Онацький Євген Дометійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Хуторянство і провінціалізм — ось ті два наші головні вороги, що їх мусимо перемогти. Ось на який фронт ми мусимо скерувати цілу свою силу характеру, щоби збудити в нашому народові приспаний творчий дух, піднести його…

Онацький Євген Дометійович (13 січня 1894, Глухів — 27 жовтня 1979) — провідний діяч Організації Українських Націоналістів, громадський діяч, журналіст і науковець.

Активний учасник української революції 1917-20 років. Як журналіст входив до складу української делегації на мирній конференції в Парижі (1919-20), очолював пресове бюро у дипломатичному представництві УНР у Римі. В Італії видавав часопис "La voce del Ukraina", співпрацював з періодичними виданнями США та Канади. Член ОУН. Після ІІ-ї Світової війни – в Аргентині, де заснував Спілку українських науковців, митців та літераторів. У Буенос-Айресі редагував часописи "Наш клич", "Дзвін", альманах-календар "Відродження". Уклав "Українську малу енциклопедію".

Зміст 1 З біографії 1.1 Праці 2 Література 3 Джерела

[ред.] З біографії

Євге́н Доме́тійович Она́цький народився 13 січня 1894 (за старим стилем 1 січня 1894) у Глухові (Сумська область). 1904 сім`я Онацьких переїхала до Кам`янця-Подільського, де Євген навчався в гімназії, яку закінчив 1912 зі срібною медаллю.

У 1912—1917 Євген Онацький навчався у Київському університеті на історико-філософському факультеті і був членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Під час навчання приймав активну участь в суспільно-громадській роботі і в 1917—1918 став провідним членом в об`єднаному керівництві всіх вищих шкіл Києва — Головної Студентської Ради. 1917 також увійшов до складу Української Центральної Ради як представник українського студентства і невдовзі був призначений до її Секретаріату. Євген Онацький брав активну участь у Всеукраїнському Національному Конгресі, що був скликаний Центральною Радою в Києві 17-24 квітня 1917.

У березні 1918 Онацький тимчасово відійшов від політичної діяльності, але вже 1919 був у складі урядової делегації УНР на Мирній конференції в Парижі.

Після поразки визвольного руху (1917—1920) Онацький разом з дружиною переїхав до Риму, де очолив пресове бюро української дипломатичної місії та був редактором її часопису «La voce del Ucraina». В міжвоєнний період Євген Онацький співпрацював з українськими періодичними виданнями «Розбудова Нації», «Новий Клич», «Новий Шлях», редагував бюлетень «Голос України», був кореспондентом часописів «Діло», «Свобода», «Новий час», «Український голос» та ін.

1929 Онацький, близько познайомившись з Головою Проводу ОУН полковником Євгеном Коновальцем, став одним з найближчих його співробітників та дорадників і, незабаром, — представником ОУН В Італії. З цього часу Онацький (псевдоніми «Дометенко», «Винар», «Італ», «Тарас») стає постійним співробітником націоналістичного журналу «Розбудова Нації», який видавався у Празі Миколою Сціборським та Володимиром Мартинцем.

З 1936 до 1940 професор Онацький викладає українську мову у Вищому Східному інституті в Неаполі, а з 1940 і аж до арешту німцями викладає у Римському Університеті. 29 вересня 1943 німецькі окупанти заарештували Онацького як визначного українського націоналістичного діяча за постійну критику нацизму. Перебував в ув`язненні спочатку в Італії, а потім в Берліні та Оранієнбурзі.

Після закінчення Другої світової війни Онацький емігрував до Аргентини. 1947 став редактором і директором тижневика «Клич», альманаху «Відродження» та щомісячника «Дзвін» і одним з засновникоів Спілки українських науковців, митців і літераторів в Буенос-Айресі. 1953 професора Онацького обрано головою Української Центральної Репрезентації (українського координаційного центру) в Аргентині, а у 1960—1963 очолював її Головну Раду.

Помер професор Онацький 27 жовтня 1979 на 85 році життя після тривалої та тяжкої хвороби. Поховано в Буенос-Айресі (Аргентина).

[ред.] Праці

Євген Онацький мав значну кількість публікацій і наукових праць. Найбільш відомими з них є:

• «Українська теоретично-практична граматика для італійців» (1937),
• «Studi di Storia e di Cultura Ucraina» (1939),
• «Словник українсько-італійський» (1941),
• «Основи суспільного ладу»,
• «Записки українського журналіста і дипломата за 1919—1921 рр.»,
• «Завзяття чи спокуса самовиправдання»,
• «З чужого поля»,
• «Портрети в профіль»,
• мемуарні «Сторінки Римського Щоденника», «Записки українського журналіста і дипломата», «У Вічному Місті» та ін.

Найважливішим науковим твором професора Онацького вважається «Українська мала енциклопедія», яка складається з 8 томів. «УМЕ» була надрукована в Буенос-Айресі за сприяння УАПЦ протягом 1957—1967 рр.

b:uk:Едмондо де Амічіс:Лист до сина у перекладі Євгена Онацького

[ред.] Література

• Верстюк Т., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 140.
• Червак Богдан. Євген Онацький — універсалізм і європейськість // Кам'янець-Подільський вісник. — 1996. — 13 січня. — С. 5.

[ред.] Джерела

• "Українське слово"
• Спогади Євгена Онацького про дитинство
• "ЧЕСНІСТЬ 3 НАЦІЄЮ" Ю. Присяжна, Львівський національний університет імені Івана Франка

Ця стаття входить до числа вибраних статей україномовного розділу Вікіпедії.

У цієї статті немає інтервікі-посилань. Ви можете допомогти проекту, знайшовши та додавши їх.