Черненко Костянтин Устинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Устинович Черненко
Костянтин Устинович Черненко
Костянтин Черненко, кінець 1930-тих років

Час на посаді:
13 лютого 1984 — 10 березня 1985
Попередник Андропов Юрій Володимирович
Наступник Горбачов Михайло Сергійович

Час на посаді:
11 квітня 1984 — 10 березня 1985
Попередник Андропов Юрій Володимирович
Наступник Громико Андрій Андрійович

Народився 11 (24) вересня 1911(1911-09-24)
с. Велика Тесь,
Красноярський край
Помер 10 березня 1985(1985-03-10) (73 роки)
Москва
Громадянство СРСР СРСР
Політична партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ленінська премія

Нагороди інших країн

Орден Клемента Готвальда
Підпис Chernenko signature.svg

Костянт́ин Уст́инович Черне́нко (*11 (24) вересня 1911(19110924), с. Велика Тесь (Красноярський край) — 10 березня 1985, Москва) — радянський політичний діяч українського походження, з 1984 генеральний секретар ЦК КПРС і голова Президії Верховної Ради СРСР.

Працював у апараті комсомолу і партії: 1948–1956 рр. у відділі пропаганди ЦК КП Молдавії як співробітник Леоніда Брежнєва, який 1956 р. висунув його до центрального апарату в Москві; з 1960 р. Черненко став шефом апарату Президії Верховної Ради СРСР, згодом керівником особистого секретаріату Брежнєва. У 1971 р. Черненко обрано членом ЦК КПРС, 1978 — членом Політбюро. Після смерті Юрія Андропова (9 лютого 1984) Черненко став генеральним секретарем ЦК КПРС. Черненко не згадує свого українського походження і протягом своєї кар'єри не мав стосунку до українських справ.

Батьки та сім'я[ред.ред. код]

Костянтин Черненко під час служби в прикордонних військах

Батько, Устин Демидович, в сибірське село Велика Тесь Новоселовського району Красноярського краю переселився з України в кінці XIX століття. Жив в просторому будинку на березі великої річки. Працювати на землі не хотів, в надії швидко розбагатіти йшов на відхожий промисел: спочатку на мідні копальні, потім на золоті копальні. Посівними роботами займалася його дружина, Харитина Дмитрівна. Висока, сильна, швидка, вона піднімала і перекидала в руках трипудові мішки. Після її смерті від тифу в 1919 році Устим одружився другий раз. Від першого шлюбу були дві дочки і два сини. Мачуха дітям не сподобалась. Село Велика Тесь, де вони з'явилися на світ, була затоплена новим морем, і її жителів переселили в Новоселово. Сестра Черненко, Валентина Устинівна, народилася трохи раніше за Костянтина Устиновича. Володіла сильним, владним характером.

У висуненні Черненко якусь роль і я зіграв. Черненко працював в Красноярську. Сестра його, Валентина Устинівна, розумна дівка, трохи старша за Костянтина. Вона дуже дружила з Олегом Борисовичем Арістовим, який працював першим секретарем Красноярського крайкома. Дружина у Арістова померла, він був вдівцем. У Валентини Устинівни чоловік загинув на фронті. Ну, вони зустрічалися. Валентина Устинівна працювала тоді завідувачкою орготділом Красноярського міськкому КПРС. Я у той час секретарював в Читі. У мене, як у члена військової ради Забайкальського округу, був літак. Коли я летів до Москви, мені сибірські секретарі дзвонили: «Захопи». Я в Іркутську захоплював Хворостухіна, в Красноярську — Арістова. І ось Арістов дуже часто їздив з Валентиною Устіновной. А одного разу прихопив з собою цього Кощу. Арістов послав його вчитися у Вищу партійну школу. У Москві ми часто зустрічалися. Арістов завжди був з Валентиною Устинівной, і Костик часто в номер готелю заходив. Одного разу, коли в ЦК розмова зайшла про кадрів для Молдавії, я візьми та і скажи, що ось питання пропаганди Черненко міг би забезпечити, він кінчає Вищу партійну школу. Арістов підтримав мою пропозицію. Тоді Костянтина і послали до Молдавії. Там Брежнєв з ним познайомився. Взагалі-то він, говорять, писати як слід не міг, але допомагав Брежнєву мови складати. Потім Брежнев в Москві з'явився. І Костик з Молдавії витік. (Генадій Іванович Воронов)

Брат Генсека, Микола Устинович, служив в міліції в області Томська; на війні не був. На початку 80-х працював заступником міністра внутрішніх справ СРСР (займався навчальними закладами). Іншого брата Черненків звали Олександр.

