Портал:Модерн/Діячі/Архів
Шехтель Федір Осипович, (7 серпня, 1859, Санкт-Петербург — 7 липня, 1926, Москва) — відомий російський архітектор, живописець, графік, сценограф доби сецесії.
Народився в Санкт-Петербурзі в сім'ї обрусілого німецького інженера-технолога. Родина Шехтелів походила з Баварії, що оселилась в Росії. В 1820-і роки дід Федора Шехтеля перебрався в місто Саратов. Матеріальний стан родини покращили вдалі торгові операції. Згодом до майна родини належало декілька крамниць, місцевий готельчик, декілька будинків в місті, ткацька фабрика, заводик по виробництву крохмалю. Справи діда продовжили п'ятеро його синів, що утримувались разом через заповіт про нероздільність родинного капіталу. Бізнес родини Шехтелів розширили і вони мали крамниці в Красноярську, Єнісейську, Нижньому Новгороді, а згодом в Москві і в Санкт-Петербурзі.
Організаційними здібностями відрізнявся дядько Федора, Франц Осипович Шехтель, купець 1-ї гільдії. 1840 року Франц Осипович став одним з засновників першого в місті літературно-музичного купецького гуртка — Німецького танцювального клуба. 1858 року він став засновником саратовського Комерчеського клуба. А через рік, в 1859 — в своєму заміському маєтку створив сад «Тіволі», де наказав вибудувати дерев'яний літний театр, відвідини якого були платними. Театр Франца Осиповича не зберігся, але започаткував та зміцнив театральну традицію в місті. Сучасний Саратовський академічний театр драми вибудуваний на колишньому місці приватного театру Франца Шехтеля.:::::::::::::::: Докладніше __________________________________________________________________________________________________
Александр Шарпентьє ( фр. Alexandre Charpentier 10 червня, 1856, Париж — 4 березня, 1909, Нейї-сюр-Сен) — французький графік, скульптор, медальєр, дизайнер інтер'єрів доби сецесії.
Життєпис, ранні роки, самоосвіта[ред. код]
Був простого походження, його батько був простим робочім. Хлопця пристоїли у майстерню ювеліра і медальєра, аби той мав якийсь фах. У нього, однак, виявилися художні і творчі здібності та працьовитість. Згодом від стане працювати з широким колом матеріалів, обробляючи шкіру, деревину, олово, мармур, кераміку тощо.
Художні здібності стали у нагоді, коли працював як гравер. Серед його творів — афіші і театральні програмки до концертів французького актора Андре Антуана. Моделі скульптора переводив у керамічні вироби технолог Еміль Мюллер.
Відрізнявся наполегливістю у навчанні і відвідував у період 1871-1876 років Вищу національну школу красних мистецтв у Парижі. Сам став викладачем у художній школі (академії) Вітті. :::::::::::::::: Докладніше _________________________________________________________________________________________
Вікто́р Орта́ (фр. Victor Horta; *6 січня 1861, Гент, Бельгія — 9 вересня 1947, Брюссель, Бельгія) — бельгійський архітектор, один із засновників стилю модерн (art nouveau) в архітектурі. Чотири брюссельських споруди — всі житлові будинки авторства Орта включені в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Бельгії.Віктор Орта народився 6 січня 1861 року в бельгійському місті Генті. У юнацькі роки поїхав до Франції. У Парижі вивчав прикладні ремесла і технології, працював декоратором.
У 1880 році помер батько Віктора і він повернувся в Бельгію. У Брюсселі Орта навчався в Академії мистецтв. Придворний архітектор короля Леопольда II Альфонс Бала найняв молодого Віктора Орта для зведення палацових оранжерей (en).
Від 1885 року — Орта самостійно будує декілька приватних будинків, а трохи згодом віддав перевагу зведенню громадських будівель.
