Історія Франції

Давні часи

Поява першої людини на території сучасної Франції датується періодом Середнього палеоліту (40000 — 90000 років тому). Перших мешканців змінили в Кам'яному віці кроманьйонці, які з'явилися приблизно 25000 років тому і в свою чергу були витіснені 16000 років опісля людьми епохи неоліту. Кремнієві наконечники і знаряддя праці замінені на залізні, коли між 1500 і 500 рр. до н.е. з'явилися кельтські племена.

Римська Галлія

Після кількох століть конфліктів між галлами і римлянами

Середньовіччя

Середні віки ознаменувалися нескінченними битвами за владу між франкськими династіями.

406 р. — початок вторгнення германських племен. Територія залишалася під владою римлян до 5 ст. н.е., коли франки та інші німецькі племена завоювали регіон.

497 р. — утворення Франкської держави. Середні віки ознаменувалися нескінченними битвами за владу між франкськими династіями.

Карл І Великий правив з 768 по 814 рік і припинив розбрати, значно розширивши кордони свого королівства, а у 800 році зажадав корону Священної Римської Імперії.

843 р. — у складі Західно-Франкського королівства.

987 р. — одержала трон Капетіанська династія у Західно-Франкського королівства, яко стало Францією.

XI ст. — настав час відродження і процвітання наук, незважаючи на триваючі війни з Англією. У цей же час країна втягнута в Хрестові походи — священну війну, яку веде Церква з нехристиянськими народами Сходу.

Назва «Франція» згадується з ХІ ст. Вона походить від латинського Regnum Francorum — «Королівство Франків». Французькі королі ІХ-XIV ст.ст. часто отримували прізвиська, які характеризували їх правління або особу. Наприклад: Людовик Благочестивий, Карл II Лисий, Роберт II Побожний, Людовик VI Товстий, Людовик VII Молодий, Людовик IX Святий, Філіп III Відважний, Філіп IV Красивий, Жан II Добрий.

1226 — 1270 р. — централізація держави за Людовика IX.

1302 р. — перший французький парламент — Генеральні штати.

Початок XV ст. — кінець Капетіанської династії.

1337 — 1453 р. — «Столітня війна» з Англією. Національний дух військ значно підняла 17-річна дівчина, Жанна д'Арк, яка в 1429 році об'єднала французькі війська для захисту Орлеана. Її було схоплено, передано в руки англійців та засуджено. Загинула вона на багатті у місті Гавр за єресь.

1453 — «Столітня війна» з Англією завершилася перемогою Франції, Англійці були вигнані з усіх французьких земель (за винятком Кале). Релігійні і політичні переслідування, кульмінацією яких стали Релігійні війни (1562-98 рр.), продовжували краяти Францію протягом всього XVI ст.

XV ст. — приєднання до Франції Бургундії, Пікардії, Провансу, Бретані. Завершення територіального об'єднання країни.

У 1572 році, в Парижі, під час різні на Карнавалі у Варфоломіївську Ніч було вбито близько 3000 гугенотів. Пізніше гугенотам були гарантовані релігійні, цивільні і політичні права.

У 1574 р. королем Франції став Генріх III. Його вбив фанатик-чернець у 1589р., але перед смертю він встиг оголосити своїм наступником Генріха Наваррського (Генріха IV). Він був протестантом і не здобув визнання французів. У 1593 р. Генріх IV відрікся від протестантської релігії і з словами «Париж вартий меси» прийняв католицизм.

1648 р. — Ельзас увійшов до складу Франції.

Новий час

На початку XVII ст. країна потрапила під владу кардинала Рішельє, який домігся утворення абсолютної монархії і затвердив панування Франції в Європі.

Людовик XIV («Король-Сонце»)

У XVII ст. відбулася 30-річна війна з Австрією та Іспанією, кардинал Рішельє був призначений прем'єр-міністром. Після смерті його змінив італієць Мазаріні. Після смерті Мазаріні Людовик XIV («Король-Сонце»), який прийшов до влади, відмовився від прем'єр-міністрів і сам правив країною. При ньому королівський двір перенесено з Парижа в збудований у Версалі палац. Час правління Людовика XIV — час Мольєра, Лафонтена, Корнеля і Расіна. На поточні політичні події впливали придворні дами (пані де Помпадур). Людовик XIV вів сповнене розвагами життя. Перед смертю він сказав сину, Людовику XV: «Я дуже любив війну і будівлі. Не наслідуйте мене в цьому. Спробуйте допомогти своєму народу, чого я, на жаль, не зміг зробити».

