Середньовічна Франція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Франції
Портал Франція
Armoiries république française.svg

Доісторична Франція

Античність
Римська Галлія (220 до н. е.481)

Середньовічна Франція
Династії:
Меровінги (481751)
Каролінги (751987)
Капетинги (9871328)
Валуа (13281589)
Бурбони (15891792, 18141848)
Станова монархія у Франції (13021614)
Дореволюційна Франція

Французький абсолютизм (16431789)

Сучасна Франція
Французька революція (17891799)
Перша республіка (17921804)
Перша імперія (18041814)
Реставрація Бурбонів (18141830)
Липнева монархія (18301848)
Друга республіка (18481852)
Друга імперія (18521870)
Третя республіка (18701940)
Паризька комуна (1871)
Режим Віші (19401944)
Тимчасовий уряд (19441946)
Четверта республіка (19461958)
П'ята республіка1958)

Франкське військо. IX ст.

Зміст

Політична історія[ред.ред. код]

Династія Меровінгів[ред.ред. код]

Докладніше: Меровінги

Германські племена франків жили вздовж нижньої течії Рейну. На чолі кожного племені стояв свій військовий вождь. Аполінарій Сідоній (V ст..) описує франків так:

З голови на обличчя спадає їхнє руде волосся, голена потилиця сяє на сонці. У них світлі очі сіро-блакитного відтінку, і всі вони чисто поголені. Замість бороди носять рідкі вуса, за якими старанно доглядають…Чоловіки носять тісний одяг. Розважаються ж вони тим, що кидають дволезові сокири та списи на великі відстані. Кинувши спис, вони стрибками намагаються його випередити, щоб, таким чином, першими досягти ворога. Любов до війни у них закладається з дитинства.[1]

Наприкінці Vст. серед франкських вождів виділився Хлодвіг (481511 рр.), який був третім у династії Меровінгів, що походили від легендарного вождя Меровея — «народженого морем». Він спромігся підкорити своїй владі всіх франків. Хлодвіг був хитрим, жорстоким, обачливим, віроломним, безпринципним, вступив у союз із вождями інших племен і вирушив для завоювання Галлії, якою після загибелі Західної Римської імперії управляв колишній римський намісник.[2] 486 р. Франки біля міста Суассона розгромили військо римлян і підкорили собі частину Галлії. Внаслідок цього завоювання склалася початкова територія Франкської держави.

Здобувши перемогу при Суассоні, франки серед іншої здобичі захопили дивної краси і розмірів чашу. Хлодвіг попросив віддати цю чашу йому понад належну йому частку. Воїни відповіли: «Роби все, що тобі заманеться, бо ніхто не може опиратися твоїй владі». Але один воїн підняв бойову сокиру і розрубав чашу, сказавши: «Нічого з цього не отримаєш, крім того, що дісталося тобі за жеребом». Всі були вражені цими словами, а король приховав образу. Через рік він наказав всьому війську зібратися на військовий огляд. І ось, обходячи ряди, підійшов до цього воїна і сказав: «Ніхто не тримає у такому безладі зброю, ніж ти». Вирвавши у нього сокиру, кинув її на землю, а коли воїн нахилився, щоб підняти сокиру, король розрубав йому голову. «Так, — сказав він, — ти вчинив із чашею у Суассоні». Коли воїн помер, Хлодвіг наказав іншим розійтися по домівках, вселивши їм ще більший страх до себе. «Легенда про Суассонську чашу» [3]

Вдаючись до підкупу, обману, зрадництва, насильства, хитрощів, підступництва, Хлодвіг знищив інших військових вождів, усіх суперників у боротьбі за владу, підкорив франкські племена та населення всієї Галлії і став королем. Хлодвіг з військового вождя одного з племен стає правителем усіх франків. За його наказом на початку VI ст.. були записані судові звичаї франків. Цей судебник отримав назву «Салічна правда» , тому що до нього увійшли закони лише одного із племен — салічних (приморських) франків. Хлодвігом було введено у державі нову релігію — християнство. Сам Хлодвіг охрестився у 498 р. [4]

Сцена життя франкських аристократів. VI ст.

Так виникло Франкське королівство, в якому правила заснована Хлодвігом династія Меровінгів. На відміну від військового вождя король передавав владу в спадщину своїм дітям. Король зосередив у своїх руках усі функції державного управління, центром якого став королівський двір.


Занепад влади Меровінгів[ред.ред. код]

Після смерті Хлодвіга 511 року країну поділили між його чотирма синами. Постійні військові сутички між ними послаблювали владу королів і авторитет династії Меровінгів.За останніх Меровінгів у Франкському королівстві влада фактично перейшла до майордомів. Майордоми були великими землевласниками. Вони з власної волі садили на престол або усували королів з династії Меровінгів, яких сучасники називали «лінивими королями». 732 року майордом Карл Мартел, що в перекладі означає «молот», який правив франками у 715741 роках, у битві біля міста Пуатьє розгромив арабів, зупинивши їх просування в Європу з Піренейського півострова, який вони завоювали. Карл Мартелл зміцнив свою одноосібну владу. Перемогу здобув завдяки проведеній військовій реформі. Син Карла Мартела майордом Піпін Короткий (прозваний так за малий зріст) попросив римського папу роз'яснити, хто має бути королем франків:

  • той, хто має реальну владу,
  • той, хто має лише звання короля.

Таким чином при допомозі папи вирішив усунути Меровінгів і сам сісти на трон. Папа ухвалив рішення на користь Піпіна[5]. 751 року на зборах франкської знаті у Суассоні Піпіна Короткого було проголошено королем (751768). За це Піпін Короткий здійснив два походи проти лангобардів (754, 757), витіснив їх подалі від Рима й передав у дарунок Папі область у Римі та місто Равенну на півночі Італії. Так було започатковано Папську область — попередницю сучасного Ватикана. Останнього короля з династії Меровінгів і його сина було ув'язнено в монастирі. Піпін Короткий підкорив усе королівство франків, усунув Меровінгів від влади і започаткував нову династію, названу на честь його сина Карла Великого Каролінзького[6].

