Ворошилов Климент Єфремович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ворошилов Климент Єфремович (Охрімович)
Klim voroshilov.JPG
Прізвисько Клім Ворошилов, Єфремов, КлІмов
Народився 23 січня (4 лютого) 1881(1881-02-04)
Російська імперія с. Верхнє, (нині ЛисичанськУкраїна)
Російська імперія
Помер 2 грудня 1969(1969-12-02) (88 років)
СРСР Москва, СРСР
Країна СРСР СРСР
Рід військ кіннота, піхота
Роки служби 19181969
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Командування Нарком оборони СРСР, Командувач військовими округами,
Командувач фронтами,
командувач Армії
Війни/битви Громадянська війна в Росії
Радянсько-фінська війна,
Друга Світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Соціалістичної Праці Герой Монгольської Народної республіки
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
Нагороди інших країн
Великий Хрест ордена Білої Троянди із зіркою
Орден Сухе-Батора Орден Сухе-Батора Орден Червоного Прапора (Монголія)

Почесна революційна зброя (1920)
Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)

Інше Оборона СССР. Избранные статьи и речи, М., 1937; Рассказы о жизни (Воспоминания), кн. 1, М., 1968
Підпис [[Файл:Автограф К.Е. Ворошилова.png|100px|alt=Автограф — Ворошилов Климент Єфремович (Охрімович)]]

Климе́нт Єфре́мович (Охрімович) Вороши́лов (рос. Климент Ефремович Ворошилов), також популярно — Клим Ворошилов (нар. 23 січня (4 лютого) 1881(18810204) — 2 грудня 1969) — радянський (український) військовий та політичний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, перший Маршал Радянського Союзу. У 1925–1940 роках нарком з військових і морських справ і нарком оборони СРСР. У 1953–1960 роках номінальний глава Радянської держави (Голова Президії Верховної Ради СРСР).

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився Ворошилов 4 лютого 1881 р. у селищі Верхнє, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії (нині входить до складу м. Лисичанськ) у сім'ї селянина. У своїх мемуарах «У підпіллі можна зустріти тільки щурів» П. Григоренко зазначає, що сам Ворошилов говорив про своє українське походження і початкове прізвище «Ворошило»[1].1903 р. вступив до Партії більшовиків, після Жовтневої революції став Комісаром внутрішніх справ Української РСР.

У квітні 1919 року був одним із керівників операції з жорстокого придушення Куренівського повстання проти більшовиків у Києві.

Брав участь у захисті Царицина (нині Волгоград) від Білої армії Денікіна, командував 14-ю армією на Південному фронті (фактично — від 7 червня 1919 р.[2]) та Першою кінною за часів Польсько-радянської війни.

19211961 рр. Ворошилов — член ЦК КПРС.

Після смерті Михайла Фрунзе у 1925 році Ворошилов став Наркомом військових та флотських справ (1934 р. пост перейменовано у Наркома оборони), маршалом СРСР у 1935.

Командував радянськими військами у Радянсько-фінській війні, зміщений через катастрофічні поразки Червоної армії взимку 1939–1940.

Участь у сталінських репресіях[ред.ред. код]

Телеграма і. о. секретаря Іркутського обкому Філіппова та начальника НКВД Малишева про збільшення ліміту на число розстріляних. Резолюція Сталіна «За», підпис Ворошилова - третій праворуч.

Як народний комісар оборони Ворошилов брав участь у репресіях проти командного складу РСЧА.

Під час Великого терору Ворошилов брав участь у розгляді так званих розстрільних списків - переліків осіб, репресованих із санкції членів Політбюро ЦК ВКП (б). Підписи на списках означали винесення обвинувального вироку. Підпис Ворошилова присутній на 185 списках, за якими були засуджено і розстріляно понад 18 тисяч осіб.

Як член Політбюро ЦК ВКП (б) затвердив велику кількість так званих лімітів (квоти на кількість репресованих згідно з наказом НКВС № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів»). Так, 26 квітня 1938 року Ворошилов разом зі Сталіним, Молотовим, Кагановичем і Єжовим завізував ствердну резолюцію на запиті в. о. секретаря Іркутського обкому ВКП (б) про виділення додаткового ліміту за першою категорією (розстріл) на 4 000 осіб.

Як народний комісар оборони Ворошилов брав активну участь у репресіях проти командного складу РСЧА. На списку з 26 командирів Червоної Армії, направленому з НКВС в НКО 28.05.1937 р., він поставив резолюцію «Тов. Єжову. Беріть усіх негідників. 28.V.1937 року. К. Ворошилов».

