Селевк I Нікатор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Римська копія грецького оригіналу із Геркуланума, Національний археологічний музей Неаполя

Селевк І Нікатор, грец. Σέλευκος Νικάτωρ — Селевк Переможець (близько 358 до н. е. — 281 до н. е.) — діадох, начальник кінноти Александра Македонського. Засновник династії та Держави Селевкідів.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Селевк народився в сім'ї Антіоха з Ореста. Останній, за даними римського історика Юстина, був одним з генералів Філіппа II, проте в інших джерелах на це немає ніяких вказівок. Можливо, Антіох був з вищих аристократичних кіл Македонії. Про матір Селевка відомо лише те, що її, вірогідно, звали Лаодікою. Пізніше Селевк назвав кілька міст на честь своїх батьків. Народився Селевк в Европосі — місті на півночі Македонії.

Рік народження Селевка точно не відомий. Юстин пише, що до моменту битви при Корупедії йому було 77 років. У цьому випадку, роком народження Селевка слід вважати 358 до н. е. За відомостями Аппіана Александрійського, Селевку на той час було 73 роки, і отже, він народився в 354 до н. е. За даними Євсевія Кесарійського, Селевк народився в 356 до н. е. Остання дата збігається з роком народження Александра, і швидше за все, вигадана Селевком з метою пропаганди, щоб збільшити схожість з останнім.

В юності Селевк, як і всі сини з аристократичних родин, був царським пажем, а потім офіцером царської армії. Іоанн Малала пише, що у Селевка була сестра Дідімея, у якої були діти, Ніканор і Нікамед, але можливо, що вони вигадані.

На службі Александра[ред.ред. код]

Навесні 334 до н. е. Селевк відправився з Александром в його похід на Азію. До початку індійської кампанії в 327 до н. е. він виріс до командира гвардійських піхотних частин, так званих, аргіроспідів, або «срібних щитів». У битві при Гідаспі піхота Селевка боролася проти слонів індійського царя Пора. Вірогідно, Селевк не брав участі в плануванні битви. На відміну від Кратера, Гефестіона, Леонната і Піфона і, кожен з яких самостійно командував великим підрозділом, частини Селевка постійно перебували під контролем та у розпорядженні Александра. Згодом вони брали участь також у битві проти маллів і перетині пустелі Гедрозії.

Майбутня дружина Селевка, перська принцеса Апама, дочка Спітамена, супроводжувала його в Індії, де народила йому старшого, позашлюбного сина Антіоха, майбутнього спадкоємця Імперії Селевкідів. У 324 до н. е. Селевк офіційно взяв Апаму за жінку (див. Одруження в Сузах), а згодом вона народила йому ще двох дочок, Ладоїку і Апаму. Коли після смерті Александра, більшість старших офіцерів македонської армії позбулася своїх перських дружин, Селевк був одним з небагатьох, хто цього не зробив.

Війни діадохів[ред.ред. код]

По смерті Александра Великого найближчим помічником македонського регента Пердікки був Селевк (353—281 до н. е.), людина твердого характеру і незвичайної фізичної сили, проникливий і обережний. Він користувався любов'ю і довірою Александра і війська, особливо після битви при Гідаспі, де він відзначився надзвичайною мужністю.

Під час невдалого походу Пердіккі на Єгипет (321 до н. е.), коли, при переході через Ніл, загинула частина македонського війська, Селевк був одним із зачинателів бунту проти Пердікки, який став жертвою повстання. Переможці розподілили між собою області, при чому Селевк отримав вавилонську сатрапію, відмовившись від посади хіліарха на користь Антипатрового сина Кассандра. Незабаром, однак, йому довелося вступити у боротьбу із захисником прав царської династії Євменом, якого Полісперхонт призначив намісником Азії. Антигон Одноокий, союзник Селевка у цій боротьбі, переміг Євмена, завдяки чому йому вдалося зосередити у своїх руках величезні багатства і військові сили. Розраховуючи оволодіти всією Азією, він став вважати Селевка вже не союзником, а підлеглим, і готувався зайняти Вавилон.

