецький наступ під Москвою повністю зупинився. Думка про те, що війна закінчиться не скоро, підірвала моральний дух у фінській армії. Водночас піти на сепаратний мир з Радянським Союзом фінський уряд не міг, адже в такому випадку Німеччина могла окупувати Фінляндію. Приймається рішення про часткову демобілізацію та укріплення на зайнятих територіях. Пошук шляхів припинення війни та укладання миру Фінляндія почала з лютого 1943 року після поразки німецьких військ під Сталінградом. 2 лютого капітулювала 6-та німецька армія, і вже 9 лютого вище керівництво Фінляндії провело закрите засідання парламенту, на якому було оголошено:

Сили німців, безумовно, починають закінчуватися... за зиму Німеччина втратила 60 дивізій. Відновити такі втрати навряд чи можливо. Долю нашої країни ми досі пов'язували з перемогою німецької зброї, однак у зв'язку з розвитком ситуації краще звикнути до тієї можливості, що ми ще раз вимушені підписати Московський мирний договір. У Фінляндії поки ще немає свободи для проведення власної зовнішньополітичної лінії, і тому вона змушена продовжувати боротьбу[14]

Подальший розвиток ситуації у Фінляндії:

  • 15 лютого 1943 року соціал-демократи виступили із заявою, де вказується, що Фінляндія має право на вихід з війни у ту мить, коли вона забажає.
  • 20 березня Державний департамент США запропонував свою допомогу у виході Фінляндії з війни. Пропозицію було відхилено.
  • У березні Німеччина почала вимагати від фінського уряду підписання військового союзу, погрожуючи зупинкою постачання харчів та зброї. Фінський уряд відмовився підписувати договір, після чого був відкликаний німецький посол у Фінляндії. У червні 1943 року Німеччина припинила постачання товарів, однак уже в кінці місяця вони були відновлені.
  • У кінці червня за ініціативою Маннергейма був розпущений фінський батальйон СС, сформований з фінських добровольців у складі 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг».
  • У липні фіни розпочали контакти із СРСР через радянське посольство у Швеції.

Восени 1943 року 33 відомих громадян Фінляндії, зокрема декілька депутатів парламенту, надіслали президентові лист із побажанням, аби уряд прийняв заходи до укладення миру. Лист, відомий як «Звернення тридцяти трьох», був оприлюднений у шведській пресі. На початку листопада соціал-демократична партія виступила з новою заявою, де не тільки підкреслювалося право Фінляндії на свій розсуд вийти з війни, але й наголошувалося, що цей крок слід зробити без затримки.

Добровольці та найманці[ред.ред. код]

Як і під час Зимової війни, на боці фінів воювало багато балтійських та скандинавських добровольців. Зокрема, після обстрілу фінських суден та портів, а також нападів на 18 фінських аеродромів Радянським Союзом у червні 1941 року, воювати на боці Фінляндії зголосилися близько 1600 шведів. У період між Зимовою війною та червнем 1941 року шведський батальйон було офіційно розпущено. Крім шведів на стороні фінів воювали естонці (3 400 чоловік) та військовополонені карели (2 100 чоловік). Карели були рекрутовані до радянської армії, але після захоплення Карелії фінами вони зголосилися воювати на стороні Фінляндії. За Московською мирною угодою фіни мали передати всіх полонених-червоноармійців назад до СРСР. Під час транспортування військовополонених деякі з них змогли втекти, однак більшість була доставлена до радянських таборів, де їх було засуджено та страчено.

Євреї у Фінляндії[ред.ред. код]

Фіни заборонили німцям проводити страти та погроми фінських євреїв, адже деякі з них служили у фінських збройних силах. Існувала навіть, чи не єдина на той час, польова синагога у фінській армії[15]. Двох євреїв було нагороджено Залізним Хрестом, вищою нагородою Німеччини, однак обидва відмовилися від неї[16].