Держава Каролінгів[ред.ред. код]

Докладніше: Каролінги

Карл Великий (742—814)[ред.ред. код]

Син Піпіна Короткого, прозваний Великим за невтомну діяльність зі створення могутньої, міцної та сильної централізованої держави, яка за розмірами наближалася до колишньої Західної Римської імперії. Прославився також служінням християнській церкві, покровительством культурі й просвіті.[7] Карл користувався величезним авторитетом у тогочасному світі. У 808 році отримав титул імператора, який повинен був піднести престиж франкського короля, бо прирівнював його до наймогутнішого правителя того часу — візантійського імператора. Багато зробив для просвітництва своєї країни. За його правління відбулося піднесення культури, що істориками було названо «Каролінзьким Відродженням». У народних переказах Карл Великий виступав як мудрий правитель, але для ворогів він був «залізним» Карлом, від яви військ якого тремтіла земля. Особистість Карла Великого була увіковічена Ейнхардом, який створив його «Життєпис».[8]. Карл Великий помер 28 січня 814 року. На його могилі в Ахені, де була його улюблена резиденція (тут теплі, цілющі джерела), зроблено напис: «У цій могилі лежить тіло Карла, великого і побожного імператора, що шляхетно збільшив королівство франків й успішно врядував сорок сім років».[9]

Державне управління за Карла Великого[ред.ред. код]

Держава Карла Великого не мала столиці. Королівський двір мандрував країною. Він здійснив 53 походи у сусідні країни, 27 з яких очолював сам. Спромігся розширити свою державу у всіх напрямах.

Карл же завдяки згаданим війнам спочатку приєднав Аквітанію, Саксонію й усе від хребта Піренейских гір до річки Ібера, що …, пробігаючи найбільш родючі поля Іспанії, впадає в Балеарське море …, потім усю Італію …; потім — Саксонію, чималу складову частину Німеччини …; після цього — обидві Паннонії й розташовану на тому березі Данубія Дакію, й Істрію, і Лібурнію, і Далмацію, крім приморських міст, якими по дружбі й у силу укладеного договору Карл поступився константинопольському імператорові; нарешті, усі варварські й дикі народи, що населяють Німеччину й живуть між Рейном і Вістулою, … досить різні за вдачею й способом життя, але близькі між собою мовою. Народи ці Карл послабив настільки, що зробив своїми данниками. …[10]

Битва під Пуатьє

772- 804 роки - саксонські війни, що тривали 30 років. Війна була тривалою і важкою. Сакси заселяли території на північний схід від франків між Рейном і Ельбою. Карл здійснив проти саксів вісім походів. Саксонію було розділено на графства. Графами призначено знатних франків і вождів саксів.

773774 роки. На прохання римського папи виступив проти короля Лангобардії, який прагнув заволодіти Римом і створити сильну державу. Двічі франки переходили високі гори Альпи і вторгалися в Італію. Було розгромлено лангобардів і приєднано більшу частину Італії.

778801 роки, Карл вів війну з іспанськими арабами.[7] Війна з арабами була невдалою і франкам довелося відступити. Відхід франкського війська прикривав невеликий загін на чолі з племінником короля графом Роландом, який потрапив у засідку і був повністю знищений місце-вими жителями — басками. Героїчна смерть Роланда була пізніше оспівана у французькому епосі «Пісня про Роланда».[11]Згодом Карл завоював невелику область на південь від Піренейських гір до річки Ебро. 778803 роки. Похід проти аварів і розгром Аварського каганату. Авари-кочівники, що прийшли з Азії і проживали на землях уздовж середньої течії Дунаю, були розгромлені військами Карла і зникли з території Європи.

786799 роки. Військовий похід до Бретані, Встановлена залежність Бретані від Карла Великого.

806812 роки. Походи проти західнослов'янських племен (сербів, чехів, лужичан та ін,).[7] Уклав союз зі слов'янськими племенами лютичів та ободритів. Відтоді у слов'янській мові з'явилося слово «король» від слова Карл.

Верденський договір[ред.ред. код]

Після смерті Карла Великого 814 року за його спадщину почали сперечатися син та внуки. 843 року було підписано Верденський договір, що привів до поділу країни між трьома внуками.

Династія Каролінгів проіснувала до X ст. Наприкінці X ст. великі феодали Франції обрали королем графа паризького Гуго Капета. Почалася династія Капетингів, яка проіснувала до XVIII ст[12].

Династія Капетингів[ред.ред. код]

Докладніше: Капетинги

Посилення королівської влади[ред.ред. код]

Упродовж Х-ХІ століть Франція була феодально роздробленою країною. Правителі окремих герцогств — Нормандії, Британії, Бургундії, Шампані, Тулузького — були незалежними від короля, карбували свою монету, утримували власне військо. Королівські володіння — домени — були на той час невеликими, а влада короля слабкою. Великі феодали вважали короля «першим серед рівних» і не завжди йому підкорялися. 987 року помер останній з Каролінгів — Людовик Лінивий. Королем було обрано графа Паризького Гуго Капета, який започаткував династію Капетингів (9871328)[7]. Рішучого удару сваволі феодалів завдав Людовик VI (11081137):

Він невтомно зупиняв розбої на дорогах, знищував замки зухвалих васалів, а їх самих приводив до покори. Король негайно кинув проти нього своє військо. У супроводі кліру, до якого завжди ставився він зі смиренною пошаною, попрямував король до найміцнішого замку Кресі і раптово захопив його могутньою рукою своїх воїнів або, скоріше, (рукою) Божою. Приступом взявши міцну башту, немовби вона була хатиною селянина…, їх знищив. Здобувши цю перемогу,… попрямував король до іншого замку — Ножан,… зруйнував це пекельне й злочинне місце (1115 р.) та, відпустивши невинних, винних піддав тяжкій карі.., а зруйнувавши ці прелюбодійні замки…, повернувся король до міста Ам'єна й обложив башту цього міста, в якій засів якийсь Ада, жорстокий тиран, що розорював церкви і всю округу. Тримав господар Людовик у тісній облозі цю башту без малого два роки, поки не примусив оборонців здатися на його милість… Зруйнувавши цю башту, встановив він у країні солодкий мир… Відомо, що у королів довгі руки. «Про життя короля Людовика Товстого» абат Сугерія (XII ст.) [13].

