Польська кампанія 1939

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Польська кампанія
Друга світова війна
Second world war europe 1939 map de.png
Польська кампанія 1939 року - початок Другої світової війни.
Дата: 1 вересня 19396 жовтня 1939
Місце: Польща
Результат: Перемога Німеччини
Територіальні зміни: Розподіл Польщі між Німеччиною, Словаччиною, Литвою та СРСР
Сторони
Польща Польща

Велика Британія Велика Британія[1]
Франція Франція[1]

Третій Рейх Третій Рейх
Словаччина Словаччина

СРСР СРСР[2]

Командувачі
Flag of Poland.svg Едвард Ридз-Смігли Flag of German Reich (1935–1945).svg Федор фон Бок
Flag of German Reich (1935–1945).svg Герд фон Рундштедт
Flag of First Slovak Republic 1939-1945.svg Фердинанд Чатлош

Flag of the Soviet Union.svg Михайло Ковальов
Flag of the Soviet Union.svg Семен Тимошенко

Військові сили
Польща Польща[3]
  • особовий склад — 750;тис.
  • дивізії — 39
  • танки — 870
  • артилерія — 4 300 од.
  • літаки — 407
Третій Рейх Третій Рейх[3]
  • особовий склад — 1 млн.
  • дивізії — 62
  • танки — 2 800
  • артилерія — 6 000 од.
  • літаки — 2 000

Словаччина Словаччина

  • особовий склад — 50 тис.
  • дивізії — 3

СРСР СРСР[4]

  • особовий склад — 617 тис.
  • дивізії — 33
  • танки — 4 733
  • артилерія — 4 959 од.
  • літаки — 3 300
Втрати
Польща Польща[5]
  • вбиті — 69 800
  • поранені — 153 700
  • взяті в полон — 872 500
Третій Рейх Третій Рейх[5]
  • вбиті — 10 572
  • зниклі безвісти — 3 409
  • поранені — 30 322

Словаччина Словаччина


СРСР СРСР[5]

По́льська кампа́нія (нім. Polenfeldzug; 1 вересня 1939 — 6 жовтня 1939) — військова операція збройних сил Німеччини, Словаччини та СРСР проти Польщі з метою анексії Польщі.

В історичній науці відома під назвами Вторгнення в Польщу 1939 року, Німецько-польська війна 1939 року. У польській історіографії отримала назви Вереснева кампанія (пол. Kampania wrześniowa) та Оборонна війна 1939 року (пол. Wojna obronna 1939 roku).

Військова операція проти Польщі була розпочата Німеччиною та Словаччиною 1 вересня 1939 року. У відповідь Велика Британія і Франція, згідно з попередніми домовленостями з польським урядом, 3 вересня 1939 року оголосили війну Німеччині, що ознаменувало початок Другої світової війни. 17 вересня у конфлікт втрутився Радянський Союз і окупував східні області Польщі.

Результатом кампанії став розгром польських збройних сил, евакуація польського уряду і залишків його армії за кордон. Відповідно до секретного доповнення до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом територія Польщі була поділена між Третім Рейхом та СРСР, а також Словаччиною і Литвою. Остання не приймала безпосередньої участі у війні, але 10 жовтня 1939 року підписала з СРСР Договір про взаємодопомогу, згідно з яким литовський уряд дав згоду на дислокацію на своїй території частин Червоної Армії та отримав від Радянського Союзу частину колишніх польських земель — Віленську область.

Передумови конфлікту[ред.ред. код]

Друга Річ Посполита — відновлення польської держави[ред.ред. код]

Після Першої світової війни на територіях, що належали Росії, Німеччині та Австро-Угорщині, була утворена польська держава — Друга Річ Посполита.

Східний кордон Польщі був окреслений лінією Керзона, проведеній приблизно по лінії етнічного поділу районів з польською більшістю і районів з білоруською або українською більшістю. Однак в 1920 році у результаті Польсько-радянської війни кордон з СРСР був відсунений на схід.

Західний кордон з Німеччиною був визначений Версальським договором, за яким Сілезію розділили між Німеччиною та Польщею, а переважно німецький Данциг (сучасне польське місто Гданськ), що мав сильні економічні зв'язки з Польщею, був оголошений вільним містом[6]. В 1922 році після декількох повстань польського населення у Верхній Сілезії Польща змогла включити цю провінцію під свій контроль. Для забезпечення виходу Польщі до Балтійського моря з колишніх німецьких територій був утворений «польський коридор», який відрізав Східну Пруссію від Німеччини, перетворивши її в анклав. В результаті захід країни був населений переважно німцями, що робило Польщу вразливою в питаннях територіальних претензій з боку Німеччини.

«Розширення життєвого простору»[ред.ред. код]

Після приходу до влади Адольф Гітлер почав реалізовувати ідею об'єднання німців у єдину державу. Спираючись на військову силу та дипломатичний тиск, у березні 1938 року Німеччина безперешкодно приєднала до себе Австрію, а у жовтні 1938 року у результаті Мюнхенської угоди анексувала Судетську область, що належала Чехословаччині.

Після підписання Мюнхенської, угоди 1 жовтня 1938 року, Польща анексувала Заолжя (Тешинська Сілезія). Таким чином, Польща разом з нацистською Німеччиною та Угорщиною взяла участь у розподілі Чехословаччини.

24 жовтня 1938 року, менше ніж через місяць після підписання Мюнхенської угоди, міністр закордонних справ Третього Рейху Йоахим фон Ріббентроп під час обіду на честь посла Польщі в Німеччині Юзефа Липського заявив, що прийшла пора остаточно з'ясувати відносини між Польщею і Німеччиною. Насамперед, продовжував він, мова йтиме про Данциг, який необхідно «повернути» Третьому Рейху.

За словами Ріббентропа, Німеччина планувала побудувати шосе і прокласти двоколійну залізницю через «польський коридор», щоб з'єднати Німеччину з Данцигом і Східною Пруссією. Від Польщі також вимагалось приєднання до Антикомінтернівського пакту, спрямованого проти СРСР. В обмін на це Німеччина готова продовжити польсько-німецький договір на 10-20 років і гарантувати непорушність польських кордонів.

