Примусова асиміляція: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створено шляхом перекладу сторінки «Forced assimilation»
(Немає відмінностей)

Версія за 16:45, 9 лютого 2024

Photograph of a Sami family in the year 1900</img>
Photograph of the king of Norway speaking to and receiving a bouquet of flowers from a young girl dressed in a traditional Sami gaeptie</img>
Народ саами став жертвою тактики примусової асиміляції з боку урядів Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії протягом 19-го та першої половини 20-го століття. Сьогодні їхня культура та мови натомість пропагуються, захищаються законом і викладаються в школах.

Примусова асиміляція - мимовільна культурна асиміляція груп релігійних або етнічних меншин, під час якої уряд змушує їх прийняти мову, національну ідентичність, норми, вдача, звичаї, традиції, цінності, менталітет, уявлення, спосіб життя та часто релігія та ідеологія встановленої та загалом більшої спільноти, що належить до домінуючої культури.

Примусове використання домінуючої мови в законодавстві, освіті, літературі та богослужінні також вважається примусовою асиміляцією. На відміну від етнічної чистки, місцеве населення не знищується повністю і може проживати на своїй території та не змушене її покидати. Натомість асиміляція населення стає обов’язковою. Вченими, які вивчають геноцид і націоналізм, таке явище також називається обов'язковою асиміляцією.

Примусова асиміляція іноді ставала політикою нових або дискусійних націй, часто під час або після війни. Деякими прикладами є як німецька, так і французька примусова асиміляція в провінціях Ельзас і (принаймні частина) Лотарингії, а через кілька десятиліть після завоювання шведами данських провінцій Сконе, Блекінге та Галланд місцеве населення було піддано примусовій асиміляції, або навіть примусова асиміляція етнічних китайців в Бангкоку урядом Сіаму під час Першої світової війни до Народного повстання в Таїланді 1973 року.

Етноси

Якщо держава робить надзвичайний наголос на однорідній національній ідентичності, вона може вдатися, особливо у випадку меншин, що походять від історичних ворогів, до жорстких, навіть екстремальних заходів, щоб «винищити» культуру меншини, іноді аж до розгляду єдиної альтернативи його фізичне знищення (вигнання чи навіть геноцид).

Держави, здебільшого ґрунтуючись на ідеї нації, сприймали присутність етнічних чи мовних меншин як небезпеку для своєї власної територіальної цілісності. Насправді меншини могли вимагати власної незалежності або приєднання до своєї батьківщини. Наслідком стало послаблення або зникнення кількох етнічних меншин.

У другій половині ХІХ століття та першій половині ХХ століття відбулося зростання єврохристиянського націоналізму, який стверджує право на батьківщину для кожної нації зі спільною спадщиною через расу, релігію та мову. Раніше країна складалася здебільшого з будь-яких народів, які жили на землі, яка перебувала під владою певного правителя. Таким чином, коли князівства та королівства зростали завдяки завоюванням і шлюбам, правитель міг опинитися під своїм пануванням із народами багатьох різних етнічних груп. Це також відображало довгу історію міграцій різних племен і народів по всій Європі. Значну частину європейської історії другої половини ХІХ та першої половини ХХ сторіччя можна зрозуміти як спроби перебудувати національні кордони з цією концепцією «один народ, одна нація».

Багато конфліктів виникали б, коли одна нація відстоювала територіальні права на землю за межами своїх кордонів на основі спільного зв’язку з людьми, які живуть на цій землі. Приклад: організовані Росією територіальні права на відколоту від Грузії провінцію Південна Осетія на Північну Осетію. Інше джерело конфлікту виникло, коли група людей, які становили меншість в одній нації, прагнула відокремитися від нації або створити незалежну нації або приєднатися до іншої нації, з якою вони відчували міцніші зв’язки. Ще одним джерелом конфлікту було бажання деяких націй вигнати людей з території в межах своїх кордонів на тій підставі, що ці люди не поділяють спільних зв’язків з більшістю людей, які проживають у цій нації.

Корисно протиставити масові міграції та примусове вигнання етнічних німців зі Східної Європи іншим масовим переміщенням населення, таким як обмін населенням між Грецією та Туреччиною та обмін населенням, що відбувся після поділу Індії. У всіх випадках вигнані дуже страждали. Примусові міграції відбувалися після кожної з двох світових воєн.

Східна Азія

В Японії та Кореї, оскільки кожна країна заявляла про себе як про однонаціональну країну, етнічним меншинам довелося століттями приховувати свою національну ідентичність, і багато з них призвели до асиміляції, як-от айнів та рюкюсців в Японії, мігрантів когурьо, пархе, тунгусів та манчжурів у Кореї.

