Племінні герцогства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Племінні герцогства» (нім. Stammesherzogtum) — традиційна назва для групи декількох найкрупніших князівств, що утворились у складі Східно-Франкського королівства (Німеччини) у IXX століттях на основі територій, що раніше займали різноманітні племена германців. Ці князівства поступово досягли значного рівня незалежності від королів Німеччини й упродовж декількох століть після падіння Каролінгів відігравали роль базових державних утворень «Священної Римської імперії». Розвиток феодалізму і сепаратистських тенденцій в Німеччині призвели у XII столітті до розпаду герцогств. Тим не менше традиція виділення декількох найбільших «племінних» регіонів збереглась й пізніше знайшла своє відображення в системі курфюрств та імперських округів.

Зазвичай виділяють наступні п’ять племінних герцогств:

Розселення німецьких племен[ред.ред. код]

У період Великого переселення народів різноманітні німецькі племена розселились територією сучасної Німеччини. Північно-західні регіони, вздовж берегів Північного моря та нижньої течії Ельби зайняли сакси. На південний схід розселились тюринги. Землі на схід від Рейну займали франки. Території у верхів’ях Рейну, Майна та Дунаю були заселені алеманами і свевами. Південно-західні області Німеччини після розгрому ругіїв Одоакром у V столітті перейшли під владу баварів. Ці п’ять німецьких племен стали родоначальниками ранньофеодальних державних утворень, що склали королівство Німеччину після краху імперії Каролінгів: на землях саксів виникла Саксонія, тюрінгів — Тюрінгія, франків — Франконія, аллеманів — Швабія, а баварів — Баварія.

Виникнення й розвиток держав[ред.ред. код]

Саксонія[ред.ред. код]

Сакси, вірогідно, були єдиними з німецьких племен, хто зберіг свою національну ідентичність до часів Карла Великого. Вони доволі пізно увійшли до складу імперії Каролінгів (після війн 772804 років). В умовах необхідності самостійно організовувати відсіч норманнам і балтійським слов’янам, до кінця IX століття склалось герцогство Саксонія із власною династією. Воно розповсюдило свою владу на прилеглу Тюрингію й частину земель, відвойованих у західних слов’ян, де сформувалась система прикордонних марок. Представники Саксонської династії у 919 році успадкували престол королівства Німеччина, а 961 року відродили Священну Римську імперію. У першій половині XII століття Саксонія перейшла під владу дому Вельфів, які розгорнули тривалу боротьбу з імператорами династії Гогенштауфенів. Поразка Вельфів від Фрідріха I Барбаросси призвело 1181 року до розділу герцогства Саксонія на декілька феодальних і церковних володінь. Пізніше сформувались два центри влади на саксонських територіях — курфюршество Саксонія (сучасна федеральна земля Саксонія) на південному сході і герцогство Брауншвейг-Люнебург (з кінця XVII століття — королівство Ганновер, сучасна земля Нижня Саксонія).

Тюрінгія[ред.ред. код]

Тюрінгів було завойовано франками близько 550 року, а після розпаду імперії Каролінгів утворилось невелике графство Тюрингія (пізніше ландграфство Тюрингія). Однак у XIII столітті воно розпалось: в західній частині сформувалось ландграфство Гессен, а східна частина (сучасна земля Тюрингія) перейшла під владу дому Веттінів з Майсенської марки й пізніше було розподілено між численними нащадками цієї династії.

Франконія[ред.ред. код]

Територія Франконії здавна входила до складу франкського королівства Австразії, а після припинення династії Каролінгів на початку X століття утворилось широке Франконське герцогство, чий правитель Конрад I був обраний королем Німеччини. Однак у другій половині X століття імператор Оттон I Великий завоював Франконію й розподілив її між різними церковними державами (Вюрцбург, Фульда, Бамберг). В західній частині нащадки франконських герцогів зберегли частину володінь та у XI столітті навіть отримали імперський престол (Салічна династія). Ця територія стала основою майбутнього курфюршества Пфальцького. Східна Франконія пізніше увійшла до складу Баварії.