XVIII ст. — епоха Просвітництва (Дідро, Вольтер, Руссо, Монтескьє), ідеї встановлення «царства розуму».

Революція 1789-1794

14 липня 1789 паризька чернь штурмувала Бастилію — символ деспотизму. Революцією керували помірковано налаштовані лідери, але згодом до влади прийшли радикальні якобінці на чолі з Робесп'єром, Дантоном і Маратом.

1792 р. — проголошення Франції республікою (перша Республіка), фактично здійснюючи диктаторський контроль над країною (Директорія). 1793 р. — скасування кріпосного права. Настав час Влади Терору (1793-94 рр.), коли були введені масові страти і закриті церкви. Революція обернулася проти своїх лідерів, страчених на гільйотині.

Наполеон

1799 р. — державний переворот Наполеона Бонапарта. Наполеон Бонапарт. Прославившись завдяки ряду блискучих перемог за кордоном, Наполеон привласнив собі найвищу владу в 1799 році.

1804 р. — Бонапарт приймає титул імператора Франції — Наполеон І. Почалася нескінченна серія воєн (Наполеонівські війни), внаслідок яких Франція домоглася контролю над значною частиною Європи. Франція — найвпливовіша держава в скореній нею Європі.

1812 р. — похід у Росію і загибель «Великої армії». Закінчилося все катастрофічною кампанією проти Росії у 1812 році, яка призвела до повалення Бонапарта і висилки його на крихітний середземноморський острів Ельба.

1814 р. — російські війська в Парижі. Реставрація Бурбонів.

1815 р. — повернення до влади Наполеона («Сто днів») і його остаточна катастрофа (битва під Ватерлоо). Франція повернута до дореволюційних границь. Англійці заслали Бонапарта на південно-атлантичний острів Святої Єлени, де він і помер у 1821 році.

Наполеона поважають у Франції як національного героя. Він опублікував Цивільний Кодекс Законів (Закон Наполеона), який покладено в основу системи законів сучасної Франції.

Реставрація та 2 і 3 республіки

1830 р. — революція і встановлення буржуазної монархії.

1848 р. — нова революція і проголошення Другої республіки.

1852 р. — імператор Наполеон ІІІ відродив монархію.

1853 — 1856 р. — участь Франції в Кримській війні проти Росії.

1870 — 1871 р. — поразка Франції у франко-пруській війні.

1870 — Третя Республіка створила державу з республіканськими традиціями.

1871 р. — Паризька комуна і її падіння.

1875 р. — прийнята конституція Третьої республіки.

XIX в. — завершення створення колоніальної імперії Франції.

XX століття

1914—1918 — Перша світова війна, понад мільйон солдатів убитими, падіння рівня промислового виробництва. Франція повернула Ельзас і Лотарингію, одержала Саарську область, Того і Камерун.

1939—1945 — Друга світова війна. Під час війни Франція була окупована німецькими військами (1940 — 1944) і чинила опір. 6 червня 1944 союзницькі війська висадилися на берегах Нормандії і незабаром звільнили Париж.

Франція під час німецької окупації (1940—1944).

1940—1944 Режим Віші — режим маршала Анрі Петена.

1946 — встановлена четверта (IV) республіка, яка зіткнулася з проблемами деколонізації (війна в Індокитаї, хвилювання в Тунісі, Марокко та Алжирі).

1949 р. — вступ у блок НАТО.

1945 — 1954 р. — Війна у В'єтнамі і втрата Індокитаю.

1954 р. — початок війни в Алжирі.

1956 р. — Франція взяла участь у нападі на Єгипет (разом з Англією й Ізраїлем).

1957 р. — Франція стала членом ЄЕС.

1958 — у Франції генералом де Голлем встановлена п'ята (V) республіка.

1962 р. — Евіанські угоди про мир в Алжирі і втрата цієї колонії.