Таїланд намагався асимілювати своїх численних китайських іммігрантів, надаючи тайське громадянство лише в тому випадку, якщо вони відмовилися від будь-якої лояльності до Китаю, навчилися говорити по-тайськи, змінили свої імена та відправили своїх дітей до тайських шкіл.[1]

Китай

Докладніше: Human rights in China і Affirmative action in China

Щонайменше один мільйон представників уйгурської мусульманської меншини Китаю були ув’язнені в таборах масового ув’язнення в Сіньцзяні, які називаються «таборами перевиховання», спрямованими на зміну політичного мислення затриманих, їх особистості та релігійних переконань.[2] Приблизно один мільйон дітей тибетської меншини відчуває на собі вплив політики уряду Китаю, спрямованої на культурну, релігійну та мовну асиміляцію тибетського народу, головним чином через шкільну систему інтернатного типу.[3]

Північна Америка

Докладніше: Cultural assimilation of Native Americans і Mexicans in Omaha, Nebraska

У Сполучених Штатах і Канаді примусова асиміляція застосовувалася проти корінних народів через систему шкіл-інтернатів канадійських індіанців та шкіл-інтернатів американських індіанців.[4][5] З такою ж асиміляцією зіткнулися також франкомовні та іспаномовні народи, що населяли США та Канаду, через мовні заборони, насильство та надзвичайні упередження з боку англомовних упродовж ХХ століття.

У Сполучених Штатах під час Першої світової війни американський уряд спалив більшість німецьких книг, заборонив використання німецької мови в громадських місцях і перейменував багато місць, які раніше мали німецькі назви, більш англійськими словами; форсована асиміляція була дуже успішною. До цього німецько-американська громада загалом відмовилася від асиміляції та зберегла свої німецькі традиції, наприклад пити пиво по неділях. Німецька також була основною мовою в багатьох частинах країни.[6][7]

Близький Схід

Туреччина

Докладніше: Denial of Kurds by Turkey

Офіційною державною політикою Туреччини протягом кількох десятиліть було заперечення курдів. Країна заперечувала те, що курди становлять етнічну групу, і натомість стверджувала, що вони є підгрупою турків. Слова «курд» і «Курдистан» були під забороною у державних установах, і протягом ХХ століття курдів називали гірськими турками (тур. Dağ Türkleri). До сьогоднішнього дня Туреччина не визнає курдів як етнічну групу, хоча тепер дозволено використовувати курдські мови.[8][9]

Було заперечено, що курдська нація коли-небудь існувала; за Тезами турецької історії, курди в минулому мігрували з Туранської Центральної Азії.[10][8] Протягом 1920-х і 1930-х років торговців штрафували окремо за кожне слово курдської мови, яке вони використовували.[8] У школі учнів карали, якщо їх спіймали на курдській мові, а в 1960-х роках були створені турецькомовні школи-інтернати, щоб відокремити учнів від їхніх курдських родичів[11] і отурчити курдське населення.[12]

Європа

Азербайджан

Етнічні меншини в Азербайджані, включно з талишами (див. Асиміляція талишів), лезгинами, курдами, татами та грузинами-інгілойцями, піддаються насильницькій асиміляції до азербайджанської тюркської ідентичності та етнічній дискримінації з боку азербайджанського уряду ще з радянських часів.[13][14][15][16][17][18][19][20]

Росія

У рамках триваючого російського вторгнення в Україну російський уряд примусово переселив тисячі українських дітей до Росії та усиновив їх до російських сімей[21], процес, який є порушенням заборони примусової асиміляції Конвенції про геноцид. 17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та російського уповноваженого з прав дитини Марії Олексіївни Львової-Бєлової за їх роль у цьому ймовірному військовому злочині.[22]

Франція

Франція практикувала примусову асиміляцію окситанців та інших етнічних меншин, для яких французька мова не була рідною, таких як ельзасці, баски та каталонці.[23] Цей процес поширився протягом 19-го та 20-го століть і був відомий як <i>вергонья</i>. Це включало «примушення відмовлятися від рідної мови (чи батьків) і відчувати сором за неї через офіційне виключення, приниження в школі та неприйняття з боку медіа» і було схвалено французькими політичними лідерами, починаючи з Анрі Грегуара.[24] Кількість носіїв окситанської мови у Франції скоротилася з 39% населення Франції у 1860 році до 7% у 1993 році.[25][26]

До цього дня Франція також постійно відмовляється ратифікувати Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, і рідні нефранцузькі мови у Франції продовжують бути офіційно невизнані, з окситанцями, басками, корсиканцями, каталонцями, фламандцями, бретонцями, ельзасцями, а савойці все ще не мають чіткого юридичного права вести державні справи своїми регіональними мовами на своїй батьківщині.[27]

Релігійні спільноти

Докладніше: Forced conversion

Асиміляція також включає (часто примусове) навернення або секуляризацію релігійних членів меншини.

