Громадянське суспільство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Громадя́нське суспі́льство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Генеза[ред.ред. код]

Отже, громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Періодизація розвитку ідеї та практики громадянського суспільства, прийнятим варіантом якої можна вважати три стадії, виокремлені професором Каліфорнійського університету Джеффрі Александером і умовно названі ним «громадянським суспільством І, ІІ та ІІІ». Це — історичні або часові моделі громадянського суспільства.

«Громадянське суспільство І» — як соціальний феномен і як теоретична концепція — охоплює період від кінця XVII до першої половини XIX століття. Його основні положення були сформульовані такими мислителями як Локк, Ферґюссон, Монтеск'є, Кант, Геґель, Алексіс де Токвіль.

Застосувавши термін societas civilitas (а пізніше — civil society) для означення нових суспільних порядків, які утверджувались на їхніх очах, ці мислителі започаткували властиве і нинішнім концепціям громадянського суспільства протиставлення держави та суспільства, їх трактування як певного типу антиномії, за допомогою якої суспільна система описується як поділена на дві взаємопов'язані та взаємообумовлені, проте відмінні і, в ідеалі, автономні сфери: політичну і громадську (соціальну, соціетарну). Слід зазначити, що життя в громадській сфері ґрунтується на ідеях індивідуальної свободи громадян та автономності громад, їхньому праві творити спілки та асоціації, захищати власні інтереси, запобігати або протистояти сваволі державних зверхників.

В міру усвідомлення проблем, які були в той час, зросла стурбованість щодо них, поширювалися класові антагонізми, загострювалася класова боротьба, а теорія громадянського суспільства, яка акцентувала увагу на позитивних, солідаристських аспектах, відходить у минуле.

Період громадянського суспільства ІІ триває з середини XIX до другої половини XX століття. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається. Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, його якісні параметри тепер змінюються. Після ІІ Світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу, твори Ґрамші послужили поштовхом для відновлення традиції теорії та практики громадянського суспільства в західних країнах, а сам він започаткував наступний етап в її розвитку — громадянського суспільства ІІІ. Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн.

Дефініція[ред.ред. код]

Шляхтун П. П. дає наступне визначення громадянського суспільства. Громадянське суспільство — сфера недержавних суспільних інститутів та відносин. Громадянське суспільство — це все те в суспільстві, що не є державою та державним. Елементами структури громадянського суспільства є недержавні форми власності, різноманітні соціальні спільності, недержавні політичні інститути, культурно-освітні заклади тощо та відповідні суспільні відносини.

Антоніна Колодій оперує наступним поняттям «громадянського суспільства». Громадянське суспільство — це сфера спілкування та солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави.

Слід також відмітити, громадянське суспільство утворюють лише вільні та рівні індивіди та створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи, а також вільна преса як засіб комунікації та самовираження.

Структура[ред.ред. код]

Принципи[ред.ред. код]

До основоположних принципів функціонування громадянського суспільства слід внести економічний і політичний плюралізм, особисту свободу, публічність і загальну поінформованість, справедливість і суворе дотримання законів[1].

Громадяни і їх організації[ред.ред. код]

Громадянське суспільство — це насамперед сукупність громадян одного суспільства, одного регіону, однієї країни чи регіонального об'єднання. У будь-якому разі, на практиці, ГС не досягається індивідуально, лише спільнотою. Таку спільноту можна розглядати як утворену на добровільних, волонтерських засадах і сукупні особисті зацікавлення громадян формально від імені членів спільноти (організації).

Біла книга урядування ЄС дає таке визначення: «ГС об'єднує переважно організації самоутворені або утворені під керівництвом, організації неурядові, професійні асоціації, харитативні, ініціативні, організації, які заохочують до соціально активного життя на рівні району і міста, часом з внеском місцевої церкви і її громади».

Приклади інституцій громадянського суспільства

Чи всі з наведених організацій є складовою громадянського суспільства є питанням дискусійним. Наприклад Неера Чандок, науковець з Індії, вважає, що лише критично налаштовані до уряду організації можуть вважатися інституціями ГС. Але в суспільствах, які розвиваються, нових демократіях, будь-яка організація, що може позитивно для суспільства впливати на уряд може розглядатися, як складова ГС, що зароджується.

У сучасних поглядах на громадянське суспільство можна виділити такі моменти:

  • по-перше, воно характеризується тим, що у ньому є місце як для консервативних, так і для радикальних сил, які виступають його необхідними компонентами;
  • по-друге, відносним соціальним консенсусом за системою базових соціальних цінностей (права людини, демократія, плюралізм, правова держава, верховенство закону, власність, соціальна захищеність тощо);
  • по-третє, діалогом різних політичних сил, спрямованих на підтримку, постійне відновлення, відтворення соціального консенсусу згідно із соціальними умовами, які змінюються.

Одна із задач громадянського суспільства полягає в регулюванні горизонтальних зв'язків, що повинно робитися з позиції доцільності.

До атрибутів громадянського суспільства науковці відносять наступне:

  • наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;
  • організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;
  • незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;
  • зорієнтована на громадські інтереси та публічну політичну діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.

Також треба зазначити, що громадянське суспільство характеризується виконанням наступних функцій:

  • самоорганізація громадського механізму для виконання суспільних прав;
  • противага владним структурам, головного заборола проти можливих спроб узурпації влади;
  • засіб соціалізації, що зменшує відчуженість індивідів та орієнтує їх на «суспільно корисні справи»;
  • сприятливе суспільне середовище для поширення громадянської політичної культури і через неї — для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру.

