Збараж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Збараж
Zbarag s.png Zbarag h.png
Герб Збаража Хоругва Збаража
Збаразький замок
Збаразький замок
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Збаразький район
Рада Збаразька міська рада
Код КОАТУУ 6122410100
Засноване 1211
Магдебурзьке право 1689
Статус міста з 1939 року
Населення 14 004 (01.01.2013)[1]
Площа 7 км²
Густота населення 1988 осіб/км²
Поштові індекси 47300—47304
Телефонний код +380-3550
Координати 49°40′17″ пн. ш. 25°46′15″ сх. д. / 49.67139° пн. ш. 25.77083° сх. д. / 49.67139; 25.77083Координати: 49°40′17″ пн. ш. 25°46′15″ сх. д. / 49.67139° пн. ш. 25.77083° сх. д. / 49.67139; 25.77083
Водойма Гнізна
Відстань
Найближча залізнична станція Збараж
До обл./респ. центру
 - залізницею 24 км
 - автошляхами 18 км
Міська влада
Адреса 47302, Тернопільська обл., м. Збараж, вул. Б. Хмельницького, 4
Веб-сторінка Збаразька міська рада
Міський голова Полікровський Роман Степанович

Зба́раж — (пол. Zbaraż) — місто у Тернопільській області, центр Збаразького району.

Збараж віднесено до 39 міст України з найбільшою кількістю історичних пам'яток.

Населення — 16,2 тис. осіб (2003), 14,0 тис. осіб (2013).

Географія[ред.ред. код]

Розташоване на Волино-Подільській височині, серед гір Медобори на обох берегах річки Гнізна — притоки Серету.

Історія[ред.ред. код]

На околицях міста тривають археологічні розкопки; віднайдені мезолітична стоянка (8 тисяч років до нашої ери), поселення трипільської, черняхівської, Лука-Райковецької, давньоруської культур, могильник 8-9 ст..

Це спершу волинське, а тепер галицьке місто вперше згадується в літописах під 1211 роком, але задовго до цього місто на р. Гнізна було одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в ХІІІ ст. місто належало польському королю Лешку Білому (до 1219 р.)

Збараж належав до Галицько-Волинської держави, став її волосним центром (як Теребовля, Крем'янець, Шумськ).[2]

1393 р. великий литовський князь Вітовт дав Збараж  сіверському князю Корибуту (охрещеним Дмитром) гербу Корибут, він збудував тут замок (за М.Стрийковським).

Коли 1474 року під стіни міста підійшла татарська орда, захисники Збаража згоріли разом із фортецею. За це татари знищили замок, розібрали навіть мури. Син Корибута — князь Іван Збаразький — був убитий, його дружину з наймолодшим сином погнали татари з іншими мешканцями в неволю. Замок перейшов князю Василеві, який в 1481 р. відав його сину Семену.

1587 — на місці старого замку збудований новий.

Ще раз зруйнували татари місто 1598 року.

В липні 1617 р. під Збаражем стояло табором військо з королем Владиславом IV Вазою.

Збараж був родовим гніздом князів Збаразьких. Єжи (Юрій) Збаразький — останній представник — помер у Кракові 1630 р. Після нього місто перейшло до гілки князів Вишневецьких. З 1636 р. Збараж належав князям Вишневецьким — позаяк попередній власник міста, Єжи Юрій Збаразький не мав ні дітей, ні спадкоємців.

Найбільше місто відоме подіями періоду Українсько-польської війни 1648-57 рр., а саме облогою 1649 р. Тоді війська Б.Хмельницького взяли в облогу сильний польський гарнізон у Збаражі. На допомогу оточеним вийшла добірна армія, очолена самим королем Яном ІІ Казимиром. Гетьман атакував поляків під Зборовом (це недалеко від Збаража) і мало не взяв короля в полон. На заваді став союзник Хмельницького, кримський хан Іслам-Гірей III, що пригрозив переходом на бік Яна Казимира, якщо бойові дії не будуть припинені. Результатом став Зборівський договір, за яким реєстр козацького війська було скорочено з 60 до 40 тисяч, а в складі гетьманської держави залишились Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. Волинь, Поділля та Полісся залишилися під владою Речі Посполитої.