Після смерті Франсуа Міттерана (він помер у січні 1996 року), Президентом країни став Жак Ширак. Рішення президента про проведення ядерних випробувань на Полінезійському острові Муруроа та сусідньому атолі було визнане у самій Франції і за кордоном як образливе і незаконне. Випробування, оголошені Шираком «останніми», негативно вплинули на дипломатичні відносини Франції з країнами Тихого океану. Французькі тихоокеанські і Карибські колонії забили на сполох, вимагаючи незалежності.

1996 р. — припинення випробувань ядерної зброї в атмосфері.

2007 р. Президентом Франції стає Ніколя Саркозі.

Джерела

1.Арзаканян М.Ц. Шарль де Голль // Вопросы истории. - 1991. - № 2-3.

2.Арзаканян М.Ц. Неизвестные письма Ш. де Голля: 1938 г. // Новая и новейшая история. -1995,- №2.

3.Белоусова З.С. План Бриана и позиция СССР в свете новых документов // Новая и новейшая история. -1992. - № 6.

4.Голль Ш. де. Военные мемуары. - М., 1960.

5.Голль Ш. де. Мемуары надежд. Обновление. 1958-1962 // Новая и новейшая история. –1993. - № 5; 1994. - № 4-5.

6.Дюкло Ж. Мемуары: В 3 т. - М., 1985.

7.Молок А.И. Хрестоматия по истории Парижской Коммуны. – М., 1976.

8.Политические переговоры СССР, Великобритании и Франции 1939 г. в свете французских дипломатических документов // Новая и новейшая история. - 1989. - № 6.

9.Практикум по новой истории. 1872-1917 (Составитель Н.И.Кочегарова). – М., 1989.

10.Пуанкаре Р. На службе Франции: Воспоминания за 9 лет. - М., 1935.

11.Роллан Р. Воспоминания. – М.: Художественная литература, 1966.

12.Сборник документов по истории нового времени. Экономическое развитие и внутренняя политика… 1870-1914 (Сост. П.И.Остриков). – М., 1989.

12.Сборник документов по истории рабочего и социалистического движения стран Европы и США // Под ред. П.И.Острикова. – М., 1985.

13.Табуи Ж. Двадцать лет дипломатической борьбы. - М., 1960.

14.Торез М. Избранные произведения. - М., 1959. - Т. 1-2.

15.Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. – М.: Юридическая литература, 1984.

16.Хрестоматия по новой истории. 1870-1918 // Под ред. А.И.Молока. – Ч.2. – М., 1953.

17.Хрестоматия по социально-экономической истории Европы в новое и новейшее время // Под ред. В.М.Волгина. – М.-Л., 1929.

18.Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія. – К.: Вентурі, 1995.

19.Эрве Г. Соглашение или война ? Германия и Франция. - М., 1931.

20.Эррио Э. Из прошлого: Между двумя мировыми войнами. - М., 1958.

Література

1.Kersaudy F. Churchill and De Gaulle. – L., 1990.

2.Антюхина-Московченко В.И. Третья республика во Франции. 1870-1918. – М., 1986.

3.Антюхина-Московченко В.И. Шарль де Голль и Советский Союз. (Политический портрет) – М., 1990.

4.Асслэн Ж.-Ш. Экономическая история Франции с ХVІІІ века и до наших дней. - М., 1995.

5.Викторов В.П. Политика французских радикалов и радикал-социалистов, 1919-1926. -Ростов-на-Дону, 1984.

6.Гончар Б.М., Городня Н.Д. Нова історія країн Європи та США. 1870-1918 роки : підручник. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008.

7.Гурвич С.Н. Рабочее движение и левый блок во Франции (1921 -1926). - М., 1966.

8.Дилигенский Г.Г. Французы двадцать лет спуспя (социопсихология послемайской Франции) // Франция глазами французских социологов, М., 1990. - С. 133-171.

9.Егоров Ю.В. Народный фронт во Франции. - М., 1972.

10.Жиро Р. Франция: 1939 год// Новая и новейшая история. - 1991. - № 2.

11.Заваэс А. История Третьей республики (1870-1926). – М.-Л., 1930.

12.Из истории европейского парламентаризма. Франция. - М., 1999.