Справжньою удачею стало одруження його сина Людовика VII з Елеонорою Аквітанською. Королівський домен одразу збільшився у декілька разів. За Філіппа ІІ Августа (11801223 рр.) — енергійного, рішучого, віроломного, наполегливого політика — було досягнуто значних успіхів в об'єднанні Франції. Він же узяв участь у Третьому хрестовому поході.Зміцнення королівської влади у Франції відбувалося і за внука Філіппа II Людовика IX Святого (12261270 рр.). Так ще за життя прозвали його за щиру побожність. Він уклав з Великою Британією мир, яким закріпив приєднання до Франції всіх англійських територій, провів реформи внутрішнього управління.Франція поступово перетворювалася на централізовану державу, в якій влада короля поширювалася на всю територію країни й управління державою здійснювалося з центру.

Правління Філіппа IV Красивого[ред.ред. код]

Великих успіхів в об'єднанні Франції було досягнуто за роки правління Філіппа IV Красивого, сина Людовіка IX Святого, прозваного так за гарну зовнішність (правив з 1285 р. по 1314 р.). Він був енергійним, рішучим, безцеремонним, наполегливим політиком. Данте Аліг'єрі у своїй поемі «Божественна комедія» помістив душу Філіппа IV серед найбільших грішників.[14] Король значно розширив свої володіння, приєднавши графство Шампань і на півдні країни Наварру, продовжував воювати проти Великої Британії. Філіпп IV Красивий (12851314 рр.) виступив проти папи Боніфація VIII, який пригрозив йому, що відлучить від церкви за оподаткування церковних земель. Король скликав Генеральні штати — зібрання духовенства, дворян і городян усієї Франції, які висловилися проти претензій папи на втручання у внутрішні французькі справи. Король переніс папський престол з Рима у французьке місто Авіньйон і перетворив папу на свого васала. «Авіньйонський полон» пап тривав 70 років (13091378 рр.). У цей період усі папи були французами й обирали їх за вказівкою короля Франції.[15] Філіпп IV здобув у сучасників славу фальшивомонетника. Зіпсував королівську монету, замінивши в ній частину золота дешевим металом. Свої борги король сплачував знеціненою монетою, а вимагав, щоб до скарбниці вносили повноцінні гроші.

Династія Валуа[ред.ред. код]

Докладніше: Валуа

Столітня війна[ред.ред. код]

Докладніше: Столітня війна

У 1328 р. Припинилася династія Капетінгів, бо останній Капетінг Карл IV не залишив спадкоємців. На престол став Філіпп VI Валуа, якого обрала знать.Англійський король Едуард III був близьким родичем померлого короля і пред'явив свої претензії на престол. Він оголосив себе королем Великої Британії і Франції.Усе це призвело до Столітньої війни між Великою Британією і Францією, що тривала з перервами з 1337 р. по 1453 р.[16]

Перебіг Столітньої війни[ред.ред. код]
Битва під Азенкуром.

1340 р. Англійський флот розгромив французів у морській битві при Слейсі (біля узбережжя Фландрії) . Відтоді він почав панувати на морі.1346 р. Битва при Крессі, у якій французька рицарська кіннота зазнала поразки. Втрати французів майже 1500 рицарів. Англійці одержали перемогу завдяки вдалому вибору оборонної позиції, високій дисципліні й ефективній зброї — довгому англійському луку. Перемога англійців підняла їх бойовий дух.[17]1347 р. Англійський король Едуард III захопив порт Кале, який на довгі роки став опорним пунктом англійців на території Франції.1356 р. Битва біля Пуатьє. Французьке військо зазнало поразки; було захоплено в полон короля і знатних феодалів. На півночі і півдні країни хазяйнували загарбники, які пограбували ці райони.1360 р. Між Францією і Великою Британією укладено мир. Франція змушена була погодитися на тяжкі умови миру:

1415 р. Битва при Азенкурі, в якій перемогу здобули англійці. Англійці захопили всю північну частину Франції і увійшли до Парижу. 1422 р. На бік англійців перейшов могутній герцог Бургундії. Королем Франції було проголошено малолітнього Генріха VI. 1428 р. Англійці обложили Орлеан, що відкривав шлях для просування на південь країни. Це був останній оплот у центрі країни.[7]

Народні повстання[ред.ред. код]
Докладніше: Жакерія
Розправа над повстанцями.

У Парижі неодноразово виникали заколоти і повстання. У провінціях виникло велике селянське повстання — Жакерія (1358 р.). Приводом до повстання стали події 28 травня 1358 р., коли банда найманців намагалася пограбувати одне село в провінції Бовезі на північному сході Франції. Селяни дали відсіч грабіжникам, убивши чотирьох рицарів і п'ятеро зброєносців, а потім спалили замок місцевого феодала, який їх не захистив. Селяни почали озброюватися. Через кілька днів повстання охопило велику територію.[18]Повстання очолив колишній солдат Гільйом Каль. Селяни нападали на замки феодалів, спалювали їх, викрадали скот, знищували документи, в яких були записані їхні повинності. Однак повстання зазнало поразки.

Подвиг Жанни д'Арк[ред.ред. код]
Докладніше: Жанна д'Арк

Продовжувалася Столітня війна. Становище Франції було важким. Вона перебувала на краю загибелі, їй загрожувала втрата державної незалежності. Більша частина території зайнята ворогом. У такий важкий для Франції час з'являється Жанна д'Арк — сільська дівчина з села Домремі, яка з болем сприймала приниження національного почуття французького народу і добилася від Карла(спадкоємця престолу) виділення їй загону рицарів, який виступив на допомогу обложеному Орлеану.

