Підводні човни проекту 641

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підводні човни 641 проекту
Foxtrot class SS.svg
Zaporizhya.jpg
U01 «Запоріжжя» ВМС України
Під прапором Naval Ensign of the Soviet Union.svg СРСР Naval Ensign of Ukraine.svg Україна
Основні характеристики
Тип корабля багатоцільові великі підводні човни
Позначення проекту 641 (І641, І641К)
Розробник проекту ЦКБ-18
Головний конструктор С. Єгоров, З. Дерібін
Класифікація НАТО Foxtrot class
Швидкість (надводна) 16,8 вуз.
Швидкість (підводна) 16,5 вуз.
Робоча глибина занурення 250 м
Гранична глибина занурення 280 м
Автономність плавания 90 діб
Екіпаж 77 (12 офіцерів, 13 мічманів, 52 старшин і матросів)
Розміри
Водотоннажність надводна 1 952 т
Водотоннажність підводна 2 550 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 91,3 м
Ширина корпусу найб. 7,5 м
Середня осадка (по КВЛ) 5,09 м
Силова установка

Дизель-електрична:

Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
6 носових та 4 кормових ТА калібру 533 мм, 22 торпеди або 6 торпед і 32 міни МТД

Великі підводні човни проекту 641 (англ. Foxtrot class за класифікацією НАТО) — у Військово-Морському Флоті СРСР і Військово-Морських Силах України — тип дизель-електричних багатоцільових підводних човнів океанської і дальньої морської зони.

Особливості проекту[ред.ред. код]

Підводні човни 641-го проекту призначені для ведення бойових дій на океанських комунікаціях і проти віддалених військово-морських баз і пунктів базування сил противника. У число завдань підводних човнів цього проекту і його модифікацій входить знищення надводних кораблів і засобів противника, ведення дальньої оперативної розвідки, прикриття своїх конвоїв та здійснення активних мінних постановок.

641-й проект є розвитком великих дизель-електричних підводних човнів 611-го проекту. Технічний проект (головний конструктор — С. Єгоров, а потім З. Дерібін) був розроблений в ленінградському ЦКБ-18 в січні 1955 року і в липні того ж року затверджений Постановою Ради міністрів СРСР. Корпус човна має характерний абрис з невеликою сідловатістю, загостреним, скошеним задля покращення морехідності в надводному положенні форштевнем. В носі човна примітні обтічники гідролокатора і шумопеленгатора.

Озброєння підводного човна — 6 носових і 4 кормових торпедних апаратів. Боєзапас — 22 торпеди (при необхідності частина торпед може бути замінена мінами). Дані для торпедної стрільби виробляються комплексом «Ленінград-641».

Силова установка — три дизелі 37Д з газотурбонаддувом в звукоізольованих вигородках. Підводний хід забезпечували два бортових електродвигуни ПГ-101 потужністю по 1350 к.с., середній ПГ-102 в 2700 к.с. і 140-сильний ПГ-104 для економічного ходу (на одному валу з ПГ-102) на три гребних гвинти змінного кроку.

Гідроакустичне, радіо- і радіолокаційне обладнання: радіолокатор виявлення надводних цілей «Флаг», гідроакустична станція МГ-10, активна ГАС «Арктика-М» і шумопеленгатор «Свєт-М» і засоби радіотехнічної розвідки «Накат».

Головний ПЧ, що будувався на заводі № 196, був закладений 3 жовтня 1957 року і спущений на воду 28 грудня того ж року при технічній готовності 64%. Протягом січня-квітня 1958 року на човні проводилися добудовчо-налагоджувальні роботи, а 15 квітня 1958 року почалася швартові випробування. Подальші випробування проводилися в районі Кронштадту, Таллінна, Лієпаї і були закінчені 15 грудня 1958 року (крім занурення на граничну глибину, яке було проведене в Білому морі лише у жовтні 1959 року).

Модифікації:

  • проект 641 (1958) — базовий проект;
  • проект І-641 (1965) — варіант спеціально розроблений для ВМС Індії;
  • проект 641К (1972) — модернізований проект 641 з більш сучасними дизелями і акумуляторною батареєю;
  • проект І-641К (1973) — експортний варіант проекту 641К. Озброєння човна відрізнялося від інших модифікацій установкою в кормі 400-мм ТА замість 533-мм;
  • проект І-641Л (1976) — експортний варіант розроблений для ВМС Лівії;
  • проект І-641М (1976-1979) — модернізація частини човниів проекту І-641 ВМС Індії.

Всього було побудовано 75 човнів 641-го проекту і його модифікацій І641, І641М, І641К, у тому числі 17 на експорт для Польщі, Індії, Лівії та Куби.

проект 641Б

Наступною модернізацією проекту 641 є підводні човни проекту 641Б (англ. Tango class за класифікацією НАТО) спроектовані З. Дерібіним.

У складі Військово-морських сил України[ред.ред. код]

Згідно з додатком № 4 «Перелік військових кораблів та суден Чорноморського флоту, які належать Україні та Російській Федерації» до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, яка була підписана 28 травня 1997 року, з чотирьох підводних човнів колишнього Чорноморського флоту СРСР, що залишилися в його складі на той час, Україні відійшов один-єдиний підводний човен проекту 641 Б-435[1].

Побудований в Ленінграді у 1970 році, за період служби у ВМФ СРСР човен пройшов понад 13 тисяч морських миль, здійснив 14 далеких походів[2]. На момент передачі ВМС України Б-435 стояв на приколі в Балаклавській бухті через відсутність акумуляторних батарей[3].

У Військово-Морських Силах Збройних Сил України човен отримав найменування «Запоріжжя» і бортовий номер U01. Військово-морський прапор України піднятий на кораблі 1 серпня 1997 року[4]. З 1997 року знаходиться в ремонті. У 2011 році пройшов післяремонтні швартовні випробування[5]. 18 липня 2012 року під час ходових випробувань успішно здійснив пробне занурення[6].

«Запоріжжя» — єдиний, що залишився у світі, ходовий великий дизель-електричний підводний човен 641-го проекту. Другий підводний човен подібного класу — російський Б-380 Чорноморського флоту проекту 641Б з 2000 року знаходиться в плавдоці, готується до списання[7].

Підводні човни — музеї[ред.ред. код]

Через те, що підводних човнів 641-го проекту була випущена велика кількість, а їх списання припало на період після розпаду Радянського Союзу, значна їх частина збереглася в якості кораблів-музеїв — Б-413 в Калінінграді, Б-440 у Витегрі (Росія), Б-39 в Сан-Дієго, Б-427 в Лонг-Біч (США), Б-21 в Зебрюгге (Бельгія), S-20 у місті Вішакхапатнам (Індія).

Б-39, музей в США
Б-413, музей в Росії
INS Kursura, музей в Індії

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Вітчизняні підводні човни. Проектування і будівництво. = Отечественные подводные лодки. Проектирование и строительство. (рос.). — Під ред. акад. РАН В. М. Пашина. — Санкт-Петербург: ЦНИИ им. акад. Крилова, 2004. — 419 с. — ISBN 5-900703-83-5
  • Озброєння і військова техніка Росії = Вооружение и военная техника России (рос.)(англ.). — Москва: ООО «Военный парад», 2005. — 207 с. — ISBN 5-7734-0011-1

Джерела[ред.ред. код]