Фінська окупаційна поліція[ред.ред. код]

Після захоплення Карелії та інших територій фіни на вимогу Німеччини передали німецьким військам близько 2 600 радянських військовополонених. Більшість із них (близько 2000) погодилися вступити до Російської визвольної армії. 74 з військовополонених, які відмовилися вступати до РВА, були євреями, інші 500 — офіцерами різних ступенів. Більшість із них була відправлена на роботи до німецьких концентраційних таборів.

У 1942 у Фінляндії був поганий врожай, унаслідок чого смертність у концтаборах, які були на території Фінляндії, значно зросла. Як наслідок, загинуло близько 80 тис. радянських військовополонених[17].

Більшість радянських іммігрантів, які переїхали до східної Карелії після 1917 року, було поміщено до концтаборів. З 470 тисяч населення Карелії, 300 тисяч встигли евакуюватись. З інших 170 тисяч тільки половина була карелами. Близько третини (24 000) російського населення було поміщено до концтаборів.

Дії радянських партизанів[ред.ред. код]

Фінські діти, вбиті радянськими партизанами[18]

Радянські партизани діяли і на території Фінляндії та східної Карелії у період з 1941 по 1944 рік. Дії фінської поліції на території Карелії змусили багатьох не заарештованих росіян допомагати партизанам. Військові дії були остаточно зупинені після розгрому 1-ї партизанської бригади у серпні 1942 року. Після цього основна діяльність радянських партизан була напрямлена на пропаганду серед місцевого населення, зокрема видавалася підпільна версія газети «Правда» фінською та «Знамя Ленина» російською мовами. Крім того, партизани нерідко вбивали мирне фінське та карельське населення.[18]

Участь Великої Британії та США[ред.ред. код]

Оскільки Фінляндія підтримала Німеччину та напала на СРСР, Велика Британія оголосила війну Фінляндії 6 грудня. 7 грудня війну фінам оголосили домініони Великої Британії — Канада та Нова Зеландія, а 8 грудня ПАР та Австралія.

Позиція США була дещо відмінною. Уряд США підтримав фінський наступ у Карелії, однак попередив фінський уряд про недопустимість просування вглиб СРСР. Сполучені Штати не оголосили війну Фінляндії навіть після того, як фіни розпочали бойові дії разом із країнами Осі, а на Тегеранській конференції 1943 року представники США та Великої Британії вимагали від Сталіна визнання незалежності Фінляндії. Однак Сполучені Штати не дозволяли заходити до своїх портів суднам із фінським прапором, а після укладання німецько-фінського договору президентом Фінляндії Рісто Рюті, вислали фінських дипломатів.

Найвідомішою військовою операцією Великої Британії у Фінляндії була атака на німецькі судна, що стояли у гавані в Петсамо 31 липня 1943 року.[13] Пізніше британські літаки надавали підтримку радянським військам у Мурманську та супроводжували радянські бомбардувальники[19].

Радянський наступ 1944 та вихід Фінляндії з війни[ред.ред. код]

Події 1944 року[ред.ред. код]

  • У січні-лютому 1944 року радянські війська повністю зняли блокаду з Ленінграда.
  • У лютому радянська авіація нанесла 3 авіаудари по Гельсінкі, однак на місто впало лише 5 % бомб[20].
  • 16 березня президент США Рузвельт публічно висловив побажання про вихід Фінляндії з війни.
  • 1 квітня, із поверненням фінської делегації з Москви, стали відомі вимоги уряду СРСР:
    • Кордон станом на 1940 рік;
    • Інтернування силами фінської армії залишків німецьких збройних частин на території Фінляндії;
    • Репарації у розмірі 600 млн доларів США, які мали бути виплачені за 5 років.
Фінські солдати із Фаустпатроном. 1944 рік.

18 квітня Фінляндія відхилила радянські вимоги через занадто високі репарації, які фінська економіка була б не в змозі витримати.