Швабія[ред.ред. код]

Свеви, що пішли у V столітті на Піренейський півострів, дали свою назву герцогству Швабії (сучасна земля Баден-Вюртемберг), що виникло у IX столітті на землях, заселених після уходу свевів алеманнами. У цьому герцогстві династії змінювали одна одну, поки 1079 року влада не перейшла до Гогенштауфенів, за яких Швабія стала найважливішим німецьким князівством, а сама Священна Римська імперія пережила свій найвищий підйом. Але після смерті останнього імператора з дому Гогенштауфенів у 1268 році Швабія швидко розпалась, а на її території утворилось декілька десятків, а пізніше — понад сотню, феодальних володінь. Лише у XVI столітті почалось возвеличення двох найбільших швабських князівств — маркграфства Баден і герцогства Вюртемберг. Після Наполеонівських війн цим двом державам вдалось об’єднати територію колишнього герцогства Швабія.

Баварія[ред.ред. код]

Бавари були, ймовірно, нащадками ругіїв, розбитих королем Одоакром у 487 році, й найдавнішого кельтського населення сучасної Чехії. Вони досить рано визнали верховну владу франків, однак пізніше сформували власне герцогство під управлінням династії Агілольфінгів. В середині VIII століття Баварія увійшла до складу імперії Карла Великого, але вже наприкінці IX століття баварські землі були передані Луїтпольду, який відновив стародавнє герцогство Баварія. Воно стало одним з найбільших та найвпливовіших в імперії, а в період правління баварських герцогів з дому Вельфів стало головною територіальною опорою аристократичної опозиції німецьким імператорам. 1180 року Баварія перейшла під владу династії Віттельсбахів, які правили тут до 1918 року. На відміну від інших «племінних герцогств», Баварії вдалось достатньо швидко подолати період феодальної роздробленості й з XVI століття Баварія однією з найбільших німецьких держав.

Лотарингія[ред.ред. код]

На відміну від інших «племінних герцогств» Лотарингія не являла собою етнічно-культурної спільності. Виникла 855 року внаслідок розділу володінь імператора Лотаря I, включала до свого складу різнорідні у національному та географічному плані області сучасних Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Рейнланд-Пфальцу, Ельзасу та Французької Лотарингії. Після припинення династії Каролінгів на початку X століття було сформовано герцогство Лотарингія, однак вже 959/965 року воно розпалось на дві держави: Нижня Лотарингія і Верхня Лотарингія. Перша припинила своє існування наприкінці XII століття й на його уламках виникли герцогства Брабант, Гелдерн, графство Голландія та ін. Інша проіснувала довше, до 1736 року, коли її було приєднано до Франції. Віднесення Лотарингії до одного з «племінних герцогств» багато в чому суперечливо, ймовірно, базується на територіальній величині цього державного утворення й бажанні замінити у якості німецькотворчого князівства Тюрінгію, що швидко втратила незалежність.

Система влади у герцогствах[ред.ред. код]

Первинно на чолі «племінних герцогств» стояли, ймовірно, вожді відповідних німецьких племен, оточені воєнною знаттю. У період імперії Каролінгів ці вожді прийняли титул герцога як елемент культури Каролінгського відродження і нової системи феодалізму. Герцоги привласнили собі право призначення єпископів, абатів і, часто, графів на території своїх князівств, формуючи таким чином регіональну владну еліту, незалежну від імператорів. Після смерті останнього німецького короля з династії Каролінгів, герцоги взяли на себе функцію обрання нового короля. У подальшому ця традиція трансформувалась в інституцію курфюрстів-виборців Священної Римської імперії.

В той же час, утворення «племінних герцогств» — регіональних центрів влади у Німеччині, сприяло посиленню антагонізму між різними династіями й аристократичними групами в імперії, що вело до безперервних війн, боротьби за імперський престол та заколотів. Це значно послаблювало Німецьке королівство і стало однією з причин його фактичного розпаду.

«Племінну» складову в системі влади в герцогствах для періоду після Каролінгів слід розуміти не в сенсі етнічної єдності та відокремленості, а скоріше як вказівник на наявність достатньо закритого шару місцевої еліти. Ця еліта первинно очолювалась франкськими аристократами, але з плином часу все більшого значення набувала місцева німецька регіональна знать, чиї традиції якщо й походили з часів германських племен, то в істотній мірі вже втратили родове забарвлення.

Посилання[ред.ред. код]