Підводні човни проєкту 641

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Підводні човни проекту 641)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Підводні човни проєкту 641
U01 «Запоріжжя» ВМС України
Під прапором СРСР Україна
Проєкт
Тип ПЧ багатоцільові великі підводні човни
Розробник проєкту ЦКБ-18
Головний конструктор С. Єгоров, З. Дерібін
Класифікація НАТО Foxtrot class
Основні характеристики
Швидкість (надводна) 16,8 вуз.
Швидкість (підводна) 16,5 вуз.
Робоча глибина занурення 250 м
Гранична глибина занурення 280 м
Автономність плавання 90 діб
Екіпаж 77 (12 офіцерів, 13 мічманів, 52 старшин і матросів)
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 91,3 м
Ширина корпусу найб. 7,5 м
Середня осадка (по КВЛ) 5,09 м
Водотоннажність надводна 1 952 т
Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
6 носових та 4 кормових ТА калібру 533 мм, 22 торпеди або 6 торпед і 32 міни МТД

Підводні човни проєкту 641 (англ. Foxtrot class за класифікацією НАТО) — у Військово-Морському Флоті СРСР і Військово-Морських Силах України — тип дизель-електричних багатоцільових підводних човнів океанської і дальньої морської зони.

Особливості проєкту[ред. | ред. код]

Підводні човни 641-го проєкту призначені для ведення бойових дій на океанських комунікаціях і проти віддалених військово-морських баз і пунктів базування сил противника. У число завдань підводних човнів цього проєкту і його модифікацій входить знищення надводних кораблів і засобів противника, ведення дальньої оперативної розвідки, прикриття своїх конвоїв та здійснення активних мінних постановок.

641-й проєкт є розвитком великих дизель-електричних підводних човнів 611-го проєкту. Технічний проєкт (головний конструктор — С. Єгоров, а потім З. Дерібін) був розроблений в ленінградському ЦКБ-18 в січні 1955 року і в липні того ж року затверджений Постановою Ради міністрів СРСР. Корпус човна має характерний обрис з невеликою сідлуватістю, загостреним, скошеним для покращення морехідності в надводному положенні форштевнем. У носі човна примітні обтічники гідролокатора і шумопеленгатора.

Озброєння підводного човна — 6 носових і 4 кормових торпедних апаратів. Боєзапас — 22 торпеди (при необхідності частина торпед може бути замінена мінами). Дані для торпедної стрільби виробляються комплексом «Ленінград-641».

Силова установка — три дизелі 37Д з газотурбонаддувом в звукоізольованих вигородках. Підводний хід забезпечували два бортових електродвигуни ПГ-101 потужністю по 1350 к. с., середній ПГ-102 в 2700 к.с. і 140-сильний ПГ-104 для економічного ходу (на одному валу з ПГ-102) на три гребних гвинти змінного кроку.

Гідроакустичне, радіо- і радіолокаційне обладнання: радіолокатор виявлення надводних цілей «Флаг», гідроакустична станція МГ-10, активна ГАС «Арктика-М» і шумопеленгатор «Свєт-М» і засоби радіотехнічної розвідки «Накат».

Головний ПЧ, що будувався на заводі № 196, був закладений 3 жовтня 1957 року і спущений на воду 28 грудня того ж року при технічній готовності 64 %. Протягом січня-квітня 1958 року на човні проводилися добудовчо-налагоджувальні роботи, а 15 квітня 1958 року почалася швартові випробування. Подальші випробування проводилися в районі Кронштадта, Таллінна, Лієпаї і були закінчені 15 грудня 1958 року (крім занурення на граничну глибину, яке було проведене в Білому морі лише у жовтні 1959 року).

Модифікації:

  • проєкт 641 (1958) — базовий проєкт;
  • проєкт І-641 (1965) — варіант спеціально розроблений для ВМС Індії;
  • проєкт 641К (1972) — модернізований проєкт 641 з більш сучасними дизелями і акумуляторною батареєю;
  • проєкт І-641К (1973) — експортний варіант проєкту 641К. Озброєння човна відрізнялося від інших модифікацій установкою в кормі 400-мм ТА замість 533-мм;
  • проєкт І-641Л (1976) — експортний варіант розроблений для ВМС Лівії;
  • проєкт І-641М (1976-1979) — модернізація частини човниів проєкту І-641 ВМС Індії.

