Золочів (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Золочів
Zolochiv COA.PNG
Герб Золочева
Золочівський замок
Золочівський замок
Золочів
Золочів на карті України
Золочів на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область Львівська область
Район/міськрада Золочівський район
Рада Золочівська міська рада
Код КОАТУУ 4621810100
Перша згадка 1424
Магдебурзьке право 1523
Населення 24074 (01.01.20113)[1]
Площа 11,64 км²
Поштові індекси 80700
Телефонний код +380-3265
Координати 49°48′22″ пн. ш. 24°53′47″ сх. д. / 49.80611° пн. ш. 24.89639° сх. д. / 49.80611; 24.89639Координати: 49°48′22″ пн. ш. 24°53′47″ сх. д. / 49.80611° пн. ш. 24.89639° сх. д. / 49.80611; 24.89639
Водойма р. Золочівка
Міста-побратими Польща Олава
Німеччина Шонінген
День міста Остання неділя травня
Відстань
Найближча залізнична станція Золочів
До обл./респ. центру
 - фізична 64 км
Міська влада
Адреса 80700, Львівська обл., Золочівський р-н, м. Золочів, вул. Шашкевича,22
Веб-сторінка http://zolochiv-rada.org.ua/
Міський голова Гриньків Ігор Михайлович

Зо́лочів (пол. Złoczów, рос. Золочев) — місто, районний центр Золочівського району Львівської області, розташоване за 64 км від Львова на автомагістралі ЛьвівТернопільУмань. Територія міста становить 9 км², населення — 24 тис. мешканців.

Історія[ред.ред. код]

Кароль Ауер. Вигляд міста й замку в Золочеві

Час заснування Золочева і походження назви загубилися у віках. У часи давньоруського Пліснеська (15 км від Золочева) на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано внаслідок ворожих набігів на початку XIII ст. Жителі, які залишилися живими, поховалися у навколишніх болотах. Там вони будували житло, пересувалися ж, прокладаючи шлях за допомогою вбитих у болото дубових паль. Так починався нинішній Золочів. На початку XX ст. у місті прокладали водопровід і знайшли такі давні «стежки», законсервовані у торфовищі.

Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах останнім часом — 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика з Дуброви. У 1427 році, у часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір — будинок власника міста, вимуруваний з каменю, котрий більше відомий як будинок убогих XVII ст. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими.

У XV–XVI століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом, ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. У 1523 році місто отримує Магдебурзьке право. Зручне розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел. Справжнім золотим часом для Золочева було XVII — початок XVIII століття — за родини Собеських у місті будується новий замок, закладаються монастирі, церкви. В той час у Золочеві були дві українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі — два латинського обряду і монастир отців Василіан.

Час вніс корективи в історичне обличчя Золочева: від давнини залишилася церква Святого Миколая на лінії колишніх оборонних валів, з кінця XVI ст., зі слідами оборонної архітектури, старим хрестом біля храму, встановленим на місці вівтаря попередньої церкви. Церква Святого Миколая заслуговує особливої уваги. Перебудова XVIII ст. залишила основу XVI ст., в інтер'єрі з'явився іконостас традиційної тогочасної роботи львівських майстрів, з поєднанням різьблення, скульптури, живопису, оригінальним розп'яттям, що стоїть на земній кулі з прикутими до нього Адамом і Євою. Іконостас, фундований канівським старостою Миколою Василем Потоцьким, був майже повністю знищений у радянські часи, у 2002–2003 роках відтворений з поєднанням старих фрагментів. Цікавим є відреставрований у 2000 році настінний розпис церкви початку XX ст., автором якого є львівський художник Модест Сосенко (представник неовізантійської течії в українському мистецтві, стипендіат митрополита Андрея Шептицького). За радянської доби у церкві Святого Миколая був атеїстичний музей.

З 1772 року Золочів — у складі імперії Габсбурґів (з 1804 року Австрійської імперії). Австрійський уряд закрив 2 монастирі латинського обряду (піярський віддали під церкву українській громаді). Відбувається обмін між українською і польською громадами (дійсний донині). Колишній парафіяльний костел став українською церквою, монастирський — парафіяльним костелом. Ці дві сакральні споруди, зведені майже поруч, з різницею у часі майже в століття, з яскравими ознаками ренесансу — церква і бароковий костел, додають особливого шарму обличчю міста, що посилюється боєм годинника на вежі костелу.

Василіянський монастир у Золочеві був закладений 1569 року. Нинішній монастирський комплекс — один з найцікавіших серед монастирів XIX — кінця XX ст. Уваги заслуговує копія чудотворної ікони Підгорецької Божої Матері (XVIII ст.), передана у монастир після реставрації.

