Держава Селевкідів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Архе Селевкія
Держава Селевкідів
царство діадохів
312 до н. е. – 63 до н. е.
Розташування Держава Селевкідів
Імперія Селевкідів в 301 році до н. е.. Світло-зеленим кольором показана сфера впливу Селевкідів.
Столиця Селевкія на Тигрі
(305-240 до н. е.)

Антіохія
(240-64 до н. е.)
Мови грецька
Релігії давньогрецька релігія
Форма правління монархія
цар
 - 305 - 281 до н. е. Селевк I Нікатор
 - 65 - 63 до н. е. Філіпп II Філоромей
Історичний період еллінізм
 - Засновано 312 до н. е.
 - Антіохія завойована Помпеєм Великим 64 до н. е.
 - Останній цар скинутий з престолу;
Сирія перетворена на римську провінцію
63 до н. е.
Площа
 - 301 до н. е.[1] 3 000 000 км2
 - 240 до н. е.[1] 2 600 000 км2
 - 175 до н. е.[1] 800 000 км2
 - 100 до н. е.[1] 100 000 км2
Попередник
Наступник
MacedonEmpire.jpg Стародавня Македонія
Map of the Achaemenid Empire.jpg Імперія Ахеменідів
Сирія (римська провінція) REmpire-Syria.png
Парфійська імперія Imperio Parto.png
Греко-Бактрійське царство Greco-BactrianKingdomMap.jpg

Держава Селевкідів — велика елліністична держава, що виникла на Близькому й Середньому Сході після смерті Александра Македонського й існувала з 312 по 63 рік до Христа. Назву свою вона отримала від династії Селевкідів, засновником якої був Селевк I Нікатор.

Держава Селевкідів прийшла на зміну перській імперії Ахеменідів, але на відміну від попередника, культура її правителів була грецькою (див. Елліністична цивілізація). В період найбільшої могутності вона охоплювала Персію, Месопотамію, Анатолію, Левант, сучасну Середню Азію, частину сучасного Пакистану.

Наступником Держави Селевкідів стала Парфія в Ірані, тоді як західні території — Анатолію і Левант захопили римляни.

Війни діадохів. Становлення Держави Селевкідів[ред.ред. код]

По смерті Александра Великого найближчим помічником македонського регента Пердікки був Селевк І Нікатор (353—281 до н. е.), людина твердого характеру і незвичайної фізичної сили, проникливий і обережний. Він користувався любов'ю і довірою Александра і війська, особливо після битви при Гідаспі, де він відзначився надзвичайною мужністю.

Під час невдалого походу Пердіккі на Єгипет (321 до н. е.), коли, при переході через Ніл, загинула частина македонського війська, Селевк був одним із зачинателів бунту проти Пердікки, який став жертвою повстання. Переможці розподілили між собою області, при чому Селевк отримав вавилонську сатрапію, відмовившись від посади хіліарха на користь Антипатрового сина Кассандра. Незабаром, однак, йому довелося вступити у боротьбу із захисником прав царської династії Євменом, якого Полісперхонт призначив намісником Азії. Антигон Одноокий, союзник Селевка у цій боротьбі, переміг Євмена, завдяки чому йому вдалося зосередити у своїх руках величезні багатства і військові сили. Розраховуючи оволодіти всією Азією, він став вважати Селевка вже не союзником, а підлеглим, і готувався зайняти Вавилон.

Селевк втік з Вавилону, і уклав союз з Птолемеєм Сотером, Лісімахом та Кассандром, які побоювалися, що Антигон вимагатиме у них повернення завойованих земель. Союзники висунули Антигону вимогу, щоб він розділив з ними набрані в Азії скарби і задовольнив їх претензії по розділу областей. Антігон відмовився — так почалася війна. Після битви під Газою (312 до н. е.), в якій син Антигона Деметрій Поліоркет був розбитий Птолемеєм, Селевк отримав від Птолемея невеликий загін війська і вирушив відвойовувати свою сатрапію. Після заняття їм фортеці Карр гарнізони, що стояли в різних місцях Вавилонської області, визнали його своїм правителем. Він узяв приступом Вавилон, переміг Ніканора, колишнього сатрапа Вавилона, підкорив Сузіану, Мідію, Персію та Східний Іран. Завдяки справедливості і м'якості, якими відрізнявся Селевк як правитель, жителі підкорених провінцій прийняли його з радістю: таким чином, склалося Царство Селевкідів, ерою яких був 312 рік до н. е.

