Сосулівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Сосулівка
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Рада Сосулівська сільська рада
Код КОАТУУ 6125587501
Основні дані
Засноване приблизно в 15 столітті
Населення 1170
Площа 1019 км²
Поштовий індекс 48579
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 48°55′06″ пн. ш. 25°50′04″ сх. д. / 48.91833° пн. ш. 25.83444° сх. д. / 48.91833; 25.83444Координати: 48°55′06″ пн. ш. 25°50′04″ сх. д. / 48.91833° пн. ш. 25.83444° сх. д. / 48.91833; 25.83444
Водойми річка Серет
Відстань до обласного центру 100 км
Відстань до районного центру 20 км
Найближча залізнична станція в центрі села
Відстань до залізничної станції 9 км
Місцева влада
Адреса ради Тернопільська область Чортківський район
Карта
Сосулівка (Україна)
Сосулівка
Сосулівка
Сосулівка (Тернопільська область)
Сосулівка
Сосулівка

Сосулі́вка — село Чортківського району Тернопільської області, розташоване на річці Серет.

Населення — 1170 осіб.

Географія[ред.ред. код]

Віддалене від райцентру на 20 км, від найближчої залізничної станції на 9 км, від автостради на 8 км.

Воно розкинулося у Східній Галичині в долині річки Серет, оточене горами.

Околиці села вкриті густим лісом, з яких витікає багато джерел.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні дослідження[ред.ред. код]

Територія села Сосулівка була заселена десь на рубежі ІІІ — ІІ тис. до н. е.

Під час археологічних розкопок львівські археологи на так званій Качуровій горі виявили бивень та зуби мамонта, велику кількість керамічних відщепів, а також знаряддя праці — скребла.

Поселення трипільської культури етапу В розташоване на підвищенні над глибоким яром (урочище Качурова гора за сосною). Підйомний матеріал складається з уламків кераміки та крем'яних знарядь. Культурний шар поселення руйнується глибокою оранкою. Розвідка І. К. Свешнікова та Г. І. Кос у 1967 році. Матеріал зберігається у збірці місцевої школи та ІСН АН УРСР. документація — в ІСН АН УРСР[1].

Легенда про походження назви села[ред.ред. код]

В селі від покоління до покоління передається така легенда про походження назви села:

« Село наше з найдавніших часів і аж до турецько-татарських набігів на Україну знаходилося на Качуровій горі (найвищій горі села). Але під час одного із набігів турків і татар жителі села збігли вниз і заховалися в зарослях річкової долини.

Коли після відходу турецько-татарського війська жителі повернулися на гору, то побачили, що їхнє село вщент зруйноване і спалене. І тоді вирішили не відбудовувати село на горі, а заснувати село у річковій долині на місці вкритому болотом і заростями. І через те, що нове село виникло на воді, а по турецьки вода означає “sos”, і пішла назва села “Сосулівка”.

 »

Середньовіччя[ред.ред. код]

Близько 10 століття — входження західноукраїнських земель до складу Київської Русі.

З 1340-их років розпочалося загарбання західноукраїнських земель сусідніми іноземними державами: в ході цього загарбання село Сосулівка із центральною і південною частиною Тернопілля попали під владу Польського королівства.

З кожними роком посилювалась польська колонізація, особливо вона стала відчутною після Люблінської унії 1569 року. Тоді південна частина Чортківського повіту (з центром Ягільниця) була подарована кращому польському воєначальнику Станіславу Лянцкоронському. Під його владу потрапили і землі Сосулівки. Коли Станіслав Лянцкоронський розпочав у селі Ягільниця будівництво свого замку, то у ньому брали участь селяни із навколишніх сіл, в тому числі і жителі Сосулівки.

Доля селян ставала все важчою. Крім того, що постійно зростало закріпачення селян, вони ще й ставали першою жертвою під час розбійних нападів татарських і турецьких орд.

З початком Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, селяни Сосулівки радо вітали козацько-селянський загін, який йшов до замку Лянцкоронського, щоб захопити його.

Австрійський період[ред.ред. код]

Після Першого поділу Речі Посполитої Чортківщина разом із Сосулівкою увійшли до складу Австрійської імперії.