«Предмет суперечки зовсім не Данциг. Мова йде про розширення нашого життєвого простору на сході і про забезпечення нашого продовольчого постачання»

З виступу А. Гітлера на таємній нараді з вищим командуванням військових сих Німеччини
23 травня 1939 року [7]

19 листопада 1938 року міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек надіслав в Берлін відповідь на німецькі пропозиції. Відповідь була негативною, однак, не бажаючи загострювати ситуацію, поляки запропонували замінити гарантії, надані Данцигу Лігою Націй, німецько-польськими гарантіями, що дають Данцигу статус вільного міста. «Будь-яке інше рішення, — писав Бек у меморандумі, що Липський зачитав Ріббентропу, — як і будь-яка спроба приєднати вільне місто до Рейха, неминуче приведе до конфлікту».

15 березня 1939 року Німеччина остаточно окупувала Чехословаччину: на території Чехії було оголошено Протекторат Богемії і Моравії, і утворено Словацьку республіку під сильним впливом Третього Рейху. Оскільки, згідно з дезінформацією Ріббентропа, готувався розподіл Словаччини між Польщею та Угорщиною і угорські війська вже були сконцентровані на кордонах, Німеччина під приводом захисту «незалежної» країни ввела свої війська. Таким чином територія Польщі опинилася з трьох боків оточена військами Вермахту, що робило її вкрай вразливою в разі потенційної агресії з боку Німеччини.

21 березня 1939 року Німеччина вчинила чергову дипломатичну спробу стосовно повернення Данцига. У відповідь на відмову 28 березня 1939 року Гітлер розірвав Пакт про ненапад укладений у січні 1934 року.

Англо-французькі гарантії Польщі[ред.ред. код]

31 березня 1939 року прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен від імені англійського та французького урядів заявив, що надаватиме Польщі всю можливу допомогу, якщо виникне загроза її безпеці. Одностороння англійська гарантія Польщі 6 квітня була замінена попередньою двосторонньою угодою про взаємну допомогу між Англією і Польщею.

15 травня 1939 року було підписано польсько-французький протокол, відповідно до якого французи обіцяли розпочати наступ протягом 2-х тижнів після мобілізації.

25 серпня 1939 року в Лондоні остаточно був оформлений і підписаний англо-польський союз у вигляді Угоди про взаємну допомогу і секретного протоколу.

Стаття перша англо-польської Угоди про взаємну допомогу говорила:

«У випадку якщо одна з Договірних сторін буде залучена у воєнні дії з європейською державою внаслідок агресії, вчиненої останньою проти зазначеної Договірної сторони, інша Договірна сторона негайно надасть Договірній стороні, залученій у воєнні дії, всю необхідну від неї підтримку та допомогу».[8]

Під «європейською державою», як випливало із секретного протоколу, малася на увазі Німеччина.

Пакт Молотова-Ріббентропа[ред.ред. код]

Молотов підписує радянсько-німецьку угоду про ненапад. Позаду — Ріббентроп і Сталін.

З липня 1939 року Гітлер почав шукати нових союзників у «польському питанні». Вже 3 серпня Ріббентроп вперше зробив офіційну заяву на тему німецько-радянського зближення, у якій, зокрема, був натяк на розподіл сфер впливу:

«З усіх проблем, що мають відношення до території від Чорного до Балтійського моря, ми могли б легко домовитись»[9]

15 серпня на зустрічі посла Німеччини в СРСР Шуленбурга з народним комісаром закордонних справ Молотовим представник радянської сторони зі свого боку запропонував підписати договір про ненапад, але з обов'язковим підписанням торгівельної та кредитної угоди. Вже 19 серпня економічну угоду було підписано і Молотов передав Ріббентропу проект майбутнього таємного протоколу. Бажаючи форсувати події, Гітлер особистою телеграмою просив Сталіна прийняти німецьку делегацію 22-23 серпня замість запланованого 26-27 серпня. Після позитивної відповіді Сталіна, 22 серпня на військовій нараді Гітлер остаточно підтвердив намір розпочати війну з Польшею.

23 серпня 1939 року у Москві народним комісаром закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом було підписано договір про ненапад. Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. Другий пункт цього протоколу порушував «польське питання»:

«У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять у склад Польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарев, Вісла і Сян. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясоване лише протягом подальшого політичного розвитку…»[10]

Співвідношення сил[ред.ред. код]

Німеччина[ред.ред. код]

Співвідношення військових сил Німеччини і Польщі в Польській кампанії[3]

Третій Рейх Третій Рейх Польща Польща
Особовий склад (млн осіб) 1,6 1,0
Дивізії
танкові
легкі
моторизовані
62
7
4
4
39
-
-
-
Бригади
кавалерійські
бронемоторизовані
гірськострілецькі
-
-
-
-
16
11
2
3
Танки 2800 870 (з танкетками)
Артилерійська зброя і міномети 6000 4300
Бойові літаки 2000 407

На початок осені 1939 року військові сили Німеччини нараховували 98 дивізій, у тому числі 52 кадрові (враховуючи 6 австрійських — 39 піхотних, 3 гірськострілецьких, 5 танкових, 4 легких і 1 кавалерійську дивізію). З інших 46 лише 10 дивізій були повністю боєздатними, але й вони здебільшого складалися з новобранців, що перебували на службі всього місяць. Ще 36 дивізій були укомплектовані головним чином ветеранами Першої Світової війни, малознайомими із сучасними зразками зброї і тактикою. Для озброєння цих військ було використане непотрібне кадровим частинам застаріле озброєння, а також австрійська зброя і техніка розформованої чехословацької армії.

На 1 вересня 1939 року військово-морські сили Німеччини мали наступний корабельний склад: 2 лінійних кораблі («Шарнгорст» і «Гнейзенау»), 3 броненосці («Дойчланд», пізніше перейменований в «Лютцов», а також «Адмірал Шеер» і «Адмірал граф Шпее»), 2 важких крейсери («Хіппер» і «Блюхер»), 6 легких крейсерів, 22 ескадрених міноносця, 20 міноносців, 32 тральщика, 35 підводних човнів прибережної дії (водотоннажністю 250 т), 22 океанських підводних човна (водотоннажністю по 500 і 700 т), 17 торпедних катерів.

Крім того, перебували в будівництві і могли бути закінчені під час війни: 2 лінійні кораблі («Бісмарк» і «Тірпіц»), 1 важкий крейсер («Принц Євген»). Підводний флот збільшувався щомісяця на 2-3 одиниці.

Німецька авіація мала 2500 літаків, у тому числі 1 тисячу бомбардувальників, які були об'єднані в 5 авіадивізій і 1 парашутно-десантну дивізію. У якісному відношенні німецькі літаки були краще польських і французьких і майже такі ж, як англійські.