Отже, що розвинутішим є громадянське суспільство, то легше громадянам захищати свої власні інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами чи окремими особами.

Гегель говорив про громадянське суспільство, визначаючи його як антагоністичне, яке роздирають протилежні інтереси, «війна всіх проти всіх». Він виділив три основні моменти громадянського суспільства:

  • a) опосередкування потреби та задоволення одиничного за допомогою його праці та за допомогою праці та задоволення потреб усіх останніх, систему потреб;
  • b) дійсність того, що міститься у цьому загальному свободи, захисту власності за допомогою правосуддя;
  • c) піклування про запобігання тому, що залишилося в цих системах випадковості, та увага до особливого інтересу як до загального за допомогою правоохоронних органів та корпорації.

Гегель виділяє три прошарки у громадянському суспільстві:

Метою такого громадянського суспільства є лозунг «кожний для себе», а все інше для окремої людини — ніщо. Тому таке суспільство — це опосередкована працею система потреб, що ґрунтується на пануванні приватної власності та загальній формальній рівності людей. Як будь який феномен має позитивні та негативні аспекти, так і феномен громадянського суспільства має негативні та позитивні аспекти.

Наприклад, відомо багато прикладів країн з сильним та дієвим громадянським суспільством, де слабкість політичних партій ставить під загрозу систему в цілому як таку.

Американський дослідник Айвен Догерті в своїй статі «Демократія поза балансом. Громадянське суспільство не може змінити політичні партії», яка була опублікована в часописі «Парламент» № 5 від 2001 року наводить наступні приклади, коли в країні де політичні партії на порядок менше розвинуті, ніж саме громадянське суспільство.

У Бангладеш, незважаючи на велику кількість лобістських та правозахисних громадських організацій, триває політична криза, що призводить до злидарювання країни та її громадян. Здається, що на шляху від воєнної диктатури до всенародно обраної влади окремі політичні лідери мало чого навчились. Провідні політичні сили Бангладеш, зі свого боку, зробили чимало для посилення політичної кризи. Вплив багатьох політичних лідерів спрямовується переважно на вузько партійні цілі, а громадянське суспільство безпорадно залишається обабіч цих цілей. Крім того, тенденційні спроби роз'єднання громадянського суспільства вказують на реальну загрозу, яку об'єднане та незалежне громадянське суспільство становить для тих, хто намагається підірвати чи зруйнувати демократію. Без проведення політичних реформ та створення більш відкритої та прозорої парламентської системи доля демократії та добробут народу Бангладеш залишатимуться під загрозою.

Північна Ірландія є ще одним прикладом того, як добре розвинуте та фінансово забезпечене громадянське суспільство не спромоглося заповнити вакуум, що з'явився внаслідок політичного застою. Десятиріччями провінцію Ольстер виснажували внутрішні конфлікти, її суспільство вирізняли гірка розрізненість та зменшення ролі всенародно обраних політиків. Традиційні повноваження місцевої влади виконувались громадськими організаціями через комітети «куангос» — утворення, які зазвичай відносять до непідвідомчих громадських органів (NDPB). Ці органи складаються з призначених посадових осіб та за рахунок громадського фінансування здійснюють свої повноваження в громадах по всій провінції. В той час, коли політичні лідери намагалися подолати непоборне на перший погляд секторальне розрізнення, а принцип верховенства права поступився насиллю та тероризму, прогрес був можливий лише за умови досягнення компромісу із врахуванням відмінних прагнень, як національних, так і юніоністських політичних сил. Ці компроміси були досягнуті шляхом переговорів політичних лідерів та за підтримки громадянського суспільства. Не може бути сумнівів у тому, що роль громадянського суспільства була визначальним складником консенсусу, але без залучення політичних партій його досягнення було б неможливим. Остаточна домовленість про самоврядування (Страсна П'ятниця 1998 року) шляхом розподілу влади була схвалена майже 70 відсотками електорату на референдумі та включала участь громадянського суспільства у формі «громадського форуму», який діятиме як дорадча структура з соціальних, економічних та культурних питань.

Отже, у всіх подібних прикладах по всьому світу — у Чилі та на Філіппінах у 1980-тих та в Індонезії та Сербії в 1990-тих роках — об'єднані та взаємодоповнюючі зусилля політичних партій та громадянського суспільства відновили демократію для багатьох громадян. В більшості випадків здається, що набагато легше та зручніше для міжнародної спільноти надавати підтримку та заохочувати громадянське суспільство із обмеженою взаємодією з політичними партіями. Проте, тоді як будь-який перехід до демократії вимагає мобілізації громадської думки, так само необхідне її інституціональне оформлення. Первісна мобілізація може бути скерована громадянським суспільством, але лише політичні партії можуть встановити необхідні інституціональні рамки.


Громадянське суспільство — це середовище стабільного функціонування людини у всіх його проявах, яке ґрунтується на відчутті свободи дій, це цілісна суспільна система, організований загал.

Основним показником дієвості громадянського суспільства є гарантоване ним забезпечення прав і свобод людини, які визнані як загальнолюдська цінність.

Певне коло науковців стверджують, що основні права людини — це певні можливості, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, і які об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним), і мають бути рівними для всіх людей. При цьому, слід зазначити, що права ототожнюються з поняттям «свободи».

