Кровообіг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кровоббіг людини. На малюнку зображені артерії, капіляри та вени, по яких проходить кров

Кровообіг — циркуляція крові по організму. Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює по судинах. Кров забезпечує тканини організму киснем, живильними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення живильними речовинами — в органах травлення. У печінці і нирках відбувається нейтралізація і виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами і нервовою системою. Розрізняють малий (через легені) і великий (через органи і тканини) круги кровообігу.

Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і ряду тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі.

Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, по яких кров рухається до тканин і органів, а потім повертається в серце. Великі судини, по яких кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на більш за малу артерію, артеріоли, і, нарешті, на капіляри. По судинах, званих венами, кров повертається в серце.

[ред.] Історія дослідження

Ще дослідники далекої старовини припускали, що в живих організмах всі органи функціонально зв'язані і роблять вплив один на одного. Висловлювалися різні припущення. Ще Гіппократ — «батько медицини», і Арістотель — найбільший грецький мислитель, що жили майже 2500 років тому, цікавилися питаннями кровообігу і вивчали його. Проте їх уявлення були не досконалі і у багатьох випадках помилкові. Венозні і артеріальні кровоносні судини вони уявляли як дві самостійні системи, не сполучені між собою. Вважалося, що кров рухається тільки по венах, в артеріях, натомість знаходиться повітря. Це обґрунтовували тим, що при розтині трупів людей і тварин у венах кров була, а артерії були порожні, без крові.

Це переконання було спростоване в результаті праць римського дослідника і лікаря Клавдія Галена (130—200). Він експериментально довів, що кров рухається серцем і по артеріях, і по венах.

Після Галена аж до XVII століття вважали, що кров з правого передсердя потрапляє в ліве якимсь чином через перегородку.

У 1628 році англійський фізіолог, анатом і лікар Вільям Гарвей (1578 — 1657 р.) опублікував свою працю «Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин», в якому вперше в історії медицини експериментально показав, що кров рухається від шлуночків серця по артеріях і повертається до передсердя по венах. Поза сумнівом, обставиною, яка більш за інших привела Вільяма Гарвея до усвідомлення того, що кров циркулює, з'явилася наявність у венах клапанів, функціонування яких є пасивний гідродинамічний процес. Він зрозумів, що це могло б мати сенс тільки в тому випадку, якщо кров у венах тече до серця, а не від нього, як припустив Гален і як вважала європейська медицина до часів Гарвея. Гарвей був також першим, хто кількісно оцінив серцевий викид у людини, і переважно завдяки цьому, не дивлячись на величезну недооцінку (1020,6 г, тобто близько 1 л/міни замість 5 л/мін), скептики переконалися, що артеріальна кров не може безперервно створюватися в печінці, і, отже, вона повинна циркулювати. Таким чином, їм була побудована сучасна схема кровообігу людини і інших ссавців, що включає два круги. Невиясненим залишалося питання про те, як кров потрапляє з артерій у вени.

Цікаво, що саме в рік публікації революційної праці Гарвея (1628) народився Марчелло Мальпігі, який 50 років опісля відкрив капіляри — ланка кровоносних судин, яка сполучає артерії і вени, — і таким чином завершив опис замкнутої судинної системи.

Найперші кількісні вимірювання механічних явищ в кровообігу були зроблені Стівеном Хейлзом (1677 — 1761 р.), який зміряв артеріальний і венозний кров'яний тиск, об'єм окремих камер серця і швидкість витікання крові з декількох вен і артерій, продемонструвавши таким чином, що велика частина опору перебігу крові доводиться на область мікроциркуляції. Він вважав, що унаслідок пружності артерій перебіг крові у венах більш менш сталий, а не пульсуюче, як в артеріях.

Пізніше, в XVIII і XIX століттях ряд відомих гідромеханіків зацікавилися питаннями циркуляції крові і внесли істотний внесок до розуміння цього процесу. Серед них були Ейлер, Даніель Бернуллі (що був насправді професором анатомії) і Пуазейль (також лікар; його приклад особливо показує, як спроба вирішити приватну прикладну задачу може привести до розвитку фундаментальної науки). Одним з найбільших учених-універсалів був Томас Юнг (1773 — 1829 р.), також лікар, чиї дослідження в оптиці привели до ухвалення хвильової теорії світла і розуміння сприйняття кольору. Інша важлива область досліджень стосується природи пружності, зокрема властивостей і функції пружних артерій; його теорія розповсюдження хвиль в пружних трубках до цих пір вважається фундаментальним коректним описом пульсового тиску в артеріях. Саме у його лекції з цього питання в Королівському суспільстві в Лондоні міститься явна заява, що «питання про те, яким чином і в якому ступені циркуляція крові залежить від м'язових і пружних сил серця і артерій в припущенні, що природа цих сил відома, повинен стати просто питанням найбільш вдосконалених розділів теоретичної гідравліки».

Схема кровообігу В. Гарвея була розширена при створенні в XX столітті схеми гемодинаміки Аринчиним Н.І. Виявилось, що скелетний м'яз по відношенню до кровообігу не тільки протічна судинна система і споживач крові, «утриманець» серця, але і орган, що самоЗабезепечуючись, могутній насос — периферичне «серце».

По нагнітанню крові, що розвивається м'язем, вона не тільки не поступається, але навіть перевищує тиск, підтримуваний центральним серцем, і служить ефективним його помічником. У зв'язку з тим, що скелетні м'язів дуже багато, більше 1000, їх роль в просуванні крові у здорової і хворої людини, поза сумнівом, велика.

[ред.] Джерела

• Використано матеріали зі статті в російській Вікіпедії.