Адміністративний поділ Франції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Регіони й департаменти Франції

Адміністративний поділ Франції — ієрархічна система територій і управління територіями Франції. Адміністративний поділ Франції виконує три головні функції: політичну (територіальні спільноти), електоральну (виборчі округи) та адміністративну (децентралізовані державні органи).

Історія[ред.ред. код]

До Французької революції 1789 року Франція поділялася на провінції. Термін «заморська територія» (territoire d’outre-mer) не має юридичної сили після конституційної поправки від 28 березня 2003 року.

Французька метрополія[ред.ред. код]

Франція є унітарною державою. Жодна її адміністративна одиниця не має законодавчих повноважень. Поділ метропольної території на департаменти, кантони й комуни (або муніципалітети) встановлено в 1789 році, поділ на округи — в 1800 році. Регіони, як адміністративні одиниці, виникли відносно недавно — в 50-х роках XX століття. Вони еволюціонували від адміністративного об’єдниння групи департаментів до територіальних спільнот, очолюваних обраною радою. Іншими колективними спільнотами (collectivités territoriales), згідно зі статею 72 конституції, є департаменти, комуни (муніципалітети) та деякі спільноти з особливим або заморським статусом. Інші рівні адміністративного поділу мають лише суто адміністративну або виборчу функцію.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

На 1 січня 2006 року та у зв'язку із входженням Майотти до складу Франції 31 березня 2011 року на правах заморського департаменту Французька метрополія (France métropolitaine) — тобто частина французької території, розташована в Європі, а також заморські території адміністративно поділяються таким чином:

22 метропольні регіони та 5 заморських регіонів[ред.ред. код]

Регіон — французька адміністративна одиниця першого порядку. Керівний орган регіону — регіональна рада (conseil régional), який обирається на 6 років шляхом прямих виборів.

Кожен регіон має також префекта регіону, який призначається урядом, роль якого — бути представником держави й забезпечувати злагоджене функціонування децентралізованих служб, наприклад, координація служб поліції.

Територіальна спільнота Корсики, яка вважається одним з 22 регіонів, має спеціальний статус, аналогічний статусу регіону, але з відчутно більшими повноваженнями.

96 метропольних та 5 заморських департаментів[ред.ред. код]

Франція нараховує 96 департаментів у метрополії, хоча нумерація зупиняється на 95-му департаменті. Колишній департамент Корсика (20) був розділений на два департаменти (2А та 2B) в 1976 році. Окрім того Франція має 5 заморських департаментів. П'ятим заморським та загалом 101-им департаментом у 2011 році стала Майотта.

Керівним органом департаменту є генеральна рада (conseil général), генеральні радники обираються на прямих, загальних виборах терміном на 6 років. Їхній склад оновлюється на половину кожні три роки.

Департаменти були створені в 1789 році [1]. Метою створення було полегшити мовну й національну уніфікацію Франції під приводом раціоналізації адміністративної карти. Максимальний розмір департаменту визначався відстанню, яку може подолати людина на коні за один день, аби добратися до адміністративного центру.[2]

У кожному департаменті є префект. Префект департаменту, в якому розташований адміністративний центр регіону є також префектом регіону.

329 округів[ред.ред. код]

Кожен департамент поділяється на численні округи (за винятком Території Бельфор, яка становить один округ), в кожнен з яких призначається супрефект. Супрефекти мають сприяти роботі префекта свого департаменту.

3883 кантони[ред.ред. код]

Округи в свою чергу поділяються на кантони. Їхня роль полягає в забеспеченні виборчої мережі. На кантональних виборах кожен кантон обирає свого представника в генеральну раду . У міській зоні до однієї комуни входить декілька кантонів. У сільській зоні один кантон найчастіше складається з декількох комун.

36 682 комуни (муніципалітети)[ред.ред. код]

Муніципальний рівень адміністративного поділу є найнижчим у переважній більшості випадків. Одна комуна (чи муніципалітет) відповідає території певного міста або села. До комуни можуть входити декілька кантонів, але вона може бути частиною лише одного округу.

Керівним органом комуни є муніципальна рада (conseil municipale), яка обирається на шість років. Головою рад є мер.

Три найнаселеніші комуни Франції: Париж, Марсель та Ліон поділяються на 45 муніципальних округів: 20 в Парижі, 16 в Марселі та 6 у Ліоні. Муніципальні округи не мають нічого спільного з департаментальними.