Словаччина[ред.ред. код]

Армія Словаччини складалася із сухопутних сил: кавалерії, піхоти, артилерії, невеликої кількості бронеодиниць, а також ВПС. Озброєння було здебільшого колишньої чехословацької армії, передане словакам німцями після окупації Чехії.

Військово-повітряні сили Словаччини були сформовані на базі чехословацької авіації і налічували 358 бойових літаки. Майже вся бойова авіація, за винятком підрозділів, передислокованих в Словаччину у вересні 1938 року під час загальної мобілізації, входила в 3-й авіаполк генерала Штефаника. Основною авіабазою були Пештяни. Командував ВПС підполковник Я. Амбруш.

Польща[ред.ред. код]

Польський легкий танк 7TP

Чисельність польської армії мирного часу була досить значною: 30 піхотних дивізій, 1 кавалерійська дивізія і 11 окремих кавалерійських бригад. Озброєння, кількісно цілком достатнє, складалося в основному із застарілих зразків часів Першої світової війни. Моторизація ще тільки починала розвиватися. Танкові війська мали всього 9 рот легких танків і 29 рот легких бронеавтомобілів.

Військово-морський флот Польщі (4 ескадрених міноносці, 2 міноносці, 6 тральщиків, 2 канонерські човни і 5 підводних човнів) не відігравав значної ролі на Балтійському морі й навряд чи міг порушити, а тим більше зірвати морські перевезення між Східною Прусією та Німеччиною.

Влітку 1939 року міжнародне становище Польщі різко погіршилося. Розуміючи що у випадку збройного конфлікту з німцями польський флот скоріше за все буде знищено,24 серпня 1939 року британський уряд запропонував Ридз-Смігли евакуювати частину сил польських ВМС. 26 серпня польське керівництво затвердило план евакуації — операцію «Пекін». 1 вересня дивізіон польських есмінців у складі есмінців «Грім», «Блискавка» і «Шторм» успішно досяг порту Единбург.

Підготовка до війни[ред.ред. код]

Німеччина[ред.ред. код]

Докладніше: План «Вайс»
Розташування військових сил Німеччини і Польщі станом на 31 серпня 1939 року

3 квітня 1939 року верховне командування німецьких збройних сил (ОКВ) видало директиву «Про єдину підготовку збройних сил до війни», що містила такі основні положення:

«Завдання збройних сил Німеччини полягає в тому, щоб знищити польські збройні сили. Для цього необхідно прагнути і готуватися до раптового нападу. Про проведення прихованої або відкритої загальної мобілізації буде даний наказ тільки в день наступу, по можливості в останній момент…



Планування військових приготувань повинно проводитися з таким розрахунком, щоб здійснення операції було можливе в будь-який час починаючи з 1 вересня 1939 р.»

На підставі цієї директиви було підготовлене та здійснене стратегічне розгортання німецьких збройних сил проти Польщі.

В травні 1939 року були приведені в бойову готовність 6 армійських управлінь, 11 управлінь армійських корпусів і 24 дивізії. В липні під виглядом «літніх маневрів», вдалося перекинути в намічені райони зосередження або стратегічного розгортання велику кількість кадрових військ, укомплектованих за штатами воєнного часу, не оголошуючи при цьому мобілізації. На початку серпня з Німеччини в Східну Пруссію під приводом участі в святкуванні 25-річчя битви під Танненбергом було передислоковано ще кілька кадрових дивізій, а також проведена часткова мобілізація деяких резервних дивізій, а також частин армійського та корпусного підпорядкування. Крім того, розгорнуті до штатного складу воєнного часу з'єднання провели «окопні роботи» на польсько-німецькому кордоні; танкові, легкі й моторизовані дивізії були стягнуті в центральну частину Німеччини для «осінніх маневрів». Незадовго до 25 серпня дивізії, які були призначені для вторгнення в Польщу і не брали участь у цих маневрах, були повністю відмобілізовані та перекинені в райони стратегічного розгортання. 25 серпня 1939 року війська Вермахту були повністю готові до наступальної операції.

Словаччина[ред.ред. код]

Ще під час розробки плану «Вайс» німецький Генеральний штаб запросив у президента Словаччини Йозефа Тисо підтримки словацької армії.

Для бойових дій проти Польщі Словаччина виділила армію «Бернолак» під командуванням генерала Фердинанда Чатлоша. До її складу входили:

Словацькі дивізії планувалося використати на півдні Польщі в районах Дебіца і Тарнува.

Крім того на території Словаччини розташовувалися частини Вермахту, а на словацьких аеродромах базувалося 175 літаків зі складу 4-го Повітряного флоту Люфтваффе.

Польща[ред.ред. код]

Докладніше: План «Захуд»
Польське оголошення про мобілізацію (30.08.1939)

Геополітичне положення Польщі робило її дуже вразливою з військової точки зору. Найсприятливішим для поляків в майбутньому конфлікті було б уникнути оточення головних сил та перейти до позиційної війни з очікуванням допомоги від Великої Британії і Франції. Це вимагало добровільного залишення індустріально розвинених районів Західної Польщі (перш за все Верхньої Сілезії) та відходу в глиб країни на підготовані позиції. Однак головнокомандуючий польськими військовими силами маршал Ридз-Смігли хотів не тільки втримати всю територію Польщі, а навіть почати наступальні дії проти Східної Пруссії.

Для виконання цього плану на кордоні зі Східною Пруссією одне невелике угруповання (дві дивізії, дві кавалерійські бригади) розгорталося в районі міста Сувалки, інше, велике (армія «Модлін» у складі чотирьох дивізій і двох кавалерійських бригад) — уздовж південного кордону Східної Пруссії і третє (армія «Помор'я» — шість дивізій) — у Польському коридорі. Такий розподіл сил дозволяв розпочати наступальні дії по збіжних напрямках проти німецьких військ у Східній Пруссії. Тим часом можливості польського угруповання, розташованого в «коридорі», були досить обмеженими, так як могли бути швидко нейтралізовані німецькими військами, що займали позиції в північно-східній частині Померанії.

Південний кордон Польщі повинна була обороняти Карпатська армія, що складалася головним чином з резервних з'єднань, розташованих між Тарнувом і Львовом. За планом ця армія закінчувала розгортання до 6 вересня. Далі, у районі між Ченстоховою і Неймарктом (сучасне польське місто Нови-Тарг) створювалося угруповання (армія «Краків» у складі шести дивізій, однієї кавалерійської бригади і однієї моторизованої бригади), що повинно було обороняти Верхню Сілезію і у взаємодії з угрупованням у районі Велюнь (армія «Лодзь» у складі чотирьох дивізій і двох кавалерійських бригад) перешкодити просуванню німецьких частин на Варшаву. За цими силами в районі Томашув Мазовецький, Кельце було передбачене ще одне угруповання (армія «Пруссія» у складі шести дивізій і однієї кавалерійський бригади).

