Тюльпан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тюльпан
Tulip - floriade canberra.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Лілійні (Liliaceae)
Грядка тюльпанів
Маточка та тичинки тюльпана
Цибулинки тюльпанів

Тюльпан (Tulipa) рід багаторічних рослин родини лілійних. Численні види походять із Центральної Азії, Кавказу, Криму, Малої Азії, півдня Афганістану, Кашміру, Ірану, Іраку, Сирії, Палестини. У Західній Європі у дикому вигляді тюльпани зростають на Балканах, Піренеях, в Італії, на півдні Франції. На території України тюльпани зустрічаються у степовій зоні та серед скель Кримських гір, більшість з них є вразливими та зникаючими рослинами. Зокрема до Червоної книги України занесені такі види: тюльпан змієлистий (Tulipa ophiophylla), Шренка (Tulipa schrenkii), скіфський (Tulipa scythica), двоквітковий (Tulipa biflora), бузький (Tulipa hypanica), дібровний (Tulipa quercetorum), гранітний (Tulipa graniticola). Більшість культурних сортів походить від центральноазійських видів.

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Морфологічні особливості[ред.ред. код]

Тюльпан — трав'янистий цибулинний багаторічник. Висота рослин коливається залежно від виду і сорту від 10-20 до 65-100 см.

Коренева система
Складається із щорічно відмираючого додаткового коріння, розташованого на підковоподібній нижній частині донця. У молодих цибулин (до першого цвітіння) формуються столони — порожнисті структури, на дні яких розташована дочірня цибулина. Зазвичай столони ростуть вертикально вниз, рідше вбік.
Стебло

Представлене трьома формами: денце, столон і генеративний пагін, що несе квітки і листя. Стебло прямостояче, циліндричне, заввишки від 5-20 до 85-100 см

Листя

Подовжено-ланцетове, зелене або сизувате, з гладкими або хвилястими краями і легким восковим нальотом. Жилкування дугове. Нижній лист найбільший, верхній, так званий прапор-лист — найменший. У тюльпанів Кауфмана (T. kaufmanniana), Грейга (T. greigii), Микели (T. micheliana) та їх садових форм верхня бік листя прикрашений фіолетово-бурими, пурпуровими цятками або штрихами, смугами, що надає рослинам особливу декоративність. У дорослої квітучої рослини зазвичай 2-4(5) листів, які розташовані в нижній частині стебла. У молодих рослин (до першого цвітіння) єдиний лист розвивається до кінця вегетації. Зачатки листя закладаються в заміщуваній цибулині дорослої рослини в період вегетації, а зростання триває в наступному сезоні.

Квітка

Зазвичай одна, але є багатоквіткові види (T. praenstas, T. turkestanica) і сорти від них, на квітконосі яких 3-5 квіток і більше. Квітка правильна, двостатева, оцвітина з шести вільних листочків, тичинок шість, з подовженими пильовиками; товкачик з верхньою тригнізною зав'яззю, коротким стовпчиком і трилопатевим рильцем. Квітки видових тюльпанів частіше червоні, жовті, рідше білі. Забарвлення сортових тюльпанів найрізноманітніше: від чисто-білої, жовтої, червоної, пурпурової, фіолетової і майже чорної до поєднання двох, трьох або декількох барв. Часто основа пелюсток забарвлена в інший колір, що відрізняється від основного, що утворює так зване «дно» квітки. Форма квітки теж різноманітна: келихоподібна, чашовидна, овальна, лілієвидна, махрова (піоновидна), бахромова, зірчаста. Квітки великі, завдовжки до 12 см, діаметром від 3 до 10 см, а в повному розкритті у видових тюльпанів до 20 см. Квітки тюльпанів широко розкриваються на сонці і закриваються вночі і в похмуру погоду.

Плід

Багатосім'яна коробочка тригранної форми. Насіння плоске, трикутне, коричнево-жовте, розташоване горизонтально у два ряди в кожному гнізді коробочки.

Біологічні особливості[ред.ред. код]

За ритмом сезонного розвитку тюльпани відносяться до весняних ефемероїдів. Їх зростання і розвиток триває 80-120 днів: з початку квітня і до кінця червня, коли засихає наземна частина. Вегетація тюльпанів починається з відростанням листя у квітні, відразу після танення снігу. Цвітіння настає в середньому через 20-30 днів після початку вегетації. Тюльпани, що є типовими ефемероїдами, дуже чутливі до температури, менше до вологи і майже невибагливі до інших чинників, що впливають на зростання і розвиток рослин.

Тривалість цвітіння залежить від температури повітря. У більшості рослин вона становить 12-14 днів. В період цвітіння при тривалій дії температури понад 25 °C у тюльпанів спостерігається різке скорочення вегетації, йде відмирання квітконосного пагона і обкоркування зовнішньої луски у замінних цибулин. За нормальних температурних умов від кінця цвітіння до закінчення вегетації проходить 4-5 тижнів.

Стебло, квітка, листя і коріння — однорічні, тобто живуть одну вегетацію. Цибулина, на відміну від них, — 2,5 року, протягом цього часу формується її зміна — замінна, дочірня цибулина, а також дещо дрібніших цибулинок — діток. Розмножується тюльпан, окрім насіння, ще цибулинками — дітками, що розвиваються при основі стебел у землі.

Використання в декоративному садівництві[ред.ред. код]

Багато видів тюльпанів розводяться як улюблені декоративні рослини, особливо популярні вони були в XVII столітті, коли і цінувалися досить дорого.