Деякі комуни можуть також обіймати декілька населених пунктів, що спричинено або традиційною близкістю цих населених пунктів або малозаселеністю території.

Муніципальна співпраця[ред.ред. код]

З метою покращення співпраці між сусідніми комунами, які мають спільні інтереси й не можуть вирішувати деякі питання лише в межах свого муніципалітету (питання транспорту, економічних зон тощо) у Франції запроваджені різні типи публічних інститутів муніципальної співпраці (фр. Établissements publics de coopération intercommunale, EPCI). На 1 січня 2009 року 34164 комуни були об'єднані в 2601 угруповання з власним бюджетом.

Існує:

  • 16 міських об'єднань (фр. communauté urbaine) з найвищим рівнем муніципальної співпраці;
  • 174 агломераційних об'єднань;
  • 2406 комунальних об'єднань.

Спільноти з особливим статусом[ред.ред. код]

Деякі спільноти наділені особливим статусом, врегульованим законом. У метропольній Франції це: Комуни Парижа, Ліона, Марселя, а також департамент Парижа; Територіальна спільнота Корсики, що замінила регіон за законом від 13 травня 1991 року.

Заморська Франція[ред.ред. код]

Французька республіка також складається з численних адміністративних одиниць, розташованих за межами метрополії.

5 заморських регіонів

У Франції існує 5 заморських регіонів: Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Майотта та Реюніон. З 2003 року ці регіони мають такий самий статус, як і метропольні. Кожен з них є водночас і заморським департаментом (запроваджено з 1946 року). Ця однодепартаментна структура має в майбутньому призвести до злиття регіональних та департаментальних асамблей.

Заморські регіони, в свою чергу, поділяються на:

  • 13 округів;
  • 165 кантонів;
  • 129 комун (муніципалітетів)
5 заморських спільнот

28 березня 2003 року через конституційну поправку було запроваджено 4 заморські спільноти (collectivités d’outre-mer, COM), з різним статусом.

  • Французька Полінезія, за законом від 27 лютого 2004 року також називається заморським краєм (pays d’outre-mer) й наділена широкою автономією. Французька Полінезія поділяється на 5 адміністративних підрозділів (subdivisions administratives), які, в свою чергу, поділяються на 48 комун. Французька Полінезія має локальний уряд, очолюваний Президентом Французької Полінезії.
  • Сен-П'єр і Мікелон має статус, близький до департаменту.
  • Волліс і Футуна має особливий статус, поєднуючи три монархії (Ало, Сіґав, Ювеа). Королі цих королівств очолюють територіальну раду, до якої також входять три представники французького уряду.
  • Сен-Бартельмі, який став заморською спільнотою 15 липня 2007 року, від'єднавшись від Гваделупи. У острова є президент (який обирається кожні 5 років), Однопалатна Територіальна Рада 19 учасників, які обрані голосами виборців і подачею для п'ятирічних термінів, і виконавчою радою 7 учасників.
  • Сен-Мартен теж 15 липня 2007 року від'єднався від Гваделупи. Острів має президента і Територіальну Раду.
Нова Каледонія

Нова Каледонія має особливий статус спільноти, який гарантує дуже широку автономію. 2014 році має відбутися референдум про незалежність цієї території. Нова Каледонія поділяється на 3 провінції й 33 комуни.

Інші території[ред.ред. код]

Існує ще 3 адміністартивні одиниці, що входять до складу Франції, але не мають постійного населення.

Приналежність до Європейського Союзу[ред.ред. код]

Метропольна Франція та заморські регіони є невід’ємною складовою Європейського Союзу. Заморські регіони розглядаються як ультрапериферичні регіони ЄС. Інші території не мають цього статусу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Закон від 22 грудня 1789 року, див. сайт D. G. C. L. Міністерства внутрішніх справ Франції
  2. Atlas de la révolution française 4, Le territoire (1) Réalités et représentations, éditions EHESS, 1989.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Alternatives économiques numéro 223, mars 2004, досьє про децентралізацію Франції.
  • «Département ou région ? Les réformes territoriales de Fénelon à Jacques Attali» de Maud Bazoche, Editions L'Harmattan, 2008.

Посилання[ред.ред. код]