Мікоян Анастас Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мікоян Анастас Іванович
Анастас Иванович Микоян.jpg
Народився 13 (25) листопада 1895(1895-11-25)
Санаїн, Тифліська губернія
Помер 21 жовтня 1978(1978-10-21) (82 роки)
Москва
Партія КПРС

Анаста́с Іва́нович Мікоя́н (рос. Анаста́с Ива́нович Микоя́н, вірм. Անաստաս Միկոյան; 13 (25) листопада 1895(18951125), село Санаїн Тифліської губернії (нині марз Лорі, Вірменія) — ↑21 жовтня 1978, Москва) — радянський державний та політичний діяч, співорганізатор воєнного злочину «Катинський розстріл»[1], Герой Соціалістичної Праці.

Мікоян був активним діячем майже при всіх радянських режимах — при Леніні, Сталіні, Хрущові та Брежнєві. Займав високі посади — від голови Наркомпостачу в тридцяті роки, до Голови Президії Верховної ради СРСР у 1964—1965 роках. При Брежнєві його перевели на менш помітні посади.

Є старшим братом визначного радянського авіаконструктора Артема Мікояна.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї теслі. Після закінчення початкової школи поступив в вірменську духовну семінарію в Тифлісі, де здобув освіту. Ще семінаристом Мікоян став членом соціал-демократичного гуртка. У 1915 році вступив до РСДРП. Закінчивши семінарію в 1916 році, був прийнятий в духовну академію, яку не закінчив.

Перші успіхи в лавах комуністів[ред.ред. код]

Під час Лютневої революції 1917 року став організатором Ради солдатських депутатів в Ечміадзині, пропагував більшовицькі гасла в Тифлісі, Баку, був членом Тифліського комітету партії.

Після Жовтневого перевороту вів партійну роботу в Баку, командував Бойовою дружиною, був комісаром бригади на фронті. Коли в 1918 році до Баку ввійшли англійські війська, Мікоян знаходився там на підпільній роботі. Заарештований в числі 35 бакинських працівників, він не був розстріляний разом з 26 бакинськими комісарами, оскільки його імені не опинилося в списку на тюремне постачання, яким керувалися інтервенти.

Восени 1919 року Мікоян їздив до Москви з доповіддю про положення справ на Кавказі і познайомився з Володимиром Леніном, Сергієм Кіровим, Михайлом Фрунзе, Іосифом Сталіним та іншими, був вибраний у ВЦВК. Коли навесні 1920 року в Баку була проголошена Радянська влада, Мікояна викликали до Москви і направили до Нижнього Новгорода, де він зумів очолити керівництво губернією і підпорядкувати незадоволених робітників і солдатів.

По рекомендації Сталіна Мікоян був призначений секретарем Південно-східного бюро ЦК РКП(б), потім очолив Північко-Кавказській краєвий комітет РКП(б). Уміло працюючи з людьми різних національностей, Мікоян прагнув не викликати протидії людей непотрібними руйнуваннями церков і мечетей, прагнув дотримувати декларовані новою владою права. Зближується із Сталіном, Мікоян завжди його підтримував і в 1926 був вибраний кандидатом в члени Політбюро. З 1926 року Мікоян став наркомом зовнішньої і внутрішньої торгівлі СРСР. Будучи супротивником ліквідації НЕПу, Мікоян проте не виступив разом з М. І. Бухаріним, О. І. Риковим і іншими учасниками «правого ухилу».

На високих державних посадах[ред.ред. код]

А.Мікоян, Сталін та С.Орджонікідзе

У 1930 році Мікоян став головою Наркомату постачання (замість торгівлі) і зовнішньої торгівлі, зокрема, займався продажем за кордон частини колекцій Ермітажу (картини Рубенса, Рафаеля, Рембрандта та іншиї, меблі, ювелірні вироби та ін.) для оплати імпортованого устаткування. Саме на цій посаді Мікоян став ініціатором Рибного дня, викликаного спадом виробництва м'яса.