Інші вважають, що такі норми встановлені Основним законом країни та гарантовані державою і надають громадянину певні юридичні можливості для отримання матеріальних, соціальних та духовних благ. За основними компонентами права людини та громадянина збігаються, забезпечуються тими ж державно-правовими, економічними та соціальними механізмами. При реалізації прав людини громадянське суспільство пов'язане з державою. Основний закон цієї держави виступає їх гарантом, закріплює найважливіші засади та принципи їх реалізації.

Ряд суспільствознавців, таких як Карасіна, Галкіна, Гуренко, Шкаратан, Карпов та інші, розглядають громадянське суспільство як особливим чином структуровану сферу соціуму. Цей підхід дозволяє виділити три відносно самостійні елементи даного соціального феномену і відповідно три рівні дослідження. Перший рівень має своїм предметом дослідження фактичну наявність інститутів і структур громадянського суспільства у всіх сферах життя. В соціології для даного дослідження використовують переважно статистичний метод.

Другий рівень безпосередньо концентрує увагу на аналізі процесів функціонування, зв'язків і взаємодії різних елементів і структур громадянського суспільства. Для нього характерним є поєднання кількісних та якісних методів дослідження. Третій рівень, на якому предметом дослідження стають громадяни того чи іншого співтовариства. Тут особливого значення набувають якісні методи соціологічного дослідження.

При аналізі суспільств, які почали здійснювати демократичні перетворення, найвагомішим пунктом дослідження є перший рівень, на відміну від суспільств з демократичною системою, де наявність фізичних елементів громадянського суспільства є безсумнівною, і вектор дослідження зміщений у напрямку вивчення особистісного рівня.

В період переходу від тоталітарного (командно-адміністративного) до громадського стану суспільства виникає безліч конфліктів між існуючими та новими (в якісному та кількісному аспекті) соціальними інститутами. Зміни ці впливають на уже наявну консервативну систему цінностей, що поглиблює ці конфлікти. Вихід із цієї ситуації — поступові цивілізовані зміни в суспільстві.

Слід зазначити, що існують помітні відмінності між громадянським суспільством, яке перебуває у становленні, і уже сформованим. У деяких формах такого інституціоналізованого суспільства також можливе повторне виникнення рухів та ініціативних груп, що ставлять собі за мету нове радикальне руйнування інституцій.

Для формування основних інститутів громадянського суспільства необхідно, щоб були сприятливі умови. Їх забезпечує саме суспільство через державу і всупереч їй. Через державу — прийняттям необхідних законів, формуванням демократичних структур, суворим дотриманням державою загальноприйнятих демократичних норм і процедур. Всупереч державі — утворення у рамках Конституції противаги у вигляді незалежних суспільних організацій і засобів масової інформації, функціонуванням масових демократичних суспільних рухів.

Визначальними умовами життєздатності громадянського суспільства є:

  • 1. володіння кожним його членом конкретною власністю чи участь його у володінні власністю, право використовувати її, розпоряджатися нею на свій розсуд;
  • 2. автономія особи, доволі високий рівень її соціального, інтелектуального, психологічного розвитку, її внутрішня свобода і здатність до повної самостійності при активній участі в роботі того чи іншого інституту громадянського суспільства;
  • 3. наявність права, яке закріплює та охороняє цю автономію;
  • 4. структурованість суспільства, суспільних відносин, які відображають багатство і різноплановість інтересів представників різних груп та прошарків.

Окрім загальних атрибутів, які властиві любому суспільству (економічна і політична самодостатність, територіально зорієнтована організація, доступ до економічних ресурсів, культурна автономія, відтворення і соціалізація населення), таке зріле суспільство характеризується також відносною автономією його інститутів і організацій, саморегуляцією, складною організацією, відкритістю, плюралізмом, високою мобільністю і динамічністю.

Стан громадянського суспільства визначається взаємодією багатьох чинників. Важливими серед них є такі:

  • 1. забезпечення свободи особи та особистої ініціативи;
  • 2. відповідальність за наслідки власної дії;
  • 3. здатність індивідів до громадського співробітництва заради індивідуальної і спільної вигоди та громадянського миру.

Щедрова й Одинцова зосереджують увагу на різних рівнях сформованості громадянського суспільства. Вони виділяють такі рівні:

  • 1. абсолютне громадянське суспільство — як вища ціль і ступінь суспільного розвитку;
  • 2. відносне громадянське суспільство — як потенційно можливе в рамках існуючого рівня розвитку виробничих сил, як ідеальна модель, де є умови для задоволення певної системи потреб і специфічних історичних інтересів населення;
  • 3. реальне громадянське суспільство — як конкретно-історична форма його існування в одній окремо визначеній країні.

Антоніна Колодій виділяє зазначає, що громадянське суспільство характеризується виконанням наступних функцій:

  • 1) самоорганізованого громадянського механізму для виконання суспільних справ;
  • 2) противаги владним структурам, позиція головного опозиціонера проти можливих спроб узурпації влади;
  • 3) засобу соціалізації, що зменшує відчуженість індивідів та орієнтує їх на «суспільно корисні справи»;
  • 4) сприятливого суспільного середовища для поширення громадянської політичної культури і через неї — для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру.

