Очікує на перевірку

Шудря Микола Архипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Архипович Шудря
в день свого 75-річчя
Народився5 січня 1935(1935-01-05)
Веселий Поділ, Семенівський район, Полтавська область
Помер27 березня 2012(2012-03-27) (77 років)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьписьменник, журналіст, кінодраматург, журналіст, перекладач
Галузьлітература[1], журналістика[1], перекладацтво[d][1], педагогіка[1] і фільм[1]
Alma materННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Знання мовукраїнська[1]
ЗакладКДУ імені Тараса Шевченка
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України і Національна спілка кінематографістів України
У шлюбі зШудря Катерина Петрівна
НагородиНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1991

Микóла Архипович Шýдря (псевдоніми — Архипенко, Полтавець, Полтавченко) (*5 січня 1935, Веселий Поділ[2], (хут. Іванівка) Семенівський район, Полтавська обл. — †27 березня 2012 Київ) — український письменник, кінодраматург, журналіст, перекладач. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка 1991 р. Заслужений діяч України (2006).

Біографія

[ред. | ред. код]

Навчався в Веселоподільській семирічній школі Семенівського району (нині - Кременчуцький район) Полтавської області, де і почав писати свої перші вірші, нариси, фейлетони які друкував у шкільній стінній газеті «Зміна», редактором якої він був. Надсилав свої вірші і у республіканські газетиі місцеву газету.[3]

По закінченню семирічки відвідує Семенівську середню школу, де його обрали комсомольським секретарем, а згодом «худорлявого, бідового й безвідмовного, хутко „висунули“ в члени бюро райкому та обкому комсомолу».

Захоплюється математичними науками, він стає учасником Міжнародної математичної олімпіаді в Празі, де посідає перше місце.

1953 році здобув середню освіту в смт. Семенівці на Полтавщині.

Постійно друкувався зі студентських років. Улюблені жанри — нарис, репортаж, есей-розвідка, документальна повість.[4]

Шкільний «вождь» усе зробив, щоб найкращий учень школи не став золотим медалістом, що й відгукнулося під час вступу до університету. Коли Миколі повідомили, що він зарахований студентом за конкурсом, юнак пішов до музею Тараса Шевченка, що поруч з університетом, і залишив у Книзі відвідувачів такий запис: «Тарасе Григоровичу, клянусь Тобі, що, як і Ти, присвячу своє слово боротьбі з несправедливістю».[5]

У 1953—1958 рр. - навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, там же навчався в аспірантурі[6]

Любив читати, особливим місцем для нього була бібліотека. Саме тут він познайомився з майбутньою своєю дружиною Катериною Колесниковою. Після закінчення університету Микола з Катериною побралися у них народилась донечка, яку назвали Наталкою.

Про себе письменник писав так:[7]

Я – Шудря: той, хто доглядав лан, сіяв пшеницю, молотив для людства хліб. Мій рід, од часів Трояню й до сьогодення, справді не має переводу; він – невмирущий, бо мудрий  і працьовитий. Я – це Полтавщина, Трипілля, Кубань, Причорномор’є, Месопотамія, Індія… Це все – історична пра Україна, від краю до краю: з Карпатського нагір’я до Підкавказьких станиць, од Білої Русі до Чорноморських узбереж… Скрізь, де на Багат-вечір готують кутю – ритуальну кашу із пшеничних зерен

З 1956 року працював у редакціях газет: «За радянські кадри» (університетська багатотиражка), «Колгоспне село», «Київський комсомолець».

1957—1960 рр. завідувачем газети «Київський комсомолець».

1960—1961 рр. старший редактор Київського обласного книжного-газетного видавництва.

1961—1962 рр. позаштатний кореспондент газети «Радянська Україна».

У 1961 році визнано  кращим публіцистом у журналах «Україна».

1963-1965 рр. - працює в Київському державному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка.

Одночасно М. Шудря  викладав історію книги і сценарну майстерність у Київському інституті культури (1969—1976 рр.).

1965—1966 рр. старший редактор журналу «Народна творчість та етнографія»[8].

1967—1970 рр. літпрацівник, кореспондент, завідувач відділу критики газети «Літературна Україна».

1972-1973 рр - Київському відділенні Львівського поліграфічного інституті ім І. Федорова.

1970-1974 рр. - старший викладач і доцент Київського інституту культури (тепер національний університет культури і мистецтва).