« Якщо ви, королю Англії, не вчините так, то я беру на себе керівництво війною і, де б не наздогнала ваших людей у Франції, я змушу їх піти волею або неволею; якщо вони відмовляться коритися, я всіх їх знищу, якщо ж погодяться — помилую їх. Я послана сюди Богом, небесним королем, як його заступниця, щоб вигнати вас зі всієї Франції. «Лист Жанни д'Арк англійському королю» [19]  »
Жанна д'Арк
Поява молодої дівчини в рицарських обладунках цілковито змінила стан у війську. Вона не знала військової справи, а військо, яке очолила, починало здобувати перемоги. У війську встановився порядок і дисципліна. Сучасники називали це чудом; французи вважали це втручанням Бога, а англійці — диявола. Жанна д'Арк перетворилася на символ національного визволення. Вершиною її слави стало звільнення у 1429 р. Орлеана і чимало перемог французької армії, завдяки яким відбулася коронація Карла в Реймсі. Після коронації король вирішив нагородити дівчину. Але вона не хотіла ні почестей, ні звань, ні нагород, а лише попросила звільнити її рідне село Домремі від повинностей і податків. У 1430 р. Жанну захопили в полон бургундці і продали англійцям за 10 тисяч золотих, а ті передали її судові інквізиції як відьму. Не було зроблено жодної спроби, щоб викупити її з полону чи обміняти на одного з полонених англійських полководців. Дівчину тримали в залізній клітці, прикуту залізними ланцюгами. На допитах вона вела себе мужньо. Суд інквізиції звинуватив її у чаклунстві і засудив до страти. 30 травня 1431 р. Жанну було спалено на багатті у місті Руані. У 1456 р. папа римський визнав Жанну невинно засудженою. Французи після спалення Жанни почали поклонятися їй як святій мучениці.[7]

Об'єднання Франції[ред.ред. код]

Перемога у Столітній війні сприяла об'єднанню Франції. За правління Людовика ХІ (14611483 рр.) посилилася боротьба короля з герцогом Бургундським Карлом Сміливим, яка тривала 12 років і закінчилася загибеллю герцога Бургундського та приєднанням значної частини його володінь до володінь короля. Людовик XI діяв підступно, обдурював своїх супротивників, порушував дане слово, не шкодував грошей для підкупу сильних ворогів, намагався посварити ворогів між собою. За це сучасники прозвали його «всесвітнім павуком». За його правління у кінці XV ст. відбувається завершення об'єднання Франції. У Франції склалася централізована держава [20]

Реформація і громадянська війна у Франції[ред.ред. код]

Королівська влада[ред.ред. код]

На початку XVI ст. Франція була великою централізо¬ваною державою з чисельністю населення 15 млн душ. Історія Франціїза Карла V (1483-1498), Людовика XII (1498-1515), Франциска І (1515-1547) — це історія створення абсолютної монархії: Генеральні штати перестали скликатися, королі мали у своєму розпорядженні велику армію, все управління країни зосереджувалось у королівській раді, але найважливіші справи вирішувались у вузькому колі прибічників королів. Головна опора королівської влади — середнє і дрібне дворянство.

Причини громадянських воєн[ред.ред. код]

У 15621598 рр. Франція поринула у громадянські (релігійні) війни. Це була боротьба між двома угрупованнями феодалів за владу в державі. Великі феодали намагалися повернути свою колишню могутність і навіть піднятися над королівською владою. У Франції поширювалися протестантських ідеї, розгорнулась боротьба між католиками і гугенотами. На півдні Франції було утворено кальвіністський табір на чолі з Бурбонами:Антуан Бурбонський, Генріх Наваррський, адмірал де Коліньї. У північно-східній та середній частині Франції феодальна знать і дворянство підтримувало католицький табір, що його очолювали герцоги Гізи: Франсуа де Гіз — головнокомандувач королівської армії, Карл Гіз — кардинал Лотаринзький, який мав великий вплив при дворі.[21]

Обстановка при королівському дворі[ред.ред. код]

Королем Франції у середині XVI ст. був Карл IX, якому ледве виповнилося 15 років. При дворі точилася запекла боротьба між прихильниками Гізів і прихильниками Бурбонів, які в особі Антуана Бурбона були опікунами малолітнього короля. Двір потерпав від безперервних інтриг, організатором та учасником яких була мати Карла IX Катерина Медичі.

Початок релігійних воєн[ред.ред. код]

У березні 1562 р. Франсуа Гіз з своїм загоном солдатів у містечку Вассі напав на гугенотів, що співали свої релігійні гімни у молитовному домі. Було вбито 23 і поранено близько 100 осіб. Розправи з кальвіністами почались і в інших містах Франції. У відповідь на ці події протестанти почали озброюватися. Фактично у країні почалася громадянська війна. Від самого початку вона ускладнилася втручанням інших держав. Гугенотів підтримала Англія і протестантські князі Німеччини, а Гізів — король Іспанії. У першому періоді громадянських воєн було три війни між ворожими сторонами. Війни закінчилися укладенням Сен-Жерменського перемир'я, за яким: 1. Протестантське богослужіння було допущено по всьому королівству. 2. Протестантам було дозволено обіймати державні посади. 3. Протестантам було залишено чотири фортеці.[21]

Варфоломіївська ніч (24 серпня 1572 р.)[ред.ред. код]

Було зроблено спробу примирити ворожі сторони через одруження Генріха Бурбона (вождя гугенотів) із сестрою короля-католика Карла IX Маргаритою Валуа. На весілля до Парижа з'їхалася гугенотська аристократія та багато дворян-гугенотів із південних провінцій. Будинки гугенотів напередодні потайки позначили білими хрестами. В ніч проти 24 серпня 1572 р., напередодні свята Варфоломія, вдарили на сполох у дзвони. За цим сигналом почалося винищення гугенотів, яких захоплювали зненацька. Лише в Парижі було вбито до 2 тис. осіб. Вбивали не тільки гугенотських дворян, що приїхали на весілля, а й багатьох паризьких буржуа, яких підозрювали у симпатіях до гугенотів. Подібні розправи відбувались і в інших містах. Було вбито понад 30 тис., осіб.[21]

Другий період воєн (1572—1576)[ред.ред. код]