Перехоплення Карельського перешийку[ред.ред. код]

Знищений «Йосип Сталін» — радянський танк

9 червня 1944 року Радянський Союз розпочав головну операцію проти фінських військ, закріплених на Карельському перешийку та на Ладозькому озері. На наступний день операції радянські війська прорвали лінію оборони фінських військ, що змусило фінський уряд задуматися про мирний договір. Червона армія використовувала важкі гармати всією лінією фронту, легко руйнуючи укріплення фінів.

28 червня радянські війська вступили до Петрозаводська. Перед відступом фінські війська залишили місцевим жителям запас їжі та води. Поразки фінської армії пояснювалися нестачею протитанкової зброї, яка могла зупинити важкі радянські танки. Міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп пообіцяв поставити таку зброю фінам в обмін на гарантію непідписання сепаратного миру із СРСР. 26 червня президент Фінляндії Рісто Рюті дав гарантії німецькому урядові, за кілька тижнів до відставки.

На фронті з 20 по 26 червня радянські війська безуспішно штурмували укріплення фінів. Однак вони виявили слабке місце у фінській обороні — неподалік від населеного пункту Талі, де місцевість дозволяла використання танків. З 25 червня радянське командування вирішує наступати саме на цій частині фронту. Важкі танки та інша бронетехніка дозволили радянським військам прорвати оборону фінів та пройти на 6 км вглиб фінської території. Після кількох днів безперервних боїв фінська армія відступила на зручну, однак неукріплену межу Іхантала.

30 червня відбулася вирішальна битва під Іханталою. 6-та дивізія — остання фінська частина, вчасно перекинута з фронту в східній Карелії, встигла зайняти оборонні позиції та стабілізувати оборону. З 1 по 7 липня радянське командування провело декілька спроб висадки десанту на берег у Виборзькій затоці. Було захоплено декілька островів, однак висадка на берег була невдалою.

9 липня радянськими військами була здійснена остання спроба прорвати оборону фінів — під прикриттям димової завіси радянські частини форсували ріку Вуоксі та захопили невеликий плацдарм на іншому березі. Фіни організовували контратаки, однак плацдарм не був знищений, як і не був розширений. До 20 липня продовжувалися спроби радянських військ форсувати річку в інших напрямках і збільшити плацдарм, однак безуспішно.

З постачанням зброї з Німеччини фіни могли встояти перед радянським наступом. У липні 1944 року наступ радянських військ був зупинений всією лінією фронту.

12 липня 1944 року радянське командування наказало своїм частинам перейти до оборони.

Вихід Фінляндії з війни[ред.ред. код]

Передані Фінляндією до складу СРСР території за договором 1944 року

1 серпня президент Фінляндії Рюті подав у відставку. 4 серпня парламент Фінляндії обрав Маннергейма новим президентом країни.

25 серпня через посла СРСР у Стокгольмі фінам було висунуто умови, за якими Фінляндія виходила з війни:

  • Розрив будь-яких відносин із Німеччиною;
  • Виведення німецьких військ з Фінляндії. У випадку відмови німецького командування — інтернування

2 вересня Маннергейм написав листа Адольфові Гітлеру, в якому попереджував про вихід Фінляндії з війни. 3 вересня частина фінського війська була перекинута з радянського фронту на північ Фінляндії. Мирне населення було евакуйоване на південь Фінляндії та до Швеції. 15 вересня, після відмови фінського командування віддати острів Гоґланд Німеччині, німецькі війська розпочали військові дії. Почалася Лапландська війна.

19 вересня у Москві було підписано перемир'я між Фінляндією та СРСР.