Селевк втік з Вавилону, і уклав союз з Птолемеєм Сотером, Лісімахом та Кассандром, які побоювалися, що Антигон вимагатиме у них повернення завойованих земель. Союзники висунули Антигону вимогу, щоб він розділив з ними набрані в Азії скарби і задовольнив їх претензії по розділу областей. Антігон відмовився — так почалася війна. Після битви під Газою (312 до н. е.), в якій син Антигона Деметрій Поліоркет був розбитий Птолемеєм, Селевк отримав від Птолемея невеликий загін війська і вирушив відвойовувати свою сатрапію. Після заняття їм фортеці Карр гарнізони, що стояли в різних місцях Вавилонської області, визнали його своїм правителем. Він узяв приступом Вавилон, переміг Ніканора, колишнього сатрапа Вавилона, підкорив Сузіану, Мідію, Персію та Східний Іран. Завдяки справедливості і м'якості, якими відрізнявся Селевк як правитель, жителі підкорених провінцій прийняли його з радістю: таким чином, склалося Царство Селевкідів, ерою яких був 312 рік до н. е.

Створення Держави Селевкідів[ред.ред. код]

Монета Селевка І Нікатора, 3 століття до н. е.

Негайно після відновлення Селевка на вавилонському престолі Деметрій Поліоркет рушив на Вавилон, щоб відняти у Селевка його завоювання, але був відбитий. Тоді Антигон поспішив примиритися з іншими своїми супротивниками, щоб звернути всі свої сили на Селевка, який прийняв у 306 до н. е., разом з іншими правителями, титул царя. Проти Антигона постала нова коаліція із Лісімаха, Птолемея і Селевка. Уклавши союз з царем Паліботри (Паталіпутри, нині Патна) Сандрокоттом (Чандрагуптою) ціною поступки землями за Індом і отримавши від нього 500 слонів, Селевк пішов на з'єднання із Лісімахом, з яким зустрівся на річці Галісії. Сталася битва при Іпсі, що закінчилася перемогою союзників, головним чином завдяки слонам Селевка.

Зі смертю Антигона відбувся новий розділ Александрової монархії, причому Селевк отримав землі від Тавра до Інда, включаючи Сирію та Фінікію. Одностайність переможців була нетривалою. Лісімах, уклав союз із Птолемеєм, а Селевк зблизився із Деметрієм Поліоркетом, одружившись на дочці його Стратоніці (300). Однак, коли Деметрій задумав відновити царство свого батька (Антигона) і став робити приготування, Селевк відновив союз із Лісімахом і Птолемеєм, до яких примкнув і Пірр. Зазнавши невдачі у Європі, Деметрій переплинув в Азію, але завдяки майстерним діям Лісімахова сина Агафокла потрапив в скрутне становище, з якого вийшов лише завдяки велікодушності Селевка.

Через деякий час Деметрій оправився і відновив війну із Лісімахом і Селевком. Останній переманив на свій бік значну частину війська Деметрія і нарешті взяв його у полон (286 до н. е.), призначивши полоненому цареві місцем проживання місто Апамею на верхньому Оронті. Після смерті Лісімахового сина Агафокла, кинутого до в'язниці, друзі Агафокла і дружина останнього, з дітьми, були віддані під захист Селевка.

По смерті Лісімаха Селевк був єдиним з полководців Александра, що залишився живим. Він досяг вищої межі могутності, особливо коли під його владою поєдналися два сильних царства — його власне та Лісімаха. Сирію і Малу Азію до Геллеспонта він дав своєму синові Антіохію, і хотів вже розподілити інші свої володіння, але смерть перешкодила йому виконати задумане.

Підсумки правління[ред.ред. код]

Селевк був видатним адміністратором і правителем. Він заснував до 75 міст, в числі яких налічувалося 16 Антіохій, 9 Селевкій, 3 Апамеї, 1 Стратонікея, 5 Лаодікій, інші міста були названі за іменем Александра, македонських чи грецьких міст, або в пам'ять перемог Селевка. Столицею царства була Антіохія, розташована у родючій місцевості, недалеко від моря, на річці Оронт.

Імперія, для зручності управління та попередження заколотів, була розділена на 72 невеликі сатрапії, з яких найзначнішою була так звана Селевкіда, в яку входили південно-східна частина Кілікії, південна частина Коммагени і Верхня Сирія, з 4 великими містами: Антіохією, Селевкією, Апамеєю та Лаодікеєю.

Більшість заснованих Селевком міст лежало між Середземним морем та Індією, Оронтом та Вавилоном. Ці міста користувалися самоврядуванням, подібно до грецьких полісів, але були області, в яких населення платило данину племінним князям. Торгівля була одним з факторів, що сприяли економічному зростанню країни.

Посилання[ред.ред. код]