Війна після подій Варфоломіївської ночі спалахнула з новою силою. 1573 р. Гугеноти проголосили про створення на півдні Франції своєї республіки — Конфедерації на чолі з Генріхом Наваррським.Це була держава міст і дворян півдня країни з органами влади, фінансами, армією. У 1574 р. помирає Карл IX. Влада перейшла до його брата Генріха III. Самозакоханий, легковажний, він швидко втрачав свою владу і королівський авторитет. Генріх III не мав наступників престолу, а тому після його смерті на престол мав зійти його родич Генріх Наваррський. Цього не хотіли допустити Гізи, які вирішили створити самостійну організацію — Католицьку лігу (1574 р.). Через цю організацію Генріх Гіз розраховував добратися до престолу. Але король оголосив себе зверхником Католицької ліги, яку відтоді називали Королівською лігою. Це не входило у плани Гізів та їхніх прихильників. 1585 р. Вони створили Паризьку лігу, яка на півночі Франції фактично стала в опозицію до короля. 1588 р. Король вирішив розправитися з Гізами. БратівГізів було вбито. У відповідь прихильники Гізів убили короля Генріха ІІІ (закололи кинджалом).[21] Громадянські війни у Франції призвели до великої розрухи. Розорена грабунками, що їх чинили обидві армії, країна переживала господарський занепад і великий голод. Вище дворянство, багаті вельможі, що обіймали посади губернаторів, почали поводити себе незалежно від центру. Король Іспанії Філіпп II готувався посадити на французький престол свою людину. Його наміри підтримував папа римський. Для дворян, буржуазії Франції стало зрозуміло, що потрібна сильна королівська влада, яка не допустила б іспанської інтервенції, що загрожувала самостійності держави, і змогла б навести лад у країні.

Франція при Бурбонах. Формування абсолютної монархії[ред.ред. код]

Завершення громадянських воєн[ред.ред. код]

Дворяни, «люди мантії», буржуазія погодилися визнати гугенота Генріха IV королем, якщо він повернеться до католицизму. 1594 р. Генріх IV перейшов у католицизм, коронувався і вступив до Парижа, не зустрівши ніякого опору. Розумний, хитрий, далекоглядний політик насамперед подбав про те, щоби примирити ворожі сторони та досягти миру і спокою у Франції. Здобути прихильність католицьких вельмож він зумів, надаючи їм різні привілеї, високі пенсії, численні подарунки. Водночас король не обминав увагою і своїх колишніх союзників — гугенотів. Така політика Генріха IV сприяла припиненню громадянських воєн у Франції (їх було 8).[22]

Нантський едикт (указ) (1598)[ред.ред. код]

Нантський едикт (указ) 1598 року короля врегульовував «релігійні питання».

  1. Католицька релігія визнавалась у Франції панівною.
  2. Всюди в країні відновлювалося католицьке богослужіння.
  3. Католицькому духовенству поверталися його попередні права і майно.
  4. Поряд із католицизмом допускалося сповідування кальвіністської релігії.
  5. Протестантська відправа заборонялася в Парижі та деяких інших містах.
  6. Протестантам дозволялося користуватися всіма правами та обіймати державні посади нарівні з католиками.
  7. Протестанти мали право при королівському дворі мати своїх представників для зносин з королем.
  8. Протестантам були залишені їх фортеці на півдні країни.[21]

Правління Генріх IV (1594—1610)[ред.ред. код]

Правління Генріха IV було періодом подальшого зміцнення абсолютизму. Король спирався на дворянство, захищаючи його привілеї. Він проводив політику і в інтересах буржуазії, користуючись її підтримкою. Генріх IV намагався скоротити державні видатки. Еко¬номія державних видатків здійснювалася першим міністром Сюллі. За 16 років свого правління Генріх IV жодного разу не скликав Генеральних штатів. Утвердилися бюрократизм і централізація. Чиновники домоглися юридичного закріплення за ними спадкового права на державні посади.[21] У зовнішній політиці король керувався принципом «державного інтересу» і не зважав на релігію. Тому він прагнув до ослаблення Іспанії та австрійських Габсбургів і підтримував німецьких протестантських князів. Був убитий фанатиком-католиком, що було помстою за Нантський едикт і антиіспанську політику. Після смерті Генріха IV королівська влада дещо ослабла, оскільки Людовік XIII був малолітнім. У 16141642 році розпочалась нова громадянська війна, ініційована феодальною аристократією.[21] Укріпленням абсолютизму зайнявся перший міністр Людовика XIII кардинал Рішельє. Щоб ослабити самостійність місцевих властей, Рішельє посилав до провінцій спеціальних чиновників, які мали великі повноваження. Посади чиновників не продавалися, а призначалися королем, тому чиновники залежали від центральної влади і могли бути відкликані. Кардинал жорстоко придушував будь-який виступ вельмож чи принців, знищив політичну незалежність гугенотів.Рішельє говорив:

« "Батіг, який є символом правосуддя, ніколи не повинен залишатися без діла"

«Політичний заповіт».[23]

 »
. За Рішельє було закладено основи необмеженої влади короля у Франції. Франція вступила в епоху абсолютизму.

Держава і суспільство у Середньовічній Франції[ред.ред. код]

Суспільне життя[ред.ред. код]

Франція V- сер. XVII століття була феодальною державою. Упродовж IX -X століть у Франції панував період феодальної роздробленості. Феодали мали власність на землю та владу над селянами. Селяни мали своє господарство і були прикріплені до землі. Панувало натуральне господарство, коли все необхідне для життя вироблялося у феодальному маєтку, нічого не куплялося і не продавалося. Існували феодальні повинності — оброк, коли залежні селяни віддавали феодалові частину врожаю, і панщина, коли залежні селяни працювали на нього.