У 1848 році у Європі панувала «Весна народів». Здобутком революційних подій у Австрії, і в Західній Україні зокрема, стало скасування закріпачення селян. Як і скрізь в Галичині в Сосулівці панщину скасовано 16 травня 1648 року. І з того часу щороку 16 травня в центрі села священик відправляв богослужіння на честь цієї дати. А під час святкування 80-річчя скасування панщини в центрі села було встановлено хрест з написом: «В честь скасування панщини. 1928 рік.» Проте цей хрест за радянської влади був знищений і довший час від нього залишався тільки підструменок. Його відновили аж у 1992 році і тепер він є окрасою центру села.

За часів панування австро-угорської влади у с. Сосулівка була заснована перша школа (1881 р.) і перше культурно-просвітницьке товариство «Просвіта». Ці дані отримано в Центральному Державному Історичному Архіві України у м. Львів (далі ЦДІА у м. Львів), ф. 348, с. 5208. під назвою «Звіти й листування про діяльність читальні в с. Сосулівка», де зібрано більше півсотні документів. Перший документ датовано 1900 роком, останній написаний 1939 року.

В ЦДІА є лист уже письменного селянина с. Сосулівка Наконечного-Зеленового Івана від 24 листопада 1900 року, в якому він пише до Львова у товариство «Просвіта»: «… в нашім селі Сосулівка хтєт люде читальні, в нас школа заложена 1881 року… В нас би давно була читальня, але як то сє в селі діє, війт не контектний в тім.» [1].

Із архівних документів у Львові можна довідатись, що в 1903 році членами читальні в селі стали 65 чоловік (45 господарів і 20 парубків) — 15 письменних і 50 неписьменних.

На початку ХХ ст. до школи вже було вписано 70 чоловік, а біля 200 дітей змушені були працювати. Тих дітей, що ходили до школи, навчав один учитель-поляк польською мовою, що була малозрозумілою учням. Навчання дітей проходило в сільських хатах.

Напередодні І світової війни в центрі села була збудована досить велика двоповерхова школа, але вона простояла недовго. У І-у світову війну вона згоріла і залишилися тільки мури. Тоді навчання знову проходило в сільських хатах. В селі, на сьогоднішній день, збереглася одна з хат, де проводилось навчання учнів — це хата Сапіщук (Гринькової) Ганни.

Село у 1921—1939 роках[ред.ред. код]

Після відновлення польського панування в Галичині в 1920 році — в селі Сосулівка в 1921 році теж відродилась польська влада.

В селі в цей час проживали люди трьох національностей: українці, поляки і євреї. Спостерігалась відмінність в заняттях жителів різних національностей. Українці і поляки займались сільським господарством, євреї — торгівлею, мали свої власні магазини, а одна єврейська сім'я — млин. Серед українців і поляків було класове розшарування на бідняків і середняків. Одна українська сім'я рахувалась панами. А серед євреїв розшарування не було.

Селяни мали свою землю, проте деякі бідніші змушені були найматися на роботу, або працювати у фільварку — маєтку польського пана — спочатку Янушевського, потім — Жуковського, які в селу не проживали, а мали свого управителя. За роботу у фільварку чи на полі селяни одержували зерно і гроші.

Персоналії[ред.ред. код]

У Сосулівці народився кандидат економічних наук, професор, почесний землевпорядник України Казьмір Павло Гнатович.

Історичні пам'ятки села[ред.ред. код]

Школа[ред.ред. код]

Історична пам'ятка села — Сосулівська школа.

В 1932 — 1934 році в центрі села на місці згарища старої школи (старі мури було розвалено) побудували нову школу . В 1935 році було відкриття нової школи, яке здійсним директор Лагодинський. Слід відзначити, що навчання за часів Польщі було безплатне.

У вересні 1939 року Західна Україна була зайнята радянськими військами. Відбулися зміни в освіті. У Сосулівській школі збільшилась кількість вчителів до 8 осіб. Навчання почало проводитись рідною українською мовою. Було введено вивчення російської і німецької мов і запроваджена обов'язкова 7 — на освіта.