Друга Світова війна[ред.ред. код]

У роки Великої Вітчизняної війни командував військами Північно-Західного напрямку (до 5 вересня 1941), брав участь у проведенні Ленінградської оборонної операції (10 липня - 30 вересня 1941), командував військами Ленінградського фронту (вересень 1941). Останню свою військову роль Ворошилов втратив через поразку на Ленінградському фронті взимку 1941 року (його посаду зайняв більш перспективний Георгій Жуков.

У січні 1943 року Ворошилов координував дії Ленінградського і Волховського фронтів при прориві блокади Ленінграда (операція «Іскра»).

Головнокомандувач партизанським рухом в Україні та Білорусії (вересень 1942 - травень 1943), голова Комісії з питань перемир'я (вересень 1943 - червень 1944)[3].

Після війни[ред.ред. код]

Далі у війнах Ворошилов активної участі не брав, проте зіграв значну роль у насадженні комунізму Угорщині у 1947 році.

Пам'ятник «Климові» у Луганську

Після війни Ворошилов залишився політичною фігурою. 1953–1960 працював головою Президії Верховної Ради СРСР, відійшов у відставку через незгоди з Хрущовим та власну минулу лояльність Сталінові. Повернувся до ЦК КПРС за Брежнєва 1966 р. і помер трьома роками пізніше, 2 грудня 1969.

На честь Ворошилова було названо серію танків «КВ» та місто Ворошиловград (нині Луганськ).

У мистецтві[ред.ред. код]

До своєї відставки з поста наркома оборони Ворошилов як найвпливовіший військовий діяч був живим символом Червоної Армії і зростаючої військової потужності Радянського Союзу. У 20-30-х роках його оспівували як людину, яка поведе до перемоги («Адже з нами Ворошилов, перший червоний офіцер — зуміємо постояти за СРСР!»). Ворошилов — герой численних фільмів, де його грали:

  • Олексій Грибов («Клятва», 1946, «Падіння Берліна», 1949, «Донецькі шахтарі», 1951)
  • Микола Боголюбов («Ленін у 1918 році», 1938, «Перша Кінна», 1941, «Пархоменко», 1942, «Оборона Царицина», 1942, «Третій удар», «Звільнення», 1968–1972))
  • Юрій Толубеев («Падіння Берліна», 1 варіант)
  • Данило Сагал («Блокада», 1972)
  • Віктор Лазарєв («Дума про Ковпака», 1973–1976; «Підпільний обком діє», 1978)
  • Ігор Пушкарьов («20 грудня», 1981)
  • Венслі пітха («Червоний монарх» / «Red Monarch» (Англія, 1983)
  • Володимир Трошин (Олеко Дундич, 1958; «Битва за Москву», 1985, «Сталінград», У місті Сочі темні ночі, 1989)
  • Євген Жариков («Перша Кінна», 1984, «Війна на західному напрямку», 1990)
  • Анатолій Грачов («Ворог народу — Бухарін», 1990)
  • Сергій Никоненко («Бенкети Валтасара, або Ніч зі Сталіним», 1989)
  • Михайло Кононов («Ближнє коло», 1991)
  • Джон Боуї («Сталін», 1992)
  • Віктор Єльцов («Троцький», 1993)
  • Сергій Шеховцов («Stalin: Inside the Terror», Англія, 2003)
  • Юрій Олейников («Сталін. Live», 2007)
  • Олександр Мохов («Смерть Таїрова (фільм)», 2004, «Стомлені сонцем 2», 2010)
  • Віктор Бунаков («Тухачевський. Змова маршала», 2010)
  • Валерій Філонов («Фурцева (телесеріал)», 2011)
  • Вадим Померанцев («Око божий», 2012)
  • Олександр Берда («Чкалов», 2012)
  • Володимир Федоров («Сталін з нами», 2013)
  • Віктор Бунаков («І примкнув до них Шепілов», 2009)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Маршалы Советского Союза: личные дела рассказывают. М., 1996.
  • Советская историческая энциклопедия, тт. 1 — 16, Москва, 1961 — 1976
  • Акшинский В. Климент Ефремович Ворошилов. Биографический очерк, Москва, 1974
  • Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. Москва, 1997 г.

Посилання[ред.ред. код]



Попередник:
Фрунзе Михайло Васильович
1925
Coat of arms of the Soviet Union.svg
Народний Комісар з військових та морських справ СРСР

6 листопада 192520 червня 1934
Наступник:

посада ліквідована
Попередник:

посада створена
Coat of arms of the Soviet Union.svg
Народний Комісар оборони СРСР

20 червня 19347 травня 1940
Наступник:
Маршал Радянського Союзу
Тимошенко Семен Костянтинович
19401941