Підводні човни проєкту 633
| Підводні човни проєкту 633 | ||
|---|---|---|
 | ||
| Підводний човен «Слава» проєкту 633 ВМС Болгарії (2009 рік) | ||
| Під прапором |  СРСР — 20 човнів КНР — 105 Північна Корея — 22 Алжир — 2, експорт з СРСР Болгарія — 4, експорт з СРСР.svg){kind=small} Сирія — 3, експорт з СРСР Єгипет — 8, експорт з Китаю
| |
| Спуск на воду | 1957–2000 (147 човнів) | |
| Проєкт | ||
| Тип ПЧ | Середній торпедний ДПЧ | |
| Розробник проєкту | ЦКБ-112 «Лазуріт» | |
| Головний конструктор | З. О. Дерибін | |
| Класифікація НАТО | Romeo | |
| Основні характеристики | ||
| Швидкість (надводна) | 15,3 вузлів | |
| Швидкість (підводна) | 13,2 вузлів | |
| Робоча глибина занурення | 270 м | |
| Гранична глибина занурення | 300 м | |
| Автономність плавання | 60 діб | |
| Екіпаж | 52 особи (в тому числі 9 офіцерів) | |
| Розміри | ||
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 76,7 м | |
| Ширина корпусу найб. | 6,7 м | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 5 м | |
| Водотоннажність надводна | 1328 т (1478 т з посиленим запасом палива) | |
| Озброєння | ||
| Торпедно- мінне озброєння |
6 носових і 2 кормових ТА калібру 533 мм (14 торпед або 28 мін) | |
 Зображення на Вікісховищі |
||
Підводні човни проєкту 633 (англ. Romeo class за класифікацією НАТО) — проєкт радянських середніх дизель-електричних підводних човнів. Продовження проєкту 613. Побудовані й передані флоту 20 човнів цього проєкту. Будувалися у 1957–1961 роках на суднобудівному заводі «Червоне Сормово» в Горькому. Документація проєкту була також використана при будівництві китайського аналогу — підводних човнів типів 031, 033, 035 (84 човни, назва типів 031 і 033 й 21 човен типу 035) і північнокорейських (22 човни), де після 1963 року було побудовано загалом ще 127 аналогічних човнів. Пізніше СРСР передав чотири човни в Болгарію, три — Сирії, два — Алжиру. Китай передав вісім човнів Єгипту.
Конструкція[ред. | ред. код]
Довжина легкого корпусу човна становила 77,8 метрів, у якому знаходився 60-метровий міцний корпус. У найширшому місці діаметром мав 5,3 метри. За деякими даними, міцність корпусу була розрахована так аби витримати вибух атомної бомби у підводному положенні на відстані 1600 метрів і більше від епіцентру[1].
Міцний корпус був розділений на сім відсіків:
- Торпедний носовий. В ньому розташовані: торпедні апарати, запасні торпеди або міни на стелажах, торпедозавантажувальний люк, 13 ліжок для команди, приводи носових горизонтальних рулів і шпиля, пост аварійного продування систем головного баласту.
- Акумуляторний. Розташовані: одна група акумуляторної батареї і ємкості для дистильованої води, каюта командира, дві двомісні каюти і кают-компанія офіцерського складу, радіорубка, умивальник, батарейний автомат, п'ять балонів повітря високого тиску, цистерна прісної води.
- Центральний пост: рубки радіолокації, гідроакустики і штурманська з апаратурою, пости керування рулями, занурення і вентиляції, управління диферентною системою, станції повітря високого і середнього тиску. В трюмі центрального поста розташовані пост управління трюмної системою і головними осушувальними насосами, насосна установка системи гідравліки, апаратура лагу, провізійна комора з рефрижераторною установкою, шифрпост, гальюн, цистерни прісної і брудної води. Крім того, в центральному посту розташовані підйомно-щоглові висувні пристрої пеленгатора, радіозв'язку, перископи атаки (командирський) і зенітний, підйомно-поворотний пристрій антени РЛС.
