Мануїльська Єлізавета Миколаївна
| Єлізавета Миколаївна Мануїльська | |
|---|---|
 | |
| Дружина керівника УСРР | |
| 1921 — 1923 | |
| Попередник | Кон Христина Григорівна |
| Наступник | Гопнер Серафима Іллівна |
| Народилася |
1887 |
| Померла |
1963 |
| Похована | Новодівичий цвинтар |
| Відома як | політична діячка |
| Місце роботи | МДУ |
| Політична партія | КПРС з 1917 року |
| У шлюбі з | Мануїльський Дмитро Захарович |
Єлізавета Миколаївна Мануїльська (уроджена — Лебедєва) (псевдоніми Софія, Варвара) (1887–1963) — революціонерка, дружина колишнього керівника УСРР, першого секретаря Комуністичної партії України Дмитра Захаровича Мануїльського[1]. Біолог. Проректор Московського державного університету[2].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 1887 році. За освітою біолог. Займалася революційною діяльністю. У 1907 році брала участь у революційних подіях в Києві[3].
|
"Ми вирішили провести агітацію проти повстання і перш за все в 21-му батальйоні і Селенгинському полку; якщо ж повстання проте відбудеться, прийняти в ньому участь ...
Частина товаришів була відряджені в саперний табір, частина - в артилерійський, я і Є.М. Мануїльська - в піхотний, Д.З.Мануїльський залишався для зв'язку та іншого в місті, в штабі." "Близько 9 години вечора ми рушили в дорогу по своїх таборах. По дорозі в піхотний табір, біля заводу Гретера і Криванека, ми зустріли групу схвильованих есерів, що трималися від табору на пристойній відстані і які повідомили нам, що в таборі щось сталося, а що - невідомо. Далі рухатися, зрозуміло, вони нам не радили. Ми пожартували над ними, і вирішили все ж йти далі. Ми підійшли вже зовсім близько до табору, як раптом несподівано звідкись із яру вискочив патруль озброєних солдатів під командою офіцера, оточив нас і оголосив заарештованими. Нас відвели в сторону, в цей яр, і ми, звичайно, приготувалися до найгіршого. Є.М. Мануільська пояснила, що вона - покоївка, проводжала своїх знайомих на вокзал і повертається тепер додому до своїх панів. Мені нічого не залишалося, як оголосити себе її кавалером. Ми назвали, як водиться, якісь прізвища, дали якісь адреси і чекали своєї долі. Офіцер, пошептавшись про щось з унтер-офіцером, несподівано оголосив нам, що ми можемо йти, але щоб ми більше тут не ходили, інакше нам буде погано. — Із споминів Олександра Трояновського, посла СРСР до США (1933–1938) та Японії (1927–1933) |
|
Сива, коротко стрижена, з дивовижно красивим, блідим обличчям. У неї була надзвичайно важка форма туберкульозу.[4] Працювала у відділі кадрів Комінтерна, де опікувалася товаришами із Франції[5]
Похована в Москві на Новодівочому цвинтарі 8 ділянка 31 ряд 9 місце[6].
Сім'я[ред. | ред. код]
- Чоловік — Мануїльський Дмитро Захарович (1883—1959), перший секретар ЦК Компартії України (1921), народний комісар закордонних справ УРСР (1944—1952).
- Син — Володимир Дмитрович Мануїльський
- Син — Анатолій Дмитрович Мануїльський
- Донька — Тамара Дмитрівна Мануїльська (1919), піаністка, викладала в Центральній музичній школі при Московській консерваторії.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Е. Н.МАНУИЛЬСКАЯ, ЖЕНА Д. З.МАНУИЛЬСКОГО В ПОСЛЕДНИЕ ГОДЫ ЖИЗНИ. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 3 листопада 2017.
- ↑ Кипнис С.Е. Новодевий мемориал. М.,1995
- ↑ Трояновский А. А. Восстание в Киеве в 1907 г. — 2 — е изд. — М.: Всесоюз. о — во политкаторжан и ссыльнопоселенцев, 1928. — 16 с. — (Дешевая б — ка журн. «Каторга и ссылка»; 1927, № 16)
- ↑ проект Артемия Лебедева. Архів оригіналу за 2 жовтня 2017. Процитовано 3 листопада 2017.
- ↑ Книга: «Большая игра». Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 7 листопада 2017.
- ↑ Novodevichiy necropol. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 7 листопада 2017.
