Волинська губернія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Волинська губернія
COA of Volin gubernia.png
Герб
Volyn Governorate counties 1911.jpg
Центр Заслав (17921795)
Новоград-Волинський (17951804)
Житомир (18041925)
Існувала 17921925
Площа 71 736 (1904)
Населення 3 758 527 осіб (1911)
Попередники Волинське намісництво
Наступники Польща Волинське воєводство, Польща (1923)
СРСР Шепетівська округа
Житомирська округа
Коростенська округа
Новоград-Волинська округа, УСРР, СРСР (1925)

Воли́нська губе́рнія (рос. Волынская губерния) — губернія Російської імперії (17921917), Української держави (1918) та Української РСР (19211925). Займала територію Волині, у південно-західній частині імперії, на північному заході українських земель, на території сучасних Рівненської, Волинської, більшої частини Житомирської областей, а також північних частинах Тернопільської та Хмельницької.

Протягом 17921795 років називалася Засла́вська губе́рнія (рос. Изяславская губерния). Адміністративними центрами губернії були міста Заслав (17921795), Новоград-Волинський (17951804), Житомир (18041925).

Зміст

Географія[ред.ред. код]

Найвища точка Волинської губернії, гора Бона поблизу Кременця, з руїнами замку, 2 пол. XIX ст.

Волинська губернія розташовувался на південному заході Російської імперія та займала площу 63137 кв. верст (71 736 км²). Найбільша протяжність з заходу на схід — 416 км, з півночі на південь — 293 км. На півночі вона межувала з Гродненською та Мінською губерніями, на заході з Холмською (до 1912 р. — з Люблінською та Седлецькою губерніями), на сході — з Київською, на півдні з Подільською. На південному заході Волинська губернія прилягала до кордону з Австро-Угорською імперією. В межах колишньої Волинської губернії зараз розташовані Волинська, Рівненська, більша частина Житомирської, а також північні частини Тернопільської та Хмельницької областей.

Рельєф[ред.ред. код]

Скеля Чацького біля Житомира, 1870-і роки

Рельєф переважно рівнинний. Лише у південній частині губернії знаходилися відроги Карпат, з яких найбільшою була Авратинська височина, що поблизу Кременця досягала 1328 футів (405 м) і була найвищою точкою європейської частини Росії, за винятком Уралу, Криму і східної частини Архангельських гір). Північна частина губернії була плоскою, болотистою низовиною, покритою торф'яними болотами і лісами.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат губернії більш помірний, ніж у східніших губерніях під тією же широтою, зими порівняно теплі, літо прохолодне. Літня спека на півночі пом'якшувалася обширними лісами та болотами, на південному заході — значною висотою над рівнем моря. Зима на заході губернії тепліша, ніж на сході, весна наступала раніше, осінь більш тривала. Середньодобова температура губернії в зимові місяці −10 °C, у весінні та осінні +12 °C. У літні місяці температура могла досягати і +38 °C, а найнижча зафіксована температура взимку −31 °C. Вітри переважали західні та північно західні, в залежності від пори року. Скресання річок відбувалося найчастіше у березні, іноді у кінці лютого, замерзання — у листопаді.

Для Полісся були дуже характері тумани, особливо восени. Опадів у губернії випадало достатньо — більше 500 мм на рік, а на південному заході до 600 мм. Найбільш дощовий міцяць — липень. Тривалі засухи не спостерігалися.[1][2]

Водні ресурси[ред.ред. код]

Річка Тетерів в околицях Житомира, поч. ХХ ст.
Річка Стубла (Стубазка) біля Клеванського замку, поч. ХХ ст.

З водних ресурсів у південній частині губернії переважали річки та джерела, на півночі — болота і озера. За винятком Західного Буга, всі річки належали до басейну Дніпра. При цьому тільки Тетерів впадав безпосередньо у Дніпро — інші річки відносяться до правих притоків Прип'яті. Характер більшості річок губернії одноманітний, з вузькими долинами у верхів'ях та широкими — на півночі, берега здебільшого низинні та болотисті.

Річки губернії, особливо притоки Прип'яті, широко використовувалися у торгово-промислових цілях для сплаву різних товарів (насамперед лісу) у Дніпро, Неман та Віслу. До сплавних річок відносилися Західний Буг, Турія, Стохід, Стир, Іква, Горинь, Случ, Вілія, Устя, Стубазка, Уж, Тетерів та Ірма. На Західному Бузі, який у межах губернії протікав на відстані близько 180 км, було поширене судноплавство.

Озера у Волинській губернії займали площу 114 км² і налічувалося їх бл. 200. Найбільшими озерами були Світязьке (22,8 км²) і Пуламецьке (15,9 км²). У північній частині Ковельського повіту знаходилися так звані «водопроводи», по яким відбувався сплав лісу і які служили допоміжними каналами, що з'єднували річки Прип'ять та Турію з Дніпровсько-Бузькою водною системою. Найдовшим з цих каналів був Турський водопровід (42,7 км), що з'єднував озеро Тур з озерами Кисобул, Горіхове та струмком Комар, а також канали Гнилий, Селище та Білозерський.[2]

Земельні ресурси[ред.ред. код]

Геологічна мапа Волинської губернії 1866 року

Грунти Волинської губернії переважно глинисті або піщані. На півдні, ближче до Подільської губернії, зустрічаються чорноземи, часто — змішані з глиною, в середній частині губернії — суглинні і супіщані, на Волинському Поліссі майже виключно болотисті та піщані, місцями кам'янисті.

За даними Волинської казенної палати, у 1911 р. з 5781,5 тис. десятин землі (включно з лісом) приватним землевласникам належали 3039,5 тис. десятин (52,6%), селянам 2250,2 тис. (38,9%), казні 376,3 тис.(6,5%), чиншовикам 62,6 тис. (1,1%), іншим 53,0 тис. (0,9%).[3]

Корисні копалини[ред.ред. код]

Граніт, гірський кришталь, глини — вогнетривка, ліпна і фарфорова, торф, бурий залізняк і болотна руда. Були поклади графіту, кам'яного вугілля, бурштину, але вони майже не експлуатувалися.[2]

Рослинність[ред.ред. код]

Площа лісів у загальній площі повітів Волинської губернії (без врахування боліт) за даними губернської креслярні станом на 1856 р.

Волинська губернія була багатою на лісові ресурси. За їх забезпеченістю вона виразно поділялася на 2 частини: лісостепову Волинь та Волинське Полісся. На Поліссі ліси та болота займали більшість території, на Волині же вони розташовувались тільки на крайньому заході, сході та півдні, а також між річками Іквою та Случем, у напрямку від Кременця до Полонного.

Оцінка лісових ресурсів Волинської губернії у 1850–1860 рр.[1]

Площа губернії,
десятин
Площа під лісом,
десятин
Під лісом
Тенгоборський «О производительныхъ силахъ Россіи» 6 531 840 2 438 856 37,3%
За даними губернської креслярні, 1856 р. 6 367 160 2 461 441 38,7%
За даними статистичного комітета за 1866 р. 6 130 402 1 772 871 28,9%

З порід дерев найбільше зустрічалися сосна, дуб та береза. Сосна переважала на півночі, у повітах Овруцькому, Рівненському, Луцькому, Ковельському та північній частині Володимир-Волинського, тоді як дуби та інші листяні породи тут були дуже рідкісними. Змішані ліси (сосна, дуб, клен, осика, береза) переважали на півдні губернії, у повітах Житомирському, Кременецькому, Дубенському, Острозькому, у північній частині Новоград-Волинського та південній Володимир-Волинського. На крайньому півдні губернії, у межах Авратинської височини, сосни та ялини майже зникали, натомість переважали клени, липи та дуби.

