Ядерна зброя
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ядерна зброя — зброя, дія якої заснована на використанні енергії, яка вивільнюється під час ядерних реакцій. Належить до зброї масового ураження.
Поняття ядерна зброя містить у собі:
- власне ядерні заряди (бойові частини ракет і торпед, бомб, артилерійські снаряди тощо)
- засоби їх доставки до цілі (ракети, літаки, торпеди, артилерійські гармати тощо)
- засоби керування.
Ядерна зброя істотно відрізняється від інших видів озброєння як масштабами, так і характером ураження. На відстані близько кілометра від центру вибуху відбуваються суцільні руйнування та знищується все живе поза укриттями. Перш за все така дія зумовлена тим, що потужність ядерного вибуху набагато більша, ніж будь-якого боєприпасу, створеного на основі хімічної вибухівки.
Потужність ядерних вибухів вимірюють у еквіваленті тринітротолуолу (ТНТ), що призводить до вивільнення аналогічної кількості енергії. Навіть найменші ядерні заряди мають потужність вибуху близько 1 кілотонни (тобто тисячу тонн тротилу). Створення такого заряду зі звичайної вибухівки практично неможливо.
Зміст |
[ред.] Класифікація
За потужністю ядерних пристроїв їх поділяють на 5 груп:
- надмалі (до 1 кт)
- малі (1-10 кт)
- середні (10-100 кт)
- великі (великої потужності)(100кт-1Мт)
- надвеликі (надвеликої потужності) (понад 1 Мт)
Потужність атомної бомби, скинутої на Хіросіму, становила близько 15 кт. Найпотужнішим ядерним вибухом, що здійснювався в історії, вважають випробування радянської водневої бомби 30 жовтня 1961 року на Новій землі[1]. Його потужність склала близько 50 Мт.
За типом заряду ядерна зброя поділяється на:
- власне ядерну (або атомну) — енергія вибуху якої зумовлена ланцюговою реакцією поділу ядер. історично це перший вид ядерної зброї. Була застосована в роки Другої світової війни США проти Японії (дві бомби були скинуті в серпні 1945 на японські міста Хіросіма і Нагасакі).
- термоядерну (воднева бомба) — у якій атомну бомбу використовують як «запал» (1-й ступінь) для реакції термоядерною синтезу (2-й ступінь). Має набагато більшу енергію. Перший дослідний вибух був проведений США на атолі Еніветок у Тихому океані 1952 року.
Залежно від ядерного матеріалу, що застосовується, атомні бомби поділяють на:
- уранові — на увазі мають уран 235. Атомна бомба, скинута на Хіросіму, містила близько 50 кг такого урану.
- плутонієві (на основі плутонію 239) - такі заряди становлять основу ядерного війскового потенціалу усіх ядерних держав.
- інші — теоретично можливо створити ядерні заряди на основі урану 233 (233U), нептунію 237 (237Np), ізотопів каліфорнію, але практичне використання таких зарядів пов'язано з великими труднощами і наразі невідомо.
Плутонієві заряди мають перевагу у першу чергу завдяки меншій критичній масі - вона становить 10-13 кг проти 40 кг для урану 235. Тобто замість одного уранового заряду з плутонію тієї ж маси їх можна виготовити три або чотири.
Термоядерна зброя у свою чергу поділяється на:
- «брудну» термоядерну зброю, що використовує нейтрони термоядерного синтезу (2-го ступеня) для нових ядерних реакцій (3-й ступінь). Зазвичай, використовують поділ ядер урану 238 швидкими нейтронами, що дозволяє збільшити енергію вибуху (у 2-3 рази).
- «чисту» термоядерну зброю. «Чистими» вважають термоядерні заряди, у яких капсулу виготовляють із нерадіоактивного матеріалу (свинець, вольфрам), який практично не бере участі у ядерних реакціях. До таких боєприпасів належить зокрема нейтронна бомба.
Поділ термоядерної зброї на «чисту» та «брудну» є досить умовним, оскільки навіть порівняно «чисті» заряди є джерелом сильного забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами. Але у «брудних» бомбах радіоактивних продуктів набагато більше[2].
За способами застосування на полі бою поділяється на:
- тактичну — призначена для ураження військ ворога на фронті та найближчому тилу
- оперативно-тактичну — для ураження об'єктів ворога у межах оперативної глибини
- стратегічну — для знищення промислових центрів, штабів та інших об'єктів. За допомогою сучасних носіїв ядерної зброї (стратегічні бомбардувальники, балістичні і крилаті ракети, підводні човни тощо) можна вражати цілі, що знаходяться у будь-якій частині Землі.
[ред.] Вражаючі фактори
Ядерна зброя має такі вражаючі фактори:
- ударна хвиля
- проникаюча радіація
- світлове випромінювання
- електромагнітний імпульс
- радіоактивне зараженням місцевості
[ред.] Принцип дії
Основу будь-якого ядерного боєприпасу становить речовина, здатна до розщеплення ядра. Найбільш відомими є ізотопи урану (235U та 233U) і плутонію (239Pu).
Жоден з цих ізотопів не зустрічається у природі у чистому вигляді. Природний уран містить невелику кількість ізотопу 235U (менше одного відсотка), і його виділяють за допомогою досить складної процедури розділення ізотопів (збагачення урану). Для ядерної зброї потрібен уран із вмістом ізотопу 235U не менше 90%. Інші види ядерного палива утворються штучно у ядерних реакторах.
Маса ядерного палива має бути достатньою, щоб відбувалася самопідтримувана ланцюгова реакція (критична маса).
У найпростіших ядерних зарядах ядерна речовина вкладалася в корпус окремими частинами нарізно. Кожна з частин обов'язково менша за критичну масу. Ці частини в потрібний момент за допомогою звичайної (хімічної) вибухівки поєднуються, і відбувається ядерний вибух.
Більш поширеною є схема вибухової імплозії, що переводить ядерну речовину у надкритичний стан шляхом її ущільнення за допомогою сферичного вибуху.
[ред.] Ядерні держави
Країн, що мають ядерну зброю, офіційно вісім: США, Росія, Англія, Франція і Китай, Індія, Пакистан,КНДР.
| Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ.
Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.
|
У 1990 році у світі було накопичено близько 50 тис. одиниць такої зброї.
[ред.] Примітки
[ред.] Дивись також