В 1941 році розпочалася радянсько—німецька війна. 5 липня 1941 село було окуповане німцями (визволене Червоною Армією 10 квітня 1944 р.) В селі був встановлений німецький окупаційний режим. Але навчання в школі не припинялося. Зміна у навчанні була тільки в тому, що вивчення російської мови було припинено, а посилено почали вивчати німецьку мову. В 1944 році, після визволення села від німців, в школі було відновлено навчання довоєнних часів. Знову було введено вивчення російської мови. Уроків німецької мови стало менше. Навчання велося українською мовою.

З 1946 по 1947 рік директором школи був Гулевич. В 1947 році у Сосулівську школу прибула молода вчителька із Житомирщини на посаду директора школи — Шемлей Варвара Харитонівна (і пробула на цій посаді ЗО років, до 1977 року). За її директорування в школі відбулося багато змін. Біля школи на стовпі був встановлений дзвін, величиною з відро, яким щоранку черговий вчитель дзвонив (пів дев'ятої) попереджаючи учнів, що пора іти в школу (годинників в селі майже не було).

В 1947 році у школі був створений перший загін піонерів, до якого входили:

  • Ризак Іванна
  • Івашків Стефанія
  • Безпалько Іван
  • Дяків Іванна
  • Гаджала Марія
  • Наконечна Марія.

Першою піонервожатою в школі була Марія Крошільницька. В 1949 році в школі створена піонерська організація (4 загони).

В 1950 році в школі вже працювало 13 вчителів.

З 1959 року — школа стала восьмирічною. У зв'язку з цим постала потреба збільшити кількість класів. З 1961 по 1965 pp. велася добудова другої частини школи. В 1965 році 1 вересня відбулося урочисте відкриття нової частини школи.

З 1986 року навчання в школі почалося з шестирічного віку. Школа стала дев'ятирічною. Кількість вчителів збільшилася до 16 осіб.

У 2003 році був проведений перехід з пічного опалення на центральне опалення.

Бюст Т. Г. Шевченка[ред.ред. код]

В 1965 р. на подвір'ї сільського клубу побудований і відкритий бюст Т. Г. Шевченка. Будувався він силами колгоспу ім. Н. Крупської. Головою колгоспу був Шемлей Зеновій Іванович.

Церква святої Покрови[ред.ред. код]

Відповідно до записів у старих церковних книгах можна стверджувати, що церква — найдавніша історична пам'ятка села. Вона заснована у 1713 році. Перша письмова згадка про церкву, яка знайдена в одному з документів (інвентарі — описі нерухомого майна церкви) в Центральному Державному Історичному Архіві м. Львова, датована 1803 р. В ній говориться про те, що церква Покрови Пречистої Діви Марії с. Сосулівка "православна", тобто грецького обряду.[2] Насправді і раніше, і в ті часи аж до 1946 р. вона була греко-католицькою, що підтверджують численні шематизми. Плутанину з боку сучасних православних викликає те, що греко-католики вважають себе православними, але в єдності з Папою римським. Насправді обряди і богослужіння обох конфесій майже не відрізняються. Православних громад у Галичині до Другої світової війни практично не було.

Перша церква була дерев'яною. У 1856 році її перебудували з каменю, але у вигляді костелу. До 1912 року в селі було 7 священиків. Досі за подвір'ям церкви, у кутку старого цвинтаря стоїть вкупі 7 кам'яних хрестів, які ставили на честь кожного священика.

У 1912 році в село приїхав священик на прізвище Горобець. Церква була перереєстрована з православної на греко-католицьку. Священик Горобець весь час настоював на тому, щоб церква набула вигляду української. В 1938 — 1939 роках церкву розбудували: добудували її з обох боків, спереду, верх і баню. Під час будови фундаменту виявилося, що споруда побудована на старому цвинтарі. Церкву будували силами жителів села. Керував будівництвом прораб із с Товстого Баран. Камінь возили з поля сільського пана Єха. Він спеціально відпустив безплатно частину свого поля, де було багато каменю. Люди самі добували, возили підводами і будували церкву. Старожили села : Лисий В.Г ., Гриць В .Є. згадують, що найактивнішим муляром був Казьмір Микола, а найкращі майстри — Гаджали Андрій, Василь і Прокіп. Гаджала Василь (батько Гаджали Марії, Тараса, Ярослава, Ганни і Степана) був найсміливіший. Він сам чіпав на бані хрест, громовідвід, а всі люди внизу за нього молилися.

