Ворошилов Климент Єфремович

Ворошилов Климент Єфремович (Охрімович)
Прізвисько	Клім Ворошилов, Єфремов, КлІмов
Народився	23 січня (4 лютого) 1881(1881-02-04) с. Верхнє, (нині Лисичанськ) Російська імперія
Помер	2 грудня 1969(1969-12-02) (88 років) Москва, СРСР
Країна	СРСР
Рід військ	кіннота, піхота
Роки служби	1918–1969
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	Нарком оборони СРСР, Командувач військовими округами, Командувач фронтами, командувач Армії
Війни/битви	Громадянська війна в Росії Радянсько-фінська війна, Друга Світова війна
Нагороди	Нагороди інших країн Почесна революційна зброя (1920) Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)
Інше	Оборона СССР. Избранные статьи и речи, М., 1937; Рассказы о жизни (Воспоминания), кн. 1, М., 1968

Климе́нт Єфре́мович (Охрімович) Вороши́лов (рос. Климент Ефремович Ворошилов), також популярно — Клим Ворошилов (*23 січня (4 лютого) 1881(18810204) — †2 грудня 1969) — радянський (український) військовий та політичний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, перший Маршал Радянського Союзу. У 1925–1940 роках нарком з військових і морських справ і нарком оборони СРСР. У 1953–1960 роках номінальний глава Радянської держави (Голова Президії Верховної Ради СРСР).

Біографія

Народився Ворошилов 4 лютого 1881 р. у селищі Верхнє, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії (нині входить до складу м. Лисичанськ) у сім'ї селянина. У своїх мемуарах «У підпіллі можна зустріти тільки щурів» П. Григоренко зазначає, що сам Ворошилов говорив про своє українське походження і початкове прізвище «Ворошило».1903 р. вступив до Партії більшовиків, після Жовтневої революції став Комісаром внутрішніх справ Української РСР. Брав участь у захисті Царицина (нині Волгоград) від Білої армії Денікіна, командував 14-ю армією на Південному фронті (фактично — від 7 червня 1919 р.) та Першою кінною за часів Польсько-радянської війни.

1921–1961 рр. Ворошилов — член ЦК КПРС.

Після смерті Михайла Фрунзе у 1925 році Ворошилов став Наркомом військових та флотських справ (1934 р. пост перейменовано у Наркома оборони), маршалом СРСР у 1935.

Командував радянськими військами у Радянсько-фінській війні, зміщений через катастрофічні поразки Червоної армії взимку 1939–1940. Останню свою військову роль Ворошилов втратив через поразки на Ленінградському фронті взимку 1941 р. у ході Німецько-радянської війни (його пост зайняв значно більш талановитий Георгій Жуков, завдяки якому Ленінград було врятовано).

6 вересня 1942 ДКО прийняв постанову про запровадження посади Головнокомандуючого партизанським рухом і призначив на цю посаду маршала Климента Ворошилова.

Далі у війні Ворошилов активної участі не брав, проте зіграв значну роль у насадженні комунізму Угорщині у 1947 році.

Пам'ятник «Климові» у Луганську

Після війни Ворошилов залишився політичною фігурою. 1953–1960 працював головою Президії Верховної Ради СРСР, відійшов у відставку через незгоди з Хрущовим та власну минулу лояльність Сталінові. Повернувся до ЦК КПРС за Брежнєва 1966 р. і помер трьома роками пізніше, 2 грудня 1969.

На честь Ворошилова було названо серію танків «КВ» та місто Ворошиловград (нині Луганськ).

У мистецтві

До своєї відставки з поста наркома оборони Ворошилов як найвпливовіший військовий діяч був живим символом Червоної Армії і зростаючої військової потужності Радянського Союзу. У 20-30-х роках його оспівували як людину, яка поведе до перемоги («Адже з нами Ворошилов, перший червоний офіцер - зуміємо постояти за СРСР!"). Ворошилов - герой численних фільмів, де його грали:

• Олексій Грибов («Клятва», 1946, «Падіння Берліна», 1949, «Донецькі шахтарі», 1951)
• Микола Боголюбов («Ленін у 1918 році», 1938, «Перша Кінна», 1941, «Пархоменко», 1942, «Оборона Царицина», 1942, «Третій удар», «Звільнення», 1968-1972))
• Юрій Толубеев («Падіння Берліна», 1 варіант)
• Данило Сагал («Блокада», 1972)
• Віктор Лазарєв («Дума про Ковпака», 1973-1976; «Підпільний обком діє», 1978)
• Ігор Пушкарьов («20 грудня», 1981)
• Венслі пітха («Червоний монарх» / «Red Monarch» (Англія, 1983)
• Володимир Трошин (Олеко Дундич, 1958; «Битва за Москву», 1985, «Сталінград», У місті Сочі темні ночі, 1989)
• Євген Жариков («Перша Кінна», 1984, «Війна на західному напрямку», 1990)
• Анатолій Грачов («Ворог народу - Бухарін», 1990)
• Сергій Никоненко («Бенкети Валтасара, або Ніч зі Сталіним», 1989)
• Михайло Кононов («Ближнє коло», 1991)
• Джон Боуї («Сталін», 1992)
• Віктор Єльцов («Троцький», 1993)
• Сергій Шеховцов («Stalin: Inside the Terror», Англія, 2003)
• Юрій Олейников («Сталін. Live», 2007)
• Олександр Мохов («Смерть Таїрова (фільм)», 2004, «Стомлені сонцем 2», 2010)
• Віктор Бунаков («Тухачевський. Змова маршала», 2010)
• Валерій Філонов («Фурцева (телесеріал)», 2011)
• Вадим Померанцев («Око божий», 2012)
• Олександр Берда («Чкалов», 2012)
• Володимир Федоров («Сталін з нами», 2013)
• Віктор Бунаков («І примкнув до них Шепілов», 2009)

Див. також

• Ворошиловград
• Луганська область
• Ворошиловськ
• Ворошиловськ
• Сталінські списки

Посилання

• Ворошилов Климент Ефремович
• Ворошилов Климент Ефремович
• Ворошилов Климент Ефремович
• Ворошилов, Климент Ефремович

Література

• Маршалы Советского Союза: личные дела рассказывают. М., 1996.
• Советская историческая энциклопедия, тт. 1 — 16, Москва, 1961 — 1976
• Акшинский В. Климент Ефремович Ворошилов. Биографический очерк, Москва, 1974
• Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. Москва, 1997 г.

Виноски

Попередник: Фрунзе Михайло Васильович 1925	Народний Комісар з військових та морських справ СРСР 6 листопада 1925 — 20 червня 1934	Наступник: — посада ліквідована
Попередник: — посада створена	Народний Комісар оборони СРСР 20 червня 1934 — 7 травня 1940	Наступник: Маршал Радянського Союзу Тимошенко Семен Костянтинович 1940 — 1941