Слід зазначити, що в західних країнах громадянське суспільство виникло на зорі нового часу і було наслідком перетворення підданих у громадян, а мешканців країни, що входили до певного етнічного союзу, у суверенний народ — націю, що усвідомила необхідність визначення та здійснення кожним громадянином своїх невід'ємних прав, підпорядкування своїм інтересам державних органів. Тому функції громадянського суспільства хоч і пов'язані із структуризацією і захистом групових інтересів, є все ж значно ширшими, ніж тільки цей захист, а саме поняття громадянського суспільства — багатограннішим. В широкому значенні цей феномен може бути охарактеризоване, принаймні, в трьох аспектах:

  • a) З погляду захисту і реалізації індивідуальних і групових інтересів громадянське суспільство — це система добровільних громадських організацій, засобів формування суспільної думки, тиску на політичну сферу, а також інших міжгрупових і міжособистісних стосунків, які створюють можливості для реалізації членами суспільства своїх інтересів. Тут важливою є здатність людини свідомо і добровільно об'єднуватися із собі подібними, на яку звернув увагу Алексіс де Токвіль.
  • b) З точки зору структури суспільної системи громадянське суспільство — це своєрідний соціальний простір, в якому люди взаємодіють як автономні індивіди, а, взаємодіючи, утворюють складну, багаторівневу мережу громадянських зв'язків і взаємозалежностей, які і творять власне соціальне життя і власне суспільство, якому не потрібен примус з боку політичних структур, щоб функціонувати.
  • c) З погляду взаємовідносин з державою громадянське суспільство — це сфера автономного існування, самовияву, самореалізації і самоорганізації індивідів, яка захищена законами від прямого втручання та регламентації з боку державної влади; це сукупність неполітичних, недержавних відносин у суспільстві: економічних, соціальних, духовних, етнічних, релігійних тощо.

Відносини і взаємовплив громадянського суспільства і держави є визначальним у забезпеченні демократичного розвитку країни. З одного боку, відстоюючи матеріальну та духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей, громадянське суспільство активно сприяє процесам демократизації держави, набуття нею ознак держави правової. З іншого боку, громадянське суспільство саме залежить від держави і не може набути розвинених форм в умовах політичного насильства та тиранії. Тому зворотний зв'язок у стосунках громадянського суспільства і держави повинен обов'язково діяти.

Рівновага між громадянським суспільством і державою є найважливішим фактором стабільного демократичного розвитку, а її порушення веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості і політичного безсилля народу.

Переходячи до розгляду співвідношення громадянського суспільства та правової держави слід, на мою думку, відмітити, що без правової держави немає громадянського суспільства і без громадянського суспільства немає правової держави. Правову державу можна визначити як таку форму організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, що визначений Основним законом країни, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу громадянського суспільства. Правова держава — це держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.

Цінність правової держави полягає в утвердженні принципу суверенітету народу, визнанні його джерелом будь-якої влади, в гарантованості прав і свобод особи, підпорядкованості державних структур правовим нормам. Ідея панування закону в житті народу, суспільства, держави має давні традиції. Ще Платон писав, що він бачить близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під владою. Подібну думку висвітлював і Аристотель: там, де відсутня влада закону, зазначав мислитель, немає сенсу говорити про будь-яку форму державного устрою. Адже в такому суспільстві панує або хаос і анархія, або свавілля володаря-деспота. Ідеї правової держави пізніше були розвинуті передовими представниками західноєвропейської політичної думки XVII — XIX століть (Дж. Локком, Ш.-Л. Монтеск'є, Г. В.-Ф. Гегелем).

Філософська основа правової держави була сформульована Кантом, який розглядав державу як об'єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам. Обстоюючи принцип взаємної відповідальності держави і громадян за дотримання законів, філософ стверджував, що кожний громадянин повинен мати так саму можливість примусити володаря до точного і безумовного виконання закону, як і володар — громадянина.

Формування правової держави є загальносвітовою тенденцією. Воно вимагає послідовного втілення в практику державного врядування низки важливих принципів.

Певне коло науковців виділяють такі принципи правової держави:

  • 1. верховенство права в усіх сферах суспільного життя; відповідальність перед законом як державних органів, так і громадських організацій та громадян;
  • 2. підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності, невтручання держави у справи громадянського суспільства;
  • 3. охорона державою невід'ємних природних прав людини та громадянських свобод, що з них випливають; визнання пріоритетності прав та інтересів особи, непорушності її честі та гідності, гарантування умов для їх захисту;
  • 4. рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом;
  • 5. взаємна відповідальність держави і особи, правова відповідальність офіційних осіб за дії, які вони чинять від імені держави;
  • 6. поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, їх взаємна урівноваженість і відкритість;
  • 7. незалежність судів і суддів, наявність ефективної системи захисту;
  • 8. наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів та інших нормативно-юридичних актів. ["Політологія. Друге видання, перероблене та доповнене" за науковою редакцією А. Колодій, К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003]

Умовою наявності ефективних форм контролю за дотриманням законів та інших нормативно правових актів, як і реалізація інших принципів правової держави, є створення системи державного врядування на засадах поділу влад. Окремі науковці наголошують на тому, що статус правової держава може мати тоді, коли держава забезпечує верховенство права. Борінштейн визначає правову державу як таку, яка забезпечує режим панування права і створює надійні гарантії від адміністративного втручання в процеси життєдіяльності суспільства, що відповідають ідеалу самореалізації особистості у вільному суспільстві.

В. С. Нерсесянц називає такі три головні складові правової держави:

  • 1) Верховенство правових законів і серед них — Конституції як головного закону. В правовій державі Конституція має закріплювати мінімальну (невід'ємну) міру свободи індивіда в певному суспільстві. В Конституції має бути закріплена і рівна максимальна міра свободи всіх, яка виключає привілеї.
  • 2) Формально-юридичні гарантії свободи, самостійності та власності. Гарантії не тільки для окремих індивідів, а й для різних об'єднань.
  • 3) Чіткий поділ влади: законодавчої, виконавчої та судової. Законодавча влада фіксує і формулює права за допомогою законів. Виконавча може втручатися (у межах приписаного та дозволеного правом) в суспільні відносини й контролювати дотримання правопорядку. Судова ж приводить у відповідність з правом, вираженим у законі, зіткнення інтересів різних сторін.