Протягом усього Середньовіччя і до середини ХІХ століття більшість євреїв у Європі були змушені жити в невеликих містечках (штетлах) і їм було заборонено вступати до університетів або отримати професії високого рівня.

Під час геноциду в Камбоджі мусульмани Чам зазнали переслідувань з боку режиму червоних кхмерів, спочатку через примусову асиміляцію, а пізніше через пряме насильство (масові вбивства, напади та знищення їхніх сіл).[28]

Національний

Докладніше: Nationalism і Patriotism

Коли нові іммігранти приїжджають у країну, виникає напруга, оскільки вони адаптуються до нових людей та оточення, щоб пристосуватися, зберігаючи при цьому свою оригінальну культуру. Тут дослідження показують, що корінні жителі часто очікують асиміляції, особливо від негативно сприйнятих іммігрантів.[29][30] Крім того, асиміляційний тиск, здається, особливо виражений у напрямку другого покоління.[31]

Див. також

 

Список літератури

  1. ↑ Baker, Chris and Pasuk Phongpaichit. A History of Thailand: Third Edition, Cambridge UP, 2014, p. 130.
  2. ↑ Cronin-Furman, Kate. China Has Chosen Cultural Genocide in Xinjiang—For Now. Foreign Policy (англ.). Процитовано 20 вересня 2018.
  3. ↑ China: Tibetan children forced to assimilate, independent rights experts fear | UN News. news.un.org (англ.). 6 лютого 2023. Процитовано 3 жовтня 2023.
  4. ↑ Little, Becky. How Boarding Schools Tried to 'Kill the Indian' Through Assimilation. History. Процитовано 11 July 2020.
  5. ↑ Carpenter, Mary. Lost Generations. Canada's History. Процитовано 11 July 2020.
  6. ↑ German Immigrants and Assimilation - the Peopling of New York City.
  7. ↑ When German Immigrants Were America’s Undesirables. (2019). Retrieved 10 October 2020, from https://www.history.com/news/anti-german-sentiment-wwi
  8. ↑ а б в Hassanpour, Amir (1992). Nationalism and Language in Kurdistan, 1918-1985 (англ.). Mellen Research University Press. с. 132—133. ISBN 978-0-7734-9816-7. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:3» визначена кілька разів з різним вмістом
  9. ↑ Turkey to allow Kurdish lessons in schools. Aljazeera. 12 June 2012. Архів оригіналу за 13 March 2013. Процитовано 12 June 2013.
  10. ↑ Poulton, Hugh (1997). Top Hat, Grey Wolf, and Crescent: Turkish Nationalism and the Turkish Republic (англ.). C. Hurst & Co. с. 121. ISBN 0-81476648-X.
  11. ↑ Hassanpour, Amir (1992). p.133
  12. ↑ webteam (11 December 2014). SEÇBİR Konuşmaları-41: Bir Asimilasyon Projesi: Türkiye'de Yatılı İlköğretim Bölge Okulları | Haberler / Duyurular Arşivi | İstanbul Bilgi Üniversitesi. www.bilgi.edu.tr (тур.). Процитовано 28 січня 2021.
  13. ↑ UNPO: Talysh. unpo.org. Процитовано 4 May 2023.
  14. ↑ UNPO: Lezghin. unpo.org.
  15. ↑ Goff, Krista A. (2021). Nested Nationalism: Making and Unmaking Nations in the Soviet Caucasus. Ithaca, New York: Cornell University Press. с. 132—179. ISBN 9781501753299.
  16. ↑ Angelova, Milena (2022). Ethnography, Demography and Assimilation – How Talysh Community was Made to Disappear in Soviet Azerbaijan. Balkanistic Forum (болг.): 162—166.
  17. ↑ The Talysh (or the Talishi). www.eki.ee. The Red Book of the Peoples of the Russian Empire. During recent decades, Talysh were put under considerable pressure by the administration of the Azerbaijan SSR, whose aim it was to unite all minorities in the republic into one unified Azerbaijani people. This policy was relatively easy to act on with peoples of the Islamic faith, as they were simply proclaimed to be an ethnic group of the Azerbaijani people. This is borne out by the census policy which simply left several minorities of different languages unregistered. Therefore, the 1959 and following censuses do not mention the Talysh.
  18. ↑ The Tats. www.eki.ee. The Red Book of the Peoples of the Russian Empire. The assimilation of the Tats by the Azerbaijani has been an on-going process for centuries. It is greatly assisted by the common Islamic religion. The process was accelerated in recent years, however, when the covert but purposeful assimilation of all minorities living on the territory of the republic became the aim and policy of the Azerbaijani SSR. This is illustrated, for example, by the constant stressing of a common history and closeness of culture (even in academic publications).