- Акумуляторний кормовий. Розміщені друга група акумуляторної батареї і ємкості для дистильованої води, кают-компанія і кубрик для рядового і старшинського складу на 20 спальних місць, камбуз, душова, три балони повітря високого тиску, батарейний автомат і пульт дистанційного керування дизелями, а також цистерна чистого мастила.
- Дизельний: два дизельні двигуни 37Д з допоміжними механізмами і трубопроводами, валопроводи і другий пост управління дизелями. Крім того, у відсіку розташовані: електрокомпресор, електровентилятори загальносуднової і батарейної вентиляції, система кондиціонування повітря, цистерни циркуляційного і чистого мастила, цистерна стічного палива та цистерна брудної води.
- Електромоторний: два головних гребних електродвигуни ПГ-101 з щитами управління, два електродвигуни економічного ходу ПГ-103 і щит управління ними, валопроводи з муфтами, дві тримісні каюти для старшинського і рядового складу, стічний балон гальюна, цистерна чистого мастила і цистерна брудної води.
- Кормової торпедний. Розташовані: торпедні апарати з трубопроводами, пристрій для зберігання торпед, вхідний люк, чотири підвісних ліжка, трюмний насос і гальюн з умивальником, диферентна цистерна, а також цистерни кільцевого зазору і прісної води.
Над корпусом знаходилася рубка з невеличкою характерною надбудовою, в якій були розміщені верхні частини обох перископів і антенних пристроїв[2].
Озброєння[ред. | ред. код]
Човни 633-го проєкту були оснащені звичайним озброєнням, яке складалося з шести носових і двох кормових торпедних апаратів калібру 533 мм, ще сильно орієнтованих на стандарти Другої світової війни[1].
- торпеди ET-46 і ET-56, розроблені в 1950-х роках у Радянському Союзі, були копіями німецьких торпед G.7[3].
- Торпеда 53-39MP була вдосконаленою версією некерованої торпеди 53-39 — стандартного озброєння радянських підводних човнів часів Другої світової війни[3].
- Торпеда 53-57 була некерованою торпедою для ураження надводних кораблів. Вона мала швидкість ходу до 51 вузла і крім звичайної боєголовки могла оснащуватися ядерною.
Енергетична установка[ред. | ред. код]
Головну енергетичну установку складали два суднових дизельних двигунів надводного ходу типу 37Д потужністю 2000 к.с. (1471 кВт) кожний: вони працювали за рахунок спалювання соляру і кисню з навколишнього повітря. Ця система працювала в надводному положенні або в режимі роботи дизеля під водою, коли підводний човен знаходиться на невеликій глибині і повітря подається через виставлений шноркель. Максимальна швидкість надводного ходу при цьому становила 15,3 вузлів. У підводному положенні при роботі на двох електродвигунах головного ходу ПГ-101 потужністю 1350 к.с кожний максимальна швидкість ходу становила до 13 вузлів. На швидкості економходу у 9 вузлів ПЧ 633-го проєкту могли пройти 14600 км при повному запасі палива.
Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання[ред. | ред. код]
Основною системою виявлення і супроводу цілей на човнах проєкту 633 була гідроакустична станція «Арктика-М». Її доповнював шумопеленгатор МГ-15 «Свєт-М»: таким чином можна було використовувати активний чи пасивний режим пошуку і супроводження цілей. Передавач і приймач системи були встановлені на верхній і нижній частині носа човна. Дальність виявлення цілей становила: по крейсеру зі швидкістю ходу 20 вузлів, при маневруванні ПЧ на глибині 50 м зі швидкістю 12,5 вузлів — шумопеленгування в режимі автоматичного супроводу — 125 кабельтових (23,15 км), ехопеленгування — 41 каб. (7,6 км)[4].
В надводному положенні використовувалися РЛС «Флаг» з дальністю виявлення цілей до 20 каб. (22,2 км), пошукова станція радіотехнічної розвідки з дальністю виявлення цілей 150—220 кабельтових (до 40 км) по надводним цілям і 252—300 каб. (до 55 км) по літакам[4].
