Токсини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стандартизоване символ токсичної речовини в ЄС, на якому зображено череп з перекрещеними кісткаим.

Токси́ни (від грец. toxikon — «отрута для використання на стрілах») — отруйні речовини, що виробляються живими клітинами або організмами. Індивідуальні сполуки, що спричинюють отруєння. Токсини майже завжди є білками, здатними до породження хвороби при контакті або абсорбції тканинами тіла через взаємодію з біологічними макромолекулами, наприклад ферментами або рецепторами. Токсини значно відрізняються силою дії від незначних (як токсин бджолиного укусу) до майже негайно смертельних (як зміїна отрута). Токсини також відрізняються механізмом дії, і можуть бути надзвичайно складними (отрута коничного равлика містить десятки маленьких білків, кожен з яких націлений на специфічний нервовий канал або рецептор), або відносно простими маленькими білками.

Застосування у природі[ред.ред. код]

Токсини в природі мають дві первинні функції:

Деякі найкраще відомі типи токсинів за принципом дії включають:

Вплив токсинів на людину[ред.ред. код]

Інтермітний вплив токсинів[ред.ред. код]

Інтермі́тний впли́в токси́нів — переміжний або переривчастий, позначає дію концентрацій шкідливої речовини, що коливаються в часі. На виробництві, як правило, не буває постійних концентрацій шкідливих речовин в повітрі робочої зони протягом усього робочого дня. Концентрації або поступово збільшуються, знижуючись за обідню перерву і знову збільшуючись до кінця робочого дня, або змінються в залежності від ходу технологічних процесів. З фізіології відомо, що максимальний ефект спостерігається на початку та в кінці впливу подразника.

Перехід від одного стану до іншого вимагає пристосування, а тому часті і різкі коливання подразника ведуть до більш сильному впливу його на організм. Наприклад, переривчаста затравка парами хлороформу викликає більш істотні зрушення безумовного рухового рефлексу, ніж вдихання повітря з постійною концентрацією цієї отрути. Етанол не виявляє чітких відмінностей при двох режимах впливу.

Головну роль при інтермітуючій дії отрут відіграє сам факт коливань концентрацій в крові, а не накопичення речовин. В остаточному підсумку коливання інтенсивності хімічного фактора як на високому, так і на низькому рівні впливу ведуть до порушення процесів адаптації.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1989.

Примітки[ред.ред. код]