Для поліської частини губернії була характерна дуже висока поширеність боліт. Найбільші болота були розташовані на півночі Володимир-Волинського та Ковельського повітів, між верхів'ями Прип'яті та Гродненською губернією. Глибина боліт була тут настільки великою, що перешкоджала нормальному проростанню лісів.

Більша частина болотяних місць прилягала до річок; так, у Рівненському повіті на берегах Случа, були розташовані болотяні простори, на яких були розташовані кілька невеликих сіл, жителі яких майже не займалися землеробством і знаходилися на вкрай низькому рівні економічного та суспільного розвитку. У Луцькому повіті болота були поширені на берегах річки Стир. Овруцький повіт майже весь був покритий болотами та суцільним сосновим лісом, а деякі частини повіту, особливо по берегах річки Уборть, були незаселені, на просторах у понад 200 км² не було жодного поселення.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Фауна Волинської губернії, особливо Полісся була достатньо різноманітною, хоча внаслідок масової вирубки лісу та неконтрольованого мисливства, популяція тварин скорочувалася, особливо на півдні губернії. Так, вже до 18 ст. на території Волинської губернії зникли останні олені, які водилися у лісах Володимир-Волинського за Заславського повіті, а ще раніше - лісові коти та тури, від яких залишилися назви топомінів (напр. Турове болото у Заславському повіті). У багатьох повітах повністю зникли популяції ведмедів, лосів, рисів, росомах.

До тварин, що у 1860-і роки зустрічалися по всій губернії, відносилися дикі кози, дикі свині, вовки, лисиці, зайці та деякі інші. У окремих повітах губернії зустрічалися також лосі (Володимир-Волинський, Ковельський, Рівненський повіти, іноді - Луцький, Острозький та Новоград-Волинський; раніше лосі водилися і у Дубенському повіті, але зникли до початку ХІХ ст.), куниці (Овруцький, Ковельський, Новоград-Волинський, Рівненський), ведмеді (у 1860-х ще зустрічалися у лісах Овруцького повіту та, зрідка, Рівненського; у Новоград-Волинському, Володимир-Волинському, Ковельському та Луцькому повітах ведмеді зникли ще до поч. ХІХ ст.), борсуки (Овруцький, Володимир-Волинський, Заславський, іноді - Дубенський), видри (Овруцький, Володимир-Волинський, Рівненський, Дубенський), рисі (Овруцький, Ковельський повіти, іноді - Рівненський та Острозький; повністю зникли у Новоград-Волинському, Володимир-Волинському, Ковельському та Луцькому повітах), росомахи (зрідка, Овруцький повіт).

Поширення деяких видів лісових тварин станом на середину 1860-х років[1]
Поширення лосів Волинська губернія 1860-і.PNG
Поширення рисі Волинська губернія 1860-і.PNG
Поширення ведмедів Волинська губернія 1860-і.PNG
лось рись ведмідь

Серед птахів повсюдно зустрічалися тетеруки, пугачі, сови, орябки, куріпки, перепілки, голуби, чайки, коростелі, дупелі, бекаси, кулики, журавлі, чаплі, дикі качки, шуліки, яструби. Орли зустрічалися у Овруцькому, Володимир-Волинському, Ковельському та Заславському повітах, соколи у Овруцькому та Заславському, кречети у Овруцькому та Дубенському, дрохви у Овруцькому, Новоград-Волинському, Володимир-Волинському, Кременецькому та Старокостянтинівському повітах.[1]

Історія[ред.ред. код]

Волинське намісництво. 1796 рік

Після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році, східна частина Волині відійшла Російській Імперії і стала називатися Заславським намісництвом з центром в Заславі. Після третього поділу Польщі у 1795 р. до Росії було приєднано і західну частину Волині (повіти Володимир-Волинський, Ковельський, більшу частину Луцького, Кременецького та Дубенського) і таким чином до нового адміністративного утворення під назвою Волинське намісництво у складі 13 округів з центром у Новоград-Волинському (до 1796 р. — Звягель) увійшла більша частина історичної Волині, від назви якої прибрало й собі назву. Але з причини відсутності відповідних будинків для розміщення губернського управління у Новограді, у підсумку центром з 1797 р. став Житомир, а саме намісництво було перейменоване на Волинську губернію.[4]

У 1802 році Житомир був викуплений казною у графа Ільїнського, і з 1804 році призначений губернським містом, вважаючи «что в нем помещаются уже губернския присутственныя места, имеются постройки, сделанныя частными людьми и хозяйственныя заведения губернских чиновников». У тому ж 1804 році до складу Волинської губернії увійшов Старокостянтинівський повіт, який у 1795–1804 рр. входив до складу Подільського намісництва.[5].

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Російська імперія[ред.ред. код]

Повіти Волинської губернії

Наприкінці XIX ст. в адміністративному відношенні територія Волинської губернії поділялася на 12 повітів, 48 станів і 201 волость. Кожен повіт складався з 2 мирових дільниць, які об'єднували декілька волостей, і де знаходилися дільничні мирові суди. Найбільшим за площею був Овруцький повіт, на який припадало 14,7% території губернії, найменшим — Старокостянтинівський (3,6%). За чисельністю населенням найбільшим був Житомирський повіт (14,5% населення губернії у 1897 р.), найменшим — Острозький (5,7%).[6]

повіти площа, км² 1897 1911 густота населення, 1911
осіб / км²
1. Володимир-Волинський 6431 277 265 359 600 55,9
2. Дубенський 3959 195 058 255 100 64,4
3. Житомирський 7701 433 859 578 800 75,2
4. Заславський 3477 208 742 259 600 74,7
5. Ковельський 7483 211 493 274 800 36,7
6. Кременецький 3329 219 934 282 500 84,9
7. Луцький 7468 252 550 333 300 44,6
8. Новоград-Волинський 7205 348 950 459 000 63,7
9. Овруцький 10555 205 390 282 900 26,8
10. Острозький 3066 169 351 220 500 71,9
11. Рівненський 8611 273 001 369 200 42,9
12. Старокостянтинівський 2556 193 889 245 100 95,9
Волинська губернія 71742 2 989 482 3 920 400 54,6
Карти Волинської губернії
1820 Волынская Губерния.jpg
Волынская губ.jpg
Volyn Governorate counties 1911.jpg
1821 р. кін. XIX ст. 1911 р.


Станом на 1917 р. у губернії налічувалося 8239 населених пунктів, зокрема міст — 13, містечок — 143, сіл — 3416 (з них 1628 з церквами), колоній — 1210, слобідок — 296, присілків — 244, хуторів — 2603, фільварків та ферм — 314.[4]

П'ять міст губернії належали приватним власникам.

Домовласники цих міст платили власникам чинш. З цих міст в Дубно була міська дума, а у Рівному і Острозі — тільки спрощене міське управління.

Українська держава[ред.ред. код]

   Волинська губернія у складі Української Держави, 1918 рік

Губернія мала бути складеною з 20 повітів: до наявних 12 повітів планувалось долучити 8 повітів з Мінської губернії: Пінський повіт; Гродненської губернії: Брест-Литовський повіт, Кобринський повіт; Холмської губернії: Томашівський повіт, Грубешівський повіт, Володавський повіт та Більський повіт.

Частину повітів планувалося приєднати до суміжних наявних, або новоприєднаних повітів: з Люблінської губернії: Костянтинівський повіт, Радзінський повіт і Красниставський повіт; з Гродненської губернії: Пружанський повіт; з Мінської губернії: Слуцький повіт.

