Фрідріх-Вільгельм I (курфюрст Бранденбургу)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фрідріх-Вільгельм I
Фрідріх-Вільгельм I
Портрет Софії
Wappen Hohenzollern 2.svg
Курфюрст Бранденбурга, герцог Пруссії
1 грудня 1640 — 29 квітня 1688
Попередник: Георг Вільгельм
Наступник: Фрідріх III
 
Національність: німець
Віросповідання: лютеранин
Народження: 16 лютого 1620(1620-02-16)
Кельн-на-Шпреє, Бранденбург-Пруссія
Смерть: 29 квітня 1688(1688-04-29) (68 років)
Потсдам, Бранденбург-Пруссія
Династія: Гогенцоллерни

Фрі́дріх-Вільге́льм (нім. Friedrich Wilhelm von Brandenburg; 16 лютого 1620(16200216)9 травня 1688) — курфюст Бранденбургу і герцог Пруссії (16401688). Представник німецької шляхетної династії Гогенцоллернів. Народився у Кельні-на-Шпреї, Бранденбург-Пруссія. Помер у Потсдамі, Бранденбург-Пруссія.

Біографія[ред.ред. код]

Початок правління[ред.ред. код]

Фрідріх-Вільгельм зійшов на престол в 1640 році. Цій події присвячено пам'ятна монета.

З першого ж року свого царювання (1640) Фрідріх усвідомив важкі й складні умови, в яких знаходився Бранденбург. При Георгу Вільгельмі Бранденбург за Празьким миром був тісно пов'язаний з Австрією.

Новий курфюрст зважився різко змінити політику: в 1641 він став на бік Швеції, уклавши з ними перемир'я, і зайнявся облаштуванням своєї армії. У перші ж роки правління Фрідріха Вільгельма виник проект одруження його на Крістіні, дочці Густава II Адольфа, але проти цього проекту повстали як в Швеції, так і в Бранденбурзі, і тому курфюрст одружився на Луїзі-Генрієтті Оранській, дочці штатгальтера Фрідріха Генріха.

Під час мирних переговорів після завершення Тридцятилітньої війни, що закінчилися Вестфальським миром, Фрідріх-Вільгельм марно намагався приєднання до Бранденбургу всієї Померанії; він отримав лише східну її частину - Задню Померанію (нім. Hinterpommern). За Бранденбургом визнані, крім того, Магдебург, Хальберштадт, Мінден та Каммін.

Юліхська війна[ред.ред. код]

Після придбань після Тридцятилітньої війни спочатку Фрідріх-Вільгельм спробував утвердитися в рейнських землях Клєве і Юліх. Між Бранденбургом і Нейбургом виникла так звана Юліхская війна. Починаючи її, Фрідріх-Вільгельм розраховував на допомогу Вільгельма Оранського та Мазаріні, але перший помер в 1650, а другий втратив свій вплив, що посилило в Середній Європі католицьку Габсбургську партію. Після значної поразки бранденбурзьких військ, курфюрст поспішив в 1651 укласти зі своїм противником мир.

Боротьба за суверенітет Пруссії[ред.ред. код]

Увага Фрідріха-Вільгельма направляється з цього часу на Пруссію, якою курфюрсти володіли в ленній залежності від Польщі. Бажання знищити цю залежність і досягти суверенітету Пруссії змусило курфюрста взяти участь в шведсько-польській війні 1655-1661 років.

7 січня 1656 був укладений договір в Кеніґсберзі, який зобов'язував курфюрста мати напоготові для шведів значні військові сили. Новий договір в Марієнбурзі (червень 1656) ще тісніше пов'язував курфюрста з королем Карлом X. Перемога над поляками в триденній битві під Варшавою, здобута за допомогою бранденбурзьких військ, підняла військовий престиж курфюрста. 20 листопада Карл Χ уклав з курфюрстом третій договір в Лабіау, за яким Фрідріх-Вільгельм отримував повний суверенітет в Пруссії.

Досягнувши своєї мети, курфюрст став подумувати про зміну фронту і про зближення з польсько-імператорської партією. Йому було дуже важливо отримати саме від польського короля санкцію суверенітету в Пруссії. Про зміну позиції курфюрста його колишні союзники дізналися тільки тоді, коли вона була вже доконаним фактом.

До літа 1657 дипломатичне зближення курфюрста з Польщею значно посунулось вперед. У вересні цього року було укладено договір в Велау, що забезпечив за курфюрстом верховну владу над Пруссією. 6 листопада Велауський трактат був ратифікований в Бромберзі. Оливський мир 1660 підтвердив Велауську угоду.

Тепер всі старання курфюрста були спрямовані на те, щоб фактично здійснити свою владу в Пруссії. Мала відбутися боротьба з привілейованим населенням міст і з дворянами. Стани відмовилися присягати своєму новому суверену і шукали зближення з Польщею. На чолі міської опозиції став Ієронім Роде з Кенігсберга, а на чолі дворянської - фон Калькштейн. Фрідріх-Вільгельм діяв з невтомною енергією і великою строгістю. Ув'язнивши найголовніших ватажків повстання, він у 1663 приборкав і незадоволені класи. Калькштейн, втікши з в'язниці в 1668, з'явився до польського короля з проханням про допомогу проти тирана, він запевняв короля, що Пруссія шукає лише випадку повернутися під польський суверенітет. Курфюрст марно вимагав видачі злочинця. Хитрістю заманений в Мемель, Калькштейн був страчений в 1671.