Правління Селевка І[ред.ред. код]

Докладніше: Селевк І Нікатор

Негайно після відновлення Селевка на вавилонському престолі Деметрій Поліоркет рушив на Вавилон, щоб відняти у Селевка його завоювання, але був відбитий. Тоді Антигон поспішив примиритися з іншими своїми супротивниками, щоб звернути всі свої сили на Селевка, який прийняв у 306 до н. е., разом з іншими правителями, титул царя. Проти Антигона постала нова коаліція із Лісімаха, Птолемея і Селевка. Уклавши союз з царем Паліботри (Паталіпутри, нині Патна) Сандрокоттом (Чандрагуптой) ціною поступки йому земель за Індом і отримавши від нього 500 слонів, Селевк пішов на з'єднання із Лісімахом, з яким зустрівся на річці Галісії. Сталася битва при Іпсі, що закінчилася перемогою союзників, головним чином завдяки слонам Селевка.

Зі смертю Антигона відбувся новий розділ Александрової монархії, причому Селевк отримав землі від Тавра до Інда, включаючи Сирію та Фінікію. Одностайність переможців була нетривалою. Лісімах, уклав союз із Птолемеєм, а Селевк зблизився із Деметрієм Поліоркетом, одружившись на дочці його Стратоніці (300). Однак, коли Деметрій задумав відновити царство свого батька (Антигона) і став робити приготування, Селевк відновив союз із Лісімахом і Птолемеєм, до яких примкнув і Пірр. Зазнавши невдачі у Європі, Деметрій переплинув в Азію, але завдяки майстерним діям Лісімахова сина Агафокла потрапив в скрутне становище, з якого вийшов лише завдяки велікодушності Селевка.

Через деякий час Деметрій оправився і відновив війну із Лісімахом і Селевком. Останній переманив на свій бік значну частину війська Деметрія і нарешті взяв його у полон (286 до н. е.), призначивши полоненому цареві місцем проживання місто Апамею на верхньому Оронті. Після смерті Лісімахового сина Агафокла, кинутого до в'язниці, друзі Агафокла і дружина останнього, з дітьми, були віддані під захист Селевка.

По смерті Лісімаха Селевк був єдиним з полководців Александра, що залишився живим. Він досяг вищої межі могутності, особливо коли під його владою поєдналися два сильних царства — його власне та Лісімаха. Сирію і Малу Азію до Геллеспонта він дав своєму синові Антіохію, і хотів вже розподілити інші свої володіння, але смерть перешкодила йому виконати задумане. Селевк І загинув від руки Птолемея Керавна, який підступно вбив його поблизу Лісімахії 281 до н. е.

Перші Селевкіди. Занепад імперії[ред.ред. код]

 Історія Афганістану
Герб Афганістану
До нашої ери
Гандхара — XVII століття до н. е.
Ахеменіди — VI століття до н. е.
Селевкіди — IV століття до н. е.
Греко-бактрійське
царство
— 250 до н. е. — 125 до н. е.
Наша ера
Кушанська імперія — I—V ст.
Ефталіти — V століття
Сасаніди — VI століття
Газневіди — XI століття
Саффаріди — 861—1590 рр.
Гуріди — 1148—1206 рр.
Сефевіди — XIV століття
Афганські ханства
Гільзейське — 1709—1737 рр.
Гератське
Кабульське
Кандагарське
Пешаварське
Хаттаське
Абдалійське
Афганські держави
прапор Дурранійської держави Дурранійська
держава
— 1747—1823 рр.
Flag of Afghanistan (1880–1901).svg Емірат
Афганістан
— 1823—1929 рр.
Королівство
Афганістан
— 1929—1973 рр.
Республіка
Афганістан
— 1973—1978 рр.
Демократична
Республіка Афганістан
— 1978—1992 рр.
Північний
Альянс
— 1992—2001 рр.
Ісламський Емірат
Афганістан
— 1996—2001 рр.
Афганістан Республіка
Афганістан
 — з 2001 року

Портал «Афганістан»

Владу Селевка І успадковував син його Антіох I Сотер (281—261 роки до н. е.), після якого правив його син Антіох II Теос (Теос з грецької перекладається як Бог) (261—246). Антіох I в 280 до н. е. був розбитий віфінцями, але сам переміг галлів, за що отримав прізвисько Спасителя (Сотера). Пізніше вів невдалу війну з Євменом Пергамським і Птолемеєм (Перша Сирійська війна). Антіох II, розпусник і гульвіса, відомий в історії Селевкового Царства війною з [фракія|фракійцями] та Єгиптом (Друга Сирійська війна), а також тим, що він звільнив мілетян від тирана Тимарха. За правління Антіоха І і II Царство Селевкідів зменшилося в обсязі, внаслідок відокремлення парфян (256 до н. е.) і бактрійців.