До II світової війни церкву накрили, поштукатурили всередині і знадвору і вже почалися відправи. Церква набула майже сучасного вигляду.

В час радянсько — німецької війни був пошкоджений верх церкви. Після війни його позалатували і продовжували правити. До 1941 року служив у церкві священик Горобець. В 1941 р. його заарештували і відправили у в'язницю за політичні погляди.

В час німецької окупації священиком в селі був Гелевич. В 1945 році він виїхав в Івано-Франківськ і в село приїхав новий священик Микола Когут (http://www.olddb.ichistory.org/index.php?pg=0&fstl=4&fst=%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%20%D0%9A%D0%BE%D0%B3%D1%83%D1%82). В 1947 році його заарештували за те, що не хотів перейти з греко-католицької віри у православну. Причиною арешту була знайдена у його домі заборонена політична книжка.

Після арешту о. Когута майже рік доїжджав отець — василіянин Кацалай. З 1948 — 1951 рік, до закриття церкви, правив о. Володимир Рущицький, мав дві парафії- Улашківці і Сосулівку.

В 1951 році церква, як і багато інших, була закрита. Вона була не діючою 27 років.

Тільки у 1988 році знову дозволили відкрити церкву.

В церкві знаходиться довідка про реєстрацію Сосулівської релігійної громади Руської православної церкви від 12 грудня 1988 р.

2 жовтня 1990 р. Рада в справах релігії при Раді Міністрів УРСР підтримала заяву віруючих с Сосулівки і зняла з реєстрації релігійну громаду Руської православної церкви і зареєструвала православну релігійну громаду (Справка 18 вересня 1990 р.). Одначе та і надалі перебувала у підпорядкуванні Московського патріархату, оскільки Київський був створений тільки у червні 1992 р. Так радянська влада в останні роки робила часто, щоб перешкодити відродженню УГКЦ.

У 1991 році в Сосулівці зареєстрували відновлену громаду УГКЦ. Співвідношення греко-католиків і православних становить 1/3 і 2/3 віруючих.

У 1993 році 10 березня було зареєстровано Статут релігійної громади села Сосулівка Української православної церкви Київського патріархату.[3]

В селі розпочалася запекла боротьба за церкву. Православна більшість не допускає греко-католиків до храму. Зрештою, громада УГКЦ збудувала собі на подвір'ї церкви свою невеличку тимчасову церкву. У 2002 році греко-католицька церква подала заяву до Європейського суду з прав людини зі скаргою на те, що національні суди відмовилися розглянути спір з приводу будівлі церкви. 28 лютого 2008 року Європейський суд визнав порушення Україною зобов'язань, передбачених статтею 6 § 1 Конвенції з прав людини. Тобто греко-католики відстояли право на храм. Одначе служити там досі не можуть.

Капличка[ред.ред. код]

У другу річницю незалежності України у 1993 р., громада УГКЦ встановила капличку: в центрі села, на пагорбі, на тому місці, де німецькі окупанти виставляли на пострах заарештованих і закутих в кайдани та колючий дріт молодих оунівців села:

  • Ганну Балик
  • Василя і Михайла Гаджалів
  • і ін. (усіх їх розстріляли нацисти у Чорткові).

Капличка цегляна, облицьована плиткою. Купол покритий цинковою бляхою. Зараз ця капличка добре доглянута. Навколо неї чудові квіти, зелені насадження. Біля каплички щорічно відбуваються урочисті події греко — католицької громади.

Хрест на честь скасування панщини[ред.ред. код]

Однією з найдавніших пам'яток є хрест в центрі села, на перехресті доріг, який було встановлено в II половині XIX ст. на честь скасування панщини. Цей хрест за спогадами старожилів, було встановлено за сприяння депутата австрійського парламенту Григорія Шашкевича (1809 — 1888 pp.), який народився в селі Сосулівка і вивчився на греко — католицького священика. Цей хрест було зруйновано комуністичними окупаційним режимом і кинутий у річку Серет.

