Акушерство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Акуше́рство (фр. Accoucher — народжувати) — наука про фізіологічні та патологічні процеси, що відбуваються в організмі жінки в зв'язку з вагітністю, під час пологів, а також в післяпологовий період.

Предмет вивчення[ред.ред. код]

А. вивчає і застосовує профілактичні, діагностичні й лік. заходи, що забезпечують сприятливий перебіг вагітності, родів та післяпологового періоду;

завдання А. — подавати відповідну допомогу в разі ускладненого чи патологіч. перебігу їх. Крім того, А. вивчає фізіологіч. та патологіч. процеси, що відбуваються в організмі новонародженої дитини протягом перших днів її життя, розробляє і застосовує найдоцільніші заходи догляду за дітьми цього віку.

Історія акушерства[ред.ред. код]

1513

Акушерство є однією з найстаріших галузей медицини. Деякі відомості з А. мали народи Старод. Єгипту, Індії, Іудеї та ін. А. як наука виникло у Франції, де ще в 13 ст. була відкрита палата для роділь.

Перші поодинокі акушери в Україні з'явилися в кінці 18 — в першій половині 19 століття . Тоді ж працювали перші українці-гінекологи, що діставали освіту в зах. Європі, а діяли переважно в Петербурзі й Москві: Нестір Максимович Амбодик що став основоположником акушерства в Російській імперії, Данило Самойлович, Василь Ризенко, Олександр Данилевський.

Інтенсивно сталося розвиватися акушерство лише в другій половині 19 століття коли при ун-тах виникли катедри жіночих хвороб і гінекологічні клініки. У 80-их рр. по великих містах України постали наукові товариства лікарів жіночих хвороб та акушерські школи. Особливо відомі стали як центри акушерської науки клініка про Київському університеті, де Т.Рейн, О. Муратов, М.Толочинов, і харківська клініка професора Івана Лазаревича, що заснував у Харкові повивальний університет.

Історія розвитку акушерської науки в Україні[ред.ред. код]

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-відуни, обавники, потворники і кудесники, — у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знання стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені лічителі або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському монастирі. З тих же часів стало відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродія, яка стала візантійською імператрицею під іменем Зоя. Перу Євпраксії належить перша на Русі медична книга, написана грецькою мовою «Алімма», в якій викладено і систематизовано медичні знання тієї пори, зокрема з акушерства і гінекології.

Число пологових ліжок на Україні

Роки у містах на селах у колгосп. полог. будинках
1937 11191 6682 8895
1938 13139 6472 9980
1939 12750 7710 13475
1940 14000 9500 15500

Акушерство у Російській імперії[ред.ред. код]

У Росії А. почало розвиватися з 2-ї пол. 18 ст. в Москві і Петербурзі за ініціативою лікаря П. З. Кондоїді 1757 було відкрито школи для підготовки «повивальних бабок». У дальшому розвитку вітчизн. А. велика роль належить основоположнику рос. наук. акушерства Н. Амбодику-Максимовичу, що написав перший значний посібник з цієї галузі. Перші акушерські клініки при університетах були відкриті у Москві (1806, на 4 ліжка), Харкові (1829), Казані (1833), Києві (1844). З 19 ст. почався невпинний розвиток вітчизн. наукового й практичного А. Цьому сприяли праці видатних вітчизн. вчених 19—20 ст.: Д. І. Левитського, Г. І. Корабльова, К. Ф. Слав'янського, В. С. Груздьова, Д. О. Отта, В. Ф. Снєгірьова і, зокрема, укр. вчених І. П. Лазаревича, О. П. Матвєєва, Г. Є. Рейна, М. П. Толочинова, Л. І. Бубличенка, Г. Ф. Писемського, В. М. Орлова та ін. За Рад. влади А. як наука й організація родопомочі досягло значно вищого рівня, ніж у капіталістич. країнах.

Акушерство у Радянському союзі[ред.ред. код]

Радянське А. наполегливо опрацьовує багато питань, серед яких — полегшення перебігу вагітності, запобігання т. з. пізнім токсикозам та ін. ускладненням вагітності й родів, знеболювання родів, боротьба з надмірною втратою крові під час родів, з передчасними та затяжними родами, з травмою новонароджених, з мертвонароджуваністю і ранньою смертністю новонароджених, з материнською смертністю (взагалі мізерно малою) та ін. Розвиток рад. А. відбувається в тісному зв'язку з ін. галузями теоретич. і практич. медицини — фізіологією, хірургією, бактеріологією, гінекологією та ін.

В СРСР працює понад 100 кафедр А. і н.-д. інститутів охорони материнства і дитинства, які готують кваліфіковані акушерські кадри і опрацьовують актуальні питання А. В УРСР на 1 січня 1959 розгорнуто 28 549 родильних ліжок; колгоспних родильних будинків було 7 306. В 1958 стаціонарна допомога була подана в містах 99,5% роділь, у сільс. місцевостях — 96,7%.

Треба зазначити, що питома вага стаціонарної родопомочі в Україні до Жовтневого перевороту дорівнювала лише 3—5%. Рад. законодавство передбачає всіляке сприяння материнству, створює сприятливі умови для вагітних і матерів. Ще 8. VII 1944 був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства й дитинства», про встановлення почесного звання «Мати-героїня» і заснування ордена «Материнська слава» і «Медалі материнства».

5 травня — Міжнародний день акушерки.

Література[ред.ред. код]