Великі сили (армія «Познань» — чотири дивізії і дві кавалерійські бригади) були розташовані в районі Познані, для того щоб завдати удару із флангу по німецьких військах, що почнуть наступ з Померанії або Сілезії.

Невеликі резерви (в цілому три дивізії і одна кавалерійська бригада) перебували біля Вісли в районі Варшави і Любліна.

Наприкінці серпня в Польщі офіційно була оголошена мобілізація. Попри це, у попередні місяці вже були сформовані всі передбачені резервні частини (полки, окремі батальйони та артилерійські дивізіони), але їх зарахували до кадрових з'єднань. Було передбачене об'єднання резервних частин в 10 дивізій, але з бажання зберегти в таємниці всі ці приготування, цього не було зроблено до 1 вересня 1939 року.

Ґлейвіцький інцидент[ред.ред. код]

Формальним приводом до початку німецько-польської війни став інсценований 31 серпня 1939 року співробітниками СД напад поляків на німецьку радіостанцію в Ґляйвіці (тепер польське місто Глівіце).

Операцією під кодовою назвою «Консерви» (більше відомою, як «Ґляйвіцький інцидент») керував Рейнхард Гейдріх. Коли група співробітників СД у формі польської армії, під командуванням Альфреда Науйокса і Генріха Мюллера, напала на радіостанцію в Ґляйвіці, в ефір відразу ж полетіли звуки пострілів і вигуки польською мовою — «пришов час війни Польщі проти Німеччини». На місці подій було розкладено трупи в німецькій формі (в'язні концтаборів, яких заздалегідь вбили). Операція зайняла приблизно 4 хвилини.

Подібні операції пройшли також у прикордонних Пінчеві та Хохліндені. Міністр пропаганди Третього Рейху Йозеф Геббельс одержав необхідний матеріал для пропагандистської кампанії. 1 вересня 1939 року Гітлер у Рейхстазі заявив, що поляки перетнули кордон в чотирнадцяти місцях, у тому числі і силами регулярних польських військ, і що він о 3-й годині ночі 1 вересня віддав наказ про напад на Польщу.

Початок бойових дій[ред.ред. код]

Навчальний корабель «Шлезвіг-Гольштейн». Його постріли вважаються першими пострілами війни

1 вересня в 4 години 45 хвилин навчальний німецький корабель «Шлезвіг-Гольштейн» відкрив вогонь по польській військово-морській базі Вестерплатте на Балтиці. Цей обстріл вважається першими пострілами війни[11].

Одночасно з початком обстрілу Вестерплатте розпочали наступ війська Вермахту. З півночі вторгнення здійснювала група армій Бока, що мала у своєму складі дві армії. 3-я армія під командуванням Кюхлера завдавала удару зі Східної Пруссії на південь, а 4-а армія під командуванням Клюге — на схід через Польський коридор, щоб з'єднатися з військами 3-ї армії і завершити охоплення правого флангу поляків.

Найважливіша роль приділялася групі армій Рундштедта, що діяла на півдні. До складу групи армій входили 8-а армія під командуванням Бласковіца, 10-а армія під командуванням Райхенау і 14-а армія під командуванням Ліста. Війська Бласковица, діючи на лівому крилі, повинні були просуватися до великого промислового центра Лодзь, допомогти ізолювати польські війська на познанському виступі та в той же час прикрити фланг військ Райхенау. На правому крилі Ліст повинен був просуватися на Краків і одночасно обійти із флангу польські війська в районі Карпат, використовуючи танковий корпус Клейста для прориву через гірські перевали. Вирішальний удар повинні були нанести війська Райхенау, що діяли в центрі (для цього в їх склад була включена більша частина танкових з'єднань).

Умовою для стрімкого просування сухопутних військ були успішні дії німецьких військово-повітряних сил. В перший же день вони знищили слабку польську авіацію на її аеродромах. Перевага німецької авіації в повітрі не дозволила польським збройним силам організовано завершити мобілізацію, а також перекинути великі з'єднання залізницею.

Німецькі солдати ламають шлагбаум на німецько-польському кордоні. (01.09.1939)

Успіху вторгнення сприяло й те, що польські керівники, зневажаючи обороною, в мирний час не приділяли уваги будівництву оборонних споруд. Німецькі механізовані дивізії досить легко знайшли та використали відкриті напрямки для наступу, а стрімкість просування німецьких ударних угруповань зводила нанівець більшість контратак польських військ.

3 вересня 1939 року Велика Британія (о 5-00) і Франція (об 11-00), згідно з попередніми домовленостями з польським урядом, оголосили війну Німеччині, однак замість того, щоб розпочати широкомасштабні бойові дії на західному фронті, франко-німецьке протистояння обмежувалося боями місцевого значення. Нездатність Франції завдати рішучого удару пояснювалася застарілою мобілізаційною системою: сформовані з'єднання не встигали пройти належної підготовки. Іншою причиною затримки було те, що французьке командування дотримувалося застарілих поглядів на ведення війни, вважаючи, зокрема, що будь-якому наступу, як і в роки Першої світової війни, повинна передувати потужна артилерійська підготовка. Однак більша частина важкої артилерії французької армії перебувала у консервації, і її не можна було підготувати раніше, ніж на п'ятнадцятий день після оголошення мобілізації.

Стосовно допомоги Великої Британії, то було ясно, що перші дві дивізії англійського експедиційного корпуса могли прибути на континент лише у перших числах жовтня, ще дві — у другій половині жовтня. На інші англійські дивізії розраховувати не доводилося. Для французів це також служило підставою не починати наступальних дій.

Таким чином союзники Польщі з перших же днів перейшли до позиційної війни і реальної допомоги Польща так і не отримала.

Битва на Бзурі[ред.ред. код]

Докладніше: Битва на Бзурі
Польська кавалерія під час битви на Бзурі

7 вересня дві польські армії «Помор'я» і «Познань» під час спроби відійти в район Варшави опинилися в оточенні. В надії прорватися до столиці та забезпечити собі простір для маневру, командувач армією «Познань» генерал Тадеуш Кутшеба звернувся до Верховного Головнокомандувача із пропозицією завдати удар по оголеному флангу 8-ї німецької армії. Ридз-Смігли схвалив цей план і доручив генералові Кутшебі керівництво операцією.

