Третя палаталізація
Третя палаталізація задньоязикових приголосних або третє пом'якшення задньоязикових приголосних — фонетичне явище в давніх слов'янських мовах, третя зі слов'янських палаталізацій. Полягала в зміні задньоязикових приголосних [g], [k], [x] на передньоязикові зубні після голосних переднього ряду. Зміни були неоднаковими у різних слов'ян. У східно- і південнослов'янських мовах [g], [k], [x] перейшли відповідно в [dz'], [ts'], [s'], у західнослов'янських — у [dz'], [ts'], [š']. Надалі в усіх слов'янських мовах, за винятком староцерковнослов'янської, полабської і польської, африкат [dz'] спростився до [z'].
На відміну від першої і другої палаталізацій, що є регресивними (тобто голосні впливали на попередні приголосні), третя була прогресивною — фонетичні зміни відбувалися після певних голосних звуків.
Явище третьої палаталізації встановлено російським мовознавцем І. О. Бодуеном де Куртене, тому її також називають бодуенівською[1][2][3].
Деякі славісти вважають другу і третю палаталізації складовими одного процесу[4][5].
Третя палатализація проходила в інтервокальному положенні: після голосних *ь, *i, *ę, звукосполучення *ьr — і перед голосними *a, *o (але не перед *y, *ъ, *u, *ǫ).
Але і за наявності всіх цих умов палаталізація відбувалася не завжди. Наприклад, староцерк.-слов. ученица (наз. відм. жіночого роду) і ученика (род. відм. чоловічого роду), де у першому випадку спостерігається перехід задньоязикового [k] > [ts'], у другому ні[3]. Щоб пояснити цю непослідовність І. О. Бодуен де Куртене висунув припущення, що третя палаталізація проходила тільки перед наголошеним складом. Пізніше ця гіпотеза отримала розвиток у працях М. С. Трубецького[6], але надалі була спростована мовознавцями, бо суперечила фактам[7][8][9].
О. О. Шахматов запропонував своє розв'язання цієї проблеми: третя палаталізація могла здійснитися лише тоді, коли після задньоязикового не стояли лабіалізовані звуки заднього ряду *ъ, *u, *o, *ǫ. Чеський філолог Й. Зубатий розділив думку Шахматова, не погодившись тільки з твердженням про лабіалізованість звука o. Т. Лер-Сплавінський стверджував, що носовий непереднього ряду *ǫ також був нелабіалізованим, а *u на момент третьої палаталізації ще був зберігав свою дифтонгічну природу, і перший елемент його був нелабіальним (*oṷ, *aṷ, *eṷ). Отже, здійсненню третьої палаталізації перешкоджали *ъ і *y[10]. Пізніше В. А. Дибо після рзгляду значного матеріалу дійшов висновку, що третій палатализації не давали здійснитися голосні *y, *ъ, *u, *ǫ, таким чином, вона могла проходити тільки в тому випадку, коли задньоязиковий стояв перед a або o[11].
Через складність умов третьої палаталізації у парадигмі того ж слова могли виявитися форми як з палаталізованими [dz'], [ts'], так і з непалаталізованими [g], [k] (*kъnȩgъ і *kъnȩdza, *otьkъ і *otьtsa). Надалі під впливом граматичної аналогії відбулося вирівнювання цих форм: або за зразком палаталізованих (*otьtsь замість ранішого *otьkъ за аналогією до *otьtsa), або за зразком непалаталізованих (*lika замість палаталізованої форми *litsa під впливом *likъ, але форма середнього роду *litse збереглася)[12][13][14].
Третя палаталізація не відбулася після дифтонга *oɪ̯: *rěka («річка») < *roɪ̯kā. Х. Лант пробував пояснити це тим, що дифтонг *oɪ̯ (в інтерпретації Ланта — *aɪ̯) на момент третьої палаталізації перейшов у *ae[15]. Ф. Кортландт, суперечаючись з Лантом, вважає це рішенням ad hoc[16].
Окрім того, третя палаталізація не проходила після складу з шиплячим, який виник внаслідок першої палаталізації: стезя — стежка[17].