« <...> Вони зобов'язані панщиною. <...> Віллани повинні жати хліб, збирати й зв'язувати його в снопи, складати скиртами серед поля й відвозити негайно до комор. <...> Із Поеми про версонських вілланів Есту Легоза[24]  »
.Сільськогосподарська техніка мала низький рівень розвитку. Привілейованими станами, які не платили податків були: духовенство та дворянство.Третій стан складали багаті городяни, буржуазія, селяни, ремісники, робітники, міська біднота. Вони були платниками податків. Формується станова монархіяФранції права людини в суспільстві визначалися не її багатством чи власними здібностями, а знатністю походження та близькістю до короля. Розорені французькі селяни поповнювали ряди найманих робітників. Тим часом багаті городяни, буржуазія купували у держави судово-адміністративні посади. Разом із посадами ставали дворянами. Буржуазія скуповувала дворянські помістя з титулами і селянські наділи. Але вона не заводила великих господарств, а здавала землю невеликими ділянками в оренду. Таким чином виникло нове дворянство -«люди мантії». То були вихідці з буржуазії, які купили дворянські звання. Феодальне дворянство, яке були на службі у війську короля почало називатись «люди шпаги». XVI ст. У Франції почав розвиватися капіталізм. Але виробництво у Франції аж до другої половини XVIII ст. продовжувало базуватися на ремеслі.[7]

Міста[ред.ред. код]

Перші середньовічні міста з'явились на півдні Франції, оскільки тут були міські традиції та тісні торговельні зв'язки з Візантією та країнами Сходу. Більшість міст належали сеньйору. Міське населення називали буржуа. Париж на той час був одним із найбільших міст світу, налічував 100 тис. мешканців. Місто було прямокутним чи круглим у плані й займало кілька гектарів; навколишній ландшафт використовувався для додаткового захисту. Його центром був собор із дзвіницею. За стилем життя місто було скоріше «великим селом». Ось який вигляд мали середньовічні міста (за Л. Февром):

«Місто оточують зубчасті стіни з круглими вежами. Уторована, вибита дорога веде до вузьких воріт, до звідного мосту; удень і вночі їх охороняє сторожа. Праворуч — грубо збитий хрест. Навпроти, на узвишші, — монументальна шибениця (предмет гордості городян), на якій догнивають тіла повішених. <...>3а міською брамою починається вулиця, прокладена примхливо й недбало, зі стічним ровом посередині проїжджої частини, зі смердючою гноївкою, яка витікає з відхожих місць, у непролазній багнюці, коли дощить, ані проїхати, ані пройти, а коли припікає сонце, здіймається така пилюка, що немає чим дихати». [25]

Париж XIV ст.

Відомо, що наприкінці XII ст. французький король Філіп II Август, відчинивши якось вікно, знепритомнів від смороду з паризьких вулиць. Після цього випадку король наказав викласти дороги бруківкою. Ряд французьких міст отримали Магдебурзьке право.

Право і суд[ред.ред. код]

Одним із найбільш ранніх судових документів стародавніх германців є «Салічна правда», складена за наказом Хлодвіга:

« Титул X. Про крадіжку рабів. § 1. Якщо хто вкраде раба, коня або запряжну тварину, засуджується до сплати 1200 динаріїв, що становить 30 солідів.Титул XIII. Про викрадення вільних. § 1. Якщо три чоловіки ви крадуть вільну дівчину, вони зобов'язані сплатити по 30 солідів кожний. ... [26]  »
До Х ст. у Франції практично перестали діяти Салічна правда і інші варварські звичаї. На зміну їм в умовах феодальної роздрібленості прийшли територіальні правові кутюми окремих регіонів, сеньйорів і навіть громад. За Карла Великого було видано низку законів — капітуляріїв (збірок указів). Наступники Карла Великого видавали ордонанси. З середини XII ст. з посиленням королівської влади зростає значення королівського суду. Поступово суд стає становим, бо кожний суспільний стан (духовенство, дворяни, городяни) мав свій суд. Селян судили феодали або призначені ними судді. За законом феодал мав право садити селянина в тюрму, тримати роками в сирому підземеллі, піддавати тортурам або прирікати їх на голодну смерть. З утримання селян у тюрмі довгий час не було жодних нормативних документів, тому існували нелюдські умови для в'язнів. Верховна судова влада належала королю. Якщо справа була заплутана, то король звертався до «Божого суду». Для рицарів це був поєдинок між ними, бо вважалося, що Бог сприятиме одержанню перемоги невинному.[27]

Економіка середньовічної Франції[ред.ред. код]

Середньовічні міста були центрами ремесла. Ознаками ремісничого виробництва були:

  1. Дрібне виробництво.
  2. Ручна праця.
  3. Виготовлення речей на замовлення або на продаж, а не для себе.
  4. Великий виробничий досвід ремісників.
  5. Майстру належить майстерня з усіма знаряддями праці і пристосуваннями.
  6. Майстер не тільки господар, а й робітник у своїй майстерні.
  7. Над виготовленням кожної речі він працював від початку і до кінця.
  8. Майстрові допомагали у роботі підмайстри й учні, які вивчали ремесло.[21]

Різноманітні вироби, що їх продавали в містах, виготовлялися в невеликих майстернях ремісників, у яких не було машин. Усе робилося вручну за допомогою найпростіших знарядь праці. Ремісники об'єднувались у цехи. Учні в майстерні навчалися від двох до восьми років. Вони навчалися ремесла, допомагали по господарству в будинку майстра. Для того, щоб стати ремісниками учні майстра повинні були на власний кошт виготовити шедевр. XVI ст. У Франції почав розвиватися капіталізм. Виникали мануфактури. Виробництво у Франції аж до другої половини XVIII ст. продовжувало базуватися на ремеслі. Проте з часом виникають мануфактури, переважно у текстильному виробництві:

  • льняні,
  • полотняні,

з виробництва предметів розкоші — шовку, бархату, атласу, парчі. Розвивалися й інші галузі виробництва:

  • фаянсові вироби,
  • вироби художнього скла,
  • гірничодобувна,
  • металургійна промисловість,
  • друкарська справа,

кораблебудування.[21] На базі виникнення мануфактур почала складатися спеціалізація окремих областей країни у виробництві певних товарів, що вело до розвитку внутрішньої торгівлі. Цьому сприяли такі чинники:

  1. У багатьох містах Франції не було цехів, тому вони не стояли на перешкоді розвитку мануфактур.
  2. Французький абсолютизм допомагав розвиткові капіталістичних мануфактур: запроваджувалися мита на ввіз товарів у Францію і зовсім не було мита на вивіз готових виробів.
  3. Королівський уряд сприяв розвиткові внутрішньої торгівлі:
  • за період з 1489 р. по 1515 р. було відкрито близько 400 ярмарків і ринків;
  • зверталася увага на будівництво шляхів;
  • було запроваджено єдину міру — лікоть, якою повинні були користуватися всі торговці;
  • у м. Ліоні було створено банк (1544 р.);
  • Ліон з його ярмарками став у XVI ст. одним із центрів європейської торгівлі;
  • міста Марсель, Бордо стали великими морськими портами.