Першу дружину Черненка звали Фаїна Василівна. Народилася вона в Новоселовськом районі Красноярського краю. Шлюб з нею не склався, але в цей період народився син Альберт. Альберт Черненко був секретарем міськкому Томська КПРС з ідеологічної роботи, ректором Новосибірської вищої партійної школи. Докторську дисертацію «Проблеми історичної причинності» захистив, будучи на партійній роботі. Останні роки життя — заступник декана розміщеного в Новосибірську юридичному факультеті державного університету Томська. Жив в Новосибірську. Вважав, що йому щонайближче теорія конвергенції — з'єднання протилежностей, зокрема капіталізму і соціалізму. У Альберта Костянтиновича Черненка було два сини: Владимир і Дмитро.

Друга дружина — Ганна Дмитрівна (вроджена Любімова) народилася 3 вересня 1913 року в Ростовській області.

Закінчила Саратовський інститут сільськогосподарського машинобудування. Була комсоргом курсу, членом факультетського бюро, секретарем комітету комсомолу. У 1944 році вийшла заміж за К. У. Черненко. Оберігала хворого чоловіка від поїздок з Брежневим на полювання. Ганна Дмитрівна була маленького зросту, з соромливою усмішкою. Від шлюбу з нею з'явилися діти: Володимир, Віра і Олена.

Володимир Костянтинович Черненко народився в Кишиневі в 1936 році, помер від серцевої недостатності в 2006 році. Дружина його Галина Іванівна. Має сина (нар. у 1980), названого на честь діда Кості. Син Влодимира закінчив Рязанське повітряно-десантне училище, дочка Олеся — школярка.

Олена Костянтинівна народилася в Пензі. Як і її батько, вона закінчила педагогічний інститут. У 1974 р. Олена Черненко захистила кандидатську дисертацію з філософії на тему: «Методологічні проблеми соціальної детермінованої біології людини». Сама назва цієї роботи указує на позиції, що відстоюються її автором. У 1979 р. Е. Черненко спільно з К. Е. Тарасовим публікує книгу, засновану на матеріалах дисертації і озаглавлену «Соціальна детермінована біології людини»; у цій книзі, посилаючись на роботи класиків марксизму, автори відстоювали точку зору примата «соціального» у формуванні поведінки людини. У введенні до своєї книги Тарасовим і Черненко пишуть про те, що їх метою було продемонструвати «соціальну детерміновану біології людини і розкриття значення єдино правильного, марксистського його рішення» (с. 5). Треба сказати, що в цілому вся книга була спробою обгрунтувати вивід про те, що з погляду марксизму вирішення проблеми співвідношення соціального і біологічного бачення в підкресленні ролі і значення саме «соціального». Аналіз цієї проблеми, зроблений авторами книги, носив вельми детальний характер як з філософської, так і з логічної точки зору, проте грунтувався на дуже невеликій кількості експериментальних даних. Тарасовим і Черненко виділяли не мало не багато, як 60 варіантів вирішення проблеми співвідношення біологічного і соціального, представляючи ці варіанти і всілякі їх модифікації у вигляді схем і малюнків. Коли вийшла заміж, батько, в ту пору що працював завідуючим Загальним відділом ЦК КПРС, подзвонив керівникові справами Ради Міністрів СРСР М. С. Сміртюкову і попросив надати квартиру для дочки в будинку Радміна. «Немає питання», — відповів управділами. За його словами, К. У. Черненко потім ще місяців чотири дзвонив і питав, чи зручно це. Те ж саме було через декілька років, коли він просив дати їй квартиру більше: «Дуже сором'язлива була людина», — говорила Олена.

Віра, також дочка Костянтина Устіновіча і Ганни Дмитрівни Черненко, народилася в Пензі. Працювала у Вашингтоні в радянському посольстві.

Молодість[ред.ред. код]

Закінчив трирічну школу сільської молоді. Початкова письменність і політичні переконання зробили можливим призначення його завідуючим відділом пропаганди і агітації райкому комсомолу.