Отже, невід'ємним атрибутом правової держави є верховенство правових законів, тобто демократичних законів, в яких виражені інтереси і потреби всіх суб'єктів суспільних відносин, в яких оптимально збалансовані права і законні інтереси як громадянина, так і держави.

Принцип поділу влади вимагає, щоб кожна з гілок влади займала чітко визначене місце у загальній системі державно-організованої влади і виконувала тільки їй властиві повноваження.

Правова держава — держава, в якій панує верховенство права, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.

Правову державу не можна проголосити. Правова держава повинна скластися як результат економічних, політичних реформ, правових інтересів, реальної зміни характеру взаємовідносин між суспільством, державою, особою.

Для правової держави характерні різні принципи правової поведінки громадян і державної влади: громадянам дозволено все, що не заборонено законом, а владним структурам, навпаки, дозволяється лише те, що прямо передбачено законом. Це означає, що за вільними і формально рівними між собою громадянами визнається право вступати у відносини, керуючись лише власною волею, а не чиїмось дозволами, утворювати інститути громадянського суспільства. Проте такий стан речей вимагає від громадян високого рівня правової культури, усвідомлення не тільки своїх прав, але і обов'язків, поважання прав і свобод інших громадян.

Слід зауважити, що Якушик вважає, що одна з головних класифікацій доктрин правової держави полягає в розмежуванні:

  • 1) формальних, позитивістських концепцій, в яких ідея правової держави зводиться до ідеї «держави законності», яка здійснює свої цілі за допомогою юридичних засобів, за умов, коли цілі держави можуть змінюватися залежно від обраної політичної лінії;
  • 2) природно-правових концепцій, в яких політична влада розглядається як спосіб реалізації та забезпечення природних особистих прав, що є джерелом будь-якого правопорядку.

Для максимального задоволення потреб людини з одночасною повагою до її особистості, дотриманням прав і свобод та національної самобутності поки що найефективнішим винаходом є гуманістична правова держава. До такої правової держави, тобто до такої, де реально панує право, треба відштовхуватися не від закону, а від громадянського суспільства, сучасне розуміння якого склалося паралельно з удосконаленням уявлень про демократичну правову державу. Така держава закріплює законодавством принципи громадянського суспільства, тобто відображає в юридичному плані його основні засади.

Гуманістична правова держава повинна бути зацікавлена в тому, щоб кожний член суспільства вибрав свідомо для себе найбільш розумний та оптимальний спосіб спілкування з навколишнім середовищем, зі співгромадянами, владою. Цей вибір допомагають йому зробити суспільні інститути, засоби масової інформації. Громадянське суспільство, взаємодіючи з правовою державою, змушене не лише створити сприятливі умови для розвитку кожної особистості, але й бере на себе завдання залучити її до активної співпраці, надати імпульси до розвитку потреб (а отже і попиту) та розгалуження сфери інтересів, які реалізовуються в межах закону і ставлять відповідні вимоги до нього, тобто наповнює сам процес реалізації мети та завдань даного утворення.

Також слід зазначити, що окрім зазначених властивостей гуманістичної правової держави, необхідно наголосити ще і на таких моментах, як:

  • a) регулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам тільки те, що прямо дозволено законом;
  • b) взаємна відповідальність особи і держави; відповідальність держави перед особою та громадянським суспільством за свою діяльність;
  • c) ефективна організація контролю та нагляду зі сторони громадянського суспільства за здійсненням законів та режиму законності.

Демократія та статус правової держави пов'язані між собою нерозривно. Демократичні правові держави процвітають, якщо про це піклуються громадяни, якщо вони готові використати свободу для плідної праці на благо суспільства, якщо обрана влада звітує за свої дії, якщо життя суспільства ґрунтується на засадах компромісу та толерантності. Демократичне суспільство — це, насамперед, внутрішньо збалансоване і правозаконне суспільство. У цьому випадку суспільство віддає перевагу законності, що пов'язана не з силою влади, а з силою влади правового закону. В цьому випадку суспільство схильне до демократично облаштованої суспільної дисципліни та правопорядку як право упорядкованості. Він і справді обмежує свободу членів суспільства, але якщо це обмеження здійснюється в рамках закону і є однаковим для всіх, рівним, то складається ситуація «суспільного договору», що проявляється у системі взаємно взятих зобов'язань. Заради спільного блага кожний згідний добровільно віддавати частину своєї свободи.

Побудова демократично сильної правової держави — це відповідь на питання, що треба збудувати і куди треба іти. Ю. Шемшученко зазначає, що демократично сильна держава — це, по-перше, сильні всі гілки влади, які здійснюють свої функції не тільки за принципом розподілу, а й взаємодії влад, а, по-друге, — це держава, заснована на диктатурі особи, а не на диктатурі закону.

Формування правової держави потребує переоцінки взаємовідносин держави в політичній системі з особистістю та громадянським суспільством. Правова держава з гуманістичним наповненням — це практичний інструмент забезпечення і захисту здоров'я, честі, гідності, свободи особистості, засіб боротьби з бюрократією, форма реалізації самоуправління і народовладдя.