Проте, Франція була сільськогосподарською країною, де проживало 9/10 населення, зайнятого в сільському господарстві, міста, за винятком Парижа, де проживало близько 300 тис. жителів, були невеликими, їхні промисловість і тор¬гівля мали менше значення, ніж сільське господарство.[21]

Культура Середньовічної Франції[ред.ред. код]

Раннє Середньовіччя називають «темними віками». Основою середньовічної культури стало поєднання античної спадщини та варварських традицій на основі християнства.

«Каролінзьке Відродження»[ред.ред. код]

Монастирська брама в Лорше

Культурне піднесення Франції відбулось в державі Карла Великого. Воно ввійшло в історію під назвою «Каролінзьке Відродження» , яке згасло після смерті його ініціатора й натхненника. За Карла Великого:

  • Розроблено єдиний канонічний текст Біблії.
  • Уніфіковано літургію (богослужіння).
  • У «Капітулярії про науки» велено відкривати школи для дітей при всіх монастирях.
  • Удосконалено каліграфію для покращання оформлення книг, так званий каролінзький мінускул став основою для типографських шрифтів.
  • Центром просвітництва стала придворна академія в Ахені, викладали найосвіченіші люди Європи.
  • Розквітла церковна архітектура, найвідоміші пам'ятки — Ахоська каплиця, монастирська брама в Лорше[7].

Видатні представники: Алкуїн— філософ і богослов, закликав цінувати не тільки богослов'я, а й «людські науки», навчати дітей. Рабан Мавр — учень Алкуїна, упорядник енциклопедії. Павло Диякон — написав «Історію лангобардів». Ейнгард — автор «Життєпису Карла Великого» [28]

Схоластика[ред.ред. код]

Докладніше: П'єр Абеляр

Середньовічна філософія осмислювала світ за допомогою релігійних понять і зосереджувалася на проблемі взаємозв'язків між богом, людиною і світом. У XI ст. з'являється схоластика. Одним з перших схоластів був П'єр Абеляр, який запровадив правило: «Пізнаю те, у що вірю». [29]

Освіта[ред.ред. код]

Система освіти значною мірою запозичена в античності.

Шкільна освіта[ред.ред. код]

Будувалася на так званих «семи вільних мистецтвах»  — трівіумі і квадрівіумі. Трівіум («три шляхи») був початковим етапом і складався з граматики, риторики та діалектики (логіка|логіки), квадрівіум («чотири шляхи») набув поширення з XIII ст. і включав арифметику, геометрію, астрономію, музику. Середньовічні школи були монастирськими, кафедральними (при міських соборах) і парафіяльними. З розвитком міст відкривалися світські школи. Мандрівних школярів нецерковних шкіл називали «голіардами» (вагантами). «Останнім вагантом» називають французького поета XV ст.. Франсуа Війона.[30]

Сорбонна

Вища школа[ред.ред. код]

3 розвитком міської культури кафедральні школи перетворювалися на університети. У XII ст. в Парижі було відкрито перший університет. У 12531257 роках в Парижі було засновано коледж Сорбонну (Sorbonne) .

Бібліотеки[ред.ред. код]

Читальні зали в XV ст. працювали лише в Сорбонні та бібліотеках домініканських монастирів. Перші публічні бібліотеки відкрилися в XV ст. у великих міс¬тах, комплектувалися з подарованих або переданих за заповітом книжок.[7]

Героїчний епос[ред.ред. код]

У період розквіту Середньовіччя з народних пісень і сказань про подвиги героїв складали епічні поеми, їх виконували під звуки арфи чи віоли (маленької скрипки). До наших днів дійшло близько 100 французьких поем. Найвидатніша з них «Пісня про Роланда» — героїчна поема про війну християн проти мусульман. Головний герой — граф Роланд — доблесний, сміливий, мужній, хоробрий, великодушний і благородний рицар, який здійснює казкові подвиги і гине у завойовницькому поході Карла Великого в Іспанію.

Рицарська культура[ред.ред. код]

Рицарська культура — це явище в середньовічному суспільстві, яке визначалося поняттям станової честі, рицарським побутом, правилами кодексу, стилем і способом життя рицаря, його світоглядом і духовністю. З XI до XIV ст. розвивається і досягає розквіту рицарська література. Був створений образ рицаря — мужнього великодушного, доброго. Його зображали не лише сильним і сміливим, а й справедливим і чесним, який ніколи не порушував свого слова і був готовий заступитися за слабких і ображених. Поети-рицарі складали вірші, створювали віршовані романи й поеми про воєнні походи. В Західній Європі широкого поширення набула рицарська поезія, пов'язана з музикою. Головна тема поезії — рицарське служіння Музі Серця, заради якої рицар наражався на всяку небезпеку. На півдні Франції таких поетів називали трубадурами. Відомим поетом Франції був Бертран де Борн, який чимало поем присвятив коханню, війнам, боям, походам. Пишучи канцони, здобуває популярність Бернард де Вентадорн. Не зовсім звичайною фігурою серед куртуазних поетів був провансальський трубадур Маркабрюн. Ще одним провансальським трубадуром був Джауфре Рюдель (Jaufre Rudel) (11131170). Джауфре Рюдель був знатною людиною — князем Блаї, брав участь у Другому хрестовому поході. З його іменем пов'язана легенда про високе кохання до графині Гольдерни Тріполітанської, яку він не бачив, але склав і її честь вірші про кохання.[7]

Міська культура[ред.ред. код]

Із розвитком міст почала складатися міська література, тісно пов'язана з народною творчістю. У розповідях міських письменників звеличується винахідливість простої людини, висміюється жадібність міських багачів, лицемірство монахів, грубість рицарів. Яскравим виявленням міської культури є поема «Роман про Ренара».[31] Уявлення городян про життя відображено в усній народній творчості: піснях, казках, баладах комічного чи стиричного характеру - "фабльо".Найпопулярнішими жанрами міської літератури були короткі оповідяння До міської літератури належать і вірші бродяг-школярів, які кочували від школи до школи в пошуках найкращих викладачів. Яскравим виявом міської культури була творчість жонглерів-фокусників, акробатів, акторів, музикантів. Без жонглерів не відбувалося жодного весілля чи ярмарку.