На початку 30-х років Костянтин Черненко служив в Казахстані (49-й погранотряд прикордонної застави Хоргос Талды-курганской області), де командував погранотрядом і брав участь в ліквідації банди Бекмуратова. В період служби в прикордонних військах вступив у ВКП(б) і був вибраний секретарем парторганізації погранотряда. У Казахстані, як писав літератор Н. Фетісов, відбулося «бойове хрещення» майбутнього генсека. Письменник приступив до підготовки книги про службу молодого воїна на заставах Хоргос і Наринкол — «Шість героїчних діб». Фетісов все намагався уточнити деталі про конкретну участь Черненка в ліквідації банди Бекмуратова, про бій в ущелині Чебортал, житті погранотряда. Навіть лист про це писав генсекові, запитуючи Костянтина Устиновича: «Цікавою розвагою прикордонників застави Наринкол було милуватися грою улюбленців прикордонників — козла, собаки і кота. Чи пам'ятаєте це?».

У передвоєнні роки він — секретар Красноярського крайкома партії.

У 1943–1945 роках Костянтин Черненко знаходився на навчанні в Москві, у вищій школі парторганизаторів. На фронт не просився. Його діяльність в роки війни була відмічена лише медаллю «За доблесну працю». Наступні три роки Черненко працював секретарем обкому з ідеології в Пензенській області, потім до 1956 року завідував відділом пропаганди і агітацій в ЦК Компартії Молдавії. Саме тут на початку 1950-х років Черненко познайомився з Брежнєвим, тоді першим секретарем. Ділове спілкування переросло в дружбу, яка тривала до кінця життя. За допомогою Брежнева Черненко зробив унікальну партійну кар'єру, пройшовши від основи до вершини піраміди влади, при цьому не володіючи якими-небудь помітними якостями вождя.

З 1950 року кар'єра Черненко нерозривно пов'язана з кар'єрою Брежнева.

Партійна кар'єра[ред.ред. код]

У 1956 році Брежнєв — секретар ЦК КПРС, Черненко — референт секретаря ЦК КПРС, а потім завідуючий сектором у відділі пропаганди.

У 1960–1964 роки Брежнєв — Голова Президії Верховної Ради СРСР, з 1964 року — Перший секретар ЦК КПРС (а з 1966 р. — Генеральний секретар ЦК КПРС), Черненко — кандидат в члени ЦК КПРС.

З 1977 року Брежнєв стає Головою Президії Верховної Ради СРСР, Черненко — кандидатом в члени Політбюро, а з 1978 р. — членом Політбюро ЦК КПРС. Нагороджуючи себе, Брежнєв не забував і про свого соратника: у 1976 році Брежнєв нагороджений третьою, а Черненко — першою Зіркою Героя Соціалістичної Праці; у 1981 році на грудях у Брежнєва з'явилася п'ята зірка, у Черненка — друга.

В період правління Брежнева Черненко був завідуючим загальним відділом ЦК КПРС, через нього проходила велика кількість документів і цілих досьє на верхівку партії; за самим складом характеру він був схильний до малопомітної апаратної роботи, але разом з тим був вельми обізнаний.

Костянтин Устиновч був «орговиком» високого класу. Всі регіональні керівники прагнули потрапити на прийом саме до нього. Тому що знали: якщо звернувся до Черненка, питання буде вирішено, а необхідна документація оперативно пройде всі інстанції. (Федір Моргун)

Інформацією він регулярно ділився з Брежнєвим і, таким чином, мав репутацію «секретаря Брежнєва». Колосальна енергія, старанність і скромні знання роками витрачалися Черненком на незрівнянну чиновницьку кар'єру. У канцелярській роботі він знайшов своє покликання. Він зівідував поштою, адресованою генсекові; прописував попередні відповіді. До засідань Політбюро готував питання і підбирав матеріали. Черненко був в курсі того, що відбувається у вищому партійному ешелоні. Він вчасно міг підказати Брежнєву про чийсь ювілей, що наближається, або про чергове нагородження.

В той час, як для Брежнєва щоденна рутинна робота з численними документами була більш ніж обтяжливою, для Черненко вона була в задоволення. Нерідко рішення виходили від Костянтина Устиновича, але говорилися від імені генсека. За роки спільної роботи він жодного разу не підвів Брежнєва, не викликав його незадоволення, а тим більше роздратування з якого-небудь приводу. Ніколи йому не заперечував.

