Шульгін Василь Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Шульгін

Васи́ль Віта́лійович Шульгі́н (13 січня 1878, Київ — 15 лютого 1976, Владимир) — російський політичний діяч, публіцист, за освітою правник. Відомий своїми націоналістичними поглядами, підтримкою російської монархії, антисемітизмом та українофобією. Після Жовтневого перевороту 1917 р. був активним членом і одним з ідеологів Білого руху.

Біографія[ред.ред. код]

Василь Шульгін народився в Києві — син професора історії Київського університету Св. Володимира Віталія Яковича Шульгина, засновника часопису «Киевлянин» у 1864 році. Рано лишився без батька, виховувався вітчимом — професором політекономії університуту Д. І. Пихно (1853—1909). Він одержав типове дворянське домашнє виховання та освіту: закінчив 2-гу Київську гімназію і юридичний факультет університету Св. Володимира (1900). Ще з студентських років Шульгін проявив себе антисемітом, але виступав проти єврейських погромів. Він досить рано розпочав політичну кар'єру — в двадцять вісім років молодий поміщик вже був обраний від Волинської губернії в депутати II (а потім ІІІ і IV) Державної думи Російської імперії, де з перших днів заявив себе запеклим прибічником фракції правих та царського уряду.

Після смерті Д. І. Пихно до його рук переходить керування редакцією і виданням щотижневика «Киевлянин» (1913—1919), газета одержує різко шовіністичний, антиукраїнський напрям.

Невдовзі після початку Лютневої революції 1917 Шульгін стає членом Тимчасового комітету Державної Думи. 2 березня 1917 року він разом з О. І. Гучковим виїжджає до царської ставки, де бере участь у зреченні від престолу російського імператора Миколи ІІ Романова.

Після Жовтневого більшовицького перевороту 1917 Шульгін став одним з ідеологів Білого Руху, був одним з засновників білогвардійської Добровольчої армії, членом Особої ради, активно співрацював з А. І. Денікіним і П. М. Врангелем, відкрив часопис «Великая Россия», на сторінках якої боровся з новою владою. З 1920 в Югославії, згодом у Франції, Польщі і з 1931 знову в Югославії — в місті Сремскі Карловці, в осередоку російських білогвардійців-врангелівців.

Взимку 1925—1926 він з фальшивим паспортом відвідав Ленінград, Москву і Київ (Про свої враження від цієї поїздки написав спогади «Три столицы», 1927). З 1931 р. за його словами взагалі відходить від політичної активності і оселяється зі своєю другою дружиною Марієй Дмитрівною, дочкою генерала Сидельникова, в місті Сремскі Карловці.

В січні 1945 був арештований радянськими окупаційними органами в Югославії, вивезений до Москви і засуджений до 25-річного ув'язнення. В 1956 достроково звільнений, після звільнення жив у Владимирі, до нього з дозволу Радянської влади з Югославії приїздить дружина. Помер у Владимирі на 99-му році життя.

Вислови[ред.ред. код]

« Незалежна, але вкрай зросійщена Україна є кращим для нас варіантом, аніж Україна у складі Російської імперії з пануванням на її теренах української мови та культури. Це ті чинники, що спроможні призвести до цілковитого її сходження з орбіти наших інтересів.  »

Публікації[ред.ред. код]

Шульгін є автором декількох книг, що вважаються антиукраїнськими і антиєврейськими:

  • «Об антисемитизме в России» (1929)
  • «Что нам в них не нравится?» (1930)
  • «Украинствующие и мы!» (1939)
  • «Le plus grand mensonge du XXe siècle. L'Ukraine» (1939)

Його перу належать спогади:

  • «1920-й год» (1921)
  • «Дни» (1927, про лютневу революцію)
  • «Приключения князя Воронецкого» (1934)

Радянська влада видала також його:

  • «Годы. Воспоминаня бывшего члена Государственной думы» (1979)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]