Також у документах Української Держави виділяли окремо усю Холмську губернію з доданими до неї Берестейським, Більським, Кобринським, Пружанським повітами і частинами повітів Люблінської губернії. Офіційно Холмська губернія у складі Української держави була утворена 15 листопада 1918 року.

30 листопада Пінський повіт увійшов до новоствореної Поліської округи.

1921 року західна частина губернії відійшла до Польщі. Постановою ВУЦВК від 12 жовтня 1921 року у східній частині Волинської губернії, яка залишилася у складі УРСР, було затверджено новий адміністративний поділ у складі таких повітів:

Населення[ред.ред. код]

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Динаміка чисельності населення Волинської губернії:[3][7]

Динаміка населення Волинської губернії, 1811 - 1911 рр.
Рік Населення,
тис. осіб
Середньорічний
приріст
1811  1212,8  
1838  1314,1  +0,30%
1851  1469,4  +0,86%
1863  1602,7  +0,73%
1867  1643,3  +0,63%
1885  2196,0  +1,62%
1897  2989,5  +2,60%
1904  3316,0  +1,49%
1911  3758,5  +1,81%

Для Волинської губернії, як і для більшості інших губерній імперії, була характерна молода вікова структура населення. За переписом 1897 р. майже 30% всього населення (879 тис. осіб) були у віці до 9 років, тоді як населення віком старше 60 років налічувалося лише 157 тис осіб (5,2%). Медіанний вік населення Волинської губернії становив 18 років (половина населення була молодше 18 років, половина населення - старше). 51,3% населення губернії (1534 тис. осіб) були молодше 19 років.

Статево-вікова структура населення Волинської губернії у 1897 р.[8]


Рух населення[ред.ред. код]

Народжуваність[ред.ред. код]

Середній показник народжуваності у 1861-1913 рр. становив у Волинській губернії 47,2 народжень на 1000 осіб. За коефіцієнтом народжуваності Волинь посідала 24 місце з 50 губерній європейської Росії.[9]

Динаміка коефіцієнту народжуваності у 1861–1913 рр. (народжень на 1000 населення):[9]

1861-1865 1866-1870 1871-1875 1876-1889 1881-1885 1886-1890 1891-1895 1896-1900 1901-1905 1906-1910 1911-1913
46,9 48,0 50,0 48,6 49,1 51,5 50,8 48,0 45,2 42,0 39,5

У 1911 р. на території Волинської губернії народилося 151 409 дітей (40,3 на 1000 осіб), зокрема у містах 9 336 дітей (28,0 на 1000 осіб), у селах та містечках — 142 073 дітей (41,5 на 1000 осіб). У загальній кількості народжених на міста припадало 6,2% народжень, на повітове населення — 93,8%. Законнонародженими у 1911 р. були 147 684 дітей (97,5%), незаконнонародженими (позашлюбними) — 3 725 дітей (2,5%). Позашлюбні народження були більше характерні для міського населення — у 1911 р. там було зафіксовано 549 незаконнонароджених дітей, що становило 5,9% загальної кількості народжень, тоді як у селах та містечках — 3 176 (2,2%)[3]

За даними 1910 р. у Волинській губернії на кожен укладений шлюб припадало в середньому 4,7 народжених дітей (середнє по губерніях європейської Росії - 5,3)

Смертність[ред.ред. код]

Середній показник смертності у 1861–1913 рр. становив 29,6 померлих на 1000 жителів, що на 13% менше ніж в середньому по європейській частині Російської імперії (34,0 на 1000 жителів). За коефіцієнтом смертності Волинська губернія посідала 14 місце з 50 губерній центральної Росії.[10]

Динаміка коефіцієнту смертності у 1861–1913 рр. (померлих на 1000 населення):

1861-1865 1866-1870 1871-1875 1876-1889 1881-1885 1886-1890 1891-1895 1896-1900 1901-1905 1906-1910 1911-1913
31,8 31,6 37,0 30,7 33,5 32,4 31,1 26,5 26,2 24,0 21,0

У 1911 р. у губернії було зафіксовано 82 629 смертей, що становило 22,0 випадків на 1000 жителів. Смертність була дещо вищою серед сільського населення, серед якого було зареєстровано 77 001 випадків (22,5 на 1000 осіб), і нижчою — серед жителів міст, 5 628 випадків (16,9 на 1000 осіб).[3]

Близько третини випадків смертей припадали на дітей до 5 років, особливо високою була смертність у віці до 1 року. Проте порівняно з середніми показниками по імперії, стан справ з дитячою смертністю на Волині був задовільний — у 1906–1910 рр. з 1000 народжених у віці до 1 року померли 175 дітей (в середньому по європейських губерніях — 253). Таким чином за показником смертності дітей у віці до 1 року Волинська губернія була серед найкращих і посідала 10 місце з 50 губерній (1 місце — Естляндська губернія 138 померлих дітей у віці до 1 року на 1000 народжених, останнє, 50 місце — Нижегородська губернія — 340 померлих на 1000 народжених)[10]

Динаміка коефіцієнту смертності дітей у віці до 1 року у 1867–1910 рр. (кількість померлих на 1000 народжених)[10]
1867-1881 1886-1897 1908-1910
Волинська губернія 169 187 175
50 губерній
європейської частини РІ
271 274 253
Динаміка коефіцієнту смертності дітей у віці до 5 років у 1867–1910 рр. (кількість померлих на 1000 народжених)[10]
1867-1881 1886-1897 1908-1910
Волинська губернія 350 355 302
50 губерній
європейської частини РІ
423 432 389


Природний рух[ред.ред. код]

Внаслідок перевищення народжуваності над смертністю, населення Волинської області збільшилося у 1911 р. на 68 780 осіб (18,3 особи на кожну 1000 мешканців). Внаслідок порівняно низької народжуваності, природний приріст серед міського населення поступався приросту сільського населення. Так, у містах народжуваність перевищила смертність всього на 3 708 осіб (11,1 на 1000 мешканців), тоді як у селах — на 65 972 особи (19,3 на 1000 мешканців). У загальній структурі природного приросту 5,4% припадало на і 94,6% на сільське та містечкове.[3]

Етномовний склад[ред.ред. код]

Мовний склад населення повітів Волинської губернії згідно з переписом 1897 р.

Мовний склад населення Волинської губернії за даними перепису 1897 року[11]

Мовний склад, 1897 р.
мова відсоток
українська
  
70.10%
ідиш
  
13.21%
польська
  
6.15%
німецька
  
5.73%
російська
  
3.51%
чеська
  
0.93%
татарська
  
0.13%
білоруська
  
0.13%
інша
  
0.12%
Національний склад, 1911 р.[3]
національність відсоток
українці
  
69.98%
євреї
  
14.08%
поляки
  
8.81%
німці
  
5.35%
росіяни
  
1.01%
чехи
  
0.65%
інша
  
0.12%


Мовний склад населення повітів Волинської губернії за даними перепису 1897 р.[12]