Розвиток громадянського суспільства в Україні[ред.ред. код]

Громадянське суспільство — це суспільство з високою правовою свідомістю його членів де регуляції суспільних відносин, яке відбувається з мінімальним втручанням держави, де закон та підзаконні нормативно-правові акти виконуються не всилу державного примусу, а внаслідок високої правової свідомості людини, з розвинутими інститутами прямої та представницької демократії.

В чистому вигляді громадянське суспільство є такою самою утопією як правова держава чи комунізм, адже ніхто не заперечить, що за більшістю ознак поліси грецьких держав для їх громадян, не включаючи рабів, були правовими державами, (звийнятком прав третого четвертого покоління як от право на належний соціальнний захист, що зявилося у працях авторів, які розвивали концепцію правової держави зовсім недавно) . Досягти рівного правовового статусу серед громадян неможливо, адже завжди буде сукупність громадян з особливим правовим статусом: народні депутати, пенсіонери, інваліди: яким надається право пільгового проїзду, матеріальне та пенсійне забезпечення, для їх соціального захисту, та для виконання ними своїх повноважень, так що побудова комунізму в чистому вигляді - неможлива. Так само побудовати громадянське суспільство в чистому вигляді неможливо, найбільш наближеними до цієї мети є скандинавські держави Норвегія, Швеція. Але методи і способи, якими будується громадянське суспільство в Україні через концепцію розбудови громадських організації, громадянське суспільство неможе бути створене в приципі. Проекти, що реалізуються цими громадськими організаціями спрямовані на забезпечення верховенства права, формування правової, демократичної держави. Але методи, якими здіснюється досягнення цих цілей через тренінги, пропагандиські «інформаційні» кампанії, круглі столи за свою двадцятитлітню історію в Україні довели свою неефективність. Як приклад ставиться Польща, яка за п'ятнадцять років стала членом Євросоюзу та НАТО. Проте нічого не сказано, що Польщі відстрочили виплату 42 мільярдів доларів боргу (по тим часам - величезна сума) Речі Посполитої Людової, а до вступу до Євросоюзу за його кошти було побудовано сотні кілометри доріг, транспортних розвязок, реформований державний апарат за методичними рекомендаціями Євросоюзу, було проведено приватизацію державного та комунально майна. Громадські організації в Єросоюзі отримують відшкодування за оренду приміщень, сплату комунальних послуг навіть у міжгрантовий період. А система фінансування громадських організацій піддається суворому контролю, у разі виникнення у грантодавця сумнівів щодо використання коштів на реалізацію проекту фінансування буде одразу припинено, а такій громадській організації ніколи ніякий урядовий чи неурядовий фонд не надасть коштів на реалізацію проектів в подальшому. У нас же, навпаки - переважна частина коштів проекту (спрямованого на розвиток демократії громадянського суспільства) відмивається, частка залежить від складеного кошторису проекту, та характеру заходів, які будуть реалізовуватись в рамках проекту (це повязано з тим, що в міжгрантовий період громадській організації треба сплачувати оренду приміщення, комунальні послуги, зарплату своїм працівникам) . Таке враження, що іноземні донори (фонд «Відродження», «Фулбрайта») навпаки розкладають громадські організації з середини. Переважна більшісь грантів у тій самій Польщі спрямована на матеріальні програми громадських огрганізацій та органів місцевого самоврядувння (ремонти шкіл, реконструкція комунального господарства), а не на пропагандивні заходи.

Звіти громадських організацій за результатами реалізації проектів та проекти (аналітичні матеріали про стан дотримання законодавства органами держаної влади у різних сферах - від доступу громадян до інформації, до забезпечення громадян права на працю та судовий захист ), які вони подають на конкурси проектів, ніхто не оприлюднює окрім загальної інформації, та окремих конєктурних випадків. Що робиться з цим великим обсягом інформації, який акомулюється фондах грантодавців невідомо і в самих громадських організаціях. Зважаючи на той об'єм громадських організацій, які реалізують проекти, та ще більше число, яке бере учать у конкурсх на їх реалізацію з аналітичними матерялами . Тільки за 2007 р. одним лише фондом «Відродження» було профінансовано понад 592 проекти на загальльну суму 6 647 946 млн длр, а уже в 2011 було підтримано 665 проектів 449 громадським огранізаціям на суму 61 642 647 млн длр. Та ще є USAID, Фонд Фулбрайта, Єврокомісія приблизно співмірні за фінансуванням та десятки дрібніших фондів. Щодо проектів, які реалізуються з місцевого або державного бютжету, то це в переважній більшості корупці, (відмивання коштів серед своїх).

В умовах, коли передбачені Конституцією України основні права та свободи людини та громадянина не виконуються (рівність громадян перед законом, неможе бути ніяких привілеїв та обмежень за ознаками соціального походження майнового стану ст. 24 Конституції України, право на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло ст. 48 Конституції України, рівний доступ громадян до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, що здіснюється через прийняття на державну службу за результатами кваліфікаційного іспиту та проведенням з претендентом співбесіди у разі успішного складення претендентом кваліфікаційного іспиту для державних посад 2-5 групи ч.2 ст.38 Конституції України та Наказ Національного агенства України з питань державної служби затвердження типового порядку проведення конкурсу на заняття посад державної служби» від 05.05.2012р, право на доступність та безоплатність медичного обслуговування в державних та комунальних закладах охорони здоров'я ст.49 Конституцї України, право на підприємницьку діяльність з вільною конкуренцією ст.42 Конституції України, право на соціальний захист. ст.46 Конституції України тощо.), говорити про розвиток громадянського суспільства недоводиться. Радше суспільство перебуває в такому стані, де, за висловом Спінози «Людина людині - вовк» і, тому, формування громадянського суспільства не перебуває навіть на початковому етапі.