З 50 — х років XX ст. до 1991 року в центрі села був тільки підструменок від хреста. З ініціативи православної громади в роки незалежності України, в 1991 році хрест в центрі села був відновлений. Він з червоного каменю, висота 1 м 70 см. Зараз біля нього відбуваються всі важливі урочистості православної громади.

Пам'ятник загиблим воїнам[ред.ред. код]

В центрі села, справа від центральної площі, 14 травня 1967 року встановлений пам'ятник загиблим воїнам в роки радянсько-німецької війни. На стінках підструменку цього пам'ятника викарбовано прізвища загиблих воїнів в боротьбі з німцями за визволення села, список односельчан, які загинули в роки війни.

В роки II світової війни 274 жителі села було забрано до лав діючої армії. 72 з них не повернулося з полів битв.

Щорічно біля цього пам'ятника односельчани вшановують День пам'яті жертв II світової війни. Частими гостями в селі на день Перемоги є родичі загиблих.

Шефство над пам'ятником ведуть старшокласники Сосулівської школи.

Млин[ред.ред. код]

Є давня історична пам'ятка в селі Сосулівка — сільський млин. Стоїть він на вулиці Туркотівка, у невеличкій долині, на березі потоку, притоки річки Серет — Черкасці.

За архівними даними міста Чорткова цей старий млин побудований у 1878 р. українським паном Тарнавським, який похований на нашому старому кладовищі. На його могилі стоїть по сьогодні надгробний пам'ятник із чорного граніту, який у у 60 — і роки XX століття поставили родичі Тарнавського.

Млин був збудований з каменю, досить великий і міцний, з товстими стінами. Все устаткування для млина було завезене із Австрії. На потоці було встановлене пружне дерев'яне колесо з лопостями, яке приводило в рух вальця. Водяний млин с. Сосулівка швидко став відомий на всю округу. До нього привозили молоти зерно з усіх навколишніх сіл. За кожен змелений центнер зерна мельник брав мірку (біля 2 кг). Млин давав господарю великий прибуток. Згодом біля млина пан Тарнавський розвів ціле господарство: побудував велику добротну хату (вона збереглася і по сьогодні, в ній знаходиться зараз сільська пошта), велику стайню, стодолу, комори, тік.

Володів 40 моргами поля. У пана було 3 наймити: 2 у млині і один конюх. Дітей у Тарнавського не було і він взяв собі за свого сина племінника Іллю Єха. Коли пан Тарнавський помер, все його майно перейшло племіннику.

Тарнавський, як вважають місцеві селяни, був добродушною людиною і великим меценатом. Він виділив багато грошей на будівництво місцевої церкви, купив для церкви дубові лавки і багато інших речей . (Ці лавки і деякі речі збереглися в церкві і по сьогодні). Єх теж продовжував справу свого дядька: додавав з свого поля камінь на будівництво громадських споруд села, добивався відкриття «Просвіти» в селі.

Капличка на вулиці Туркотівка[ред.ред. код]

Капличка побудована завдяки вкладу колишнього жителя села Холоднюка Зеновія. Освячення каплички відбулося 29 серпня за участі двох священиків, православного і католицького.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині кам'яного віку. — К., Наукова думка, 1981. — С. 237
  2. Підстава ЦДІА України у Львові, ф. 159, оп. 9, спр. 839
  3. Свідоцтво № 298 про реєстрацію Статуту релігійної організації від 10 березня 1993 р.

Література[ред.ред. код]

  • Центральний Державний Історичний Архів України у м. Львів (ЦДІА у м. Львів), ф. 348, с. 5208. «Звіти й листування про діяльність читальні в с. Сосулівка»
  • Витоки нашої історії: Сосулівка. — Тарнавка [Чортків. р-н] // Досвітні вогні. — 1997. — 15 лют. -(З історії сіл).
  • Sosolówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI (Sochaczew — Szlubowska Wola).— S. 96. (пол.)