Модифікації[ред. | ред. код]
Проєкт 633РВ[ред. | ред. код]
В СРСР у 1970-х роках два ПЧ 633-го проєкту С-49 і С-11 були переобладнані за проєктом 633РВ для відпрацювання системи стрільби з торпедного апарата калібру 650 мм новими зразками торпед і протичовнових ракет «Водопад» і «Вєтєр». В носовій частині човни отримали характерну надбудову з двома 650-мм торпедними апаратами. Єдиний, що залишився, підводний човен проєкту С-49 входить до складу Чорноморського флоту Росії і використовується як плавуча зарядова станція[4].
Проєкт 633Л[ред. | ред. код]
633Л це проєкт дослідного підводного човна для дослідження обтічності корпусу і випробування нових гідроакустичних станцій. В 1963 році за ним був модернізований ПЧ С-37[4].
Тип 031 (Китай)[ред. | ред. код]
У 1950 році був укладений радянсько-китайський договір про дружбу, союз і взаємну допомогу, який мав розділ, що передбачав будівництво в Китаї підводних човнів. Документація, необхідна для будівництва підводних човнів проєкту 633 була передана Китаю у 1963 році, а пізніше вона надійшла і в Північну Корею. Точна копія радянського проєкту відома в Китаї як тип 031[3].
Тип 033[ред. | ред. код]
Перший власне китайський варіант човна відомий як тип 033. Всього в Китаї з 1962 по 1984 рік було побудовано 84 підводних човни типів 031 і 033, вісім з них експортовані в Єгипет. В китайський тип 033 включено деякі поліпшення в порівнянні з оригінальним проєктом 633 (031), в тому числі знижено рівень шумності до менше ніж 20 дБ. Гідроакустична система на борту була також оновлена: радянська ГАС була замінена на китайський гідролокатор H/SQ2-262A. Один човен типу 033 був переобладнаний під крилаті ракети YJ-1 (CSS-N-4), цей варіант отримав назву тип 033G «Ухань»[5].
Тип 035[ред. | ред. код]
У 1970-ті роки, в проєктному інституті № 701 в Китаї на базі човна типу 033 «Ухань» спроєктували поліпшений підводний човен названий типом 035 «Мін». В проєкті 035 «Мін» був поліпшений дизель-електричний двигун, поліпшена конструкція корпусу для зменшення гідродинамічного опору й відповідно для кращої підводної швидкості. Був встановлений і більш досконалий гідролокатор H/SQZ-262 побудований на заводі № 613. Всього в період між 1971 і 2000 роками було побудовано 21 човен типу 035[6].
Сучасний статус[ред. | ред. код]
Останній бойовий підводний човен проєкту 633 радянської побудови — «Слава» ВМС Болгарії списаний та перетворений на корабель-музей у 2011 році[7].
Декілька підводних човнів цього проєкту використовуються в ВМФ Росії як зарядові станції і стаціонарні навчально-тренувальні судна.
Сімнадцять човнів типу 035 «Мін» залишаються на озброєнні ЗС Китаю. Є повідомлення що один човен типу 035 був використаний як випробувальний для нової аеробної енергетичної установки[джерело?].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Широкорад А. Б. Советские подводные лодки послевоенной постройки. — СПб. : Арсенал-пресс, 1997. — С. 40, 41. — ISBN 5-85139-019-0.(рос.)
- ↑ Апальков Ю. В. Корабли ВМФ СССР // 2. Многоцелевые подводные лодки подводные лодки специального назначения. — СПб. : Галерея-принт, 2002. — Т. 1. Подводные лодки. — С. 59. — ISBN 5-8172 -0069-4.(рос.)
- ↑ а б в Norman Friedman: The Naval Institute guide to world naval weapon systems. Р. 731, 732. (англ.)
- ↑ а б в г Проект 633 (Romeo class). на сайті «АТРИНА» (рос.) . Архів оригіналу за 8 грудня 2008. Процитовано 19 квітня 2013.
- ↑ John Pike. Wuhan-class submarine — People's Liberation Army Navy. Globalsecurity.org. Процитовано 28 грудня 2011. (англ.)
- ↑ 按中图分类 - 成果项目 - 中国机构科技创新能力透视. Ei86.net. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 28 грудня 2011. (кит.)
- ↑ Последната българска подводница става музей (видео) (болг.)
| |||||||||||||||||||||||