У 1934 році Мікоян був поставлений на чолі Наркомату харчової промисловості, йому вдалося порівняно швидко налагодити виробництво консервів, ковбас, хліба, морозива і інших продуктів харчування, хоча через пріоритет, відданий важкій промисловості, купівельна спроможність населення була низька.

У 1935 році Мікоян увійшов до складу Політбюро, в 1937 був призначений заступником голови Раднаркому. Хоча Мікоян не прагнув робити кар'єру активною участю в терорі, він винен в мовчазній підтримці репресій, в «викорчовуванні ворогів вірменського народу», вихвалянні наркома Миколи Єжова, санкціонуванні численних арештів керівних працівників своєї галузі.

Під час Німецько-радянської війни Мікоян очолив Комітет продовольчо-речового постачання армії — діяльність, за яку в 1943 році він був нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці, увійшов до Ради з евакуації і багато зробив для переїзду в східні і південні райони країни робочих і службовців разом з їх підприємствами. У 1942 році Мікоян був введений до складу Державного Комітету Оборони (ДКО), входив в Комітет при РНК СРСР по відновленню господарства звільнених районів. Як член ДКО і Політбюро Мікоян відповідальний за депортацію народів Північного Кавказу, Криму та ін.

З 1946 року Мікоян, продовжуючи роботу заступником голови Ради Міністрів СРСР, був міністром зовнішньої торгівлі. З 1951 року Йосип Сталін віддалив від себе Мікояна і В'ячеслава Молотова, ймовірно, зважившись на чергове чищення, але смерть Сталіна в 1953 році зберегла Мікояна у вищих ланках радянського і партійного керівництва. Утримавшись від боротьби за владу, Мікоян приєднався до Микити Хрущова тільки після арешту Лаврентія Берії. Активно підтримуючи курс на реабілітацію «ворогів народу» і засудження «культу особи Сталіна», Мікоян проте закликав дотримуватися обережності і помірність в критиці. У 1956 році Мікоян разом з Михайлом Сусловим і Георгієм Жуковим ухвалив рішення про придушення повстання в Угорщині, направленого проти сталінської моделі соціалізму.

Мікоян зробив численні поїздки в багато країн світу. У 1962 році виїхав на Кубу під час Карибської кризи, коли світ стояв на межі світової війни через розміщені на Кубі радянські ракети. Мікоян зумів добитися згоди Фіделя Кастро на демонтаж і вивіз ракет в обмін на обіцянку Кеннеді не нападати на Кубу. Мікоян, що діяв як посередник між Хрущевим, Кеннеді і Кастро, багато в чому сприяв ліквідації кризи.

У 1964 Мікоян став Головою Президії Верховної Ради СРСР і, хоч і не брав участь в змові проти Микити Хрущева, проте схвалив рішення жовтневого Пленуму про його зсув, вважаючи, що «зроблена хороша справа». У листопаді 1965 подав заяву про відставку за віком і був відправлений на пенсію з нагородженням в урочистій обстановці.

Написав мемуари: «Думки і спогаду про Леніна», «Дорогою боротьби», «На початку двадцятих…». Багато матеріалів, що зберігалися у Мікояна, і його спогади, що надиктовані на плівку, були вилучені «для вивчення» після його смерті. Похований на Новодівичому кладовищі.

У його рідному селі Санаїн побудований великий музей на його честь.

Мікоян у фольклорі[ред.ред. код]

  • «Від Ілліча до Ілліча — без інфаркту і параліча»[2][3] — про унікальний феномен А. І. Мікояна як політичного довгожителя в КПРС і СРСР.

Література[ред.ред. код]

  • Медведев Р. А. Они окружали Сталина. Москва, 1990.
  • Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. Москва, 1997.
  • Советская военная энциклопедия в 8-и томах, т. 5.
  • Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. Москва, Вече, 2000.
  • Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник. Санкт-Петербург, 2000.

Дивись також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]