Францішек Сікорський
Францішек Сікорський | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Franciszek Sikorski | |||||||
Народження | 4 жовтня 1889 Австро-Угорщина, Львів | ||||||
Смерть | весна 1940 СРСР, УСРР, Харків розстріл | ||||||
Країна | Австро-Угорщина → Друга Річ Посполита | ||||||
Приналежність | Сухопутні війська Австро-Угорщини Польські легіони Польська армія у Франції Військо Польське | ||||||
Вид збройних сил | сухопутні війська | ||||||
Рід військ | піхота | ||||||
Роки служби | 1914—1933 1939—1940 | ||||||
Звання | генерал бригади | ||||||
Формування | 13-й полк польських стрільців 28-й піхотний полк 19-та піхотна бригада 20-та піхотна бригада 9-та піхотна дивізія | ||||||
Командування | комбат комполку комбриг комдив | ||||||
Війни / битви | Перша світова війна, польсько-радянська війна, Друга світова війна: вереснева кампанія, оборона Львова | ||||||
Діти | Ada Fighiera-Sikorskad | ||||||
Нагороди | |||||||
Францішек Сікорський у Вікісховищі |
Франці́шек Сіко́рський (пол. Franciszek Sikorski; нар. 4 жовтня 1889, Львів — пом. навесні 1940, Харків) — польський інженер, бригадний генерал Війська Польського, жертва Катинської розправи.
Народився в сім'ї ветеринара Нарциза Сікорського та Адели з роду Малушинських[1]. Родина проживала в садибі на вул. Зелена, 82[2].
У Львові закінчив гімназію, після чого навчався у Львівській політехніці, а також вивчав філологію в Ягеллонському університеті[1]. Перед Першою світовою війною належав до польських військово-незалежницьких організацій: Союзі активної боротьби (з травня 1909 р.[1]) та Стрілецького союзу (з 1910[1]). Закінчив сержантську стрілецьку школу та вищі офіцерські курси 1912 року.
Під час Першої світової війни з 16 серпня 1914 р.[1] до липня 1917 р. служив у Легіонах Польських як командир батальйону 3-го, а потім 4-го піхотного полку (поручник із вересня 1914 р., капітан з січня 1915). Після «кризи присяги» його ув'язнили у Перемишлі[1], а потім у листопаді 1917 р. він вступив до лав Австро-Угорської армії. З січня 1918 р. командував Львівським округом Польської військової організації. З жовтня 1918 р. вже у відродженому Війську Польському у лавах 4-ї дивізії польських стрільців[1]. У грудні 1918 р. став командиром 13-го полку польських стрільців польської армії у Франції, на чолі якого повернувся через Буковину на батьківщину[3].
У липні 1919 р. прийняв командування 28 піхотного полку канівських стрільців. У жовтні 1919 — грудні 1920 обіймав посаду командира 19-ї, а потім 20-ї піхотної бригади. З травня по листопад 1920 р. воював із більшовиками спочатку на Північному фронті, далі у Варшавській битві на Радзимінських полях, а згодом у переслідуванні в Західній Галичині. З грудня 1920 по квітень 1921 року був слухачем розвідувальних курсів для старших командирів у Вищій воєнній школі. У період з квітня 1921 по січень 1922 р. був командиром 19-ї піхотної бригади і виконувачем обов'язків командира 10-ї піхотної дивізії.
Особливо відзначився у боях «у червні під час боїв на Дісні особисто командуючи бригадою, кількаразово відбиваючи ворожі атаки та прикриваючи відхід польських військ»[1]. За цю звитяжність був удостоєний орденом Virtuti Militari[1].
3 травня 1922 підтверджений у званні полковника зі стажем з 1 червня 1919 р. і 53 місцем у корпусі офіцерів піхоти[4]. У 1923 — липні 1926 був «командиром дивізійної піхоти» 9-ї піхотної дивізії у Седльцях[5]. Під час травневого перевороту 1926 року виступив на боці Юзефа Пілсудського. На чолі 22-го піхотного полку вирушив на підмогу Варшаві. З липня 1926 р. по березень 1932 р. був командиром 9-ї піхотної дивізії.
16 березня 1927 року підвищений до звання генерала бригади. З березня 1932 р. по червень 1933 р. перебував у розпорядженні командувача Командування корпусу округу №9 у Бересті. 30 червня 1933 переведений у запас[1]. Оселився у Варшаві (за твердженням Поляка — у Львові[1]), брав участь у діяльності Спілки птахівників і писав щоденник, який згорів у вересні 1939 року.