9 вересня армія «Познань» в районі на південь від Бзури завдала раптового удару по німецьким піхотним дивізіям, що розтяглися в похідних колонах між Лечице й Ловичем, зосередивши основні сили в напрямку Стрикова. Правий фланг наступу прикривала Подільська, а лівий — Великопольська кавалерійська бригада. Завдяки чисельній перевазі, створеній на напрямку основного удару, та фактору раптовості поляки нанесли німецьким частинам 10-ї армії серйозних втрат (більше 1500 убитих і поранених) і відкинули їх на 20 км на південь. При цьому були звільнені міста Лечице та Пятек. Втрат також зазнала 8-а німецька армія, війська якої поспіхом перекидалися на Бзуру.

11 вересня німецьке командування почало перекидати до Бзури основні сили 10-ї і 4-ї армій, підтягувалися резерви групи армій «Південь», була задіяна більша частина авіації 4-го повітряного флоту.

12 вересня генерал Кутшеба одержав повідомлення про відступ військ армії «Лодзь», з якої він планував з'єднатися, до фортеці Модлін і вирішив прориватися через Лович у Скерневецькі ліси і далі до переправ через Віслу біля Сохачева. Тим часом з-під Варшави німці почали висувати 4-у танкову дивізію. Побоюючись виходу німецьких танків в тил, поляки почали відводити війська за Бзуру.

16 вересня, зупинивши польський наступ, частини 10-і німецької армії з'єдналися в районі Влодави із частинами групи армій «Північ», оточивши значне угруповання польських військ.

Після двох днів безперервних боїв (18-20 вересня) армії «Познань» і «Помор'я» були повністю розбиті. Більша частина польських офіцерів і солдатів потрапила в полон. З оточення вдалося вирватися тільки окремим підрозділам та групам бійців. У їхньому числі були генерали Кутшеба, Кнолл і Токаржевський, кілька кавалерійських ескадронів з різних кавалерійських бригад, залишки 15-ї і 25-ї піхотних дивізій.

Битва за Варшаву[ред.ред. код]

Агітаційний плакат до захисників Варшави (вересень 1939 року)

Польській столиці приділялася важлива роль в оперативних планах німецького командування. Варшава була політико-адміністративним і промисловим центром країни, важливим транспортним вузлом. Із чотирьох залізничних мостів на центральній ділянці Вісли два двосторонніх були у Варшаві. Їх захоплення сильно ускладнювало постачання польських військ та евакуацію мирного населення із західних районів країни. У Варшаві була зосереджена велика кількість промислових підприємств.

Наказ про організацію оборони Варшави був відданий військовим міністром Польщі 3 вересня у зв'язку з німецьким проривом в районі Ченстохова. У письмових вказівках командування говорилося, що погроза прориву німецьких танків створює необхідність організувати оборону Варшави з півдня, підготувати оборону мостів і одночасно вжити заходів до їхнього знищення якщо буде потреба. На Середній Віслі створювалося дві ділянки оборони: північна — від Модліна до Дембліна, південна — далі до Сандомира. Оборону Варшави очолив колишній головний комендант прикордонних військ генерал Валеріан Чума. В його розпорядженні було п'ять батальйонів з артилерією.

5 вересня Чума отримав наказ «обороняти варшавські мости до прибуття генералів Кутшеби і Бортновського». Гарнізон Варшави підсилили ще шістьома батальйонами з артилерією. Однак цих сил ледь вистачало навіть для організації оборони міста на захід від Вісли. За наказом Чуми було сформовано ще три піхотних полки для оборони східних районів міста. В той же день в місті почали формувати добровольчі загони цивільної оборони, які в основному займались зведенням барикад на околицях міста. Поступово польська столиця перетворювалася в ізольований бастіон.

Ще з початку війни для прикриття з повітря варшавського оборонного району польське командування призначило авіаційну бригаду, яка налічувала 54 літака. Однак 6 вересня, у зв'язку з від'їздом Ридз-Смігли в Брест, бригада була знята з оборони Варшави і передислокована до Бреста. Також до Бреста була перекинута частина артилерії ППО міста.

«Я одержав Ваше повідомлення про те, що німецькі війська увійшли до Варшави. Будь ласка, передайте мої поздоровлення й вітання уряду Германської Імперії. Молотов»

Телефонограма В. Молотова Й. фон Ріббентропу
9 вересня 1939 року[12]

Бої за Варшаву почалися 8 вересня. Близько 17 годин 4-а танкова дивізія 10-ї німецької армії своїм передовим загоном увірвалася з південного сходу в місто. Силами добровольчих загонів подальше просування німців в центр Варшави було зупинено. Ще кілька спроб танкових проривів 9-10 вересня також не мали успіху. Оцінивши міцність оборони міста та складність ситуації в битві під Бзурой, командувач групою армій «Південь» відмовився від подальших спроб взяти Варшаву з ходу. Для подальшої облоги міста 4-а танкова дивізія 10-ї армії була 12 вересня змінена 31-ю піхотною дивізією.

8 вересня польське головне командування віддало наказ про створення армії «Варшава», на чолі якої був поставлений генерал Юліуш Руммель — у недавньому минулому командувач армією «Лодзь». За рішенням головного командування від 10 вересня Варшава ставала особливим самостійним районом оборони.

У результаті просування 3-ї німецької армії через Нарев і Буг до півдня й виходу її частин на східні околиці столиці 14 вересня кільце оточення навколо Варшави замкнулося зі сходу.

На руїнах Варшави (вересень 1939 року)

15 вересня німецьке командування запропонувало захисникам Варшави в 12-годинний термін здати місто з можливістю евакуації цивільного населення, інакше будуть застосовані масовані повітряні бомбардування[13]. 16 вересня німецький парламентер не був прийнятий, що означало відмову від пропозиції. Однак вже наступного дня, 17 вересня, польське командування у Варшаві спробувало ініціювати переговори щодо евакуації цивільного населення. Відповідь надійшла особисто від Гітлера:

Евакуацію [цивільного населення] відхилити, строк минув. Вести пропаганду по радіо, у випадку наміру капітулювати повідомити про готовність прийняти парламентерів.[14]

19 вересня командувач 8-ї німецької армії, на яку було покладене завдання взяти місто, віддав наказ про генеральний штурм. З 22 вересня почалося посилене повітряне бомбардування й масований артилерійський обстріл Варшави. 25 вересня в повітряному нальоті на Варшаву взяло участь 1150 літаків Люфтваффе. Всього на польську столицю було скинуто 5818 тонн бомб[15].