населення українська єврейська польська німецька російська чеська татарська білоруська
Володимир-Волинський повіт  277 265  199 871  72,1%  28 903  10,4%  23 225  8,4%  15 739  5,7%  7 653  2,8%  1 643  0,6%  70  13
Дубенський повіт  195 058  133 086  68,2%  22 432  11,5%  12 748  6,5%  6 942  3,6%  8 285  4,2%  10 328  5,3%  615  0,3%  446  0,2%
Житомирський повіт  433 859  270 729  62,4%  61 963  14,3%  24 678  5,7%  46 922  10,8%  25 583  5,9%  2 621  0,6%  278  0,1%  137
Заславський повіт  208 742  160 450  76,9%  27 713  13,3%  14 608  7,0%  1 726  0,8%  3 661  1,8%  335  0,2%  89  27
Ковельський повіт  211 493  166 032  78,5%  25 224  11,9%  9 700  4,6%  1 920  0,9%  7 451  3,5%  85  168  0,1%  597  0,3%
Кременецький повіт  219 934  177 472  80,7%  26 887  12,2%  6 630  3,0%  209  0,1%  7 444  3,4%  256  0,1%  628  0,3%  20
Луцький повіт  252 550  143 891  57,0%  35 712  14,1%  24 504  9,7%  30 255  12,0%  12 865  5,1%  3 818  1,5%  969  0,4%  292  0,1%
Новоград-Волинський повіт  348 950  228 537  65,5%  54 549  15,6%  18 231  5,2%  38 201  10,9%  8 409  2,4%  488  0,1%  51  138
Овруцький повіт  205 390  171 269  83,4%  21 851  10,6%  2 757  1,3%  2 381  1,2%  5 336  2,6%  651  0,3%  11  1 060  0,5%
Острозький повіт  169 351  129 923  76,7%  18 283  10,8%  11 198  6,6%  2 522  1,5%  4 158  2,5%  2 696  1,6%  207  0,1%  161  0,1%
Рівненський повіт  273 001  165 145  60,5%  43 554  16,0%  25 126  9,2%  24 407  8,9%  8 612  3,2%  4 703  1,7%  355  0,1%  810  0,3%
Старокостянтинівський повіт  193 889  149 174  76,9%  27 703  14,3%  10 756  5,5%  107  0,1%  5 432  2,8%  46  376  0,2%  93
Волинська губернія  2 989 482  2 095 579  70,1%  394 774  13,2%  184 161  6,2%  171 331  5,7%  104 889  3,5%  27 670  0,9%  3 817  0,1%  3 794  0,1%


Українці[ред.ред. код]

Частка українськомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 р.

За переписом 1897 р. у Волинській губернії налічувалося 2 095 579 україномовного населення, що становило 70,1% населення губернії. Найвища питома вага українців була зафіксована у Овруцькому повіті (83,4%), найнижча — у Луцькому (57,0%). У містах проживало лише 46 060 українців (2,2% загальної чисельності), тоді як у селах та містечках — 2 049 477 (97,8%). Україномовні у 1897 р. становили у губернії 19,7% населення міст та 74,4% населення сіл та містечок. Серед міст найвища частка українців була зафіксована у Кременці (47,0%), де вони випереджали євреїв, та Овручі (42,2%), найнижча — у Луцьку (9,4%) та Ковелі (11,8%).[8]

За релігійним складом серед українців Волині переважали православні (94,8%), втім частка римокатоликів (5,1%) була найвищою серед усіх південно-західних губерній. Особливо високою (понад 10%) була частка католиків серед україномовного населення Житомирського та Новоград-Волинського повітів.

Повіти з найвищою питомою вагою україномовних католиків за переписом 1897 р.
україномовні
православні
  
  україномовні
католики
Житомирський повіт 242 444  89,6%   28 169  10,4%
Новоград-Волинський повіт 204 644  89,6%   23 736  10,4%
Старокостянтинівський повіт 138 017  92,5%   11 124  7,5%

За даними на 1911 р., у губернії налічувалося 2 630 140 українців, що становило 70,0% населення. У містах проживало 111 015 українців (4,2%), у селах та містечках 2 519 125 (95,8%). Серед міського населення на українців припадало 33,3% населення, серед сільського та містечкового — 73,6%.[3]

Згідно з даними перепису 1897 р. серед українців губернії 92,5% населення належали до стану селян, 6,2% до стану міщан. По 0,4% україномовного населення Волинсі належали до спадкових дворян та духовенства, 0,2% — до іноземців. Частка почесних громадян, купців та чиновників серед українців не перевищувала 0,1%. Таким чином, українці у 1897 р. становили 86,5% селянства Волинської губернії, 51,0% християнського духовенства, 44,5% почесних громадян, 26,4% спадкових дворян, 20,3% міщан, 13,7% особистих дворян та чиновників, 11,1% іноземних підданих, 4,0% військових козаків та лише 1,4% купців.[8]

Самодіяльного українського населення у 1897 р. налічувалося 432 547 осіб (20,6% загальної чисельності україномовних), що становило 61,5% самодіяльного населення губернії. Сільське господарство було домінуючою сферою зайнятості, тут були зайняті 80,3% самодіяльного українського населення (разом з членами незайнятими членами сімей — близько 89%). Прислугою та поденщиками були 6,9% самодіяльних українців, у ремеслах та виробництвах були зайняті 4,5%, у збройних силах 3,6%, у торгівлі 0,2%.[8]

Євреї[ред.ред. код]

Частка єврейськомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 р.
Єврей - міняйло (wekslarz, особа що займалася обміном грошей на ярмарках) з Волинської губернії

Перші відомості про євреїв на Волині датуються кінцем ХІІІ ст. Найдавніша згадка про них у Володимирі-Волинському відноситься до 1288 р., під 1410 р. вони вперше згадуються у Луцьку, в 1438 р. у Кременці. В Острозі євреї з'явилися наприкінці XIV ст., про що свідчить одна з найбільш ранніх епітафій, яка датується 1444 роком. Відомості про євреїв у Дубному відносяться до 1532 р., у Ковелі до 1547 р. За ревізією 1765 р. на Волині мешкало 17 846 євреїв. Зокрема Волинський кагал налічував 1733 осіб, Дубенський — 2492, Заславський — 3891, Кременецький — 1829, Ковельський — 1516, Луцький — 1012, Люблінський — 1226, Острозький — 1777, Новоград-Волинський — 577, Овруцький — 607, Рівненський — 1186.[13]

З 1796 р. Волинська губернія увійшла до складу утвореної «смуги осілості», обмеженої території, де дозволялося селитися євреям. Високий приріст єврейського населення, пов'язаний з низькою смертністю та відсутністю значних міграцій за межі смуги осілості, призводили до швидкого зростання їх чисельності та збільшення впливу на життя губернії. На початку 1870-х років у Волинській губернії проживало 211,1 тис. євреїв, що становило 12,4% всього населення. У містах губернії проживало 69,2 тис. євреїв (32,8% загальної чисельності), у містечках 105,2 тис. (49,8%), у селах 36,7 тис. (17,4%). У 10 з 12 міст губернії вони становили абсолютну більшість населення, і лише у Житомирі та Кременці — відносну. У 1882 р. були введені «Тимчасові правила», згідно з якими євреї не мали права селитися у сільській місцевості, що лише посилило їх концентрацію у найбільших містах.[14]

Основними сферами зайнятості євреїв були торгівля, ремесло, оренда маєтків та промислових підприємств. Так, у 1871 році євреї орендували у Волинській губернії 256 маєтків загальною площею 134,2 тис. десятин (147 тис. га або 1/6 зплощі). У промисловості євреї домінували у таких важливих галузях господарства губернії, як винокуріння, де вони орендували (або мали у володінні) бл. 90% винокурень, бл. 80% пивоваренних та медоваренних заводів. В оренді у євреїв знаходилося бл. 90% млинів губернії і майже вся торгівля зерном. Євреям також належали близько чверті цукрових заводів краю, основної галузі спеціалізації Волині.[14]

Населення іудейського віросповідання у містах Волинської губернії у 1871–1911 рр.[3][12][14]