Після нацистської Німеччини на Польщу 5 вересня евакуювався до Берестя, де мав перебрати на себе командування фортецею. Потім виїхав у Львів, де надійшов у розпорядженні командування Південного фронту. 12 вересня прийняв командування обороною Львова, де воював з німецькими військами. Після радянського вторгнення у Польщу і капітуляції Львова перед Червоною Армією його, всупереч умовам капітуляції міста, взяли в радянський полон і перевезли у Старобільський табір. Навесні 1940 р. страчений органами НКВС у Харкові й похований у П'ятихатках.
Із 17 червня 2000 похований на кладовищі жертв тоталітаризму в Харкові[6]. 5 жовтня 2007 року президент Лех Качинський посмертно підвищив його до звання дивізійного генерала.
Сікорський був одружений і мав трьох дочок: Кристину (1924 р. н.), Аделу на ім'я Ада (1928-1996) та Марію (1931 р. н.). Ада, Марія та їхня мати були серед сотень тисяч поляків, депортованих Радянським Союзом у табори примусової праці в Сибіру. Всіх трьох у 1940 році вивезли на примусові роботи у поселення Западний[7] Архангельської області. 1942 року їм удалося переїхати з СРСР разом із новоствореною польською Армією Андерса в Іран. Адела та Марія були серед тих багатьох тисяч польських дітей, що навчалися в 1942-45 роках у польських школах, створених у Ісфагані.
Ставши дорослою, Ада Фіґ'єра Сікорська була провідною есперантисткою і редакторкою «Heraldo de Esperanto».
- ↑ а б в г д е ж и к л м Polak, 1991, с. 131.
- ↑ Szymon Nowak (2020). Franciszek Sikorski. Warszawa: IPN. с. 5—6.
{{cite web}}
: Пропущений або порожній|url=
(довідка) - ↑ Zaborowski, 1928, с. 3.
- ↑ Lista starszeństwa, 1922, с. 20.
- ↑ Rocznik Oficerski, 1923, с. 111, 227, 395.
- ↑ Ciesielski та ін., 2003, с. 483.
- ↑ Index of Polish victims of Soviet Repressions in 1939-56 (пол.). indeksrepresjonowanych.pl. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 16 грудня 2021. Пошук: "Sikorska" в полі "Nazwisko", "Adela" в полі "Imię" і "1929» в полі "rok urodzenia". Паралельно дані Марії.
- Lista starszeństwa oficerów zawodowych. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. 1922.
- Rocznik Oficerski (1923). Rocznik Oficerski 1923. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych.
- Ciesielski, Jerzy; Gajowniczek, Zuzanna; Przytulska, Grażyna; Roman, Wanda Krystyna; Sawicki, Zdzisław; Szczerkowski, Robert; Szumińska, Wanda (2003). Charków. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Jędrzej Tucholski (red.). Warszawa: Oficyna Wydawnicza RYTM. ISBN 8391666352.
- Leinwand, Artur (1995). Generał Franciszek Sikorski Dowódca Grupy Obrony Lwowa w 1939 roku (PDF). 3 (4) (вид. Niepodległość i Pamięć). Warszawa. ISSN 1427-1443.
- Generałowie Polski niepodległej. Warszawa: Editions Spotkania, 1991.
- Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918-1939. Warszawa: Wydawnictwo Bellona, 1994. ISBN 8311082626.
- Zaborowski, Wacław (1928). Zarys historii wojennej 28-go Pułku Strzelców Kaniowskich. Zarys historii wojennej pułków polskich 1918-1920. Warszawa: Zakłady Graficzne „Polska Zjednoczona”.
- Polak, Bogusław (1991). Kawalerowie Virtuti Militari 1792 – 1945. Т. 2/1. Koszalin: Wydawnictwo Uczelniane Wyższej Szkoły Inżynierskiej w Koszalinie. ISBN 8390051001.
- Szymon Nowak, Franciszek Sikorski, Wyd. Instytut Pamięci Narodowej, Warszawa 2020, ISBN 978-83-8098-846-0, wersja zdigitalizowana.
|
- Народились 4 жовтня
- Народились 1889
- Кавалери Virtuti Militari
- Кавалери Хреста Незалежності
- Кавалери Хреста Хоробрих
- Кавалери Золотого Хреста Заслуг
- Нагороджені пам'ятною медаллю за війну 1918—1921
- Нагороджені медаллю Перемоги у Першій світовій війні
- Уродженці Львова
- Австро-Угорські військовики Першої світової війни
- Учасники польсько-радянської війни
- Польські військовики у Другій світовій війні
- Польські генерали
- Поховані в Харкові
- Розстріляні НКВС