  19. ↑ Kurds. www.eki.ee. The Red Book of the Peoples of the Russian Empire. Kurdish identity is most endangered in Azerbaijan. In recent decades the Azerbaijani authorities have been attempting to assimilate all ethnic minorities. In the absence of religious differences they have succeeded. The Kurdish language is not officially used and during censuses the Kurds have been recorded as Azerbaijanis.
  20. ↑ World Directory of Minorities and Indigenous Peoples - Azerbaijan : Lezgins. refworld.org. Minority Rights Group International. March 2018. Процитовано 28 May 2023. In general, Lezgins enjoyed better rights in Dagestan under the jurisdiction of the Russian Federation than in Azerbaijan itself, where they have been subjected to assimilation policies. This could in part explain the variance in official statistics and unofficial estimates in the numbers of Lezgins in Azerbaijan.
    […]
    Lezgins traditionally suffered from unemployment and a shortage of land. Resentments were fuelled in 1992 by the resettlement of 105,000 Azeri refugees from the Nagorno-Karabakh conflict on Lezgin lands and by the forced conscription of Lezgins to fight in the conflict. This contributed to an increase in tensions between the Lezgin community and the Azeri government over issues of land, employment, language and the absence of internal autonomy…
  21. ↑ How Moscow grabs Ukrainian kids and makes them Russians. AP NEWS (англ.). 13 жовтня 2022. Процитовано 17 березня 2023.
  22. ↑ Borger, Julian; Sauer, Pjotr (17 березня 2023). ICC judges issue arrest warrant for Vladimir Putin over alleged war crimes. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 17 березня 2023.
  23. ↑ Joubert, Aurélie (2010). A Comparative Study of the Evolution of Prestige Formations and of Speakers' Attitudes in Occitan and Catalan (PDF). www.research.manchester.ac.uk.
  24. ↑ Grégoire, Henri (1790). Report on the necessity and means to annihilate the patois and to universalise the use of the French language. Wikisource (фр.). Paris: French National Convention. Процитовано 16 January 2020.
  25. ↑ Louis de Baecker, Grammaire comparée des langues de la France, 1860, p. 52: parlée dans le Midi de la France par quatorze millions d'habitants ("spoken in the South of France by fourteen million inhabitants"). +
  26. ↑ Stephen Barbour & Cathie Carmichael, Language and nationalism in Europe, 2000, p. 62: Occitan is spoken in 31 départements, but even the EBLUL (1993: 15–16) is wary of statistics: 'There are no official data on the number of speakers. Of some 12 to 13 million inhabitants in the area, it is estimated that 48 per cent understand Occitan, 28 per cent can speak it, about 9 per cent of the population use it on a daily basis, 13 per cent can read and 6 per cent can write the language.'
  27. ↑ Roger, Geoffrey (2019). The langues de France and the European Charter for Regional or Minority Languages: Keeping Ratification at Bay Through Disinformation: 2014–2015. French Language Policies and the Revitalisation of Regional Languages in the 21st Century: 309—333. doi:10.1007/978-3-319-95939-9_14. ISBN 978-3-319-95938-2. Процитовано 29 July 2022.
  28. ↑ Bartrop, Paul R. (2022). Cambodian Genocide: The Essential Reference Guide. ABC-CLIO. с. 25. ISBN 978-1-4408-7653-0.
  29. ↑ Montreuil, Annie; Richard, Y. Bourhis Majority Acculturation Orientations Toward (2001). Valued" and "Devalued" Immigrants. Journal of Cross-Cultural Psychology. 32 (6): 698—719. doi:10.1177/0022022101032006004.
  30. ↑ Montreuil, Annie; Bourhis, Richard Y. (2004). Acculturation orientations of competing host communities toward valued and devalued immigrants. International Journal of Intercultural Relations. 28 (6): 507—532. doi:10.1016/j.ijintrel.2005.01.002.
  31. ↑ Kunst, Jonas R.; Sam, David L. (2014). "It's on Time That They Assimilate" – Differential acculturation expectations towards first and second generation immigrants. International Journal of Intercultural Relations. 39: 188—195. doi:10.1016/j.ijintrel.2013.10.007.

Подальше читання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Примусова_асиміляція&oldid=41724332