Наслідки третьої палаталізації присутні як у коренях, так і в наростках:
- Перехід [g] у [dz']
- *kъnȩga («князя», род. відм. від *kъnȩgъ) > *kъnȩdza. Форма називного однини за аналогією — *kъnȩdzь («князь»). У багатьох слов'янських мовах -dzь спростилося до -zь — *kъnȩzь (д.-рус. кънѧзь > укр. князь)
- *stьga («дорога», пор. латис. stiga) > *stьdza > *stьza > д.-рус. стьзя («шлях», «дорога»). В українській мові існує однокореневе з ним стежка, утворене від *stьga внаслідок першої палаталізації (*stьgьka > *stьžьka), а також новоутворена форма без зменшувального суфікса стежа́.
- Перехід [k] у [ts']
- *lika («ли́ка», род. відм. від *likъ — «лик») > *litsa («лиця»). За аналогією — *litse («лице»). Парадигма *likъ надалі вирівнялася за аналогією до форми називного відмінка (укр. лик — лика).
- *palьka («пальця», род. відм. від *palьkъ) > *palьtsa. За аналогією — *palьtsь > д.-рус. пальць > укр. палець
- *lovьka («ловця», род. відм. від *lovьkъ) > *lovьtsa. За аналогією — *lovьtsь > д.-рус. ловьць
- *palika > *palitsa > д.-рус. палица > укр. палиця. У його фонетичному варіанті *palъka пом'якшення не відбулося (укр. палка).
- *ovьka > *ovьtsa > д.-рус. овьца
- Перехід [x] у [s'] ([š'])
- *vьхъ > *vьsь > д.-рус. вьсь > укр. ввесь, біл. увесь, рос. весь. У південнослов'янських мовах наявний той самий рефлекс [s'] словен. və̏s, ves, серб. са̏в/sȁv, але в західнослов'янських [x] перейшов у [š']: ст.-чеськ. veš (суч. чеськ. vše), словац. všetok, ст.-пол. wszy (суч. пол. wszystek).
- Наслідки
У результаті третьої палаталізації з'явилися нові суфікси: *-ьсь (< *-ьkъ), *-ica (< *-ika), *-ьce (< *-ьko), *-ьca (< *-ьka).
Наслідки фонетичних змін третьої палаталізації у суфіксах проявляються у словах отець, пшениця, серце, вівця, яйце. У різних слов'янських мовах вирівнювання парадигм відмінювання могло проходити по-різному: десь верх взяли палаталізовані, десь непалаталізовані форми (укр. брусниця, чорниця — рос. брусника, черника; рос. нельзя — біл. нельга («не можна»); рос. польза («користь») — укр. пільга; укр. яйце, рос. яйцо — пол. jajko, біл. яйка; староцерк.-слов. тѧзати — д.-рус. тѧгати). Спостерігається й співіснування в тій же мові різних слів, що розвинулися з парадигми одного (укр. безликий — безлиций), а також однокореневих слів з палаталізованими і непалаталізовами приголосними (укр. князь — княгиня, лице — лик, палиця — палка).
Утворені внаслідок третьої палаталізації звуки [dz'], [c'], [s'] ([š']) первісно були м'якими. В українській мові вони зберегли свою м'якість, але в багатьох інших слов'янських мовах зазнали подальшого ствердіння. Так, у російській мові відбулося ствердіння [c'] — він перейшов у [c], що і відбилося в правописі (отец, овца, лицо), іноді орфографія залишилася традиційною (сердце). У старослов'янській і давньоруській мовах [c'] залишався м'яким, але в орфографії ця м'якість передавалася не завжди (отьць, але отьца), тобто -а позначав звук *ja. Слід мати на увазі, що літера ь первісно передавала не пом'якшення попереднього приголосного (він був ним за природою), а давній редукований (що надалі зник), тому ці написання мають дещо інший фонетичний сенс, ніж аналогічні сучасні.