Історія культури[ред.ред. код]

Азійська батьківщина[ред.ред. код]

Перші відомості про тюльпани ми зустрічаємо в Персії. Серед таджиків, чия мова відноситься до іранської групи, існує щорічне свято тюльпанів Сайри лола. Тепер важко встановити, які види стали предками перших окультурених рослин, але можливо, це були дикорослі тюльпани Геснера (Tulipa gesneriana) і Шренка (Tulipa schrenkii) поширені в Малій та Середній Азії. З Персії тюльпани потрапили в Туреччину, де їх називали «лале» (тур. Lale). Ім'я Лале досі є найпопулярнішим жіночим ім'ям в країнах Сходу. У Туреччині уперше стали займатися селекцією цих рослин. До XVI століття було відомо вже близько 300 сортів тюльпанів. Європейці уперше познайомилися з тюльпаном у Візантії, тюльпан є одним із символів спадкоємиці Візантійської імперії — Туреччини.

Перші тюльпани в Європі[ред.ред. код]

У 1554 посланець австрійського імператора в Туреччині Огьє де Бюсбек відправив велику партію цибулин і насіння тюльпанів до Відня. Спочатку вони вирощувалися у Віденському саду лікарських рослин, директором якого був професор ботаніки Шарль де л'Еклюз (Charles de l'Ecluse, 1525–1609). Займаючись селекцією, Еклюз розсилав насіння і цибулини усім своїм друзям і знайомим. У 60-і роки XVI століття торговці і купці завезли їх в Австрію, Францію, Німеччину. З того часу почалося тріумфальне завоювання тюльпанами Європи. Спочатку тюльпани розводили при королівських дворах, вони стали символом багатства і знатності, їх почали колекціонувати. Пристрасними любителями тюльпанів були Рішельє, Вольтер, австрійський імператор Франц II, французький король Людовик XVIII.

Тюльпани в Голландії[ред.ред. код]

Див. також: тюльпаноманія

У Голландії перші екземпляри Tulipa gesneriana з'явилися в 1570, коли Еклюз на запрошення приїхав працювати в Голландію і разом з іншими рослинами захопив цибулини тюльпанів. Це послужило початком безумного захоплення тюльпанами цілого народу, відомого під ім'ям тюльпаноманії. За рідкісні екземпляри цієї квітки платили від 2 000 до 4 000 флорінів; існує розповідь про один екземпляр, за який покупець віддав цілую пивну в 30 000 флорінів. Ціни встановлювалися на харлемській біржі, де тюльпани стали предметом спекуляції. На початку XVII століття протягом трьох років здійснено було угод на тюльпани більш ніж на 10 млн флорінів. Багато промисловців кидали своє виробництво і бралися за розведення тюльпанів. В результаті відбувалися крахи, гинули стани і уряд вимушений був прийняти заходи проти цієї манії. І в суспільстві надмірне захоплення породило реакцію; з'явилися особи, що не переносили байдуже виду тюльпанів і що винищували їх нещадно. Остаточно припинилася ця манія, коли стали поширюватися англійські сади і різні нові квіти. Нині в Голландії можна насолодитися тюльпанами в парку Кекенхоф.

Історія вивчення[ред.ред. код]

Вивчати дикорослі тюльпани в місцях їх природного зростання почали в XV столітті. У Греції, Італії і на півдні Франції виявлені тюльпан Дідьє (Tulipa didieri) і тюльпан зеленоквітковий (Tulipa viridiflora). Від них пішли оригінальні лілієцвітні тюльпани. У 1571 році перший опис садових тюльпанів зробив швейцарський ботанік К. Геснер. Пізніше, в 1773 році, садові тюльпани в його честь були об'єднані К. Ліннеєм під збірною назвою Tulipa gesneriana (Тюльпан Геснера).

Широке культивування диких видів почалося услід за відкриттям і вивченням їх в природі на початку XVIII століття. Проте справжня селекційна робота з тюльпанами почалася лише у кінці XIX століття. Величезна роль в цьому належить директорові Петербурзького ботанічного саду Э. А. Регелю (1815–1892). Зі своїх поїздок Центральною Азією він привіз до Петербургу багато видів і описав їх в книзі «Флора садів». Завдяки йому види середньоазіатських тюльпанів уперше потрапили в Голландію, Англію, Францію, Німеччину і Америку, де звернули на себе увагу селекціонерів, ставши пращурами більшості сучасних сортів.

Цікаві відомості[ред.ред. код]

Тюльпани допомогли їм вижити[ред.ред. код]

Упродовж останніх місяців Другої світової війни в Європі через блокаду нацистів були перекриті всі водні шляхи, якими перевозили їжу до головних міст західної частини Нідерландів.

Зазвичай людина потребує десь 1600–2800 калорій на день, але станом на квітень 1945 року, денний раціон деяких осіб, які проживали в Амстердамі, Делфі, Гаазі, Лейдені, Роттердамі та Утрехті, становив біля 500–600 калорій. Тому багато-хто в той час їли цибулини тюльпанів. Вони були дуже жорсткі. І хоч їх варили на малому вогні, вони не ставали м'якшими. Та все ж їх їли, ретельно пережовуючи. Через кілька днів після вживання цієї страви в людей боліло горло, і аби зменшити подразнення до цибулин додавали цукровий буряк, або моркву, якщо вони в них були.

Порція цибулин тюльпанів вагою 100 грамів містить 148 калорій, 3 грами білків, 0,2 грами жиру та 32 грами вуглеводів. Власне саме завдяки цим огидним на смак цибулинкам, багато людей в Нідерландах пережило голод.[1]

Галерея[ред.ред. код]


Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Пробудись!, 22 грудня 2000, стор. 16
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]