Але не тільки старанність і пунктуальність Черненка імпонувала Брежнєву. Костянтин Устинович уміло йому лестив і завжди знаходив привід для захоплення і вихваляння. З часом став для Брежнєва незамінний. І на других ролях відчував себе дуже комфортно. Хоч страждав бронхіальною астмою, піднімався з ліжка за першою пропозицією Брежнєва поїхати пополювати. Запрошення на полювання в Завідово було знаком особливої довіри генсека. Черненко полювання не любив і щоразу там застуджувався.

Всі ці якості Брежнєв в Черненку особливо цінував. Він щедро нагороджував Костянтина Устиновича, просував партійною драбиною, повністю йому довіряв. З ним він зустрічався частіше, ніж з іншими членами політбюро ЦК партії, іноді декілька разів на добу.

Двічі Костянтин Устинович супроводжував Брежнєва в закордонних поїздках: у 1975 році — в Хельсінкі, де відбувалася міжнародна Нарада з безпеки і співпраці в Європі, і в 1979 році — на переговори до Відня з питань роззброєння.

Черненко став тінню Брежнєва, його найближчим радником. З кінця 1970-х років Черненко став вважатися одним з можливих наступників Брежнєва, пов'язаним з консервативними силами в його оточенні. До моменту кончини Брежнєва в 1982 він вважався (і західними політологами, і високопоставленими партійцями) одним з двох, разом з Андроповим, претендентів на повноту влади; верх взяв Андропов. Політбюро ЦК КПРС після кончини Брежнєва рекомендувало Черненку запропонувати Пленуму ЦК КПРС кандидатуру Андропова на пост Генерального секретаря. Він це зробив 12 листопада 1982 в кінці свого виступу на Пленумі (велика частина якого була присвячена характеристиці Брежнєва), підкреслюючи, разом з тим, необхідність колективного керівництва; після цього Андропов був одноголосно вибраний генсеком.

У лютому 1982 року Політбюро схвалило присудження Ленінських і державних премій за «Історію зовнішньої політики СРСР, 1917–1980 рр.» у двох томах, а також за багатотомник про міжнародні конференції періоду Другої світової війни. Серед лауреатів, удостоєних Ленінській премії, був Черненко, який не брав участі в створенні цих наукових праць. Але Ленінське лауреатство вважалося дуже престижним, і Костянтин Устинович його отримав, так само як і третє звання Героя — до свого семидесятиріччя.

Швидка хвороба і кончина Андропова і утруднення щодо результату подальшої внутріпартійної боротьби зробили Черненка, практично неминуче, новим главою партії і держави. Коли ж 73-річний Черненко отримав вищу посаду в радянській державі, у нього вже не залишилося ні фізичних, ні духовних сил, щоб керувати країною.

Генеральний секретар[ред.ред. код]

Костянтин Черненко у 1982 році

13 лютого 1984 р. Черненко одноголосно був вибраний Генеральним секретарем ЦК КПРС. До влади у величезній державі прийшла людина, яка ніде і ніколи не працювала на самостійній ділянці. 72-річний Черненко був важко хворий і розглядався[ким?] як проміжна фігура. Він важко отруївся в серпні 1983 року, і тому значну частину свого правління провів в Центральній клінічній лікарні, де іноді навіть проводилися засідання Політбюро ЦК КПРС. У лікарні (незадовго до смерті) йому було вручено посвідчення про обрання народним депутатом РРФСР; ця церемонія була продемонстрована всесоюзним телебаченням.

За час правління Черненка було запропоновано декілька проектів, що так і не вдалося втілити: реформа школи, поворот північних річок, посилення ролі профспілок. При ньому був офіційно введений як свято День знань (1 вересня 1984).

У червні 1983 року Черненко виступив з програмною доповіддю «Актуальні питання ідеологічної і масово-політичної роботи партії». У ній, зокрема, Костянтин Устинович піддав критиці самодіяльні естрадні групи з репертуаром «сумнівного значення», які «завдають ідейного і естетичного збитку». Ця доповідь стала початком великомасштабної боротьби з незалежними музичними виконавцями в 1983—84 роках, головним чином з виконавцями російського року. Виступ на «квартирниках» і подібних самодіяльних концертах був прирівняний до незаконної підприємницької діяльності, що порушує монополію компанії Росконцерт, і загрожувало тюремним ув'язненням.

