Впродовж 1869–1871 років Привілейованим Товариством Галицьких залізниць ім. архікнязя Карла Людвіґа в Східній Галичині прокладалась залізницяЛьвів — Красне — Золочів — Тернопіль — Підволочиськ, що мала сполучити внутрішні райони Австро-Угорщини із залізничною мережею Росії. За короткий час між Тернополем і Підволочиськом було проведено величезний обсяг інженерно-вишукувальних, проектних, земляних та будівельно-монтажних робіт для прокладання залізничного полотна. Зокрема в районі залізничної станції Бірки-Великі перенесено русло р. Теребна, збудовано 5 мостів, декілька з них збереглися досі. Через Великі Бірки пролягла одноколійна ділянка цієї залізниці. В день іменин архікнязя Карла Людвіґа, 4листопада1871 р., була урочисто відкрита залізнична лінія сполученням Тернопіль — Підволочиськ, що стала невід'ємною частиною Галицької залізниці імені Карла Людвіга, і далі через австро-російський кордон по р. Збруч до Волочиська. Декілька років потому, в 1875 р. було зведено будівлю залізничної станції Бірки-Великі.
У 1895 р. розпочато будівництво, а 12 серпня1897 року, за участю прибулого з Відня міністра залізниць генерала Гуттенберга, урочисто відкрито локальну залізницю сполученням Бірки-Великі — Гримайлів через Скалат протяжністю 33,025 км (зараз дільниця від Скалата до Гримайлова і станція Гримайлів закриті), яку збудували впродовж одного року[2][3][4]. На залізниці працювало три паротягиKkStB 97. 106—107, 254. Ця залізниця перебувала в приватній власності акціонерів Акційного Товариства локальних залізниць. Навесні 1916 р. під час Першої світової війни, під час підготовки Брусиловського прориву залізничне полотно цієї гілки було повністю демонтоване російськими військовими. Рейки і шпалаи вони використали для будівництва залізничної лініїШепетівка — Збараж, що була вкрай необхідна для перевезення військових вантажів у цьому напрямку. Відновлена в 1926 р. 1 січня 1933 р. викуплена Польським урядом і перейшла в державну власність.[5] У перші години Польського походу РСЧА, зранку 17 вересня1939 р., станція була атакована радянськими літаками-розвідниками P-Z (Р-Зет) зі складу 62-ї легкобомбардувальної бригади, які обстріляли два польські військові ешелони та скинули авіабомби на станцію та під'їзні шляхи.[6]. Під час окупації, влітку-восени 1941, Баудінст спільно з Організацією Тодта, залучивши до примусових робіт військовополонених червоноармійців, завершили будівництво двоколійного залізничного полотна на ділянці Тернопіль — Підволочиськ розпочатого радянськими військовими залізничниками (Будівництво № 566) у 1940–1941 р.
Михайлина і Станіслав Навло́ки (пол. Michalina i Stanisław Nawłokowie)[8],[9], (проживали до 1945 р.) нагороджені в 2010 р. (посмертно) відзнакою Праведники народів світу.
↑ Концесію на спорудження залізниці отримала місцева спілка землевласників
↑Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 c. 52
Ґранкін П. Е., Лазечко П. В., Сьомочкін І. В., Шрамко Г. І. Львівська залізниця. Історія і сучасність. — Львів: Центр Європи, 1996. — С. 90.
Józef Skwarczyński. Rozwój sieci kolejowej pod zaborem austriackim // Artykuł w Inżynierze Kolejowym: nr 8-9 z 1926 r. (пол.)
Agresja sowiecka na Polskę w świetle dokumentów, 17 września 1939/ — Tom 2. — Warszawa, 1996. — S. 54, 58, 59, i 319. (пол.)
Кабанов П. А. Стальные перегоны. — М.: Воениздат, 1973. (рос.)
Jerzy Stopa. Wspomnienia. Biblioteka Podolska. Zeszyt 5. — Warszawa, 1997. — S. 30-35. (пол.)
Семенів, Олександр. Залізниці Австро-Угорщини. Залізнична Тернопіль. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 18 травня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |10= (довідка)