Під мурами Збаразького замку загинув корсунський наказний полковник, уродженець Теребовлянщини С.Мрозовицький (Нестор Морозенко), був тяжко поранений Іван Богун.

1675 — Шишман Ібрагім Паша (Şişman İbrahim Paşa) з турецько-татарським військом знищив Поділля, Волинь, Червону Русь (Бар, Теребовлю, Тернопіль, Підгайці). 27 липня 1675 року взято Збаразький замок (був значно зруйнований), місто повністю спалене, мешканців винищили, молодь погнали в ясир. Місто було звільнене від податків на 12 років. Місто належало князям Вишневецьким, останнім до 1744 року з яких був віленський воєвода Михайло Вишневецький (*?-†1744). Від нього місто перейшло до Потоцьких.

1707 року тут побував гетьман Іван Мазепа (з Петром I).

В складі імперії Габсбурґів[ред.ред. код]

1772 року місто увійшло до складу володінь Габсбургів (згодом — Австрійська, від 1867 — Австро-Угорська) імперія). 1797 року ці­сар Франц ІІ підтвердив герб міста — зобра­жений верхи на коні св. Юрій, який убиває дракона.

25 листопада 1906 року було відкрито рух залізницею Тернопіль — Збараж.[3]

І-ша світова війна[ред.ред. код]

У 1916 р. для забезпечення Брусиловского прориву місто було з'єднане залізницею із Шепетівкою. Для будови використовували рейки і шпали з відтинку залізниці Великі Бірки — Гримайлів (повністю демонтували).[3]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

На початку листопада 1918 року місто увійшло до складу відновленої Української держави, стало центром повіту ЗУНР. Послом від Збаразького повіту до Української Національної Ради ЗУНР був Шміґельський Андрій (через незначну кількість мешканців місто не мало свого делегата до УНРади).

ІІ-га Річ Посполита[ред.ред. код]

Відновила діяльність філія українського товариства «Просвіта». У 1934–1938 роки секретарем філії товариства «Просвіта» в Збаражі був Данилів Теодор.

Архітектурно-історична спадщина[ред.ред. код]

Храми[ред.ред. код]

Вежа кляштору бернардинів

Пам'ятники архітектури:

  • синагога (1537 р.)
  • Спасо-Преображенська церква (1600 р., збудована на місці мо­настиря святого Онуфрія; нині — парафіяльна церква села Залужжя)
  • костел і монастир отців Бернардинців(пол.)укр. (1627 р.)
  • Успенська церква (1755 р.)
  • Воскресенська церква (1764 р.; фундатор — міщанин-швець Г.Гимонюк).

1887 року під час великої пожежі храми були пошкоджені, невдовзі відреставровані.

1990-ті роки споруджена церква святих Петра і Павла, триває будівництво церкви Покрови Пресвятої Богородиці в селищі цукрового заводу.

Збаразький замок[ред.ред. код]

Докладніше: Збаразький замок

Збаразький замок 1994 року оголошено Державним історико-архітектурним заповідником.

Пам'ятники[ред.ред. код]

У Збаражі спору­джено пам'ятники:

  • А.Міцкевичу (1898 р.) [Джерело?]
  • Б.Хмель­ницькому (1954 р.; скульптор Я. Чайка, архітектор В. Скочеляс)
  • Івану Франку (1992 р.; скульптор В. Одрехівський)
Пам'ятник Климу Савуру
  • Дмитру Клячківському (Климу Савуру, 1994 р.; скульптор В. Мельник, архітектор В. Скочеляс);
  • Меморіал слави воїнам, полеглим у німецько-радянській війні (1965 р.; архітектор В.Скочеляс).