За австрійських часів на місці колишніх оборонних валів закладаються так звані «спацери» — прогулянкові сквери. У Кракові такі називають планти, подібні сквери є у Відні, Львові.

Зручне розташування Золочева — на трасі між Львовом і Тернополем, залізниця з 1871 року, мальовнича околиця, містечко Сасів за 10 км від Золочева з відомими на всю Австро-Угорщину водолікарнями, де зупинявся навіть цісар Франц Йозеф І, сприяли розвитку новочасного міста. Золочів набув рис міста емеритів, на постійне проживання ідуть заможні люди з великих міст. Будинки, збудовані у давнину, досі вражають своєю красою, неповторністю. Місто зберігає неповторний образ кінця XIX — початку XX ст., особливо стара частина, що вціліла у воєнні лихоліття XX ст. поки що не дуже осучаснена.

Вулиця Собеського. 1916 рік

Некрополь[ред.ред. код]

Має Золочів некрополь — старий міський цвинтар, де, зокрема, можна знайти поховання кінця XVIII — початку XIX ст. Тут по-особливому відчувається правда буття — поруч знаходяться могили непримиренних за життя: комплекс поховань січових стрільців (22 могили), мавзолей польських повстанців — учасників бойових дій 1918–1920 років, поховання радянських воїнів, 78 могил німецьких військовополонених. Є поховання вояків УПА, пам'ятник на могилі понад 600 чоловік, замучених НКВС у червні 1941 року у замку-в'язниці[2],[3],[4]. У лабіринтах старих поховань можна зустріти замріяного і сумного ангелів, статую скорботної Божої Матері, роботи італійських майстрів ХІХ ст., так званий «народний примітив» — роботи місцевих майстрів; за іменами, датами життя можна читати історію Золочева й околиць кінця XIX–XX століття.

Єврейська громада[ред.ред. код]

Перша згадка про присутність євреїв (жидів) в Золочеві сходить до 1565 року. Громада міцно утвердилась на початку 17 століття. До Другої світової війни євреї проживали на всій території міста, відіграли важливу роль в його політичному, економічному, соціальному розвитку.

У 1939 році сотні біженців із західної Польщі прибули в Золочів, рятуючись від німців. Від 2 липня 1941 року німецькі війська окупували Золочів. 4 липня німці разом з поліцаями зробили погром, в результаті якого за 3 дні загинуло 3000-4000 осіб, 2000 з яких були вбиті перед замком. У серпні 1941 року 2700 євреїв були відправлені в табір смерті Белжець. Друга масова висилка в листопаді призвела до загибелі більше 2500 людей. У грудні німці створили гетто, в якому жило приблизно 7000-9000 євреїв. До квітня 1943 року більшість з них були розстріляні за містом і поховані в братських могилах.

Визначні місця[ред.ред. код]

Дерев'яна церква Блаженного Миколая Чарнецького
Замок, кемпа і прилеглий наріжник фортифікацій міста Золочів (реконструкція Качора І. В.)

Храми[ред.ред. код]

  • Парафіяльний Вознесенський костел
  • Воскресенська церква
  • Василіянський монастир
  • церква св. Миколая XVI століття з елементами оборонної архітектури
  • греко-каталицька церква Блаженного Миколая Чарнецького
  • синаґоґа 1724 року

Золочівський замок[ред.ред. код]

Золочів є одним з небагатьох міст, яке може похвалитись стародавнім замком. Могутній оборонний замок з Китайським і Великим палацами є унікальною пам'яткою архітектури першої половини XVII ст.

За останнє десятиліття візитною карткою Золочева став замок. Збудований на початку XVII ст. за проектом невідомого італійського архітектора та останнім словом тогочасної науки, замок є зразком поєднання оборонного та житлового призначення. Дослідження останніх років відкрили багато цікавих сторінок забутої історії замку, Золочева. Потужна, ідеально правильна фортеця, яку просто обминали орди, оскільки навіть добре вишколеному війську важко було її здобути, збереглася майже повністю (за винятком озброєння). Кам'яні вали, бастіони добре захищають на диво затишний двір. Великий житловий палац Золочівського замку зберіг внутрішні комунікації — каналізацію (6 внутрішніх туалетів початку XVII ст.), залишки мережі теплопостачання — печі, каміни. Цікавим є внутрішнє планування житлових, парадних покоїв з господарськими кімнатами. Під усією зайнятою житловим палацом площею (майже 1000 м²) розташовані льохи-підземелля. Особливою окрасою Золочівського замку є Китайський палац — єдиний в Україні й один з трьох у Європі зразків «східної» архітектури. У ньому поєднано впливи східної культури та місцеві традиції. Китайський палац є музеєм східних культур у складі Львівської галереї мистецтв; є східний парк, де відбуватимуться чайні церемонії.

