Дуалістична монархія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Форми правління
редагувати

Дуаліст́ична монáрхія (двоїста монархія) — форма державного правління, за якої поряд з монархом функціонують парламент і уряд. Глава держави особисто формує уряд, який відповідальний не перед парламентом, а перед монархом. Монарх має право вето на закони, які приймає парламент.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Дуалістична монархія з'явилася в XVIII столітті. у результаті компромісу між зростаючою буржуазією й ще пануючою феодальною верхівкою суспільства й була історично перехідною формою від абсолютної монархії до парламентарної[1] Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від феодальних відносин і абсолютизму до капіталізму і є відбиттям спроби монархії примирити інтереси феодалів і буржуазії.[2] Вона містить у своєму змісті елементи монархії та незначні елементи парламентської форми правління. Але, на відміну від парламентської монархії, при дуалістичній монархії перевага все-таки залишається за монархом і його оточенням.[1] Політичний режим, зазвичай, носить авторитарний характер.[3]

Главою держави є монарх, який зосереджує в своїх руках виконавчу владу. Його повноваження обмежені конституцією. Зазвичай він формує уряд (відповідальний перед ним), керує збройними силами, призначає членів парламенту, видає надзвичайні укази, що мають силу закону (не мають потреби в схваленні парламентом). Також глава держави має право розпустити парламент і накласти вето на рішення парламенту. Іноді буває так, що монарх певний час керує державою одноособово.

Законодавчим органом є парламент, який обмежує владу монарха і уряду. Він формується на основі загальних виборів. Зазвичай його влада сильно обмежена загрозою розпуску.[2] Історичними прикладами держави з такою формою правління можна навести Німеччину 1871-1918 років, Російську імперію 1905-1917 років.

Сучасні дуалістичні монархії[ред.ред. код]

У наш час зазначену форму правління мали чи мають: Бутан, Марокко до прийняття конституції 2011 року, Йорданію, Кувейт, Свазіленд, Непал.

Кувейт. Головою держави виступає монарх – емір. Емір призначає главу уряду, має право розпустити парламент, затверджує законопроекти, призначає міністрів уряду (за поданням прем'єр-міністра), видає укази, що мають силу закону. Також він є головнокомандуючим збройних сил. Згідно з конституцією емір має юридичну недоторканність. Законодавчим органом є парламент – Національні збори. Вони складаються з 50 депутатів котрі обираються на 4 роки шляхом прямих виборів на таємному голосуванні. Національні збори затверджують спадкоємця престолу.[1]

Йорданія. Главою Йорданського Королівства є король. Монарх має такі повноваження: керівництво збройними силами, оголошення війни і укладання миру, ратифікація угод, призначення членів Сенату і спікера Сенату, призначення виборів до Палати депутатів, скликання парламенту (Національних зборів), розпуск парламенту (після розпуску парламенту король може протягом року правити країною одноосібно). Також король має судові деякі судові повноваження: помилування чи скасування вироку суду, підтвердження смертного вироку. Виконавчу владу здійснює уряд (Рада міністрів). Міністрів та прем'єр-міністра призначає та звільняє король. Рада міністрів несе відповідальність перед Палатою депутатів. Тобто уряд несе подвійну відповідальність. Законодавча влада належить Національним зборам, що складаються з Сенату і Палати депутатів (80 осіб). Члени палати депутатів обираються шляхом загальних прямих виборів.

Свазіленд. Виконавча і законодавча влада належить королю. Він призначає прем'єр-міністра та міністрів, а також своїх представників в парламенті. Законодавча влада – двопалатний парламент (Лібандла), що складається з Національних Зборів (55 депутатів обираються виборцями і 10 призначаються королем) і Сенату (сенаторів призначаються Національними Зборами, 20 — королем).[1]

Див. також[ред.ред. код]

Свазіленд

Монархія

Література[ред.ред. код]

• Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики. Монографія. 540 с. – Запоріжжя 2005 рік

• Цвік М.В. Загальна теорія держави і права 432 с. – Харків: Право, 2002 рік

• Slovnik. Дуалістична монархія. [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://slovnik.com.ua/?grupa=10&id_sl=690.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики. Монографія. 540 с. – Запоріжжя 2005 рік. Сторінки 117-123
  2. а б Slovnik. Дуалістична монархія. [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://slovnik.com.ua/?grupa=10&id_sl=690
  3. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права 432 с. – Харків: Право, 2002 рік - http://radnuk.info/pidrychnuku/38-tsvik/172-s-2---.html