Закон відкритого складу: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
→Література: категоризація |
→Література: шаблон |
||
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
== Література == |
== Література == |
||
* Супрун А. Е., Скорвид С. С. Славянские языки // Языки мира: Славянские языки. М., 2005. |
* Супрун А. Е., Скорвид С. С. Славянские языки // Языки мира: Славянские языки. М., 2005. |
||
{{Праслов'янська мова}} |
|||
[[Категорія:Історія української мови]] |
[[Категорія:Історія української мови]] |
||
[[Категорія:Історія мов]] |
[[Категорія:Історія мов]] |
||
Версія за 19:53, 16 серпня 2017
Закон відкритого складу — закон, за яким звуки в межах складу розташувалися за принципом висхідної звучності із голосним чи р, л у кінці або ж склад містив один складотворчий сонант[1].
Наприклад, стѣ-на, сто-лъ, зр-но, го-р-дъ.
Загальний опис
Тенденція до відкритого складу виникла в спільнослов'янській мові ще в ранній період її розвитку. Вона проявилася в зміні складотворчих сонантів [r], [l], [n], [m] і перетвореннях давніх сполучень із [j]. Однак тоді цей процес не набув значення загального закону. Пізніше він охопив усі зміни, пов'язані зі структурою складу (переміщення приголосних на межі складу, втрата кінцевого приголосного в слові (що, зокрема, призвела до нерозрізнення форм називного і знахідного відмінків у деяких іменників), монофтонгізація дифтонгів, розвиток протези, спрощення в групах приголосних, поява носових голосних), перетворившись на універсальний фонетичний закон праслов'янської мови.
Дослідженнями займалися мовознавці А. Мейе, Г. Півторак, С. Бернштейн тощо. Останній зазначав, що тенденція до відкритого складу діяла як безумовний закон, що не знав винятків[2].
Див. також
- Закон складового сингармонізму
- Квантитативне вирівнювання голосних
- Метатеза плавних у слов'янських мовах
- Тенденція до зростаючої звучності
Примітки
Література
- Супрун А. Е., Скорвид С. С. Славянские языки // Языки мира: Славянские языки. М., 2005.
| ||||||||||||||||||||||