В добу Селевка II Каллініка Бородатого (246—226 до н. е.) спалахнула Третя Сирійська війна, яка стала невдалою для Сирії. Зазнавши поразки, Селевк II вступив у союз з братом своїм Антіохом Гієраксом, внаслідок чого Птолемей III Евергет уклав на 10 років мир із Селевком. Незабаром, однак, Антіох Гієракс почав війну з Селевком II, який загинув у битві. За іншим свідченням, він загинув у битві з Мітрідатом при Анкірі. Прозвання Каллінік Селевк він отримав за перемогу над парфянським царем Арсаком, хоча пізніше останній, уклавши союз із Діодохом II Бактрійським, розбив Селевка і змусив його відступити до Сирії. Правління Селевка II було невдалим о у сфері як внутрішніх відносин, так і зовнішньої політики. Майже вся Мала Азія і південні землі території Селевкідів вже не належали могутній колись династії: Селевк II залишався володарем лише північної частини внутрішньої Сирії (до Персеполя і Екбатани), рівнин Кілікії та Приморської Лаодікеї.

Після Селевка II правив Селевк III Керавн, або Сотер (226—222 до н. е.). За допомогою одного зі своїх родичів, Ахея, він відвоював у пергамского царя значну частину Малої Азії, але незабаром був убитий. За правління Антіоха III Великого (222—187 до н. е.) монархія Селевкідів спочатку повернула своє колишнє політичне значення і могутність. Антіох відвоював Палестину і Фінікію у Птолемеїв, підкорив парфян, бактрійців та індійців і заявив претензії на всі землі на захід від Тавра та на узбережжі Геллеспонту. Однак, втручання римлян поклало край домаганням Антіоха, який у битві при Магнезії 190 до н. е. був розбитий вщент і назавжди знищив могутність Селевкідів, царство яких з тих пір залишалось обмеженим Тавром. За наступників Антіоха сирійська монархія вже не могла піднятися до колишнього ступеня могутності і повільно йшла до повного занепаду і розпаду.

Наступники Антіоха ІІІ[ред.ред. код]

Наступними представниками династії були:

З 162 до 125 роки до н. е. сірійський престол безперервно переходив з рук в руки, поки Сирія не була розділена на дві частини, що управлялися окремими царями: Північну Сирію, з Кілікією, і Фінікію, з Келесирією. По смерті Антіоха XIII, вбитого емеським князем, Гней Помпей Великий восени 64 до н. е. вступив в Сирію і завоював її, обернувши на римську провінцію.

У культурному відношенні Сирія займала важливе місце в ряду елліністичних монархій і в деяких відносинах мала перевагу перед Птолемеєвою монархією. Так, правителі Сирії були набагато активнішеими Лагідів; населення не являло собою нестрункий натовп, але було організовано в громади, причому греко-македонський елемент панував у матеріальному і культурному відношенні над східним.

Поряд з грецькими незалежними містами існували східні громади, що жили самостійним життям (наприклад, євреї). Антіохія була третьою після Риму і Александрії центром цивілізації і просвіти. У ній було багато багатих храмів, портиків, лазень, театрів, творів мистецтва; Бібліотека в Антіохії була заснована лише за Антіоха XIII. Іншим центром сирійського царства була Селевкія на Тигрі. Сирійці відрізнялися живим розумом, схильністю до задоволень і моральної розбещеністю; типовий зразок сирійського характеру являє собою Антіох IV Епіфан. Окрім власне Селевкіди грецька культура була поширена в Кілікії та Фінікії; грецькі міста, що перебували в цих областях, вважалися «священними і недоторканними». У чому полягала юридична основа цієї недоторканності, нині точно визначити важко, відомо лише, що більшість значних міст, які залишилися вірними останнім Селевкідам, допускали самодержавну владу тільки з великими обмеженнями.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Taagepera Rein Size and Duration of Empires: Growth-Decline Curves, 600 B.C. to 600 A.D. // Social Science History. — 3 (1979) (3/4) С. 121. DOI:10.2307/1170959.

Джерела[ред.ред. код]