Аналітична філософія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аналіти́чна філосо́фія — два пов'язані між собою напрями у філософії: логічний позитивізм та, як його суттєво видозмінене продовження, — лінгвістична філософія. Лінгвістичну філософію можна розглядати як певне відгалужен­ня від логічного позитивізму, оскільки після її появи деякі з логічних пози­тивістів залишалися вірними основному духові логічного позитивізму. Хроно­логічні межі аналітичної філософії — початок 20-их — 60-ті роки XX ст.

У ширшому та вільнішому зна­ченні висловом «аналітична філософія» позначають таку тенденцію сучасної філософії, в якій існує підвищена увага до способу вислов­лювання думки, до аналізу та уточнення значень і смислів. Одним із перших дже­рел логічного позитивізму стали філо­софські праці Рассела «Наше знання зовнішнього світу» та «Філософія логічного атомізму». Рассел, заперечив­ши ідеалістичну онтологію Бредлі (ду­ховна єдність буття), прийняв плюраліс­тичну онтологію: першоелементами всього існуючого в його онтології є різ­норідні види буття — такі, як ознаки та відношення. Ці першоелементи доступні досліднику у вигляді «фактів»: Рассел не вважав їх ні ідеальними (суб'єктивни­ми), ні матеріальними, а нейтральними. Тому свою концепцію він називав також терміном «нейтральний монізм». Другим засновником ідей логічного позитивізму був Людвіг Вітґенштейн, який у 1921 р. опублікував «Логіко-філософський трак­тат», що став своєрідною програмою для логічного позитивізму. Висловом «логіч­ний позитивізм» у його вузькому значен­ні позначають філософію Віденського гуртка, який виник у Відні на початку 1920-х років, і до якого входили Карнап, Шлік, Нейрат, Фейгль та Вайсман. Висло­вом «лінгвістична філософія» познача­ють досить широкий філософський рух, започаткований у 30-х роках, основними центрами якого стали Кембридж та Оксфорд.

Лінгвістичну філософію переваж­но важають варіантом аналітичної філософії (хоча іноді її протиставляють аналітичній філософії, звужуючи понят­тя останньої до традиції логічного пози­тивізму). Засновником лінгвістичної фі­лософії вважають «пізнього» Вітґенштайна, який переглянув свою філософсь­ку концепцію, сформульовану в «Логіко-філософському трактаті», і обґрунту­вав принципово відмінну від попередньої філософську концепцію. У розробці своїх нових ідей він зазнав деякого впливу «не­ореалізм» Мура, що ґрунтувався на реа­білітації «здорового глузду». У цій праці зазнає принципового перегляду теорія значення і ставлення до повсякденної мови. Суть нової концепції полягала в то­му, що значення не є предметом (як було прийнято в концепції іменування), а спо­собом застосування висловів. Вітгенш­тайн, розрізняючи (слідом за Сосюром) мову і мовлення, показував це на при­кладі гри в шахи: правила гри в шахи — це мова, а ті партії, які розігрують гравці, — мовлення. Звичайно, самі правила ви­никли в процесі гри і в результаті домо­вленості щодо правил використання фігур, але позаяк вони виникли, то з'я­вилася й різниця між самими правилами і їх використанням. Розуміння значення як способу застосування означало прин­ципову зміну у філософській семантиці — перехід від так званої «реалістичної» семанти­ки до прагматичної. У семіотиці прагма­тика, таким чином, мала включати та­кож семантику. З цього погляду відкида­лися деякі з принципів логічного пози­тивізму — передусім емпіричний фундаменталізм разом з принципом емпірич­ної верифікації. Метафізика та філо­софія ставали одним із можливих видів мовних ігор. Звичайна мова, відтак, біль­ше не оцінювалась як недосконала (у по­рівнянні з штучною символічною мовою, пристосованою для логіки і математи­ки). Оскільки первинною мовою була безперечно звичайна мова (адже штучні спеціальні мови виникли на її основі), то шляхом для з'ясування значення тих чи тих термінів може бути з'ясування тих первинних значень повсякденної мови, на основі яких був введений певний тер­мін. Значення того чи того терміна по­трібно розглядати з погляду історії його використання. Це пояснює те місце, яке в лінгвістичній філософії зайняла по­всякденна мова та аналіз повсякденного застосування висловів для виявлення (часто прихованих, неусвідомлених) значень. Тому лінгвістична філософія має ще іншу паралельну назву — «філософія звичайної мови».

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Никоненко С. В. Аналитическая философия: основные концепции. - СПб.: Изд-во СПбГУ, 2007. - 546 с. ISBN 978-5-288-04345-1
  • Синиця А. С. Аналітична філософія. - Львів: ЛДУФК, 2013. - 304 с. ISBN 978-966-2328-41-7
  • Антологія сучасної аналітичної філософії, або жук залишає коробку / За науковою редакцією А. С. Синиці. - Львів: Літопис, 2014. - 374 с. ISBN 978-966-8853-47-0

Див. також[ред.ред. код]