Меморіальні таблиці[ред.ред. код]

Встановлено меморіальні таблиці на честь:

  • виступу І.Франка 1895 року на вічі (будинок школи; 1970) — в грудні 1895 року на центральній площі Збаража відбулося передвиборне віче з участю Івана Франка та місцевих дія­чів радикального руху Андрія Шмигельського, Антона Грицуняка, Я.Остапчука. Письменник робив доповідь про еміграцію селян, застерігав від неї, порушував питання народної освіти, виборчої реформи, вима­гаючи їх докорінної зміни. Вдруге Іван Франко виступив на цій площі 1897 року на передвиборному вічі. З цієї нагоди на вулиці Шевченка пе­ред площею навпроти середньої школи № 2 1970 року встановлено ме­моріальну дошку з написом: «На майдані біля школи 26 грудня 1895 року і в червні 1897 року виступав Іван Франко на передвиборних вічах»[4].
  • та його перебування в місті (будинок Народного Руху; 1991 р.)
  • полковника Нестора Морозенка (замкова стіна; 1975 р.)
  • 125-річчя «Про­світи» (колишній будинок товариства; 1996 р.)
  • фундаторів Українського народного дому В. та Івана Телев'яків (будинок СШ № 1; 1996 р.)
  • перебування в місті Симона Петлюри (залізничний вокзал; 1997 р.).

Освіта і культура[ред.ред. код]

Професійну освіту в Збаражі можна в професійно-технічному училищі № 25[5].

У місті діє Збаразький районний краєзнавчий музей.

Промисловість[ред.ред. код]

Діють промислові підприємства:

  • завод продтоварів,
  • ТОВ «Збаражцукор»,
  • ТОВ «KALGANOFF»,
  • ЗАТ «Хлі­бозавод»,
  • ТОВ «Інтер»,
  • ВАТ «Квантор»,
  • СП «Тарний комбінат» та ін.

Транспорт[ред.ред. код]

Залізнична станція на лінії ТернопільШепетівка. Поряд зі Збаражем пролягла магіст­раль ОдесаБрест.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Некрополі[ред.ред. код]

На міському цвинтарі поховані УСС, жертви сталінських репресій (перепоховання).

У парку імені Богдана Хмельницького є меморіальний комплекс на честь радянських воїнів, полеглих при визволенні м. Збараж і прилеглих сіл у березні 1944 р. Поховано понад 680 воїнів. Спочатку вояки були поховані на цвинтарях, у міському парку. У 1984 р. у парку ім. Б. Хмельницького створено меморіальний комплекс, куди перенесені останки воїнів з індивідуальних могил та з цивільного цвинтаря. На комплексі розміщено 32 братські та індивідуальні могили, на яких встановлені лабрадоритові плити з викарбуваними прізвищами[7].

Персоналії[ред.ред. код]

Відомі діячі міста і Збаражчини: В. і Т. Білинські, о. С.Тесля, Т.Стрільбицький, С. Притула та ін.

Уродженці[ред.ред. код]

Перебували[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 — Державний комітет статистики України
  2. ДОВІДКА ПРО АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ / Державний архів Тернопільської області. Путівник С. 345.
  3. а б Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.— Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.— 496 с.; іл. ISBN 978-617-655-000-6 c. 52
  4. Тернопільська обласна організація українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Пам'ятники Івану Франку на Тернопільщині. — Тернопіль: Редакційно видавничий відділ управління по пресі, 1981
  5. Професійно-технічне училище № 25 м. Збараж на www.proftekhosvita.org.ua (Професійно-технічна освіта в Україні))
  6. Х. Весна. «Амвон» // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.
  7. Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1998, стор. 20
  8. стаття Е.Бергера про Праведників народів світу на Тернопільщині, поміщена у газеті «Русалка Дністрова» за грудень 1994 року
    • Сергій Притула — найкращий учасник українського Comedy club UA, активний патріот України, найкращий ведучий Нового каналу. Має величезну кількість прихильників в Україні.
  9. Feldman, Wilhelm. The Yivo Encyclopedia of Jews in Eastern Europe.
  10. В. Ханас. Август ІІІ // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.

Література[ред.ред. код]

  • Н.Боклінка, С.Паровий. Збараж // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 631—632
  • Коваленко С. Збараж//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Том 2. — Київ: Видавництво «Стікс», 2008
  • Скочеляс В. Це просто — українська Швейцарія: [Збараж] // Збараж — місто в Медоборах. — 1997. — № 2. -С.5.
  • Маціпура А. Ой Морозе, Морозенку…: [З історії Збаража] // Ровесник. — 1997. — 7 листоп.

Посилання[ред.ред. код]