Популярною тема громадянського суспільства в Україні стала в кінці двотисячних, до цього з кінця дев'яностих активно мусувалась ідея створення правовової держави в Україні.

  • 2008 р. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976 «Про затвердження порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади»
  • 2010 р. Постанова кабінету міністрів України від 3 листопада 2010 р. «Прозабезпечення участі громадскості у формуванні та реалізації державної політики»
  • 2012 р. Указ Президента України № 32/2012 про створеня Координаційної рада з питань розвитку громадянського суспільства — допоміжний орган при Президентові України.
  • 24 березня 2012 Указ Президента України № 212/2012 «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації», яким затверджені:
    • Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні;
    • План першочергових заходів щодо реалізації Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні[2].

Указ виданий з метою:

      • створення сприятливих умов для дальшого розвитку в Україні громадянського суспільства,
      • запровадження ефективного механізму взаємодії його інститутів з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на засадах партнерства і взаємної відповідальності,
      • забезпечення здійснення та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [Резнік О. Особистість і громадянське суспільство: досвід теоретичного осмислення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. 0 № 3. – С. 68 0 79.]
  2. «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації» Указ Президента України № 212/2012 від 24 березня 2012

Посилання[ред.ред. код]

http://publicsociety.com.ua/

Література[ред.ред. код]

  • Буряк В. В. «Глобальное гражданское общество и сетевые революции». / Виктор Буряк. — Симферополь: ДИАЙПИ, 2011. — 152 с.
  • Карась Анатолій Феодосійович. Філософія громадянського суспільства як інтерпретація свободи і соціальності : Дис… д-ра філос. наук: 09.00.03 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2004. — 454арк. — Бібліогр.: арк. 436–454.
  • Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея. —Донецьк, 1999.
  • Л и т в и н В. Громадянське суспільство: міфи і реальність // Дзеркало тижня. −2002. — 26 січ.
  • Анікін В. Державна етнополітика та формування громадянського суспільства / В. Анікін // Політичний менеджмент : наук. журнал / голов. ред. Ю. Ж. Шайгородський  — 2004 — № 5 (8) — с. 63-70.
  • Аристотель Политика // Сочинения в четырех томах. — М.: Мысль, 1983 — Т. 4 — с. 375–642.
  • Бойко Н. Л. Социальный контроль и демократизация общества/Н. Бойко; НАН України, Інститут соціології. — К.: Ін-т соціології НАН України, 2007. — 271 с.
  • Бойчук М. А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії/М. А. Бойчук — К: Атлант ЮЕмСі, 2007.
  • Воронов І. О. Виклик «Левіафану»: еволюція і перспективи громадянського суспільства/І. О. Воронов. — К.: Генеза, 2007. — 398 с.
  • Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство/Переклад з німецької А. Онишко; редактор М. Прихода. — Львів: Літопис, 2000 — 317 с.
  • Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної і цивільної/Тамара Польська (наук. ред..), Ростислав Димерець (пер. з англ.) — К.: Дух і Літера, 2000 — 600 с.
  • Громадянське суспільство в Україні / Редактори-упорядники: Н. Демчук, Л. Кудіна. — К. : Молодіжна альтернатива, 2004. — 57с
  • Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку/за заг. ред. Ф. М. Рудич. — К.: Парламентське вид-во, 2006 — 412 с.
  • Громадянське суспільство як здійснення свободи. Центрально-східноєвропейський досвід : Збірник наукових праць / За ред. А. Карася; Львівський національний університет. Філософський фак. — Львів : Львівський національний університет ім. І.Франка, 1999. — 384с
  • Дашо Т. Ю. Загальна характеристика поняття «громадянське суспільство»/Т. Ю. Дашо // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ : Збірник наукових праць/Львівський державний університет внутрішніх справ. — Львів, 2006. — С. 49-58.
  • Джин Л. Коэн Гражданское общество и политическая теория. Перевод с английского/Джин Л. Коэн, Эндрю Арато — М.: Изд-во «Весь мир», 2003 — 784 с.
  • Догерті Айвен Демократія поза балансом. Громадянське суспільство не може змінити політичні партії / Айвен Догерті // Часопис Парламент. — 2001 — № 5.
  • Журавко А. В. Движение инвалидов в гражданском обществе/А. В. Журавко — К. : Інститут стратегічної політики, 2006. — 134 с.
  • Зеленько Г. І. Політична «матриця» громадянського суспільства (досвід країн Вишеградської групи та України) / Г. І. Зеленько; НАН України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І. Ф. Кураса. — К. : Знання України, 2007. — 335 с.
  • Калініченко М. Влада громадянського суспільства/М. Калініченко — Суми: Університетська книга, 2006. — 174 с.
  • Кириченко С. О.  Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст/С. О. Кириченко. — К. : Логос, 1999. — 47с.
  • Кін Джон. Громадянське суспільство: старі образи, нове бачення/Олександр Гриценко (пер.з англ.). — К. : К. І. С., 2000. — 191с.
  • Колодій А. Ф. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього (формування ідеалу) / А. Ф. Колодій // Електронний незалежний культурологічний часопис «Ї». — 2001. — № 21 — С. 23-42.
  • Кресіна І. Громадянське суспільство: відокремити зерно від полови / О. Полішарова, І. Кресіна // Віче. — 2002 — № 4 — С. 23-27.