10 лютого 1947 року у Парижі був підписаний мирний договір. За умовами Паризької мирної угоди 1947 року Фінляндія передавала під контроль СРСР території Петсамо, Салла та Карельський перешийок. Крім того Фінляндія мала виплатити репарації у розмірі 300 млн доларів США, що мали бути погашені товарами (деревиною, папером, кораблями, харчовими продуктами). Аландські острови мали стати демілітаризованою зоною. Окремо був підписаний документ про обмеження Збройних сил Фінляндії. СРСР орендував півострів Порккала біля Гельсінкі терміном на 50 років за ціною 50 млн фінських марок на рік (повернутий фінам у 1956 році)[21].

Як стверджується у «Дослідженні результатів війни у Фінляндії», підготованим Бібліотекою Конгресу:

Незважаючи на значні втрати, завдані війною, Фінляндія змогла зберегти свою незалежність; однак, якби СРСР був зацікавлений у цьому, нема сумніву, що фінська незалежність була б знищена. Фінляндія вийшла з війни із розумінням цього факту й наміром побудувати нові та конструктивні відносини з СРСР[22]

Сучасність[ред.ред. код]

Сьогодні дедалі частіше піднімається питання про повернення східної Карелії до складу Фінляндії[23][24]. Чимало патріотично налаштованих фінів навіть збирають підписи на підтримку ідеї про об'єднання[25]. Офіційний Гельсінкі заявляє, що не планує порушувати питання щодо російсько-фінських кордонів.[26]

Для вшанування пам'яті у Фінляндії було встановлено пам'ятник загиблим у Зимовій війні та у радянсько-фінській війні 1941—1944 років.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. J.K.Paasikivi, Toimintani Moskovassa ja Suomessa 1939-41, Osa II (My work in Moscow and Finland 1939-41, Part II)
  2. Finns block critical operations of Stalin and Hitler
  3. а б в Июнь 1941 года Гальдер Франц. Военный дневник
  4. Широкорад А.Б. Северные войны России. Кто на кого напал в 1941 году?
  5. Мауно Иокипии «Финляндия на пути к войне: исследование о военном сотрудничестве Германии и Финляндии в 1940—1941 гг.» [1]
  6. Маннергейм К. Г. Мемуари. ст. 374. Процитовано 2017-02-05. 
  7. Мемуари Маннергейма. Ст. 375—376.
  8. Мемуари Маннергейма. Ст. 375.
  9. Мемуари Маннергейма. Ст. 378—379.
  10. Мемуари Маннергейма. Ст. 382—383.
  11. Мемуари Маннергейма. Ст. 390
  12. Широкорад А. Б. Северные войны России
  13. а б FAA attack on Petsamo to assist its ally the Soviet Union, July 1941(англ.)
  14. Мемуари Маннергейма. Ст. 440
  15. Фінляндія на сайті Яд-Вашему
  16. Rautkallio, Hannu, Suomen juutalaisten aseveljeys (Finnish Jews as German Brothers in Arms), 1989, Tammi
  17. Ylikangas, Heikki, Heikki Ylikankaan selvitys Valtioneuvoston kanslialle, Адміністрація Фінляндії
  18. а б Awful images of War(англ.)
  19. Finland in World War II
  20. Пояснити це можна декількома причинами:
    • За версією фінського командування, це є результатом ефективної дії фінських ВПС;
    • За версією радянського командування, налети були зроблені для залякування мирного населення, а не для його вбивства [2]
  21. Широкорад, глава 16
  22. US Library of Congress Country Study: «Finland, The Effects of the War»
  23. Незакінчена війна. Сприйняття Другої світової у дзеркалі сучасної зарубіжної преси. Процитовано 2017-02-05. 
  24. «Изгнанные» финны хотят отнять у России свои довоенные земли
  25. Незакінчена війна. Сприйняття Другої світової у дзеркалі сучасної зарубіжної преси. Процитовано 2017-02-05. 
  26. Незакінчена війна. Сприйняття Другої світової у дзеркалі сучасної зарубіжної преси. Дзеркало тижня. Процитовано 2017-02-05. 

Література[ред.ред. код]