1976—1978 рр. позаштатний кореспондент, редактор відділів журналу «Україна».

Редактор щомісячника «Трибуна лектора» (1978—1979 рр.).

Займав посаду старшого редактора Головного управління газет і газетних поліграфічних підприємств Комітету у справах преси при Раді міністрів УРСР.

1980—1991 рр. ректор відділу англомомвного додатку «Юкрейн» та редактор і завідувач відділу журналу «Україна».

У 80-х роках письменник захопився журналістськими розвідками, відкривши окремий розділ в журналі «Україна», де друкувалися рукописи письменників-класиків, літературно-мистецькі знахідки, «заборонені історії із суспільного життя», А. Косенко підкреслює, що «незважаючи на цензуру йому вдалося надрукувати задовго до реабілітації спогади Н. Махна, листи до дружини М. Леонтовича, щоденник Ю. Яновського, Л. Курбаса, нотатки Ю.Тютюнника, багато матеріалів про О. Довженка. За його сприяння побачили світ заховані в архівах і приватних бібліотеках твори М. Зерова, Г. Косинки, Л. Курбаса, І. Кавалерідзе.»[9]

Шудря завжди мав активну громадську позицію, тож на вибух на Чорнобильській АЕС відгукнувся одним із перших. З третього по дванадцяте травня 1986 року він працював у чорнобильській зоні, і журнал «Україна» публікував його репортажі — правдиві свідчення очевидця-ліквідатора. За ці публікації одержав премію Спілки журналістів України «Золоте перо».[10]

З 1991 року став головним редактором журналу «Зоряний ключ», який не побачив світ та журналу «Сільські обрії».

1992—1995 рр. оглядач відділу політики газети «Наш час».

1994—1995 рр. редакор часопису «Скарб».

1995 р - у зв'язку з тяжкою недугою, не працює.

Про його подвижницьку працю на ниві української духовності образно сказав у газеті «День» народний художник України, всесвітньо знаний майстер мікромініатюрних творів Микола Сядристий:

Кожна людина має хоч раз у своєму житті зробити «мертву петлю» над страхом чи безсиллям, долаючи себе та труднощі. Микола Шудря робив такі «петлі» не раз над історією, літературою, публіцистикою, а нині й над хворобою...

Перша дружина Миколи Архиповича  Катерина Петрівна  була мистецтвознавцем, доктором філософських наук (з 1983р). В 1996 році в родині Шудрі трапилася трагедія — в січня від саркоми крові померає дружина.

25 квітня 1998 року він одружується вдруге з Євгенію Стефанівну Смоляк, дослідницю українського декоративного мистецтва і майстера вишивки, і пара у шлюбі прожила чотирнадцять років.

Друг М. Шудрі Олексій Дмитренко писав[11] про неї:

Євгенія Смоляк-Шудря дивотворить барвистою ниткою, вона – художниця, майстриня самобутніх гобеленів…яка не дозволила, щоб «золоте перо» випало раптом із підкошених недугою чоловічих рук, із рук Майстра.

Тривалий час викладав у вищій школі:

Написав понад 100 сценаріїв документальних та науково-популярних фільмів (головним чином для «Укркінохроніки»), сценарії телепередач про Олену Телігу, Марію Башкирцеву, Тарас Шевченка, Олега Ольжича, Тодося Осьмачку, Симона Петлюру та ін.

У співавторстві з полтавцем Олексієм Дмитренком опублікував повість-есе "Верховіть череватого дуба" (про Тараса Шевченка). Високу оцінку одержала книга "Сто великий українців : історія державотворення в іменах". Перу належить дослідження про Олександра Довженка "Геній найвищої проби".

Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1991 р. (разом із Олександром Костенком (режисером), Ролланом Сергієнком (режисером), Олександром Ковалем (оператором), за документальні фільми "Відкрий себе", "Тарас" Української студії хронікально-документальних фільмів)[13].

Переклав твори: Жуль Верна, Ярослава Гашека, Івана Пташникова, Джакомо Казанови, І. Нарадова та багатьох інших.

Член Національної спілки журналістів України (1960 р.).

Член Національної спілки кінематографістів України (1989 р.).

Член Національної спілки письменників України (1997 р.).

Заслужений діяч мистецтв України (2006 р.).

Нагороди та премії

[ред. | ред. код]

Особовий фонд М. А. Шудрі зберігається в Інституті рукописів НБУ ім. В. І. Вернадського, ЦДАМЛМ України, Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г. С. Пшенічного.