21. Куценко В. І. Соціальна держава (проблеми теорії, методології, практики)/Куценко В. І., Удовиченко В. П., Остафійчук Я. В.; [За ред. Куценко В. І.]; Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. — К., 2003. — 226.

  • Левенець Ю. А. Держава у просторі громадянського суспільства / НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень / Ю. А. Левенець — К. : Освітня книга, 2006. — 272 с.
  • Локк Дж. Два трактата о правлении // Сочинения в 3-х томах. — М. : Мысль, 1988 — Т. 3. — 668 с.
  • Макарова І. Співвідношення категорій «громадянське суспільство», «правова держава», «влада» в процесі демократизації владно-суспільних відносин / І. Макарова // Актуальні проблеми державного управління : Збірник наукових праць; Дніпропетровський регіональний інститут державного управління; НАДУ. — Дніпропетровськ, 2005. — Вип. 2. — С. 73-80
  • Основи демократії: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ за заг. ред. А. Колодій, — К. : Вид-во Ай-Бі, 2002 — 684 с.

26. Парламентаризм і громадянське суспільство в Україні. Матеріали громадських слухань. — Х. : Майдан, 2005.

  • Пасько Я. І. Соціальна держава і громадянське суспільство: співпраця versus протистояння. Монографія / Я. І. Пасько. — К. : ПАРАПАН, 2008.
  • Патей-Братасюк М. Громадянське суспільство: сутність, генеза, ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України / М. Патей-Братасюк, Т. Довгунь — Тернопіль: Мандрівець, 1999.
  • Піча В. М. Політологія. Підручник для студентів вищих закладів освіти 5-те видання, виправлене і доповнене / В. М. Піча, Н. М. Хома. — Львів: вид-во Магнолія Плюс, 2006 — 304 с.
  • Подберезник А І. Гражданское общество и будущее Российского государства: в поиске эффективного алгоритма развития / А. І. Подберезкин, С. А. Абакумов; Незалежна організація «Гражданское общество», Государственный институт системного анализа Счетной палаты Российской Федерации. — М., 2004. — 435 с.
  • Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії : монографія/за заг. ред. А. І. Кудряченка. — Київ : НІСД, 2007. — 396 с.
  • Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів — К.: Генеза, 1997. — 400 с.
  • Політологія. Книга перша: Політика і суспільство. Книга друга: Держава і політика/А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина, В. Харченко. — 2-е видання, перероблене та доповнене — К. : Ельга, Ніка-Центр, 2003. — 664 с.
  • Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В. Полохало (керівник авт. колективу); Заг. ред-ція.: Є. Бистрицький, В. Полохало, С. Макеєв, О. Дергачов. — К.: Політична думка, 1995. — 368 с.
  • Роль та місце правової держави у формуванні та розвитку громадянського суспільства : зб. матеріалів круглого столу (3 квіт. 2007 р.)/М-во праці та соц. політики України, Черніг. держ. ін-т права, соц. технологій та праці, Каф. історії та теорії держави і права, конституц. права та адм. права; за ред. Козинець О. Г. — Чернігів: Чернігівські обереги, 2007. — 75 с.
  • Ситник П. К. Громадянське суспільство і держава: особливості їх взаємодії/П. К. Ситник // Національна безпека України / Корпорація Медіа-Трейдінг. — Київ, 2004. — № 1/2. — С. 50-53.
  • Скригонюк М. І. Плебсологія та громадянське суспільство/М. І. Скригонюк//Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка/Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 2005. — Вип. 63/64 — С. 26-32.
  • Туленков М. В. Організаційна взаємодія в демократичній системі соціального управління/М. В. Туленков; Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України. — К.: ІПК ДСЗУ, 2007. — 101 с.
  • Фергюсон А. Опыт истории гражданского общества/Пер. с англ. И. И. Мюрберг; Под ред. М. А. Абрамова. — М.: РОССПЭН, 2000. — 389 с.
  • Цвих В. Ф. Профспілки в громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика: Монографія/В. Ф. Цвих. — К.: ВПУ Київський університет, 2002 — 376 с.
  • Череміскіна Н. Воєнна організація держави і громадянське суспільство: співіснування при становленні демократії / Н. Череміскіна // Политические исследования ПОЛИС : Научный и культурно-просветительский журнал / Некоммерческое партнёрство Редакция журн. ПОЛИС; Ин-т сравнительной политологии РАН и др. — Москва, 2002. — № 5. — С.151-159.
  • Чувардинський О. Історична рефлексія поняття «громадянське суспільство» та його філософська еволюція / О. Чувардинський //Політичний менеджмент : наук. журнал / голов. ред. Ю. Ж. Шайгородський   — 2006 — №  3 (18) — С. 69-75.
  • Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник/П. П. Шляхтун. — К.: Либідь, 2002 — 576 с.
  • Шляхтун П. П. Конституційне право. Словник термінів/П. П. Шляхтун — К.: Либідь, 2005 р.
  • Щедрова Г. П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян/Г. П. Щедрова. — К.: ВІПОЛ, 1994 — 112 с.
  • Якубовський О. П. Державна влада і громадянське суспільство: система взаємодії./О. П. Якубовський, Т. О. Бутирська; Національна академія державного управління при Президентові України, Одеський регіональний інститут державного управління — Одеса, 2004. — 196 с.
  • Громадянське суспільство та його вороги


Політологія Це незавершена стаття з політології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Соціологія Це незавершена стаття з соціології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.