Ручка (канцелярія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кулькова ручка

Ручка — письмова приналежність, за допомогою якої можна залишити чорнильний слід на поверхні (зазвичай паперу). Розрізняють такі типи ручок:

У кулькових і гелевих ручках іноді використовуються чорнила, що стираються.

Історія[ред.ред. код]

Металеві пера

Кілька тисяч років тому людина почала писати дерев'яними, кістяними або бронзовими тригранними загостреними паличками на сирих глиняних дощечках. Після цього керамічну плитку обпалювали для міцності. Ці глиняні таблички з клинописом дійшли до нашого часу.

Стародавні єгиптяни використовували для письма на папірусі тонкі кисті з тростини або очеретяні ручки. У кожного єгипетського писаря завжди були при собі пенал і чашка для води. Це дощечка з довгим жолобком для очеретяних паличок і двома поглибленнями для фарб. У гробниці Тутанхамона знайшли загострену трубочку з міді, у яку вставляли тростине стебло і просочували його темною рідиною — чорнилом. Рідина просочувалася по волокнах тростинного стебла і накопичувалися на загостреному кінці мідної трубки. При написанні на папірусі залишався чіткий тонкий чорнильний слід. У якості чорнила використовували сажу, розведену у воді з додаванням клею. Очеретяне перо було загострене і розщеплене на кінці. Цим розщепленням чорнило стікали тонкою цівкою на лист папірусу.

Стародавні римляни писали на воскових книжечках — кодексах. Кодекси виготовлялися з дощечок із заповненою воском виїмкою. Писали на них, а вірніше, дряпали за допомогою палички — стілуса. Стілус виготовлявся з металу. Один кінець стилю був загостреним, а інший — заокругленим. Гострим кінцем писали, а зроблений запис можна було стирати іншим заокругленим кінцем стілуса. Воскові книжечки-таблички проіснували до початку 19 століття. До наших днів збереглося дуже мало римських табличок. З появою пергаменту, винайденого англосаксами, і використовуваного для виготовлення рукописних книг, люди продовжували використовувати воскові дощечки для щоденних записів.

Поширення пергаменту призвело до появи нового пишучого інструмента — заточеного певним чином пташиного пера. Пера використовували гусячі або воронячі, а чорнило робили з соку чорнильних горішків, залізного купоросу і гуміарабіку. Ці чорнило усмоктувалися у шкіру і не змивалися, їх можна було тільки зіскоблити. Старовинні чорнила відрізнялися від наших однієї особливістю. Поки ними писали, вони були дуже блідими і чорніли тільки через деякий час. На папері також писали гусячим перами, які потрібно було попередньо зрізати навскоси, загострювати і розщеплювати за допомогою складаного ножа. Гусячі пера як інструмент для письма проіснували до кінця 18 століття.

Перше сталеве перо з'явилося у Німеччині у 1748 році, але воно ще не мало прорізу, і від нього летіли бризки чорнила. У 1792 році англієць Д. Перрі зробив повздовжній проріз у вістрі пера. Це поліпшило якість письма і довговічність пера. У 1826 році Мазон придумав верстат для штампування сталевих пер, що сприяло їх масовому розповсюдженню.

Однак, відомо, що один винахідник незадовго до появи сталевих пер випустив у продаж маленькі пера, зроблені з гусячого пера, але такі, що вставляються у ручку. Значить, ручка з'явилася раніше сталевого пера, а не одночасно з ним, як можна було б припустити.

Після цього вони витіснили гусячі пера, що проіснували близько тисячі років. До кінця 19-го століття сталеве перо повністю витіснило гусячі пера, оскількі ті вимагають частої заміни. Однак, що ще у 1930-1950-і роки 20 століття у деяких школах писали сталевим пером, що дозволяло писати гарним почерком «з натиском».

У 1884 році з'явилася перша автоматичнїїперова ручка, що заправляти чорнилом. Усередині ручки знаходився балончик з чорнилом. Спочатку заправка ручки здійснювалася збоку за допомогою спеціальної піпетки, потім піпетка увійшла до складу ручки.

Кінчик кулькової ручки, збільшено

У 1888 році у США вперше була запропонована ідея кулькової авторучки капілярної системи, яку придумав Л. Є. Вотерман (L. E. Waterman), нью-йоркський торговець канцелярськими товарами. Близько 1944 року угорець Ласло Біро (László Bíró), спираючись на останні методи виготовлення шарикопідшипників для машин і зброї, додав до капілярного каналу кульковий механізм, створивши таким чином кулькову ручку. Кулькові ручки стали використовувати штурмани в авіації і офіцери у похідних умовах. Спочатку кулькові стержні були зігнуті для збільшення ємності чорнила і мали «подвійну довжину». Пізніше з'явилися кулькові ручки зі змінним стержнем, який містив пасту і мав пишучий вузол з кулькою на кінці.

У 1960-і роки у Японії були винайдені наконечники у вигляді фетру. Ручки з фетровими наконечниками отримали назву «фломастер». Вони мали пористий стрижень для письма, просочений фарбувальною рідиною на спиртовій або нітрооснові.

Наприкінці 20 століття з'явилися ролери. Це була більш «тонка» і просунута технологія кулькових ручок (менша кулька і менш в'язкі чорнила).

У 1997 році була розроблено ручку з прогумованими поверхнями, яку немає необхідності сильно притискати при письмі.

У культурі[ред.ред. код]

Написане пером не вирубати топором.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • З 1960-х років Фішер розробив ручки Space, які могли працювати при нульовому атмосферному тиску, в умовах невагомості і екстремальних температур. До цієї розробки американське аерокосмічне агентство NASA використовувала для своєї місячної програми олівці, проте останні часто ламалися та становили небезпеку для космонавта (друзки могли потрапити йому в очі). Крім того, дерево становило небезпеку загоряння у кисневій атмосфері. Треба зауважити, що ці ручки не єдині, які можуть застосовуватися у космосі, звичайні кулькові ручки також непогано справляються ([1], астронавт Педро Дук).
  • Також існує цікава легенда-анекдотів, згідно з якими NASA витратила мільйон доларів на розробку спеціальної кулькової ручки для невагомості, а радянські застосували в космосі олівець. Ця «притча» зазвичай наводиться в якості ілюстрації раціонального підходу до вирішення проблем. Реальних підстав під собою не має[1].
  • Ручки з можливістю стирання власних чорнила зворотним кінцем стали «коником» з початку 1980-х до початку 1990-х. Випускалися з синіми, чорними і червоними чорнилом. Ручки майже зникли з ужитку через низьку якість чорнила, негарантованість «стертості» і відсутность конкретної області застосування.
  • Існує вельми популярне хобі, яке зародилося у Японії і поширилося всім світом — Пенспіннінг, або «крутіння ручки». Це вид маніпуляції, де головну роль грає ручка і спритність пальців.
  • На початку 21-го століття набули поширення «тактичні ручки». по суті, прості ручки з ковпачком, але виготовлені з алюмінію, титану або неіржавіючої сталі. Відрізняються значною товщиною стінок корпусу, і максимальною стійкістю до будь-яких навантажень.
  • Існують ручки чирнила яких після висихання зникають.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]