частка іудеїв
у населенні, 1871
кількість іудеїв,
1897
частка іудеїв
у населенні, 1897
кількість іудеїв,
1911
частка іудеїв
у населенні, 1911
Житомир ~35% 30 572 46,4% 37 139 42,4%
Рівне ~55% 13 704 55,8% 19 142 56,8%
Кременець ~35% 6 476 36,6% 8 617 39,4%
Ковель ~45% 8 502 48,0% 12 365 42,8%
Новоград-Волинський ~45% 9 363 55,4% 11 063 52,3%
Старокостянтинів ~65% 9 164 56,0% 11 782 57,9%
Луцьк ~65% 9 396 59,5% 23 918 85,0%
Острог > 80% 9 185 62,3% 10 419 59,3%
Дубно ~75% 7 096 49,8% 10 642 46,8%
Заслав ~75% 5 991 47,5% 6 268 43,0%
Володимир-Волинський ~55% 5 837 59,1% 7 060 44,9%
Овруч ~55% 3 441 46,5% 3 035 28,0%

Серед єврейського населення виділялися євреї-землероби, що проживали у колоніях Рівненського, Дубенського та Луцького повітів. Ці колонії виникли у 1 пол. XIX ст., як спроба залучити єврейське населення до землеробської праці та в подальшому стимулювати їхнє переселення на малозаселені землі півдня. Станом на 1871 р. на Волині їх налічувалося 3274 осіб у 10 поселеннях. Але цей проект не мав великого успіху, до кінця XIX ст. їх кількість зменшилась до 1595 осіб. У 1897 р. євреї-землероби становили менше 0,5% загальної кількості єврейського населення губернії і мали у володінні лише 3853 десятин землі.[13][14]

Єврейські землеробські колонії Волині у 1871 р.[14]
повіт населення
сл. Мочулки Рівненський 341
сл. Антонівка Рівненський 323
с. Мале Сідлище Рівненський 358
кол. Осова Рівненський 515
кол. Озеряни Дубенський 480
кол. Софіївка Луцький 422
кол. Гнатівка Луцький 245
кол. Руденська Луцький 36
кол. Жолудськ Луцький 210
кол. Олізарка Луцький 344

За переписом 1897 р. на Волині проживало 394 774 єврейськомовних, що становило 13,2% населення губернії. У містах їх налічувалося 118 727 (30,1% загальної чисельності), у містечках та селах 276 047 (69,9%). Євреями були 50,8% населення міст та 10,0% населення сіл та містечок. У всіх містах губернії, за винятком Кременця, єврейськомовні становили більшість населення, зокрема у 6 містах (Острог, Луцьк, Володимир-Волинський, Старокостянтинів, Рівне, Новоград-Волинський) — абсолютну (55-62%), у 5 містах (Дубно, Житомир, Заслав, Ковель, Овруч) — відносну (46-49%).[8]

Більшість самодіяльного єврейського населення були зайняті у ремеслах та виробництвах (34,9%) та торгівлі (31,2%), тоді як частка зайнятих у сільському господарстві була найнижчою (1,9% проти середнього по губернії 60%). У збройних силах служили 2,5% самодіяльного єврейського населення, ще 29,5% були зайняті у інших сферах (прислуга, освіта, медицина). У 1897 р. євреям у губернії належали 59 з 251 мукомольних заводів, 13 із 40 пивоварень, 50 смолокурних заводів, 40 лісопильних, 15 миловарених, 73 шкіряних (із 161), 4 деревообробних, 6 меблевих, 4 фарфорових, 2 сірникових фабрики.[8]

За становим поділом у 1897 р. серед євреїв абсолютно переважали міщани (97,7%), частка інших суспільних станів була незначною. Серед купців губернії єврейськомовними були 85,6%, серед міщан 60,2%. Євреї були мало представлені серед таких суспільних станів, як почесні громадяни (4,9%), особисті дворяни та чиновникі (1,3%), селяни (0,2%) та майже відсутні серед спадкових дворян (0,003%). У Волинській губернії проживало лише 9 спадкових дворян з рідною мовою єврейською, зокрема у Житомирському повіті — 8, у Старокостянтинівському — 1.[8]

У 1911 р. у Волинській губернії мешкало 529 257 євреїв, з них у містах 162 752 (30,8% загальної чисельності), у містечках та селах 366 505 (69,2%). Євреї становили 14,1% всього населення губернії, зокрема 48,8% міського та 10,7% сільського та містечкового. У населення 5 міст губернії (Луцьк, Новоград, Острог, Рівне, Старокостянтинів) вони мали абсолютну більшість, у 3 містах (Житомир, Володимир, Дубно) — відносну, у 4 містах (Заслав, Ковель, Кременець, Овруч) були другими після українців, а у місті Здолбунів — лише четвертими, поступаючись українцям, полякам та чехам.[3]

Поляки[ред.ред. код]

Частка польськомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 р.
Куліг (традиційна розвага шляхти у Масницю) на Волині, 19 ст.

У 1871 р. у Волинській губернії проживало 132 091 католиків (7,9% населення), більшість з яких були поляками (або полонізованими українцями). Серед католиків дворянами були 22 037 осіб (16,7%), міщанами 34 189 осіб (25,9%), однодворцями 45 518 (34,4%), селянами 30 347 (23,0%). Найвища питома вага католиків у 1871 р. була зафіксована у Житомирському та Новоград-Волинському повітах (13,1% та 11,5% відповідно), найнижча — у Овруцькому та Ковельському повітах (4,1% та 2,8% відповідно). Поляки становили абсолютну більшість серед заможних верств населення губернії. У дореформенні часи у Волинській губернії полякам належали 2 887 панських маєтків з 92% всієї землі та 817 327 кріпаків (94,7% загальної чисельності). Але після поразки польського повстання 1863—1864 їх економічні позиції почали погіршуватися. Однією з причин були дискримінаційні земельні закони, згідно з якими католики не мали права купляти землі на території західних губерній. Це призвело до того, що частка польського землеводоління у Волинській губернії скоротилася з 92% у 1861 р. до 68% у 1884 р.[1]

За переписом населення 1897 р. у Волинській губернії проживало 184 161 польськомовних, що становило 6,2% населення губернії (3 місце). Польськомовні були досить рівномірно розселені по губернії (за винятком Овруцького повіту, де їх було лише 1,5%) — у інших повітах питома вага поляків коливалася в межах від 3,0-4,6%% у Кременецькому та Ковельському повітах до 9,2-9,7% у Рівненському та Луцькому повітах. У містах проживало 9,7% польськомовного населення, що дещо вище ніж в середньому по губернії (7,8%). У Житомирі питома вага польськомовних була найвищою (11,3%, або 7 464 осіб, майже 42% міських поляків губернії).[8]

Польськомовне населення, як і раніше, мало досить високий соціальний статус. За становим поділом серед польськомовних налічувалося 54,7% селян, 26,5% міщан, 9,3% спадкових дворян (найвищий частка серед етномовних груп губернії). Вагомою групою серед поляків були іноземці (переважно вихідці з Австро-Угорської Галичини), яких налічувалося 13 тис. (7,1% польськомовного населення губернії). Поляки становили 49,5% спадкового дворянства Волинської губернії та 26,1% особистого дворянства та чиновництва. Серед спадкового дворянства Володимир-Волинського, Луцького, Заславського та Старокостянтинівського повітів питома вага польськомовних перевищувала 2/3.[8]

Становлячи лише 7,5% самодіяльного населення губернії, польськомовні становили 31% усієї кількості зайнятих у приватній юридичній діяльності, 28% серед тих, хто отримує доходи з капіталів та нерухомості, 22% зайнятих у обробці металів та винокурінні, 21% зайнятих у бджолярстві та шовківництві, 20% зайнятих у лікарняній та санітарній діяльності, 19% зайнятих у науці, літературі, мистецтві, а також лісництві. Високою (18%) була і частка польськомовних серед прислуги та поденщиків (переважно у фільварках), у цій сфері були зайняті 22% всього самодіяльного польськомовного населення.[8]

Німці[ред.ред. код]

Докладніше: Німці Волині
Частка німецькомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 р.
Представники німецької громади Житомира, 1913 р.

