Батискаф
Батиска́ф (грец. bathos — глибина та skaphos — судно) — глибоководна сталева камера, сферичної або сферично-циліндричної форми, з апаратурою для спостережень, досліджень на великій морській глибині і механізмами для самостійного пересування під водою (на відміну від батисфери, яку опускають на тросі). Використовується, зокрема, для глибоководних досліджень та підводних робіт.
Винахідник першого батискафа - Огюст Пікар (Auguste Piccard)
Перший батискаф будувався та випробовувався в Бельгії у 1945-48 роках. Пересування забезпечувалося електродвигунами з батареями.
Другий батискаф Пікара створений разом із сином Жаком — «Трієст» — був спущений на воду в серпні 1953. Він мав два резервуари водню і 11 бензобаків. Названий на честь вільної території Трієст, влада якого частково просубсидувала його будівництво.[1]
«Трієст», подібно до інших батискафів, був герметичною сталевою гондолою сферичної форми для екіпажу, прикріпленою до великого поплавця, наповненого бензином для забезпечення плавучості. Оскільки бензин легший за воду, у батискафі він грав ту ж роль, що водень або гелій — у дирижаблі.
Апарат зробив кілька занурень в Середземному морі з 1953 по 1957 рік. Основним пілотом став син конструктора Жак Пікар, а в перших зануреннях також брав участь його батько, якому у той час вже виконалося 69 років. У одному із занурень апарат досяг рекордної на той час глибини 3150 м.
1958 року «Трієст» був куплений американським військово-морським флотом, оскільки у той час Сполучені Штати стали виявляти цікавість до дослідження океанських глибин, але ще не мали в своєму розпорядженні подібних апаратів. Після покупки конструкція батискафа була допрацьована — на заводі Круппа в місті Ессен (Німеччина) була виготовлена міцніша і довговічніша гондола. Нова гондола виявилася дещо важчою, і місткість поплавця теж довелося збільшити. Основним пілотом і техніком апарату в 1958—1960 роках залишався Жак Пікар.
23 січня 1960 р. Жак Піккар разом із лейтенантом військово-морського флоту Доном Уолшом (Don Walsh) на "Трієсті" опустилися на дно Маріанського жолобу[2]. В найглибшому місці Світового океану вони виявили існування підводної течії та живих істот, і це при тиску в 1 100 атмосфер.[1]
Основні технічні характеристики апарату:
- Довжина поплавця — 15 м.
- Місткість поплавця — 85 м³.
- Діаметр гондоли — 2,16 м.
- Товщина стінок гондоли — 127 мм.
- Вага гондоли в повітрі — 13 т.
- Вага гондоли у воді — 8 т.
- Екіпаж батискафа — 2 особи.
1960 року на «Трієсті» встановлено рекорд із глибини занурення — 10,915 метрів (35,810 футів). Фактично, було досянуто дна найглибшої в океані Маріанської западини.[3].
Див. також [ред.]
Джерела [ред.]
- ↑ а б Asimov, Isaac (1972). The Intelligent Man's Guide to Science. Basic Books Inc. ISBN 0-465-00472-5. Проігноровано невідомий параметр
|lang=(можливо,|language=?) (довідка) - ↑ Кравчук П. А. Географический калейдоскоп. – К: Радянська школа, 1998. – 143 с.: ил. ISBN 5-330-00384-9.
- ↑ Жак Пикар
