Кірпа Георгій Миколайович
| Георгій Кірпа | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 |
|||||
|
|
|||||
| Час на посаді: | |||||
| 24 липня 2004 — 27 грудня 2004 | |||||
| Наступник | Євген Червоненко | ||||
|
|
|||||
| Народився | 20 липня 1946 с. Клубівка, Ізяславський район, Хмельницька область |
||||
| Помер | 27 грудня 2004 (58 років) Бортничі, біля Києва |
||||
| Громадянство |  СРСР  Україна |
||||
| Національність | українець | ||||
| Політична партія | «Відродження» | ||||
| Дружина | Жанна Ігорівна | ||||
| Діти | Віталій (1972) Інна (1974) |
||||
| Нагороди |
|
||||
Георгій Миколайович Кірпа (* 20 липня 1946, с. Клубівка (Ізяславський район), Хмельницька область — † 27 грудня 2004, Бортничі, околиця Києва) — український державний діяч, інженер-транспортник. Міністр транспорту України (2002–2003), Міністр транспорту та зв'язку України (2004). Кандидат технічних наук (1997). Генеральний директор Державної адміністрації залізничного транспорту України (2000–2004). Почесний громадянин Ковеля.
Зміст |
Родина [ред.]
Українець.
Дружина Жанна Ігорівна (1947) — пров. спеціаліст залізн. транспорту; син Віталій (1972) — інженер шляхів сполучень; дочка Інна (1974) — хірург.
Життєпис [ред.]
Освіта: Харківський інститут інженерів залізничного транспорту (1970).
- Серпень 1964 — липень 1965 — слюсар, Клубівський цукровий завод (Хмельницька область).
- Серпень 1965 — серпень 1970 — студент (Харківський інститут інженерів залізничного транспорту).
- Серпень-листопад 1970 — черговий по станції Чоп (Львівська залізниця).
- Листопад 1970 — грудень 1971 — служба в армії, м. Ярославль (Росія).
- Грудень 1971 — березень 1972 — інженер станції Чоп
- Березень-листопад 1972 — головний інженер станції Чоп
- Листопад 1972 — травень 1977 — начальник станції Чоп
- Травень 1977 — січень 1978 — начальник відділу перевезень Ужгородського відділку Львівської залізниці.
- Січень 1978 — квітень 1979 — заступник начальника Ужгородського відділку Львівської залізниці.
- Квітень 1979 — січень 1982 — начальник Рівненського відділку Львівської залізниці.
- Січень 1982 — січень 1985 — начальник Ужгородського відділку Львівської залізниці.
- Січень 1985 — липень 1993 — 1-й заст. начальника Львівської залізниці.
- Липень 1993 — квітень 2000 — начальник Львівської залізниці.
- Квітень 2000 — серпень 2001 — 1-й заступник міністра — генеральний директор Держ. адміністрації залізничного транспорту України, Мін-во транспорту України.
- З серпня 2001 — ген. директор, Держ. адміністрації залізничного транспорту України.
- Міністр транспорту України (2002–2003),
- Міністр транспорту та зв'язку України (2004).
Обраний народним депутатом України 4 скликання з квітня 2002 від блоку «За єдину Україну!», № 10 в списку. На час виборів: генеральний директор Державної адміністрації залізничного транспорту України, б/п. Зняв кандидатуру.
Академік Транспортної академії України (1997).
Голова партії «Відродження» (з червня 2004 р.).
З травня 2002 р. під його орудою розгорнуто та здійснено низку масштабних проектів:
- будівництво Південного вокзалу на станції Київ-Пасажирський
- будівництво автомагістралі Київ-Одеса.
- реконструкція Дарницького вокзалу та зупинного комплексу Караваєві Дачі,
- будівництво нового мосту через р. Дніпро.
- почали курсувати пришвидшені поїзди між Києвом та Харковом і Києвом та Дніпропетровськом.
Загинув від вогнепального поранення наступного дня після повторного голосування 2-го туру президентських виборів 2004 року. Офіційна причина смерті — ймовірне самогубство[1].
Відзнаки [ред.]
- Заслужений працівник транспорту України (серпень 1995).
- Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002),
- Лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2003).
- Знак «Почесному залізничнику» (1984).
- Орден Дружби народів (1985).
- Орден «За заслуги» III ст. (квітень 1998).
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (червень 1999).
- Герой України (з врученням ордена Держави, 23 квітня 2002).
- Медаль «За ефективне управління» (1999, Міжнар. кадр. академія).
- «Найпопулярніша особа Львівщини — Галицький лицар 1999» в номінації «Меценат».
- Персональна нагорода в номінації «За проявлення волі лідера у зміцненні позицій свого підприємства» «Ертслайкер-2000» (Ін-т банкірів у Лондоні).