В українській мові прикінцевий [c'] зберігає м'якість у словах праслов'янського походження, твердим він буває лише в запозиченнях (Галац, палац, принц, шпіц), залишається м'яким і прикінцевий [z'], що розвинувся з ранішого африката [dz'] (князь, пенязь, витязь), і [s'] (ввесь).
У новгородсько-псковському діалекті третя палаталізація мала місце для *k, але не для *g і *x. Наприклад: в[ъ]хѹ («всю»), не лего («не можна»), але ѹсерѧзи («серги»)[18].
На відміну від рефлексів другої палаталізації (рука — руці, нога — нозі), наслідків третьої палаталізації при відмінюванні слів не виявлено.
Є неоднакові визначення хронології третьої палаталізації. Найбільш вірогідною є думка В. Ягича, А. Белича, А. М. Селіщева, С. Бернштейна, які вважали, що третя палаталізація була пізніше, ніж друга.
Третя палаталізація відбулася до взаємодії груп *dj, *tj, оскільки рефлексом *g за третьою палаталізацією в словацькій мові є z (пор. kňaz — «князь», peniaze — «гроші»), у той час як рефлексом *dj є сполучення dz (medza — «межа»)[19].
Х. Педерсен вважав, що третя палаталізація відбулася раніше за другу. Доводом він висував факт, що третя спричинила умлаутне чергування голосних звуків, що йшли за колишніми *k, *g, *x, і цих же змін, на думку Педерсена, зазнавав і дифтонг *oi > *ei (наприклад, місц. відм. однини *otьtsi < *otьkoi «(о) вітці» замість очікуваної *otьtsě), звідси виходило, що третя палаталізація передувала монофтонгізації дифтонгів і відповідно вона не могла відбутися пізніше другої. З Педерсеном не погодився Й. Зубатий, який вказував на те, що i в *otьci можна пояснити переходом цього слова у м'який тип відмінювання (на *-jo-), у той же час у відмінюванні займенників присутнє *ě: *vьsěmь («всім») і *vьsěxъ («всіх»).
1911 року Т. Лер-Сплавінський висловився на захист гіпотези Педерсена, припустивши, що на момент монофтонгізації дифтонгів задньоязикові зазнали лише пом'якшення до [k'], [g'], [x'], а вже після монофтонгізації разом з аналогічними м'якими звуками, утвореними внаслідок другої палаталізації, перейшли в [ts'], [dz'], [s'] / [š']. На протилежність Зубатому, Лер-Сплавінський пояснював форми *vьsěmь і *vьsěxъ аналогією до *těmь («тим») і *těxъ («тих»), а форми типу *otьci вважав фонетично закономірними[20].
На думку Х. Ланта, третя палаталізація є дуже давньою, і можливо, вона відбулася навіть раніше, ніж перша[21].
Ф. Кортландт, врахувавши дані попередніх досліджень, встановив такі часові умови:
- третя палаталізація передувала переходу *u > *ъ, *ū > *y, бо ці звуки, перебуваючи після задньоязикового, перешкоджували палаталізації;
- третя палаталізація проходила після монофтонгізації дифтонгів;
- оскільки звук *i, що виник з *ei, не спричинював палаталізації, на момент її здійснення даний дифтонг перейшов у *ẹ, що лише пізніше дало *i;
- оскільки звук *ě не змінявся після м'яких приголосних, утворених внаслідок третьої палаталізації, значить, вона проходила після переходу ě > a в положенні після м'яких;
- третя палаталізація передувала переходу *u > *i після *j, бо її нема в слові *jьgo (< *jugo)[22].
Ю. Шевельов датує третю палаталізацію VII—IX ст.[23], Ф. Славський VIII—IX ст.[24], З. Штібер початком VIII століття[25], А. Лампрехт кінцем VII століття[19][26], а М. Шеклі — VII—VIII століттями[27].