При Черненкові почалася постбрежнєвська і постмаоїстська розрядка у відносинах з КНР, проте відносини з США залишалися украй напруженими; до 1984 СРСР, у відповідь на бойкот Московської олімпіади США і їх союзниками, бойкотував олімпіаду в Лос-Анджелесі. У цей період СРСР вперше відвідав глава іспанської держави — король Хуан Карлос I. При Черненкові не відбувалося яких-небудь істотних змін у складі Політбюро і Ради Міністрів.

Будучи «правою рукою» Брежнєва, він постійно возвеличував його. Коли ж сам Костянтин Устинович став генсеком, він потребував подібного у свою адресу. Від підлеглих він вимагав, щоб вони доповідали йому про відгуки про його бесіди, зустрічі, виступи, читав огляди про власну персону. Як правило, захоплені відгуки про генсека черпалися з радянської преси і преси соціалістичних країн. Важче було виявити щось позитивне в його адресу в західних виданнях.

У Черненкові найприкметнішою межею є відсутність всякої визначності. (Паризька газета «Російська думка», березень 1984 року)

Багато активних розслідувань і репресії проти різного роду корупціонерів брежнєвського часу, розпочаті при Андропові, при Черненкові були частково припинені. Справи, які не отримали розвитку, були спущені на гальмах. Так, наприклад, фактично припинилася Узбецька справа, припинили слідство проти Миколи Щелокова, яке незабаром було продовжено. Припинилося слідство у «діамантовій справі», і з Галини Брежнєвої був знятий домашній арешт. Проте деякі гучні справи продовжувалися. Так, вже при Черненкові був розстріляний колишній глава Елісєєвського магазину Соколов, після відновлення розслідування наклав на себе руки колишній міністр внутрішніх справ Н. А. Щолоков.

За пропозицією Річарда Косолапова генсек відновив у КПРС 94-річного В. М. Молотова; Молотов, будучи старшим за Черненка на 21 рік, ще і пережив його, померши у віці 96 років. Рішення про реабілітацію і відновлення в партії Молотову оголосив особисто Генсек. За два дні до своєї смерті Черненко, підтримуваний Гришиним, раптом з'явився на телеекрані і насилу вимовив декілька вітальних фраз.

Смерть і спадщина[ред.ред. код]

Костянтин Устинович помер після року і двадцяти п'яти днів правління і став останнім похованим біля Кремлівської стіни. Кончиною Черненка завершився п'ятирічний період, протягом якого значна частина брежнєвського Політбюро пішла з життя («епоха пишних похоронів»). Він виявився найстарезнішим зі всіх радянських лідерів, що коли-небудь отримували пост Генерального Секретаря. Його наступником на цій посаді вже на наступний день був вибраний Михайло Горбачов, представник наступного покоління Політбюро; проте Головою Президії Верховної Ради, всупереч восьмилітній традиції суміщати ці пости, був призначений беззмінний міністр закордонних справ Андрій Громико, який був навіть старший за Черненка.

Пам'ять Черненка, за сталим ритуалом, була увічнена, але це знову ж таки був останній такий випадок. На честь Черненка було короткочасно названо місто Шарипово і Красноярську вулицю в московському районі Гольяново; вже у 1988 місту повернули історичну назву, а вулицю перейменували в Хабаровську (назву «Красноярська» за цей час встигла отримати сусідня нова вулиця). Ініціатива перейменувати в р. Черненко і Черненківську область м. Пензу і Пензенську область, де Костянтин Устинович недовгий час був секретарем обкому з ідеології, взагалі не була реалізована. При Горбачові його безпосередній попередник, разом з Брежнєвим, офіційно засуджувався як діяч періоду застою (на відміну від особисто пов'язаного з Горбачевим Андропова, в діяльності якого до 1991 офіційна пропаганда знаходила позитивні сторони).

Черненко був одним з 16 тричі Героїв Соціалістичної Праці (1976, 1981 і 1984; окрім нього з членів Політбюро тричі Героями Праці були тільки Н. С. Хрущев и Д. А. Кунаєв). Нагороджений золотою медаллю імені Карла Маркса від АН СРСР.

Література[ред.ред. код]