Францішек Красінський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Красінський.
Францішек Красінський
пол. Franciszek Krasiński
Герб
Герб
Краківський єпископ
1572 — 1577
Конфесія: католицтво
Церква: римо-католицька церква
Попередник: Філіп Паднєвський
Наступник: Пйотр Мишковський
 
Альма-матер: Болонський університет, Віттенберзький університет Лейкореяd, Ягеллонський університет і Римський університет ла Сапієнца
Діяльність: письменник, католицький священник, державний діяч, посадова особа, католицький єпископ
Народження: 20 квітня 1525
Красне, Ґміна Красне, Пшасниський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща
Смерть: 26 березня 1577 (51 рік)
Бодзентин, Келецький повіт, Свентокшиське воєводство, Республіка Польща
Династія: Красінські гербу Слєповрон
Батько: Ян Анджей Красінський
Посада: канонік луцький, ловицький, краківський, ґнєзненський, плоцький; архідияконом каліський, варшавський; пробст плоцький, ломжинський; королівський секретар, підканцлер коронний

CMNS: Францішек Красінський у Вікісховищі

Францішек Красінський гербу Слєповрон (нар. 10 квітня 1525, Красне — пом. 16 березня 1577, Бодзентин) — польський римо-католицький і державний діяч, дипломат; краківський єпископ (1572–1577), секретар королівський (1560–1569), підканцлер коронний (1569–1574).

Життєпис[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Францішек народився 10 квітня[1] 1525 року, імовірно у селі Красне[2], у сім'ї стольника цеханувського Яна Анджея Красінського та Катажини Мроковської з Мурованого Мнішева[3], яка, можливо, походила з роду Мішевських гербу Любич[4]). Мав 4 братів і 4 сестри: секретаря королівського і архідиякона краківського Станіслава[pl], суддю земського цеханувського Анджея[pl], каноніка краківського і кустоса крушвицького Миколая й каштеляна серпцького Войцеха[5]; Анну — дружину Пйотра Шидловського, Барбару — дружину Лукаша Коморовського, Дороту — дружину Якуба Пченського та Станіслава Бжеського, Евфемію — дружину Станіслава Лосовського. Був протектором своїх племінників (синів брата Анджея) — секретаря королівського Яна Анджея, каштеляна цеханувського Францішека та воєводи плоцького Станіслава[pl]. Завдяки ньому останні отримали ґрунтовну гуманістичну освіту[6]. Францішек був також родичем примаса Миколая Дзєжґовського[pl][4], у котрого був секретарем[7].

Навчання[ред. | ред. код]

Початкову освіту здобув у гімназії в Зґожельці, потім навчався під керівництвом Філіппа Меланхтона у Віттенберзькому університеті, звідки, за порадою єпископа Дзєжґовського, звільнився. 1541 року вступив до Краківського університету, пізніше поїхав до Італії, де навчався у Болонському, а 4 червня 1551 року у Римському університеті[7] став доктором обох прав[4][8]

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

1560 року Францішек Красінський став за протекції примаса Яна Пшерембського секретарем короля Сигізмунда Августа. Виконував дипломатичні функції, зокрема у Відні, де перебував при дворі імператора Священної Римської імперії як посол[9] протягом 1565–1568 років. На Сеймі у Любліні в січні 1569 року здобув уряд підканцлера коронного, який обіймав до 1574 року[10]. Красінський, керуючи меншою королівською канцелярією, здійснював великий вплив на державні справи, зокрема розгорнув активну діяльність щодо розробки документів Люблінської унії 1569 року, сприяв прилученню до Корони Підляшшя і Волині, врешті був підписантом всіх документів[11]. Його співробітниками і помічниками у канцелярії були його рідний брат Станіслав, Анджей Патрицій Нідецький[pl] і Мартін Кромер[8].

Церковна кар'єра[ред. | ред. код]

Протягом життя Францішек Красінський займав ряд церковних посад. У першій половині 1550-х років був секретарем примаса Миколая Дзєжґовського, одночасно був архідияконом каліським, каноніком луцьким і ловицьким[8]. 1555 року став каноніком краківським, 1556 року — ґнєзненським. Брав участь у синоді у Варшаві 1561 року як представник ґнєзненської капітули[12], також представляв капітулу на сеймах 1557 і 1561 років. Виступав посередником у Римі у 1555 і 1558 роках між польською церковною ієрархією та папською курією. Співпрацював зі Станіславом Гозієм, якому допомагав у виданні його magnum opus — «Confessio fidei catholicae christiana» у Венеції[8].