13.История ХIX века / Под ред. Лависса и Рамбо. – Т.7. – М., 1939.

14.История Европы. – Т.5. – М., 2000.

15.История Парижской Коммуны 1871 г. // Под ред. А.З.Манфреда и др. – М., 1971.

16.История Франции: В 3 т. / Под ред. А.З.Манфреда. – Т.2. – М., 1973.

17.Конституция и другие законодательные акты Французской республики. (По сост. на янв. 1958 г.) – М., 1958.

18.Конституции буржуазных государств. – М., 1982.

19.Конституция Французкой Республики //Конституции государств Европейского Союза. – М., 1997. - С. 655 – 686.

20.Кузьмин М.Н. Внутриполитическая борьба во Франции (1926-1932). - Л., 1975.

21.Лейди, Роберто. Грандиозная афера ХIХ века накануне развязки (Панамский канал) // За рубежом. – 1974. - №21.

22.Ленін В.І. Пам'яті Комуни. – ПЗП. - Т.20.

23.Либерализм Запада XVII-XX вв. (авт. коллектив: В.В.Согрин, А.И.Патрушев, Е.С.Токарев, Т.М.Фадеева. – М., 1995.

24.Лозовицький О. “Фактор голлізму” як чинник національного та зовнішньополітичними піднесення Франції 60-х рр. ХХ ст.// Людина і політика. – 2001. - № 3.

25.Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. – К.: Атіка, 2004.

26.Малафеев К.А. Луи Барту - политик и дипломат. - М., 1988.

27.Манфред А.З. Очерки по истории Франции. – М., 1958.

28.Маркс К. Громадянська війна у Франції // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. 2-ге вид. – Т.17.

29.Международное рабочее движение. Вопросы истории и теории: В 8 т. Т.2. – М., 1976; Т.3. – М., 1978.

30.Молчанов Н.Н. Генерал де Голль. – М., 1973.

31.Молчанов Н.Н. Генерал де Голль. - М., 1988.

32.Наринский М.М. Борьба классов и партий во Франции 1944-1958 гг. – М., 1983.

33.Наринский М.М. Шарль Моррас и «Аксьйон Франсез» до первой мировой войны // Французский ежегодник. – 1976. – М., 1978.

34.Новиков Г.Н. Де Голль, голлисты и голлизм //Новая и новейшая история. – 1990. - № 3.

35.Парижская Коммуна 1871 г. // Под ред. Ж.Брюа и др. – М., 1964.

36.Прицкер Д.К. Жорж Клемансо. – М., 1983.

37.Ратиани Г.М. Франция: судьба двух республик. – М., 1980.

38.Рубинский Ю.И. Тревожные годы Франции. Борьба классов и партий от Версаля до Мюнхена. - М., 1973.

39.Рязанцева Н.А. О роли генерала де Голля в мирном урегулировании Алжирского вопроса (1958-1962)//Межрасовые и межнациональные отношения в Европе и Америки ХІХ – ХХ вв. – М., 1996.

40.Салмин А.М. Современная демократия: генезис, структура, культурные конфликты: опыт Франции в сравнительной ретроспективе. – М., 1992.

41.Салычев С.С. Французская социалистическая партия в период между двумя мировыми войнами. - М., 1973.

42.Сироткин В.Г. История Франции: Пятая республика. – М., 1989.

43.Смирнов В.П. Новейшая история Франции, 1918-1975. - М., 1979.

44.Смирнов В.П. Франция: страна, люди, традиции. – М., 1988.

45.Смирнов В.П. Франция в ХХ веке. – М., 2001.

46.Суховерхов В.В. Формирование новой французской колониальной политики в 1944-1946 гг. // Новая и новейшая история. – 2002. - № 1.

47.Тарле Е.В. Европа в эпоху империализма / Соч.: В 12 т. - Т.5. – М., 1958.

48.Уоддис Дж. «Новые» теории революции (Критический анализ взглядов Ф. Фанона, Р. Дебре, Г. Маркузе). – М., 1975.

49.Французская республика. Конституция и законодательные акты. – М., 1989.

50.Черкасов П.П. Распад колониальной системы: кризис французской колониальной политики в 1939-1985 гг. – М., 1985.