Першою німецькою колонією на Волині вважається поселення Голендрах у Володимир-Волинському повіті, засноване у 1797 р. У 1804 німці поселелися у Антонівці коло містечка Кунів, у 1817 р. з'явилася колонія Вальдгойм. У Рівненському повіті першою німецькою колонією стала Софіївка, це сталося у 1811 р. До 1840 р. виникло бл. 11 колоній, у наступні 20 років — ще 21 колонія. Найшвидший німецьких колоній розпочався у 1861 р. Протягом 1861–1871 рр. на Волині оселилося бл. 5500 німецький сімей. Якщо у 1862 р. у Волинській губернії проживало 4247 німців, то у 1864 р. — 6343, у 1866 р.- 11542, 1868 р. — 20505. Більшість колоністів були вихідцями з Прусії та Австрії. Були серед них і німці, переселенці з Привіслянського краю.[14]

Станом на 1871 р. німці проживали у 56 поселеннях Луцького повіту, 31 — Рівненського повіту, 28 — Житомирського, 22 — Новоград-Волинського, 9 — Володимир-Волинського, 8 — Дубенського (вихідці з Прусії — меноніти). Незначне німецьке населення проживало у Заславському повіті (3 поселення). У Острозькому повіті до 1866 р. існувало дві колонії Ядвінік та Карлсвальд з протестантським населенням голандського походження. У Овруцькому повіті німці проживали у колонії Горщик.[14]

Німецькі колоністи жило замкнено, майже не контактуючи з місцевим українським населенням. Вони утворили своєрідну «державу в державі» з власним самоуправлінням, школами, храмами. Для вирішенням спірних питань з місцевим населенням залучалися дипломатичні агенства своїх країн походження (Прусії та дрібних німецьких держав). З понад 20 тис. німців 3/4 не побажали отримувати російське підданство та продовжували проживали у якості іноземців. Тільки починаючи з 1870-х, після припинення заохочення німецької міграції та згортання пільг для колоністів, вони стали отримувати російське підданство, яке у 1897 р. вже мали абсолютна більшість німців Волині.[14]

За переписом 1897 р. у губернії було зафіксовано 171 331 осіб з рідною мовою німецькою. Найвища питома вага німецькомовних була характерна для повітів Луцького (30 255 осіб, 12,0% населення), Новоград-Волинського (38 201 осіб, 10,9%) та Житомирського (46 922 осіб, 10,8%). Проживали вони також у повітах Рівненському (24 407 осіб, 8,9%), Володимир-Волинському (15 739 осіб, 5,7%) та Дубенському (6 942 осіб, 3,6%). У Овруцькому та Острозькому повітах німці становило 1,2-1,5% населення, у інших повітах їх було менше 1%, найменше (0,1%) у Старокостянтинівському та Кременецькому повітах. До 1911 р. кількість німців збільшилася до 200 938 осіб, проте їх частка зменшилася до 5,35%.[8]

У релігійному складі серед німців абсолютно переважав протестантизм — за переписом 1897 р. протестантами (переважно лютеранами та менонітами) були 98,7% німецькомовного населення. Римокатоликів серед німців Волині налічувалося 1,5 тис. (0,89%), православних 0,5 тис. (0,33%). Більшість німців займалися хліборобством, тваринництвом. До сфер зайнятості Волинської губернії з найвищою питомою вагою німців у 1897 р. відносилися тваринництво та лісництво (14-16% зайнятого населення губернії), обробка поживних продуктів тваринного та рослинного походження (10,4%), обробка волокнистих речовин (9,3%).[8]

У 1861 р. у володінні німецьких колоністів знаходилося всього 0,1 тис. десятин землі у в 1868 р. — 20 тис. десятин землі, у 1871 — бл. 45 тис., у 1884 р. — 94 тис. і ще 17 тис. у орендному володінні. Станом на середину 1880-х німцям належало бл. 5% сільськогосподарських земель губернії (полякам 69%, українцям та росіянам 24%)[1][8]

Росіяни[ред.ред. код]

Частка російськомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 р.

На поч. 1870-х російське населення Волинської губ. налічувало до 20 000 душ та було представлене переважно військовими, чиновниками та старообрядцями. Старообрядців-росіян у 1871 році налічувалося 3554 осіб, найбільше їх проживало у селах Заріцька Добриця (403), Челівка (135), Бродник (159), Малинка (103) Овруцького повіту, селі Янушівка (410) Новоград-Волинського повіту, селах Пилипи (245), Довжики (107) Житомирського повіту та містечку Рафалівка Луцького повіту (249).[14]

За переписом 1897 р. у Волинській губернії проживало 104 889 російськомовного населення, або 3,5% населення. У містах їх мешкало 44 351 осіб (42,3% загальної чисельності), повітах — 60 538 (57,7%). Найвища питома вага росіян у населенні була зафіксована у повітах з найбільшою кількістю військових та чиновників — Житомирському (5,9%), Луцькому (5,1%) та Дубенському (4,2%), найнижча — у Заславському (1,8%) та Новоград-Волинському (2,4%). Серед міст найвищий відсоток російськомовних було зафіксовано у Ковелі (27,3%) та Житомирі (25,7%), найнижчий — у Старокостянтинові (8,6%) та Овручі (8,8%).[8]

Чверть російськомовного населення губернії становили військослужбовці, яких налічувалося 23 354 особи (разом з членами сімей бл. 26 тис.), а у містах військовими були близько половини росіян. Серед самодіяльного російського населення на військових припадало 45,4%, на зайнятих у сільському господарстві 11,0%, у ремеслах та промисловості 7,3%, у торгівлі 1,1%, у інших сферах 35,2%. Росіяни переважали серед зайнятих у таких стратегічних сферах, як зв'язок (пошта, телефон, телеграф) — 67% від загальної кількості зайнятих у губернії, адміністрація, суд та поліція — 58% зайнятих, православне богослужіння — 53%. Особливо високою була частка росіян у даних видах діяльності сферах у прикордонних повітах губернії, на які стимулювалася міграція з великоруських губерній.[8]

Чехи[ред.ред. код]

Частка чеськомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 р.

Перші відомості про чехів на Волині відносяться до 1863 р., коли було утворене поселення Людгардівка Дубенського повіту. Колонізація пришвидшился з 1868 року, коли переселилися одразу 130 сімей. У 1869 р. переселилися ще 449 сімей, у 1870 р. - 337. На початку 1870-х років чехи проживали у 15 поселенням губернії і мали у власності 17577 десятин землі. З 1870 р. чеські переселенці на Волині почали приймати російське підданство, і отримали право організовувати окремі общини та волості. Російський уряд гарантував їм свободу віросповідання і звільняв на 5 років від будь-яких платежів і податей, а також військової служби. У 1871 р. найбільше чехів проживали у Дубенському повіті (2915 осіб у 12 поселенням). Значні громади мешкали також у Рівненському (1983 у 8 поселеннях), Володимир-Волинському (812 у 2 поселеннях) та Луцькому (641 у 5 поселеннях) повітах. Найбільшими чеськими поселеннями у 1871 р. були Глинськ (803 осіб), Квасилівка (698 осіб) Рівненського повіту та Купичів (615 осіб) Володимир-Волинського повіту.[14]

За переписом 1897 р. на території Волині мешкало 27 670 осіб, для яких рідною була чеська мова, що становило 0,9% населення губернії та майже 55% всього чеського населення Російської імперії. Найвищою концентрацією чеського населення відзначався Дубенський повіт, де проживало 10 328 чехів (5,3% населення). Значні чеські громади були також у повітах Рівненському — 4 703 ос. (1,7%), Луцькому — 3818 ос. (1,5%), Острозькому — 2696 ос. (1,6%).

