Абісаль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Океанічні області

Абіса́ль (грец. άβυσσος — безодня) — зона чи простір морського дна, частина бенталі, яка відповідає ложу океану (з глибинами понад 2000 м) з відносно малою рухомістю води, постійною температурою (нижче 2 °C) та характерною відсутністю світла. Абісаль займає ~75 % площі дна океанів і вважається однією з найбільших екологічних одиниць. Життя представлене мікроорганізмами-хемотрофами та тваринами. Нерідко виділяють ультраабісаль — зона на глибинах понад 6000 м.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Характеризується відсутністю сонячного світла, слабкою рухливістю водних мас, постійно низькою температурою, обмеженістю джерел харчування, бідністю тваринного світу. Внаслідок цього з просуванням на глибину кількість організмів Світового океану різко збіднюється як у видовому, так і в кількісному відношенні. З приблизно 200 тис. видів тварин, відомих для Світового океану на глибині 2,5 — 4,5 кілометри зустрічаються лише 900, на глибині 4,5 — 6 км — 307, 6 км і глибше — тільки 290 видів.

Кількісне багатство бентосу та планктону також різко змінюється. Так, на глибинах 2 — 3, 5 — 6, 7 — 9 км біомаса бентосу становить відповідно 7, 1,25 та 0,5 г/м². Для організмів, частина ареалу яких лежить в абісалі, характерне явище абісального гігантизму.


Донні мули[ред.ред. код]

Дно покрите вапняними і крем'янистими мулами, утвореними з найдрібніших залишків живих істот (називають мули по видах, залишки яких переважають в них, напр. діатомові, радіоляріві та ін.) або, в найбільш глибоких частинах океану, червоними глинами, що утворюються із зруйнованих морською водою вивержених порід і продуктів вулканізму. Накопичення глибоководних опадів йде дуже повільно, за тисячоліття шар їх зростає приблизно на 1 см.

Життя[ред.ред. код]

До 1860 р. вважали, що через великий тиск і низької температури дно абісальної зони практично незаселене. Ця думка була спростована при підйомі глибоководного кабелю, що обріс молюсками, черв'яками, поліпами та іншими бентосними (донними) організмами. До винаходу батискафа вченим доводилося задовольнятися результатами рідких глибинних ловів сітками або глибоководними драгами. Батискафи і глибоководні населені апарати дозволили побачити мешканців глибин.

Органічний світ абісальних зон одноманітний: бактерії, сапрофітні водорості, риби, головоногі молюски (переважно хижі форми), брахіоподи та ін. Життя тут пристосоване до повної темноти, колосального тиску (від 200–700 атм. і більше), скудної їжі, невисокого вмісту кисню і низької температури. Вона значно бідніша, ніж, скажімо, на шельфі. За відсутності світла неможливе існування фітопланктону — основи харчового ланцюга в океанах і морях. У абісальній зоні нова органічна речовина практично не утворюється і тварини повинні задовольнятися органічними залишками, що опускаються з верхніх шарів океану, або один одним. Пристосовуючись до життя в повній темноті, деякі риби і ракоподібні втратили очі, в інших вони, навпаки, величезних розмірів. На дні мешкають різні види голкошкірих (морських їжаків і зірок), губок, анемона, черв'яків і ракоподібних. У 1978 р. були відкриті і оазиси життя абісалі, де довкола виходів термальних вод і газів виникають унікальні групи організмів, основою життя яких служить теплова і хімічна енергія термальних вод.

Географія абісальних зон[ред.ред. код]

Абісальна зона займає 3/4 площі Світового океану і більше половини всієї площі Землі (більше 278 млн кв.км). Води глибше 6000 м часто виділяють як ультраабісальну, або хадальную зону, це найбільш глибоководна частина Світового океану, зона глибоководних западин.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]