З екзотичних атракцій замку у Золочеві варто відзначити ритуал загадування бажання біля каменів з зашифрованими надписами XV ст. У затишку замкового парку привертає увагу сучасна капличка-пам'ятник жертвам НКВС, невинно закатованими у замку-в'язниці у червні 1941 р. (Золочівський замок з 1872 по 1954 роки був в'язницею). Авторами каплички-пам'ятника є відомі львівські митці: скульптор — Теодозія Бриж, художник — Євген Безніско, архітектор — Василь Каменщик.

Персоналії[ред.ред. код]

Відомі, видатні люди[ред.ред. код]

Левицький Володимир Йосипович
капелан Михайло Блозовський
  • Маркіян Шашкевич — український (руський) поет, громадський діяч, священик, просвітитель. Народився 6 листопада 1811 року у селі Підлисся на Золочівщині у родині священика. Навчався у Львівській, Бережанській гімназіях, згодом — у Львівській духовній семінарії. У поділеній між імперськими державами того часу Україні панувало національне і духовне поневолення, українська (руська) мова, культура були на межі знищення. Маркіян Шашкевич разом зі своїми однодумцями Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким організував «Руську Трійцю» — просвітницький гурток, був натхненником видання першої книжки українською мовою, уклав першу українську читанку на західноукраїнських землях. Будучи священиком, впровадив у літургію українську мову. Помер 7 червня 1843 року у тридцятирічному віці; діяльність як пробудителя народу, поета, просвітителя, священика набула якнайширшого визнання у Галичині. 1893 року з ініціативи «Просвіти» відбулося перепоховання Маркіяна Шашкевича у Львові на Личаківському цвинтарі (спершу був похований у селі Новосілки). Церемонія перепоховання стала справжньою демонстрацією українства у тодішній Австро-Угорській імперії, до складу якої входила Галичина. В 1911 році на Білій горі у селі Підлисся, на кошти зібрані народом, було встановлено величний пам'ятник Маркіяну Шашкевичу у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті, що символізує поневолений народ, який прийде до визволення, воскресіння. Відтоді, щорічно у першу неділю серпня біля пам'ятника Маркіяну Шашкевичу на Білій горі відбуваються народні свята. У радянські часи такі свята були заборонені, оскільки він був греко-католицьким священиком. У 1986 році на місці колишньої садиби отця Романа Авдиковського (діда Маркіяна Шашкевича) відкрито музей-садибу Маркіяна Шашкевича (відділ Львівської галереї мистецтв). Саме на Золочівщині у серпні 1989 року на повний голос заявила про себе Українська греко-католицька церква, яка почала виходити з підпілля. У 1993 році на центральній площі Золочева відкрито пам'ятник Маркіяну Шашкевичу (автор — скульптор Дмитро Крвавич).
  • з 1878 по 1886 рік жив і навчався Володимир Йосипович Левицький (*31 грудня 1872, Тернопіль — † 13 липня 1956, Львів) — український математик, доктор філософії, професор Львівського університету, дійсний член НТШ. У Золочеві по-сусідству з Левицькими жили отець Єзерський, радник Рожанківський із дружиною Шухевичівною — відомі українські патріоти. Вони вдома розмовляли українською мовою, мали українські часописи та книжки. Спілкування з цими людьми, також часті відвідини українського театру у Золочеві, за словами Володимира Левицького, «розвивали в мені і моїх братів несвідому ще українську ідею».
  • У 1906 році в м. Золочеві народився Мар'ян Іванців, художник і графік. В цьому ж місті він виховувався, навчався і проживав до 1926 року.
  • Отець Михайло Блозовський, «Сноб'як», «Священик» (3 серпня 1902, с. Заріччя (тепер частина Золочева)[5]) — †2 квітня 1949) — греко-католицький священик, капелан, діяч «Фронту Національної Єдності» і член його керівної колегії, повстанець[5].
  • 18 липня 1937 року в Золочеві народився Роалд Гоффман — хімік (органічна та квантова хімія) польсько-єврейського походження (живе в США). Лауреат Нобелівської премії (1981) — «за розробку теорії протікання хімічних реакцій», яка значно розширює можливості для планування хімічних експериментів.

Посли до Галицького сейму від Золочева[ред.ред. код]

Навчальні заклади[ред.ред. код]

В місті працює 4 загальноосвітні школи, економічний ліцей, «Школа Радості», професійний ліцей, дитяча юнацько-спортивна школа, музична школа, дошкільні навчальні заклади № 3, № 4, № 2, № 6, № 7.

Підприємства[ред.ред. код]

В наші дні в місті працює 20 промислових підприємств, з них 5 харчової промисловості, 4 електронної (Золочіський радіозавод), легкої тощо. Крім цього, функціонує 300 господарств з недержавною формою власності.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]