28 вересня командування варшавського гарнізону, вичерпавши всі сили й засоби, які можна було використати для оборони, змушене було підписати акт про капітуляцію.

Вторгнення Червоної Армії на західноукраїнські та західнобілоруські землі[ред.ред. код]

Співвідношення військових сил Польщі та СРСР на початок військової кампанії
(17 вересня 1939 року)
[4]

Польща Польща СРСР СРСР
Особовий склад 370 000 617 588
Артилерійська зброя і міномети 540 4 959
Танки 70 4 733
Радянська танкова колона перетинає кордони Польщі (17 вересня 1939 року)

17 вересня 1939 року о другій годині ночі Сталін в присутності Молотова і Ворошилова прийняв німецького посла Шуленбурга і повідомив про те, що Червона Армія приступає до бойових дій проти Польщі. О 3-15 ранку польському послові в Москві В. Гжибовському була вручена нота радянського уряду, у якій зазначалося, що

«Польська держава і її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свої дії договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана самій собі й залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадків і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, радянський уряд не може більш нейтрально ставитися до цих фактів»[16]

Крім того зверталась увага на беззахисне положення українського й білоруського населення.

«Через таке положення радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя й майно населення Західної України та Західної Білорусі»[16]

О 5-00 17 вересня передові і диверсійно-штурмові загони Червоної Армії перетнули радянсько-польський кордон та розгромили польську прикордонну охорону. Перші години операції підтвердили дані радянської розвідки про відсутність значних угруповань польських військ, що дозволило прискорити наступальні дії.

Одержавши повідомлення про перехід Червоною Армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Білосток.

Полонені Червоною Армією польські солдати

В ніч з 17 на 18 вересня радянські війська взяли Тернопіль, впродовж 18-19 вересня — Єзерну, Сокаль, Броди, Бібрку, Рогатин, і 19 вересня підійшли до Львова. Тут Червона Армія зустрілась з частинами Вермахту, які вже упродовж майже тижня блокували в місті 15-ти тисячний польський гарнізон на чолі з генералом В. Лангнером. Внаслідок переговорів між радянським і німецьким командуванням німці відійшли з цього району[17]. Червона Армія здійснила декілька невдалих спроб здобути Львів. 22 вересня 1939 року після переговорів з радянським командуванням львівський гарнізон погодився капітулювати на почесних умовах, які, втім, не було виконано.

Після низки дипломатичних перемовин і відповідного остаточного узгодження демаркаційної лінії, німецькі війська почали передавати СРСР раніше захоплені ними українські та білоруські міста. Так 22 вересня Червоній Армії було передано місто Стрий, 24 вересня — Дрогобич. 22 вересня під час передачі радянській адміністрації білоруського міста Берестя було проведено спільний військовий парад частин Вермахту і Червоної Армії[18].

В подальшому радянські війська вели бойові дії з окремими польськими загонами, які намагалися пробитися до кордонів Румунії та Угорщини. Ці операції Червона Армія також нерідко проводила у взаємодії з частинами Вермахту. Наприклад, 27-28 вересня в районі Журавинець радянські війська спільно з німцями оточили і розбили 4-х тисячну кінну групу (5-6 кавалерійських полків) польських військ на чолі з генералом Владиславом Андерсом та Константином Плісовським, яка намагалася перейти кордон з Угорщиною.

Бойові дії в Балтійському морі[ред.ред. код]

Ще до оголошення війни німецькі військово-морські сили розпочали активні дії в Балтійському морі: встановили мінні загородження та завчасно зайняли бойові позиції. Починаючи з 25 серпня усі німецькі кораблі перейшли у воєнний стан.

З початком війни німецька авіація завдала ударів по військово-морським базам у Гдині та Хелі. 1 вересня були потоплені навчальний міноносець «Мазур», допоміжне судно «Нурек» і буксир «Ванда». Бомбардуванню піддалася і берегова батарея «Кане».

Дивізіон польських есмінців ВМФ (у складі «Грім», «Блискавка», «Шторм») був спрямований до Великобританії ще до початку війни (план Пекін) і в ході кампанії потрапили туди два підводні човни («Орел» — після втечі з інтернованих у Таллінні та «Вовк»). Інші великі надводні кораблі («Wicher» — есмінець і «Грифон» — мінний загороджувач) були потоплені Люфтваффе в перші дні вересня 1939 року, дрібніші одиниці — тральщики «MEWA», «Терен» брали участь у бойових діях до середини вересня, решта — підводні човни («Гриф», «Рись», «Wildcat») після вичерпання можливостей боротися були інтерновані в Швеції.

Дивись також Берегова Оборона в Польській кампанії (1939)

Завершальні бої[ред.ред. код]

Одним з останніх епізодів війни була оборона нечисленним польським гарнізоном під командуванням капітана 1-го рангу В. Штейнера півострова Хель. Польські позиції піддавалися безперервному обстрілу з моря німецькими кораблями «Шлезвіг-Гольштейн» і «Шлезіен». 29 вересня німецькі частини почали штурм оборонних позицій і вже 2 жовтня 1939 року гарнізон півострова Хель був змушений скласти зброю.

Докладніше: Бій під Коцьком

Останніми припинили опір загони під командуванням генерала Францишека Клееберга. В період з 2 по 5 жовтня його Окрема оперативна група «Полісся» вела бої в районі Коцька з військами Вермахту і склала зброю тільки тоді, коли вичерпалися запаси патронів і медикаментів.

6 жовтня 1939 року німецьке верховне головнокомандування оголосило про успішне завершення військової операції проти Польщі.

Українці в Польській кампанії[ред.ред. код]

Перед Другою світовою війною з великих держав Німеччину вважали найприхильнішою до української національної ідеї: вона перша визнала незалежність України у 1918 році, вважалась «ворогом № 1» Польщі та СРСР. Розвиток її збройних сил давав надію на військову допомогу у випадку повномасштабної збройної боротьби.