Могила Миколи Шудрі

Помер в Києві 27 березня 2012 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 30).

Творчість

[ред. | ред. код]

Автор книг

[ред. | ред. код]
  • «Верховіть черещатого дуба» (1998),
  • «Ти зі мною, мадонно!..» (1999),
  • «Пізні солов'ї» (2001),
  • «Чолом сягнув зірок» (2003),
  • «Перстень вірності» (2003),
  • «Наш перворозум» (2004),
  • «Геній найщирішої проби» (2005),
  • «В рокотанні-риданні бандур» (2006),
  • «Зерна пшеничної віри» (2007),
  • «Січ мати» (2008),
  • «Лицарі булави» (2009),
  • «Любов небесна, любов земна» (2012),
  • «Яблуко в зерняті» (2015),

У співавторстві:

[ред. | ред. код]
  • «Верховіть черещатого дуба» (1998),
  • «Перстень вірності» (2003),
  • «Наш перворозум» (2004),
  • «В рокотанні-риданні бандур» (2006),
  • «Зерна пшеничної віри» (2007).

Автор понад 100 сценаріїв до документальних і науково-популярних фільмів, зокрема

[ред. | ред. код]
  • «Сергій Подолинський» (1969),
  • «Долаючи земне тяжіння» (1970),
  • «Відкрий себе» (разом із В. Костенком, Р. Сергієнком, О. Ковалем) (1972),
  • «Тарас» (1989),
  • «Три храми на долоні» (1991).

Кінонариси

[ред. | ред. код]
  • «Карби вічності»,
  • «Одвічна жарина»,
  • «Співучі джерела»,
  • «Живе в Міжгір'ї…»,
  • «Мій давній, добрий, невтомний, найбільший, найменший друг» та інших.

Сценаріїв телепередач про Олену Телігу, Марію Башкирцеву, Олега Ольжича (1994).

Розвідка про О. Довженка (1995) та ін.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У місті ірпінь вулицю 8 Березня перейменували на вулицю Миколи Шудрі.[15]

Література

[ред. | ред. код]
  1. Гнатюк Л. Україна прощається з Миколою Шудрею / Л. Гнатюк // Культура і життя. — 2012. — 6 квіт. — С. 12.  
  2. Іваненко В. Уроки навчителя Миколи Шудрі / В. Іваненко // Культура і життя. — 2012. — 6 квіт. — С. 13.
  3. Коскін В. Микола Шудря за часом, як за плугом / В. Коскін // Літературна Україна. — 2019. — 17 серп. — С. 10-11.
  4. Кульчий О. Шудря Микола Архипович (1935—2012): [уродженець с. Веселий Поділ Семенівського р-ну] / О. Кульчий // Кульчий О. Док. скарбниця Шевченківських лауреатів. — К., 2013. — С. 308—309.
  5. Матвієнко А. Енциклопедист з полтавського краю: [Микола Шудря — письменник, журналіст, сценарист, уродженець с. Веселий Поділ Семенівського р-ну] / А. Матвієнко // Літературна Україна. — 2014. — 25 груд. — С. 2, 13
  6. Матвієнко М. «Документаліст чистої води» / М. Матвієнко // Літературна Україна. — 2013. — 4 квіт. — С. 5.
  7. Олійник Б. Його талан і талант: [Микола Шудря] / Б. Олійник // Літературна Україна. — 2012. — 5 квіт. — С. 13.
  8. Осадчий В. Працелюб, яким пишаємось: [до 70-ліття Миколи Шудрі] / В. Осадчий // Літературна Україна. — 2008. — 27 берез. — С. 6
  9. Павлюк І. Мій Микола Архипович Шудря: до 80-річчя з дня народження / І. Павлюк // Українська літературна газета. — 2015. — 16 січ. — С. 6.
  10. Тримбач С. Шудря Микола Архипович: [нар. в с. Веселий Поділ, тепер Семенівського р-ну] / С. Тримбач // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — К., 2015. — Т. 6. — С. 998.
  11. Чернов А. Енциклопедист, який завжди докопувався до істини: [журналіст, письменник М. А. Шудря] / А. Чернов // Літературна Україна. — 2013. — 28 берез. — С. 15.
  12. Шудря Микола Архипович: (5.01.1935, с. Веселий Поділ Семенівського р-ну Полтав. обл.) // Шевченківські лауреати 1962—2001. — К., 2001. — С. 643—645
  13. Шудря Микола Архипович: [письменник, журналіст, кінодраматург, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. народ. 05.01.1935 р. в с. Веселий Поділ Семенівського р-ну] // Хто є хто на Полтавщині. Видатні земляки. — К., 2004. — Вип. 2. — С. 241.
  14. Жадько В. Тернистий шлях // Літературна Україна — 17.02.05, № 6. — C. 6;
  15. Митці України // К., 1992. — С.660—661;
  16. Мистецтво України: Біографічний довідник // К., 1997. — С. 662;
  17. Хто є хто в Україні // К., 1997. — С. 590;
  18. Хто є хто в Україні // К., 2000. — С. 552;
  19. Шевченківські лауреати: 1962—2001 // К., 2001. — С. 643-645;
  20. Микола Шудря. Жодного дня — без рядка: Бібліографія публікацій за півстоліття (1954—2004) // К.: Центр інновацій та розвитку, 2005. — 124 с.;
  21. За часом, як за плугом // К.: Центр інновацій та розвитку, 2007. — 240 с.;
  22. Життєві жнива Миколи Шудрі: Спогади / упоряд. Наталія Сидоренко, Євгенія Шудря // К.: Центр інновацій та розвитку, 2014. — 204 с.;