Був також пробстом плоцької катедральної капітули (1568–1574)[13], каноніком плоцьким[14], 1569 року став також архідияконом варшавським, 1570 року — пробстом ломжинським[8].

2 червня 1572 року отримав папську провізію на єпископа краківського, обійняв цю посаду 10 липня. Упродовж перших двох років він поєднував цю посаду з урядом пробста плоцької капітули. Критикував папську інквізицію та постанови Тридентського собору. Ставився толерантно до іновірців[15]. Всупереч тиску нунціатури та всього єпископату, він був єдиним польським єпископом, який підписав акт Варшавської конфедерації 1573 року[16], акт свободи совісті 1573 року, який легалізував свободу віросповідання у Речі Посполитій, надав формальних прав протестантизму. За цей вчинок він отримав хвилю критики та обурення, догану краківської капітули за свою поведінку та заклик проявляти більшу рішучість у справах віри. Будучи краківським єпископом, він видав статути, які організовували діяльність краківської капітули, підтримував розвиток і діяльність благодійних закладів (так званих «благочестивих банків») і розвиток осадництва на єпископських землях «держави Мушинської» (мушинського староства)[8].

Красінський брав участь у з'їзді в Книшині 31 серпня 1572 року[17]. 1573 року затвердив елекцію Генріха III польським королем[18]. Був учасником з'їзду у Стенжиці 1575 року[19]. Цього ж року підписав вільну елекцію імператора Священної Римської імперії Максиміліана II[20].

Будучи хворим на туберкульоз, він часто зупинявся в замку краківських єпископів у Бодзентині. Там він і помер 16 березня 1577 року, згідно з заповітом був похований у місцевому костелі Успіння Пресвятої Богородиці та святого Станіслава, де й досі зберігся його пам'ятник роботи майстерні Джеронімо Канавезі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bishop Franciszek Krasiński (catholic-hierarchy.org)
  2. ↑ Krasiński Franciszek, [w:] Wielka Encyklopedia PWN, Jan Wojnowski (red.), t. 14, Warszawa: Wydaw. Naukowe PWN, 2003, s. 542, ISBN 83-01-13793-2, ISBN 83-01-13357-0, OCLC 830466204
  3. ↑ T. Zielińska, Poczet polskich rodów arystokratycznych, Poznań 1997, s. 113—114. ISBN 83-02-06429-7.
  4. ↑ а б в T. Żebrowski, Proboszczowie kościoła parafialnego w Łomży, a następnie prepozyci kościoła parafialnego Świętych Michała Archanioła i Jana Chrzciciela do początku XIX wieku, «Studia Płockie», t. XXXI (2003), s. 197. ISSN 0137-4362.
  5. ↑ T. Zielińska, Poczet polskich rodów arystokratycznych, Poznań 1997, s. 113—114, 118. ISBN 83-02-06429-7.
  6. ↑ T. Zielińska, Poczet polskich rodów arystokratycznych, Poznań 1997, s. 118—119. ISBN 83-02-06429-7.
  7. ↑ а б P. Nitecki, Biskupi kościoła w Polsce: w latach 965—1999. Słownik biograficzny, Wyd. II, Warszawa 2000, szpalta 225—226. ISBN 83-211-1311-7.
  8. ↑ а б в г д е Wacław Urban. Franciszek Krasiński H. Ślepowron. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  9. ↑ Rocznik Służby Zagranicznej Rzeczypospolitej Polskiej według stanu na 1 kwietnia 1938, Warszawa 1938, s. 42.
  10. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 109.
  11. ↑ Volumina Legum, t. II, Petersburg 1859, s. 88.
  12. ↑ Wojciech Góralski, Synod prowincjonalny warszawski z 1561 r., w: Prawo Kanoniczne: kwartalnik prawno-historyczny 28/3-4, 1985, s. 208.
  13. ↑ Antoni Julian Nowowiejski, Płock: monografia historyczna / napisana podczas wojny wszechświatowej i wydrukowana w roku 1930, Płock [1931], s. 354.
  14. ↑ Antoni Julian Nowowiejski, Płock: monografia historyczna / napisana podczas wojny wszechświatowej i wydrukowana w roku 1930, Płock [1931], s. 333.
  15. ↑ Marek Borucki, Jak w dawnej Polsce królów obierano. Warszawa 1976, s.190.
  16. ↑ Paweł Jasienica, Rzeczpospolita Obojga Narodów. Srebrny Wiek, PIW Warszawa 1982, s. 42.
  17. ↑ Karol Sienkiewicz, Skarbiec historii polskiej. t. II, Paryż 1840, s. 40.
  18. ↑ Świętosława Orzelskiego bezkrólewia ksiąg ośmioro 1572—1576, Kraków 1917, s. 149.
  19. ↑ Paweł Rybak, Zjazd Szlachty w Stężycy (Maj–Czerwiec 1575 r.). Na tle drugiego bezkrólewia, Toruń 2002, s. 203.
  20. ↑ Leszek Kieniewicz, Senat za Stefana Batorego, Warszawa 2000, s. 299.