Третя палаталізация знайшла відбиток і в низці праслов'янських германізмів (на думку З. Штібера, вони є запозиченнями зі західногерманських мов[28]):
- прасл. *koldęzь («криниця», «колодязь») < прагерм. *kaldinga-[29];
- прасл. *kъnędzь («князь») < прагерм. *kuninga- («голова роду, вождь племені», пор. нім. König — «король, цар, вождь»)[30];
- прасл. *pěnędzь («пінязь») < *panning (пор. давн.в-нім. pfenning, нім. Pfennig — «пфеніг»)[28];
- прасл. *retędzь («ланцюг», «ретязь») — пор. дав.-ісл. rėkendi/rėkendr, дав.-англ. racente, давн.в-нім. rahhinza[31];
- прасл. *scьlędzь («шеляг») — пор. давньоскан. skillingr, давн.в-нім. і дав.-сакс. scilling («шилінг»)[32];
Особливо важливим для встановлення абсолютної хронології третьої палаталізації слід визнати слово *pěnędzь, запозичене з давн.в-нім. pfenning, що означало срібляний франкський динар, початок карбування якого відносять до бл. 650 р. н. е. Воно відбиває германський умлаут a > e — перехід, що датують VII століттям. Тому є підстави припускати, що це слово запозичене до праслов'янської за часів Карла Великого[28][33][34].
У пізніших германських запозиченнях третьої палаталізації не спостерігається: д.-рус. варѧгъ < *váringr, д.-рус. кълбѧгъ < kylfingr[19].
Третя палаталізація була живим явищем під час слов'янської колонізації Балкан. Про це свідчать такі запозичені топоніми, як Средець (з лат. Serdica), Logatec (з лат. Longaticum)[25].
Деякі топоніми, запозичені греками у слов'ян, відбивають давні форми, що існували до третьої палаталізації (грец. Ἀβαρῖκος), форми з першою стадією — пом'якшеним k у сполученнях kj (грец. Γαρδίκι < прасл. *gordьkъ, грец. Γαρδενίκια < прасл. *gordьnik'a, грец. Ἐζερίκια < прасл. *ezerik'a, грец. Καμενίκια < прасл. *kamenik'a), а також форми з вже завершеною третьою палаталізацією (грец. Ἀβαρινίτσα < прасл. *javorьnica, грец. Γαρδίτσα < прасл. *gordica, грец. Ἀγλαβίτσα < прасл. *oglavica, грец. Καμενίτσα < прасл. *kamenica)[35][36].
Назву одного з районів Відня, Деблінгу, З. Штібер вважає запозиченням з прасл. *toplika, що також ще не зазнав третьої палаталізації[37].
Явище прогресивної асиміляції задньоязикових у положенні після м'яких приголосних або голосних переднього ряду відоме в деяких російських (Ван'к'а, Вас'к'а), західних болгарських (сен'к'а — «тінь») і словінським говорам (sneg’ — «сніг»), а також у тюркських мовах[38].
- ↑ Lunt H. G. The progressive palatalization of Common Slavic. — Skopje : Nova Makedonija, 1981. — P. 14.
- ↑ Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2006. — С. 238. — ISBN 83-01-14720-2.
- ↑ а б Галинская Е.А. Историческая фонетика русского языка. — Издательство Московского университета, Издательство "Наука". — М., 2004. — ISBN 5-211-04969-1.
- ↑ Vaillant A. Grammaire comparée des langues slaves. — Lyon — Paris, 1950. — С. 55.
- ↑ Vermeer W. On the status of the earliest Russian isogloss: four untenable and three questionable reasons for separating the progressive and the second regressive palatalization of Common Slavic // Russian Linguistics. — № 24. — С. 23-24.
- ↑ Trubetzkoy N. S. Essai sur chronologie des certains faits phonétiques du slave commun // Revue des etudes slaves. — 1922. — Т. 2. — С. 225.
- ↑ Shevelov G.Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 343.
- ↑ Бернштейн С.Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — Издательство Московского университета, Издательство "Наука". — М. — С. 208-209.
- ↑ Дыбо В.А. В защиту некоторых забытых или отвергнутых положений сравнительно-исторической фонетики славянских языков // Славянский вестник. — 2004. — № 2. — С. 87.