Посилання

[ред. | ред. код]

Дослідник Божою милістю. Про Миколу Архиповича Шудрю

До 75-річчя Миколи Шудрі

Мельничук А. Дослідник Божою милістю: про Миколу Архиповича Шудрю

Мій Микола Архипович Шудря

Письменики -земляки ювіляри

Почесні громадяни Семенівщини

Тарас Шевченко в їхньому житті

Тримбач С. Відкрив себе. Про Миколу Шудрю

Шудря Микола Архипович

Шудря Микола Архипович

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Полтавщина: енциклопедичний довідник (укр.) . 1992: "Українська Енциклопедія" імені М. П. Бажана. 19992. с. 118-119. ISBN 5-88500-033-6.
  3. ↑ Степаненко, Микола (2015). Літературознавча Полтавщина : довідник (українська) . Полтава: ПП Шевченко Р. В. с. 304—305. ISBN 978-617-7016-11-2.
  4. ↑ Боляк, О. С. (2002). Особові архівні фонди інституту рукопису  : путівник (укр.) . Київ: НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. с. 606-623. ISBN 966-02-2569-5.
  5. ↑ Мельничук, Андрій (27.06.2012). Дослідник Божою милістю: про Миколу Архиповича Шудрю. День (укр.) . Процитовано 14.10.2021.
  6. ↑ Шевченківська енциклопедія: Т. 6 (укр.) . Київ: НАН України, Ін-тут л-ри ім. Т. Г. Шевченка. 2015. с. 998. ISBN 978-966-02-6542-4.
  7. ↑ Чернов, А. (06.06.2012). Людина – енциклопедист, яка завжди докопується до істини. Полтавщина (укр) . Процитовано 17.10.2021.
  8. ↑ Українські бібліографи.Біографічні відомості.Професійна діяльність.Бібліографія-Вип.2 (PDF). Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого (укр.) . 2010. Процитовано 14.10.2021.
  9. ↑ Людина енциклопедист, яка завжди докопується до істини. Полтавщина (укр.) . 06.12.2012. Процитовано 17.10.2021.
  10. ↑ Хто є хто на Полтавщині. Видатні земляки. Вип. 2 (укр.) . Київ: [б. в.] 2004. с. 241. ISBN 966-8153-03-0.
  11. ↑ Письменники, поети, перекладачі. Ірпінська міська публічна бібліотека імені Максима Рильського (укр.) . Процитовано 17.10.2021.
  12. ↑ Гуманітарний інститут. Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. (укр.) . Процитовано 13.10.2021.
  13. ↑ Степаненко, Микола (2015). Літературознавча Полтавщина : довідник (українська) . Полтава: ПП Шевченко Р. В. с. 304--305. ISBN 978-617-7016-11-2.
  14. ↑ Кульчий, Олена (2013). Документальна скарбниця Шевченківських лауреатів (укр.) . Київ: Кліо. с. 308—309. ISBN 978-617-7023-13-4.
  15. ↑ В Ірпені замінять радянську символіку та перейменують вулиці.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шудря_Микола_Архипович&oldid=43490632