Готуючись до війни з Польщею, політичне та військове керівництво Німеччини було зацікавлене в підтримці антипольських організацій на території цієї держави. У 1938 році Абвер на чолі з адміралом Канарісом налагодив контакти з Організацією Українських Націоналістів[19]. Напередодні війни члени ОУН залучалися до виконання низки диверсійних актів та підготовки антипольського повстання. З початку бойових дій на боці Вермахту у Східну Малопольщу мав вступити спеціальний український загін — Український Легіон полковника Сушка. У зв'язку з цим планувалося переправляти людей і зброю через Словаччину або ж повітряним шляхом із Східної Пруссії. Усіма збройними діями мав керувати спеціальний український військовий штаб. Передбачалося також створення ударних партизанських груп. Українці розраховували на те, що у повстанні візьме участь 1300 офіцерів і 12 тис. солдатів.

За сприяння Канаріса 15 серпня 1939 року на території Словаччини був сформований перший загін майбутнього Легіону. Він складався приблизно з 200 осіб та отримав кодову назву «Bergbauernhilfe» (BBH, укр. Допомога гірським селянам). Однак вже 25 серпня після підписання пакту між СРСР та Німеччиною, у зв'язку зі зміною політичної ситуації можливість введення в дію українців була відхилена. 28 вересня керівник відділу Абвер-II Ервін фон Лахузен наказав не використовувати BBH у військовий час, а вже з початком війни загін було перетворено в робочу службу, а за кілька тижнів взагалі розпущено.[19]

В ніч з 1 на 2 вересня в Польщі відбулися арешти та інтернування осіб, що підозрювалися у приналежності до ОУН або були зв'язані із крайнім націоналізмом. Та від 5 вересня старости, користуючись своїми повноваженнями, почали відпускати осіб, котрі були арештовані без достатніх підстав, і тих, за яких поручилися знані громадяни, в тому числі й українські діячі. Інших було відправлено до більших в'язниць у східній Польщі або до ізоляційного табору «Береза Картузька». Через декілька днів польська влада звільнила майже усіх українських політичних в'язнів: М. Лебедя, М. Климишина, С. Бандеру та інших. Після 10 вересня у польських в'язницях та в Березі Картузькій українців не було.

«На всій території на моєму відрізку діють угруповання українських повстанців. Їх ліквідовує поліція і мої підрозділи. Найбільше угруповання перебуває у Миколаєві, в цьому районі бої тривали 15 вересня протягом цілого дня. Скеровую батальйон залізницею до Пісочної для підкріплення підрозділів, які ведуть бої з українцями під Миколаєвом»

З донесення генерала Стефана Дембінського [20]

11 вересня почалося вторгнення військ Вермахту вглиб Східної Малопольщі (через Самбір). В ряді міст Прикарпаття це стало знаком до початку антипольських виступів[21]. В ніч з 12 на 13 вересня почалося повстання у Стрию. Перед світанком місто було захоплене озброєними загонами ОУН (загальною кількістю 500–700 осіб). 12-16 вересня відбулися організовані оунівцями антипольські збройні виступи у Дрогобичі, Стрию, Бориславі, Калуші, Трускавці, Долині, Підгірцях та інших. [1]

Упродовж наступних днів збройні виступи українців відбувались практично у кожному повіті, що знаходився на схід від Бугу. Надходили повідомлення про створення українцями загонів міліції, члени яких носили на рукавах жовто-блакитні пов'язки. Загалом ці виступи не набрали масового характеру, їх легко і швидко придушували польські військові підрозділи і добре організовані загони державної поліції, але вони в цілому зменшували обороноздатність поляків та сприяли просуванню частин Вермахту на схід.

До середини вересня німецьке командування всерйоз розглядало можливість створення незалежної української держави на теренах Західної України[22], але вступ 17 вересня у війну СРСР вніс свої корективи: згідно з домовленостями ця територія ставала частиною СРСР.

Стосовно участі українців в Польській кампанії на боці Польщі, військові історики до сьогоднішнього дня не встановили їх кількість. Відомо лише, що солдати-українці у міжвоєнний період з 1922 по 1938 рік становили значну частину особового складу польського війська. У середньому їх частка становила 11,19% особового складу збройних сил Польщі. На основі цих даних та загальної кількості загиблих під час Польської кампанії професор Торунського університету ім. Миколи Коперніка Вальдемар Резмер припускає, що у вересні-жовтні 1939 року як солдати польського війська загинуло близько 8 тисяч українців та приблизно вдвоє більше було поранених. Після Польської кампанії у німецькому полоні опинилося близько 60 тис. українців. До радянського полону потрапило понад 20 тис.[23]

Підсумки Польської кампанії[ред.ред. код]

Територіальні зміни[ред.ред. код]

Четвертий розподіл Польщі

Польські землі були поділені, в основному, між Німеччиною та Радянським Союзом. Положення нового кордону було закріплено радянсько-німецьким договором про кордон від 28 вересня 1939 року. Новий кордон в основному збігався з «лінією Керзона», що була рекомендована в 1919 році Паризькою мирною конференцією як східний кордон Польщі. Вона розмежовувала області компактного проживання поляків, з одного боку, українців і білорусів, з іншої.

Території на схід від річок Західний Буг і Сян були приєднані до Української РСР і Білоруської РСР. Це збільшило територію СРСР на 196 тис. км² (50,4% території Польщі), а населення — на 13 млн.

Німеччина розширила кордони Східної Прусії, перемістивши їх впритул до Варшави. Декретом Гітлера від 8 жовтня 1939 року Познанське, Поморське, Сілезьке, Лодзинське, частина Келецького та Варшавського воєводств (сумарним населенням близько 9,5 млн) були проголошені німецькими землями і приєднані до Третього Рейху.

Словаччина повернула Тешинську область, втрачену в 1938 році в результаті Мюнхенської угоди, а також приєднала спірні області, що відійшли до Польщі в 1920 році згідно з Версальським миром.

Литва, яка не приймала участі в бойових діях проти Польщі, отримала Віленській край та згідно з радянсько-німецькими домовленостями відійшла до сфери інтересів СРСР.

Стосовно залишкової польської держави, то німецьке керівництво не виключало її існування і останнє згадування про неї було 6 жовтня 1939 року під час виступу Гітлера в Рейхстазі. 12 жовтня вона була проголошена «генерал-губернаторством окупованих польських областей» під керуванням німецької влади, а через рік стала називатися «генерал-губернаторством германської імперії». Його столицею став Краків. Самостійна політика Польщі таким чином припинилася.