Архітектура і мистецтво[ред.ред. код]

Каролінзьке Відродження[ред.ред. код]

З 768 по 814 роки було побудовано приблизно 27 соборів, 232 монастирів, 65 палацевих ансамблів. Прикладом каролінзького стилю є замок Блуа, збудований у IX столітті, замок Шинон (X ст..)

Романський стиль[ред.ред. код]

У середньовічній архітектурі переважали два види кам'яних будівель — церкви і замки. Неміцні плоскі дерев'яні перекриття замінювали кам'яними склепіннями, які могли витримати тільки товсті стіни. Споруди ХІ-ХІІ ст. в Західній Європі називали романськими, бо тогочасні будівельники багато запозичили від архітектури стародавніх римлян. Вони створювалися в період феодальної роздробленості і могутності католицької церкви. Яскравими прикладами є Пріорат Серрабони та Церква Нотр-Дам-ля-Гранд в Пуатьє.

Готичний стиль[ред.ред. код]

Готичний стиль несе легкість, красу і велич. Розвиток готичного стилю в будівництві припадав на період зміцнення королівської влади і розвитку міст. Одним із прекрасних архітектурних пам'ятників Франції є собор у Реймсі, де коронували французьких королів. Він будувався з 1212 р. по 1311 р. і належав

« "до сім'ї соборів високих, повітряних, гостроконечних за формою, сміливих за малюнком"[32]  »

До перлин готичного стилю можна віднести Собор Паризької Богоматері та Собор в Шартрі. Окремою сторінкою є Культура епохи Відродження.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 7 клас, Х: «Основа», с.45
  2. Турский Григорий История франков http://krotov.info/acts/06/turskiy/
  3. Турский Григорий История франков http://krotov.info/acts/06/turskiy/
  4. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
  5. Падаляк Н. Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007. .
  6. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
  7. а б в г д е ж и к л Середницька Г. В. Всесвітня історія. Опорні конспекти 7 кл., Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.
  8. Эйнхард Жизнь Карла Великого — Институт философии, теологии и истории св. Фомы Аквинского, 304 ст.
  9. Эйнхард Жизнь Карла Великого — Институт философии, теологии и истории св. Фомы Аквинского, 304 ст.
  10. Эйнхард Жизнь Карла Великого — Институт философии, теологии и истории св. Фомы Аквинского, 304 ст.
  11. «Пісня про Роланда» Французький героїчний епос. http://www.ae-lib.org.ua/
  12. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
  13. Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 7 клас, Х: «Основа», с.45
  14. Данте Алигьери. Божественная комедия. Перевод М. Лозинского. — М.: Издательство «Правда», 1982, 349 с.
  15. Середницька Г. В. Всесвітня історія. Опорні конспекти 7 кл., Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.
  16. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с. .
  17. Падаляк Н. Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007. .
  18. Падаляк Н. Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007.
  19. Всесвітня історія Документи і матеріали 6-11 класи,-Х.: «Ранок», 2011 р. с. 85
  20. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
  21. а б в г д е ж и к л Середницька Г. В. Всесвітня історія. Опорні конспекти 8 кл. Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.
  22. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с. .
  23. Черкасов П.П. Кардинал Ришелье. М., 1990. 374 с.
  24. Всесвітня історія Документи і матеріали 6-11 класи,-Х.: «Ранок», 2011 р. с. 60
  25. Февр Л. Бои за историю. М. : Наука, 1991. 632 с.
  26. Всесвітня історія Документи і матеріали 6-11 класи, -Х.: «Ранок», 2011 р. с. 60
  27. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
  28. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с. .
  29. http://newacropolis.org.ua/ua/interesting/phylosophy/?DETAIL=5070 Головне про філософів: Абеляр] на сайті Культурного центру «Новий Акрополь»
  30. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с. .
  31. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с. .
  32. Гюго Виктор. Собор Парижской Богоматери Изд. "Правда", Москва, 1988 г. 487 с.

Джерела[ред.ред. код]

  • Батир К. І. Історія феодальної держави Франції, М. 1975 Велика радянська енциклопедія, під. редакцією Б. А. Введенського, т. 40, М. АНСССР, 1956
  • Всесвітня історія Документи і матеріали 6-11 класи,-Х.: «Ранок», 2011 р. 288 с. -
  • Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
  • Галанза П. Н. Феодальна держава і право Франції, М, Вид. МДУ, 1963
  • Гюго Виктор. Собор Парижской Богоматери Изд. «Правда», Москва, 1988 г. 487 с.
  • Данте Алигьери. Божественная комедия Перевод М.Лозинского Издательство «Правда», М.: 1982, 349 с.
  • Історія середніх віків, М. «Наука», 1970
  • Эйнхард Жизнь Карла Великого — Институт философии, теологии и истории св. Фомы Аквинского, 304 ст.
  • Книга для читання з історії Середніх віків, К., «Радянська школа», 1971 р., 243 с
  • Леоненко П. М., Юхименко П. І. Економічна історія Навчальний посібник, Київ
  • Знання-Прес, 2004
  • Падаляк Н. Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007.
  • «Пісня про Роланда» Французький героїчний епос. http://www.ae-lib.org.ua/
  • Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 7 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.
  • Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 8 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 239 с.
  • Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 7 клас, Х: «Основа», 267 с.
  • Турский Григорий История франков http://krotov.info/acts/06/turskiy/
  • Февр Л. Бои за историю. М. : Наука, 1991. 632 с.
  • Фруассар, Жан. Хроники 1325 — 1340,Издательство Санкт-Петербургского университета,2008 г. 656 ст.
  • Хачатурян Н. А. Виникнення Генеральних Штатів у Франції, М., 1976
  • Хачатурян Н. А. Станова монархія у Франції XIII—XV ст., М. «Вища школа», 1989
  • Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. /Упорядник В. М. Духопельников,-К.: Освіта, 1998.-160 с
  • Черкасов П. П. Кардинал Ришелье. М.,1990. 374 с.
  • Головне про філософів: Абеляр на сайті Культурного центру «Новий Акрополь»

Див. також[ред.ред. код]