Близько 97% чехів Волинської губернії за переписом 1897 р. були жителями сіл та містечок. Переважна більшість чехів (87,8%) належали до сільських станів. До міських станів належали 3,9%, іноземними підданими (переважно Австро-Угорщини) були 7,8% чеськомовного населення. Понад 70% самодіяльних чехів (85% з врахуванням членів сімей) були зайняті у землеробстві. Волинські чехи були широко представлені у деяких видах виробництва (наприклад, фізичних, оптичних та хірургічних інструментів, екіпажів та дерев'яних суден) та добутку руд, де на них припадало понад 5% зайнятих губернії. Більшість чехів губернії (66,2%) належали до православ'я та римокатолицизму (28,6%). Протестантами були 5,2% чехів.[8]

У 1911 р. чехів у губернії налічувалося 24 580 (0,65% населення губернії). Як і раніше, чехи проживали переважно у колоніях Дубенського (10 054 особи), Луцького (2 808 осіб), Володимир-Волинського (2706 осіб) повіті. У містах найвища питома вага чехів була зафіксована у Здолбунові Рівненського повіту (19,5%, 2 027 осіб), де вони посідали за чисельністю 2 місце після українців.[3]

Інші[ред.ред. код]

Присутніми на території губернії були і татари, яких за переписом 1897 р. налічувалося 3 817 осіб. Понад 80% татар губернії відносились до військовослужбовців і зосереджувалися у переважно повітових центрах (так, у Луцьку татарськомовні становили 2,6% населення міста, зокрема серед чоловічого населення - 4,1%, а серед жіночого тільки 0,5%. У невеликій кількості мешкали і татари-старожили. У 1884 р. їх налічувалося бл. 400 осіб, з них більше половини проживали у селі Ювківці Острозького повіту.[2]

У селах Ядвінік та Карлсвальд Острозького повіту проживали колоністи голандського походження, що переселилися на Волинь наприкінці 18 ст. Займалися вони переважно землеробством, виготовленням сиру, обробкою тканин.[1]

Релігійний склад[ред.ред. код]

Православна хресна хода до Успенської катедри у Володимирі-Волинському 10 травня 1892 року

Понад 99% населення Волинської губернії відносилися до чотирьох віросповідань: православ'я, іудаїзму, римо-католицизму та протестантизму (лютеранського та баптистського напрямків). Існували також невеликі громади старообрядців, мусульман та греко-католиків.

Релігійний склад, 1897 р.[8]
релігія відсоток
православні
  
70.46%
іудеї
  
13.24%
католики
  
9.95%
протестанти
  
5.87%
старообрядці
  
0.28%
інші
  
0.20%
Релігійний склад, 1912 р.[15]
релігія відсоток
православні
  
70.73%
іудеї
  
14.37%
католики
  
9.13%
протестанти
  
5.37%
старообрядці
  
0.32%
інші
  
0.08%
Вид на Почаївську Лавру, 1830-1840-ві роки

Серед міського населення найпоширенішою конфесією був іудаїзм, іудеями були 51,0% жителів міст (без врахування військових — більше 55%), тоді як православними — 37,1%, католиками — 9,1%, мусульманами (майже виключно військовослужбовці-татари) — 1,1%, протестантами та старообрядцями менше ніж по 1%. Серед сільського населення переважали православні (73,3%), багато було також католиків та іудеїв (по 10,0%) та протестантів, лютеран (5,9%) та баптистів (0,4%).

Релігійний склад населення повітів за переписом 1897 р.[8]

населення православні іудеї католики протестанти старообрядці інші
Житомирський повіт  433 859  265 649  61,2%  62 203  14,3%  53 062  12,2%  47 837  11,0%  4 091  0,9%  1 017  0,2%
Володимир-Волинський повіт  277 265  199 560  72,0%  28 936  10,4%  31 679  11,4%  16 837  6,1%  88  165  0,1%
Дубенський повіт  195 058  148 103  75,9%  22 485  11,5%  16 983  8,7%  6 848  3,5%  27  612  0,3%
Заславський повіт  208 742  157 035  75,2%  27 772  13,3%  22 176  10,6%  1 629  0,8%  10  120  0,1%
Ковельський повіт  211 493  173 171  81,9%  25 243  11,9%  9 997  4,7%  2 765  1,3%  121  0,1%  196  0,1%
Кременецький повіт  219 934  176 432  80,2%  26 965  12,3%  15 569  7,1%  222  0,1%  26  720  0,3%
Луцький повіт  252 550  157 910  62,5%  35 819  14,2%  26 767  10,6%  31 107  12,3%  58  889  0,4%
Новоград-Волинський повіт  348 950  211 682  60,7%  54 557  15,6%  42 393  12,1%  38 153  10,9%  1 864  0,5%  301  0,1%
Овруцький повіт  205 390  168 041  81,8%  21 843  10,6%  11 208  5,5%  2 434  1,2%  1 846  0,9%  18  0,0%
Острозький повіт  169 351  131 626  77,7%  18 324  10,8%  16 441  9,7%  2 554  1,5%  24  382  0,2%
Рівненський повіт  273 001  173 884  63,7%  44 016  16,1%  29 126  10,7%  24 850  9,1%  80  1 045  0,4%
Старокостянтинівський повіт  193 889  143 428  74,0%  27 785  14,3%  22 039  11,4%  112  0,1%  47  478  0,2%
Волинська губернія 2 989 482 2 106 521 70,5% 395 948 13,2% 297 440 9,9% 175 348 5,9% 8 282 0,3% 5 943 0,2%


Велика Синагога у Луцьку, поч. 1870-х років
Католицька катедра у Житомирі, поч. 1870-х років

Серед православного населення губернії україномовними були 94,3%, російськомовними — 4,5%, чеськомовними — 0,9%. Католики губернії поділялися на 2 майже рівновеликі групи — польськомовні становили 60,5% всього католицько населення, україномовні — 35,6%. Серед протестантів майже всі (96,5%) були німецькомовними, так само як серед іудеїв — єврейськомовними (99,7%)

Німецька кірха у Луцьку, 1915 р.

Найбільші мовно-релігійні групи населення Волинської губернії за переписом 1897 р. (чисельністю більше 1 тис. осіб)[8]

мова релігія чисельність частка у населенні
україномовні православні  1 987 259 66,48%
єврейськомовні іудеї  394 575 13,20%
польськомовні римокатолики  179 957 6,02%
німецькомовні протестанти  169 141 5,66%
україномовні римокатолики  105 749 3,54%
російськомовні православні  94 278 3,15%
чеськомовні православні  18 323 0,61%
російськомовні старообрядці  7 954 0,27%
чеськомовні римокатолики  7 916 0,26%
білоруськомовні православні  2 837 0,09%
польськомовні протестанти  2 731 0,09%
російськомовні римокатолики  1 733 0,06%
україномовні протестанти  1 697 0,06%
німецькомовні римокатолики  1 525 0,05%
чеськомовні протестанти  1 424 0,05%
інша інша  12 383 0,41%

Серед етносів губернії, православні переважали серед україномовних (95%), російськомовних (90%), білоруськомовних (75%) та чеськомовних (66%), католики серед польськомовних (98%), іудеї серед єврейськомовних (майже 100%), протестанти серед німецькомовних (99%). Католицизм був також доволі поширеним серед чехів (29%), білорусів (22%) та українців (5%). Протестантизм був частково поширений і серед чехів (5%). Старообрядцями були майже 8% росіян губернії.