Починаючи з 1892 року Віктор Орта спроєктував і спорудив в стилі модерн будинок професора Едмона Тасселя (1893), що вважається першою у світі спорудою в стилі модерн і викликав цілу хвилю наслідування; в Скарбеке займався зведенням будинку Отрік, а також брюссельських будинків, що увійшли до списку ЮНЕСКО: будинок Сольвей, свій власний будинок (зараз музей Віктора Орта), будинок ван Етвельде.
У 1897 році Орта здійснював будівництво Народного дому (був зруйнований в 1950-х) у більш стриманому і раціональнішому стилі.
Під час окупації Бельгії німцями Орта жив у Великій Британії та США. Повернувшись у Брюссель, активно взявся продовжувати працювати. Так, у 1928 році провадив будівництво музею в Турне та Палацу мистецтв у бельгійській столиці.:::::::::::::::: Докладніше
_____________________________________________________________________________________________________________________________
Еміль Галле ( фр. Émile Gallé 4 травня, 1846 — 23 вересня, 1904)— уславлений французький технолог і майстер по склу, мебляр, підприємець, ботанік 19 ст.
Еміль народився у місті Нансі. Родина була заможною. Батько, Шарль Галле (1818 - 1902) мав скляне виробництво і опанував технологію емалі. Шарль Галле пошлюбився із мадемуазель Фанні Рейнемер, у посаг нова родина отримала керамічну і кришталеву майстерню, що стане їх родинним бізнесом.
Освіта і самоосвіта[ред. код]
Родина сплатила освіту сину спочатку у самому Нансі. Аби опанувати німецьку та мінералогію Еміль відбув у місто Веймар. Він наполегливо займався самоосвітою і малюванням, береться вивчати ботаніку і рослинництво. Все це знайдене у його малюнках і начерках. В цьому він став справжнім пробовжувачем родинних традицій, де охоче вивчали природничі науки. Серед друзів Еміля — ботанік Жорж ле Моньє.
Еміль Галле технолог[ред. код]
Окрім Німеччини Еміль Галле відвідав Велику Британію, де працював у замку Кенсінгтон та Ботанічному саду. З нього виробився непоганий технолог, що вивчав досвід власних попередників (французьких, німецьких, британських). На його молоді роки припало захоплення мистецтвом Японії, де ніколи не було жорсткого розподілу на високі і низькі жанри, а декоративно-ужитковим мистецтвом залюбки займались усі майстри, не оминаючи і геніально обдарованих. Як технолог Еміль Галле чимало експериментував з непрозорим склом, емалями, технологією кракле, працював як ювелір з малими пелюстками золота і срібла, котрі вплавляв у гарячу скляну масу тощо.
Технологія багатошарового скла, кожний з котрого мав власний колір, відома з доби античності. Еміль Галле вивчав її, а згодом і удосконалив. Так, він збирав малюнок як мозаїку зі скляних фрагментів, піддавав це високим температурам і отримував незвичні декоративні ефекти, незважаючи на невдалі випадки і трудоміську технологію.:::::::::::::::: Докладніше ____________________________________________________________________________________________________________________ Ектор Ґімар
Екто́р Ґіма́р або Гектор Ґімар (фр. Hector Guimard 10 березня 1867, Ліон, Франція — 20 травня 1942, Нью-Йорк, США) — французький архітектор, дизайнер, декоратор і майстер ужиткового мистецтва, провідний представник мистецтва модерн (ар-нуво) у Франції. Вчився, а пізніше викладав у школі декоративних мистецтв і школі прекрасних мистецтв в Парижі. Найбільш яскраво проявив себе в оформленні станцій метро, як автор унікального дизайну вхідних порталів в паризький метрополітен. До найвідоміших творів Гімара відносяться комплекс Кастель Беранже (1894–1898), що отримав в 1899 році приз за найкращий фасад Парижа, і павільйони-входи паризького метрополітену (1899–1904).:::::::::::::::: Докладніше
_____________________________________________________________________________