Всього було побудовано 75 човнів 641-го проєкту і його модифікацій І641, І641М, І641К, у тому числі 17 на експорт для Польщі, Індії, Лівії та Куби.

проєкт 641Б

Наступною модернізацією проєкту 641 є підводні човни проєкту 641Б «Сом» (англ. Tango class за класифікацією НАТО) спроєктовані З. Дерібіним.

У складі Військово-морських сил України[ред. | ред. код]

Згідно з додатком № 4 «Перелік військових кораблів та суден Чорноморського флоту, які належать Україні та Російській Федерації» до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, яка була підписана 28 травня 1997 року, з чотирьох підводних човнів колишнього Чорноморського флоту СРСР, що залишилися в його складі на той час, Україні відійшов один-єдиний підводний човен проєкту 641 Б-435[1].

Побудований в Ленінграді у 1970 році, за період служби у ВМФ СРСР човен пройшов понад 13 тисяч морських миль, здійснив 14 далеких походів[2]. На момент передачі ВМС України Б-435 стояв на приколі в Балаклавській бухті через відсутність акумуляторних батарей[3].

У Військово-морських силах Збройних Сил України човен отримав найменування «Запоріжжя» і бортовий номер U01. Військово-морський прапор України піднятий на кораблі 1 серпня 1997 року[4]. З 1997 року знаходиться в ремонті. У 2011 році пройшов післяремонтні швартовні випробування[5]. 18 липня 2012 року під час ходових випробувань успішно здійснив пробне занурення[6].

«Запоріжжя» — єдиний, що залишився у світі, ходовий великий дизель-електричний підводний човен 641 проєкту. Другий підводний човен подібного класу — російський Б-380 Чорноморського флоту проєкту 641Б з 2000 року знаходиться в плавдоці, готується до списання[7].

Підводні човни-музеї[ред. | ред. код]

Через те, що підводних човнів 641-го проєкту була випущена велика кількість, а їх списання припало на період після розпаду Радянського Союзу, значна їх частина збереглася як кораблі-музеї — Б-413 в Калінінграді, Б-440 у Витегрі (Росія), Б-39 в Сан-Дієго, Б-427 в Лонг-Біч (США), Б-21 в Зебрюгге (Бельгія), S-20 у місті Вішакхапатнам (Індія).

Б-39, музей в США
Б-413, музей в Росії
INS Kursura, музей в Індії

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Перелік військових кораблів та суден Чорноморського флоту, які належать Україні та Російській Федерації. Додаток N 4 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту. [Архівовано 2010-08-13 у Wayback Machine.] на сайті Українське військо у XX—XXI сторіччі [Архівовано 2017-10-21 у Wayback Machine.]
  2. Подводная лодка Б-435. Сайт ЧФ РФ flot.sevastopol.info (рос.)
  3. Б-435, U-01 «Запоріжжя» ВМС Украины. Проект 641. Сайт «Корабельный портал» (рос.)
  4. Кораблі і судна Військово-Морських Сил Збройних Сил України Підводний човен U01 «Запоріжжя». Сайт газети «Флот України». Архів оригіналу за 9 червня 2012. Процитовано 10 січня 2013.
  5. «Запоріжжя» переходить на автономне живлення. Євген Попов. Флот України. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 січня 2013.
  6. Українська субмарина вперше за 18 років занурилася і спливла
  7. Подводная лодка Б-380. Сайт ЧФ РФ flot.sevastopol.info (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Вітчизняні підводні човни. Проєктування і будівництво = Отечественные подводные лодки. Проектирование и строительство. (рос.). — Під ред. акад. РАН В. М. Пашина. — Санкт-Петербург : ЦНИИ им. акад. Крилова, 2004. — 419 с. — ISBN 5-900703-83-5.
  • Озброєння і військова техніка Росії = Вооружение и военная техника России (рос.)(англ.). — Москва : ООО «Военный парад», 2005. — 207 с. — ISBN 5-7734-0011-1.

Джерела[ред. | ред. код]