- ↑ Lehr-Spławiński T. Nowsze poglądy na niektóre zjawiska tzw. II palatalizacji (A. A. Szachmatow, J. Zubatý) // Studia i szkice wybrane z językoznawstwa słowiańskiego. — 1957. — С. 155.
- ↑ Дыбо В.А. В защиту некоторых забытых или отвергнутых положений сравнительно-исторической фонетики славянских языков // Славянский вестник. — 2004. — № 2. — С. 93-95.
- ↑ Shevelov G.Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 348.
- ↑ Lamprecht A. Praslovanština. — Brno : Univerzita J. E. Purkyně v Brně, 1987. — С. 49.
- ↑ Галинская Е.А. Историческая фонетика русского языка. — Издательство Московского университета, Издательство "Наука". — М., 2004. — С. 40. — ISBN 5-211-04969-1.
- ↑ Lunt H. G. The progressive palatalization of Common Slavic. — Skopje : Nova Makedonija, 1981. — P. 19.
- ↑ Kotlandt F.H.H. The progressive palatalization of Slavic // Folia Linguistica Historica. — 1984. — № 5/2. — С. 214.
- ↑ Дыбо В.А. В защиту некоторых забытых или отвергнутых положений сравнительно-исторической фонетики славянских языков // Славянский вестник. — 2004. — № 2. — С. 95.
- ↑ Зализняк А.А. Древненовгородский диалект. — М. : Языки славянской культуры, 2004. — С. 45-47.
- ↑ а б в Lamprecht A. Praslovanština. — Brno, 1987. — С. 50.
- ↑ Lehr-Spławiński T. Nowsze poglądy na niektóre zjawiska tzw. II palatalizacji (A. A. Szachmatow, J. Zubatý) // Studia i szkice wybrane z językoznawstwa słowiańskiego. — 1957. — С. 156-157.
- ↑ Lunt H. G. The progressive palatalization of Common Slavic. — Skopje : Nova Makedonija, 1981. — P. 38.
- ↑ Kotlandt F.H.H. The progressive palatalization of Slavic // Folia Linguistica Historica. — 1984. — № 5/2. — С. 212.
- ↑ Shevelov G.Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — С. 351.
- ↑ Sławski F. Dialekty prasłowiańskie // Studia dialektologiczne. — 1996. — Т. I. — С. 75.
- ↑ а б Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2005. — С. 73. — ISBN 83-01-14542-0.
- ↑ Lamprecht A. Praslovanština a její chronologické členění // Československé přednášky pro VIII. mezinárodní sjezd slavistů. — 1978. — С. 146.
- ↑ Šekli M. Primerjalno glasoslovje slovanskih jezikov. — Lubljana : Znanstvena založba Filozofske fakultete, 2016. — Т. 1. — С. 261. — ISBN 978-961-237-742-7.
- ↑ а б в Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — С. 74. — ISBN 83-01-14542-0.
- ↑ Этимологический словарь славянских языков. — Издательство «Наука», 1983. — Т. 10. — С. 124.
- ↑ Этимологический словарь славянских языков. — М. : Наука, 1987. — Т. 13. — С. 200-201.
- ↑ Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964–1973. — Т. 3. — С. 476.
- ↑ Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964–1973. — Т. 4. — С. 508.
- ↑ Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — Прогресс. — М., 1964–1973. — Т. 3. — С. 233-234.
- ↑ Shevelov G.Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — С. 350.
- ↑ Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — С. 350-351.
- ↑ Nalepa J. Słowiańszczyzna północno-zachodnia. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Poznań, 1968. — С. 24-25.
- ↑ Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2005. — С. 73-74. — ISBN 83-01-14542-0.
- ↑ Селищев А.М. Старославянский язык. — Наука - Издательство МГУ. — М., 2006. — С. 184. — ISBN 5-211-06129-2.
- Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Зоряна Купчинська, Володимир Пілецький. Історична граматика української мови. Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. Видання друге, виправлене та доповнене. — Львів : Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2014.
- Марія Брус. Історична граматика української мови. — Івано-Франківськ : ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника», 2016.
- В. В. Лєснова, А. О. Найрулін. Історична граматика української мови. Видання 2-е, доповнене. — Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2012.