- Почесна відзнака Мін-ва транспорту і морського господарства Респ. Польща.
- Орден Святого князя Володимира Великого (1998),
- Орден Нестора Літописця (2000).
- Ювійлейний орден «Різдво Христове 2000» I ст. (2000),
- ювілейна медаль «Різдво Христове 2000» I ст. (2000).
2009 — визнаний найвидатнішим залізничником України за 148 років існування залізничного транспорту в Україні.
Вшанування пам'яті [ред.]
На честь Георгія Кірпи названі:
- площа перед залізничним вокзалом у місті Ужгороді[2]
- з 20 липня 2006 року електропотяг «Георгій Кірпа» курсує за маршрутом Львів—Ужгород[3]
- вулиця у Києві — депутати Київради ухвалили рішення перейменувати вулицю Петрозаводська в Солом'янському районі Києва на вулицю імені Кірпи[4]
- станція у Дарницькому районі Києва, на лінії Дарниця — Гребінка, колишня назва Бортничі[5]
У липні 2006 року Південна залізниця побудувала каплицю на привокзальній площі в Кременчуці у пам'ять про Кірпу.
25 грудня 2009 року в Києві відкрито пам'ятну дошку Георгію Миколайовичу Кірпі на будівлі Державної адміністрації залізничного транспорту України (вул. Тверська, 5).[6]
7 липня 2009 створено Фонд імені Георгія Миколайовича Кірпи.
20 липня 2009 в селі Клубівка, Ізяславського району, Хмельницької області відкрито пам'ятник Кірпі.
20 липня 2010 y селі Клубівка Ізяславського району Хмельницької області у будинку, де пройшли дитячі та юнацькі роки Георгія Кірпи відкрито музей його імені[7][8][9].
За часів міністерства Кірпи у м. Ужгород була проведена реконструкція залізничного вокзалу. Нині, в залі очікування будівлі вокзалу знаходиться меморіальний куточок, присвячений Георгію Михайловичу. Центром експозиції є погруддя Героя України Г. М. Кірпи. У шафі під склом зберігаються особисті речі колишнього міністра, в числі нагород — оригінальна золота зірка.
Праці [ред.]
 |
Цей розділ потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення його верифіковуваності. (серпень 2010) |
Автор 14 наукових праць в галузі залізничних та мультимодальних перевезень.
Примітки [ред.]
- ↑ Піскун: Смерть Кирпи, найімовірніше, була самогубством. Волков вважає, що причин не було
- ↑ В Ужгороді з'явилася площа імені Георгія Кирпи (ЗІК, 28 жовтня 2005)
- ↑ Львівською залізницею курсуватиме новий електропоїзд «Георгій Кірпа» (Щоденний львів, 18 липня 2006)
- ↑ У Києві з'явиться вулиця імені Кірпи (29 грудня 2009)
- ↑ На Південно-Західній залізниці з'явилась станція імені Георгія Кірпи
- ↑ На честь Георгія Кірпи в Києві встановлено пам'ятну дошку (сторінка Укрзалізниці)
- ↑ На Хмельниччині відкрито музей пам'яті Георгія Кірпи
- ↑ «Залізничники увічнили пам'ять Георгія Кірпи». Новини УНІАН, 19.08.2010 13:14, автор Віталій Тараненко
- ↑ fondkirpa.com.ua Експозиція музею Г. М. Кірпи
Посилання [ред.]
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Кірпа Георгій Миколайович |
- Урядовий некролог
- Кірпа Георгій Миколайович на сайті «Великі Українці»
- Довідник «Хто є хто в Україні»
- Эпидемия имени Кирпы и Верховной Рады (рос.)
- КРУ звинувачує Укрзалізницю
- Кирпа до сих пор в больнице после избиения Януковичем (рос.)
|
|||||||
- Народились 20 липня
- Народились 1946
- Померли 27 грудня
- Померли 2004
- Герої України — кавалери ордена Держави
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого
- Кавалери ордена «За заслуги»
- Кавалери ордена Дружби народів
- Українські міністри
- Уродженці Ізяславського району
- Українські інженери
- Міністри транспорту України
- Міністри транспорту та зв'язку України
- Начальники Львівської залізниці
- Керівники Укрзалізниці
- Кавалери ордена Святого князя Володимира Великого
- Кавалери міжнародного ордена Святого Станіслава
- Лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки
- Заслужені працівники транспорту України
- Почесні громадяни Києва
- Почесні громадяни Ковеля
- Почесні громадяни Харкова
- Люди, чиїм ім'ям названо залізничні станції
- Українські вбиті політики
- Поховані на Байковому кладовищі