Втрати сторін[ред.ред. код]

Більша частина рядових польських військовослужбовців, які опинилися в радянському полоні, була відразу ж звільнена. У таборах НКВС залишилося 125,4 тис. осіб. З них в 19391941 роках було передано Німеччині 43 054 особи, німці передали СРСР 13 575 осіб. Навесні 1940 року органами НКВС були розстріляні 15 131 військовополонений (в основному офіцери польської армії та поліцейські).

Втрати сторін під час Польської кампанії[5]

Третій Рейх Третій Рейх СРСР СРСР Словаччина Словаччина a Польща Польща
Проти
Німеччини
Проти
СРСР
Всього
Загиблі 10 572 795 18 66 300 3 500 69 800
зниклі безвісти 3 409 59 11 невідомо невідомо невідомо
Поранені 30 322 2 019 46 133 700 20 000 153 700
Взяті в полон 420 000 452 500 872 500

a Незначні втрати словацької армії пояснюються тим, що вона вела бої лише місцевого значення.

Військові висновки[ред.ред. код]

Вермахт[ред.ред. код]

  • Військові дії Вермахту в Польській кампанії показали зростаючу роль раптового масованого удару заздалегідь створеними угрупованнями військ. При цьому найбільша концентрація сил створювалась на вузьких ділянках фронту.
  • Під час військової операції найкращим чином проявилися величезні оперативно-стратегічні можливості танкових і військово-повітряних сил, зросло значення взаємодії танків і авіації.
  • Змінилися риси наступальних операцій: збільшувалися її глибина і темп, з'явилися умови для маневру в глибині оборони з обходу та оточення супротивника.
  • Масоване використання наступаючою стороною танків і авіації робило необхідністю мати глибоко ешелоновану оборону, здатну витримати удар танкового клина, а також рухливі резерви. Зросло значення протитанкової та протиповітряної оборони.
  • Практика лінійної оборони часів Першої світової війни виявила свою непридатність в нових умовах.
  • Служба тилового забезпечення Вермахту показала повну безпорадність і непідготовленість до такого роду операцій.

РСЧА[ред.ред. код]

  • Невдало діяли служби тилового забезпечення і зв'язку

Наслідки[ред.ред. код]

  • Відносно легка перемога в Польщі дозволила Третьому Рейху перекинути військові сили на захід, спланувати та успішно провести Французьку кампанію.
  • Перерозподіл сфер впливу дозволив СРСР дипломатичним тиском змусити Латвію, Литву та Естонію підписати договори про взаємодопомогу, які в подальшому привели до приєднання Прибалтики до Радянського Союзу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Докладніше у статті: Дивна війна
  2. Докладніше у статті: Польський похід РСЧА
  3. а б в История второй мировой войны. 1939 — 1945. М.: Воениздат. Том третий. Глава первая. Таблица 1. Состав вооруженных сил Германии и Польши в германо-польской войне. (рос.)
  4. а б Таблицю складено на основі:
    • Мельтюхов М. И. Упущенный шанс Сталина. Советский Союз и борьба за Европу: 1939–1941 (Документы, факты, суждения). — М.: Вече, 2000. Таблица 7. Численность советских войск на 17 сентября 1939 г.
    • Лебедева Н. С. Четвёртый раздел Польши и катынский расстрел //Другая война. 1939–1945.- М., 1996. — С.249.
  5. а б в г Таблицю складено на основі: Мельтюхов М. И. Упущенный шанс Сталина. Советский Союз и борьба за Европу: 1939–1941 (Документы, факты, суждения). — М.: Вече, 2000. — Таблица 8. Потери сторон в сентябре 1939 г.
  6. The Versailles Treaty June 28, 1919: Part III (англ.)
  7. Олег Яловенко: Польша – неудавшийся союзник Гитлера? (рос.)
  8. Układ o pomocy wzajemnej między Rzecząpospolitą Polską a Zjednoczonym Królestwem Wielkiej Brytanii i Irlandii Północnej (пол.)
  9. Очерки истории Министерства иностранных дел России. 1802–2002: В 3 т. Т. 2 (рос.)
  10. Договор о ненападении между Германией и Советским Союзом (рос.)
  11. Але мало хто знає, що перший постріл Другої світової війни був зроблений артилеристами німецького бронепоїзду Panzer Zug № 3, який атакував в ніч на перше вересня 1939 року прикордонну польську залізничну станцію Хойніце. (Дроговоз И. Г. Крепости на колесах: История бронепоездов. — Мн.: Харвест, 2002. (рос.))
  12. Карпов В.В. Маршал Жуков, его соратники и противники в годы войны и мира. Книга I. // Роман-газета, 1991.
  13. Запис в щоденнику Ф. Гальдера від 15 вересня 1939 року: Листівки будуть скинуті сьогодні в другій половині дня між 14-00 і 15-00. Строк — 12 годин. Цивільне населення (невійськовозобов'язані, жінки й діти) — у напрямку на Седлець і Гарволін. Завтра в першій половині дня [буде зроблений] масований наліт об'єднаних сил авіації [на Варшаву].
  14. Цитується згідно з записом у щоденнику Ф. Гальдера від 17 вересня 1939 року.
  15. Для порівняння:
    • всього на Польщу було скинуто 19589 тонн бомб
    • приблизно стільки ж авіабомб як в битві за Варшаву було скинуто на Англію за весь 1941 рік
  16. а б Правда. 18 сентября 1939 г.; Документы внешней политики. Т. 22. Кн. 2. С. 96; ДМИСПО. Т. 7. С. 178.
  17. Запис в щоденнику Ф. Гальдера від 20 вересня 1939 року: Вирішено: Росіяни займуть Львів. Німецькі війська очистять Львів. День ганьби німецького політичного керівництва…
  18. Кінохроніка спільного військового параду частин Вермахту і Червоної Армії в Бересті (1939 рік)
  19. а б Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Вторгнення у Польщу і українське питання.
  20. Polski Czyn Zbrojny w II wojnie światowej. T. I: Wojna obronna Polski 1939, Warszawa, 1979, S. 649.
  21. Докладніше: Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. Том 1. — VIII частина: Перед вибухом Другої Світової війни.
  22. Запис в щоденнику Ф. Гальдера від 7 вересня 1939 року: Поляки пропонують почати переговори. Ми до них готові на наступних умовах: розрив Польщі з Англією та Францією; залишок Польщі буде збережений; райони від Нарева з Варшавою — Польщі; промисловий район — нам; Краків — Польщі; північна окраїна Бескидів — нам; області [Західної] України — самостійні.
  23. Вальдемар Резмер. Позиція і участь українців у німецько-польській кампанії 1939 p.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Кінохроніка[ред.ред. код]