Боротьба за Померанію[ред.ред. код]

За прусським питанням на чергу стало померанське. Воно визначало всю політику Фрідріха Вільгельма в другій половині його правління. Задля вирішення цього питання він шукав зближення з імператором, Голландією, Данією, Росією.

В антифранцузькій коаліції, організованій Голландією в 1672, Фрідріх-Вільгельм брав діяльну участь, обурюючись нерішучістю і повільністю імператора. Остання обставина змусила його в 1673 укласти з Францією сепаратний мир в Фоссемі, за яким йому були відступлені фортеці в Клєве, зайняті французами.

Після вторгнення маршала Люксембурга до Голландії і Тюренна в область Рейну, Регенсбурзький рейхстаг зважився енергійніше протистояти Людовику XIV. Кельн, Майнц і Бранденбург уклали нову угоду з імператором для спільної боротьби з Францією. Спочатку театр військових дій був в Ельзасі, але в січні 1675 курфюрст відступив за Рейн.

У цей час Людовик XIV переконав Карла XI вторгнутися з боку Померанії в бранденбурзькі володіння, щоб відвернути курфюрста від Рейну. Фрідріх-Вільгельм, отримавши звістку про вторгнення шведів, поспішив на північ. 21 червня курфюрст був в Магдебурзі, звідси шлях його лежав до Хафеля, правий берег якого був зайнятий шведами від Гавельберга до Бранденбурга. Курфюрст вирішив прорвати цю лінію при Ратенові, що йому і вдалося 25 червня.

Військові сили шведів були розділені; правий фланг, під начальством Густава Врангеля, стояв біля Хафельберга, лівий, під начальством Германа Врангеля - в Бранденбурзі. При звістці про Ратеновську невдачу, Герман Врангель рушив на з'єднання зі своїм братом, але це з'єднання військових сил шведів вдалося упередити. 28 червня курфюрст розбив шведів наголову в битві при Фербелліні.

Імператор і імперія оголосили шведів ворогами імперії і разом з Нідерландами, Іспанією і Данією оголосили Швеції війну. До коаліції приєдналися Брауншвейг, Целле, Мюнстер. Вже до кінця 1675 всі володіння шведів в Німеччині були втрачені. Опір чинив ще Штеттин, але до кінця 1677 упало і це місто. У союзі з Данією вдалося відібрати у шведів і острів Рюген; в вересні 1678 року здався Штральзунд.

Невдалою була й відчайдушна спроба шведів зробити з Лівонії вторгнення до Пруссії. Курфюрст, дізнавшись про цей план, швидко рушив свої війська на схід; при звістці про це шведи відступили.

Перспектива великого територіального придбання малювалася Фрідріху Вільгельму, коли один за іншим союзники його стали укладати з Францією сепаратні мирні договори. Дипломатія вирішила померанське питання не на користь Бранденбурга. Тут особливо яскраво дав себе відчути антагонізм Австрії і Пруссії, заздрість імперії до політичного та територіального посилення Бранденбурга. Залишившись віч-на-віч з Людовіком XIV, який категорично вимагав повернення шведам всіх зроблених у Померанії завоювань, курфюрст не наважувався продовжувати війну і уклав мир з Францією в Сен-Жермені , 29 червня 1679, за яким він усім здобутим поступався переможеному ворогу. Головна частка провини в цьому важкому для Бранденбурга мирі лежала на імператорі. Курфюрст сам говорив, що до миру змусив його не французький король, а змусили імперія, імператор і його союзники.

З 1679 Бранденбург вже не брав участь у війнах з Францією; Фрідріх-Вільгельм дотримувався нейтралітету і всю свою увагу зосередив на своїх бранденбурзьких землях. З повним скасуванням Нантського едикту справа дещо змінилося: Фрідріх-Вільгельм знову зблизився з головним ворогом Франції, Вільгельмом Оранським. Але в третій війні проти Людовіка Фрідріх-Вільгельм не встиг взяти участі: він помер в 1688.

Сілезьке питання[ред.ред. код]

Останнє питання в зовнішній політиці Фрідріха Вільгельма - сілезьке. В 1675 вимерла герцогська лінія Лігнітц-Бриг та Волан. Користуючись тим, що Фрідріх-Вільгельм був зайнятий у цей час війною зі шведами, імператор приєднав її землі до своїх володінь. В 1686 між імператором і курфюрстом була укладено угода, за якою курфюрст відмовився від своїх домагань на сілезькі герцогства, але зате мав отримати область Швібус у Богемії. Питання про Швібус, однак, залишилося невирішеним через смерть Фрідріха Вільгельма.

Сім'я[ред.ред. код]

Докладніше: Гогенцоллерни

Література[ред.ред. код]

  • Hans-Joachim Giersberg, Claudia Meckel u. Gerd Bartoschek. (Redaktion): Der Große Kurfürst. Sammler, Bauherr, Mäzen. Kurfürst Friedrich Wilhelm 1620–1688, (Katalog zur Ausstellung) Neues Palais in Sanssouci, 10. Juli bis 9. Oktober 1988. Potsdam, 1988.
  • Bruno Gloger, Friedrich Wilhelm - Kurfürst von Brandenburg, Biographie, Verlag Neues Leben Berlin 1985
  • Gerd Heinrich (Hrsg.): „Ein sonderbares Licht in Teutschland“. Beiträge zur Geschichte des Großen Kurfürsten von Brandenburg (1640–1688). Berlin 1990.
  • Ludwig Hüttl: Friedrich Wilhelm von Brandenburg, der Große Kurfürst 1620–1688. Eine politische Biographie. München 1984.

Посилання[ред.ред. код]