Посилання[ред. | ред. код]

підканцлери краківські, короля, двору
Ян (1307—1309) • Здіслав (1310—1313) • Збіґнєв із Щижиця (1315—1320) • Пйотр Щижик із Фалкува (1322—1333) • Сєнґнєв із Ґрембошува (1333—1343) • Пйотр Щижик із Фалкува (1343—1345) • Томіслав із Мокрського (1346—1359) • Ян з Буська (1360—1366) • Янко із Чарнкова (1367—1370) • Завіша Курозвенцький (1371—1373)
підканцлери коронні
Шимон з Рушкова (1377—1381) • Клеменс Москажевський (1387—1402) • Миколай Тромба (1403—1412) • Дунін зі Скшинського (1412—1418) • Ян Шафранєц (1418—1423) • Станіслав Цьолек (1423—1428) • Владислав Опоровський (1428—1434) • Вінцентій Кот (1434—1437) • Пйотр Вода зі Щекоцин (1438—1454) • Томаш Стшемпінський (1454—1455) • Ян Лютек із Бжезя (1455—1464) • Войцех Жихлінський (1464—1471) • Збіґнєв Олешніцький (1472—1476) • Станіслав Курозвенцький (1476—1479) • Анджей Опоровський (1479—1483) • Ґжеґож Любранський (1484—1497) • Вінцентій Пшерембський (1497—1499) • Мацей Джевіцький (1501—1511) • Кшиштоф Шидловєцький (1511—1515) • Петро Томіцький (1515—1535) • Павел Вольський (1537—1539) • Самуель Мацейовський (1539—1547) • Миколай Ґрабя (1547—1549) • Ян Оцеський (1550—1552) • Ян Пшерембський (1552—1559) • Філіп Паднєвський (1559—1562) • Пйотр Мишковський (1562—1569) • Францішек Красінський (1569—1574) • Пйотр Дунін-Вольський (1574—1576) • Ян Замойський (1576—1578) • Ян Боруковський (1578—1584) • Войцех Барановський (1585—1591) • Ян Тарновський (1591—1598) • Пйотр Тиліцький (1598—1605) • Мацей Пстроконський (1605—1606) • Станіслав Мінський (1606—1607) • Лаврентій Гембицький (1607—1609) • Фелікс Криський (1609—1613) • Генрик Фірлей (1613—1618) • Анджей Ліпський (1618—1620) • Вацлав Лещинський (1620—1625) • Станіслав Лубенський (1625—1627) • Якуб Задзик (1627—1628) • Томаш Замойський (1628—1635) • Петро Гембицький (1635—1638) • Єжи Оссолінський (1638—1643) • Александер Тшебінський (1643—1644) • Андрій Лещинський (архієпископ) (1645—1650) • Єронім Радзейовський (1650—1652) • Стефан Корицінський (1652—1653) • Анджей Тшебіцький (1653—1658) • Миколай Пражмовський (1658) • Богуслав Лещинський (1658—1659) • Ян Лещинський (1661—1666) • Анджей Ольшовський (1666—1676) • Ян Стефан Виджга (1676—1677) • Ян Вельопольський (1677—1679) • Ян Малаховський (1679—1681) • Ян Кшиштоф Ґнінський (1681—1685) • Августин Міхал Стефан Радзейовський (1685—1689) • Кароль Тарло (1689—1702) • Ян Шембек (1702—1712) • Ян Казімєж де Альтен Бокум (1712—1721) • Ян-Олександр Ліпський (1724—1735) • Ян Малаховський (1735—1746) • Міхал Водзіцький (1746—1764) • Анджей Миколай Млодзейовський (1764—1767) • Йоганн-Андреас фон дер Борх (1767—1780) • Антоній Окенцький (1780) • Яцек Малаховський (1780—1786) • Мацей Ґжеґож Ґарниш (1786—1790) • Гуго Коллонтай (1791—1794) • Войцех Юзеф Скаршевський (1793—1795)
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Францішек_Красінський&oldid=42186520