Релігійний склад основних мовних груп Волинської губернії за переписом 1897 р.[8]

рідна мова чисельність % православних % старообрядців % римокатоликів % протестантів % іудеїв % мусульман % інших віросповідань
українська  2 095 537  94,82  0,01  5,05  0,08  0,03  0,01
єврейська  394 774  0,03  0,01  0,01  99,95
польська  184 161  0,79  97,72  1,48  0,01
німецька  171 331  0,33  0,02  0,89  98,72  0,04
російська  104 889  89,89  7,59  1,65  0,2  0,57  0,09  0,01
чеська  27 670  66,22  28,6  5,15  0,01  0,02
татарська  3 817  3,01  0,05  3,2  93,53  0,21
білоруська  3 794  74,77  2,87  22,3  0,03  0,03
інша  3 509  42,22  0,14  9,66  6,18  1,04  30,2  7,56


Суспільні стани[ред.ред. код]

Житомирський міщанин 1840-х років

Більшість населення Волинської губернії, як і всіх інших губерній Російської імперії, належала до непревілейовних селянських та міщанських станів, на які припадало 3/4 та 1/5 населення відповідно. До превілейованих станів, які концентрувалися переважно у губернському та повітових центрах, належало 2,39% населення губернії. Волинська губернія мала одну з найвищих у імперії частку іноземців серед населення — понад 1% (понад 30 тис.), переважно громадян Австро-Угорщини та Німеччини.

Становий склад, 1897 р.[8]
суспільний стан відсоток
спадкові дворяни
  
1.16%
дворяни особисті, чиновники
  
0.41%
християнське духовенство
  
0.50%
почесні громадяни
  
0.19%
купці
  
0.13%
міщани
  
21.42%
селяни
  
74.96%
військові козаки
  
0.06%
іноземні піддані
  
1.01%
інші
  
0.16%


Дубенські міщани на прогулянці у Панталії, поч. XX ст.

Серед спадкового дворянства найчисельнішими були польськомовні (49,5%), які переважали у всіх повітах губернії за винятком Овруцького та Новоград-Волинського, де проживала україномовна околична шляхта. Серед особистих дворян та чиновників переважали російськомовні (56,7%), серед купецтва та міщанства — єврейськомовні (85,6% та 60,2% відповідно), серед духовенства та селянства — україномовні (51,0% та 86,5% відповідно). Серед іноземців, більшість з яких були вихідцями з Австро-Угорщини та Німеччини, переважали поляки (43,4%) та німці (35,3%), багато було також українців і чехів.[8]

Мовний розподіл серед представників суспільних станів за переписом 1897 р.[8]
чисельність українська єврейська польська німецька російська чеська інша
дворяни спадкові 34 682 26,4% 0,03% 49,5% 0,5% 22,9% 0,1% 0,6%
дворяни особисті, чиновники 12 342 13,7% 1,3% 26,1% 1,4% 56,7% 0,1% 0,6%
християнське духовенство 14 955 51,0% 1,1% 0,2% 47,5% 0,1% 0,1%
почесні громадяни 5 739 44,5% 4,9% 4,6% 1,1% 44,1% 0,1% 0,7%
купці 3 883 1,4% 85,6% 1,5% 2,0% 8,2% 0,9% 0,5%
міщани 640 210 20,3% 60,2% 7,6% 7,7% 3,8% 0,2% 0,1%
селяни 2 241 062 86,5% 0,2% 4,5% 4,9% 2,3% 1,1% 0,4%
військові козаки 1 645 4,0% 0,1% 95,9% 0,1%
іноземні піддані 30 112 11,1% 0,7% 43,4% 35,3% 1,5% 7,1% 0,9%
інші 4 852 40,6% 4,1% 15,3% 19,9% 18,4% 0,9% 0,6%
все населення 2 989 482 70,1% 13,2% 6,2% 5,7% 3,5% 0,9% 0,4%
Волинська шляхта у резиденції Потоцьких в Антонінах, поч. XX ст.


Шляхта на полюванні, резиденція Потоцьких у Антонінах, поч. XX ст.

Серед різних мовних та релігійних груп губернії спостерігалися значні відмінності у становому складі. Так, селянами були 92,5% українців, 87,8% чехів та лише 1,5% євреїв. Міщанами були 97,7%% єврейськомовних та лише 3,9% чеськомовних. Найвища питома вага дворян була зафіксована серед поляків — майже кожен десятий польськомовний мешканець губернії належав до стану спадкових дворян. Найвищий відсоток особистих дворян та чиновників (6,7%) було зафіксовано серед росіян губернії, тоді як серед серед українців, євреїв, німців та чехів ними були 0,1% і менше населення.[8]

Становий розподіл серед представників мовних груп за переписом 1897 р.[8]
чисельність дворяни
спадкові
дворяни
особисті,
чиновники
християнське
духовенство
почесні
громадяни
купці міщани селяни військові
козаки
іноземні
піддані
інші
українська  2 095 579  0,4%  0,1%  0,4%  0,1%  6,2%  92,5%  0,2%  0,1%
єврейська  394 774  0,1%  0,8%  97,7%  1,3%  0,1%  0,1%
польська  184 161  9,3%  1,8%  0,1%  0,1%  0,03%  26,5%  54,7%  7,1%  0,4%
німецька  171 331  0,1%  0,1%  28,9%  64,0%  6,2%  0,6%
російська  104 889  7,6%  6,7%  6,8%  2,4%  0,3%  23,5%  50,0%  1,5%  0,4%  0,9%
чеська  27 670  0,1%  0,1%  0,1%  0,1%  3,9%  87,8%  7,8%  0,2%
інша  11 078  1,9%  0,6%  0,2%  0,4%  0,2%  6,6%  87,5%  2,4%  0,3%


Міста[ред.ред. код]

Кременець, 1 пол. XIX ст.
Кременець, 2 пол. XIX ст.

Губернія відносилася до числа слабоурбанізованих. За переписом 1897 р. налічувалося 12 міст, у яких проживало 233 847 осіб, або 7,8% населення губернії. Найбільшим містом був губернський центр Житомир з 65,9 тис. мешканців, де зосереджувалося майже 30% міського населення губернії. Станом на 1911 р. у губернії налічувалося вже 13 міст (у 1903 році до категорії заштатних міст було віднесено Здолбунів), у яких проживало 333 651 осіб (8,9% населення). Найбільшим залишався Житомир, де проживало 87,7 тис. жителів (23,3% міського населення губернії). Внаслідок повільного розвитку промисловості та високого природного приросту сільського населення, рівень урбанізації у губернії зростав дуже повільно (1858 р. - 7,1%, 1897 р. - 7,8%, 1911 р. - 8,9%).

Населення міст Волинської губернії за результатами ревізій та переписів:

місто ревізія
1858[16]
ревізія
1867[17]
перепис
1897[8]
дані
1911[3]
дані
1915[4]
1 Житомир  33 717  37 640  65 895  87 650  102 997
2 Рівне  5 054  24 573  33 722  34 341
3 Ковель  3 646  17 697  28 912  [18]
4 Луцьк  6 362  10 656  15 804  28 141  [18]
5 Дубно  8 222  14 257  22 748  [18]
6 Кременець  10 486  10 968  17 704  21 871  [18]
7 Новоград-Волинський  6 561  16 904  21 173  15 536
8 Старокостянтинів  10 113  16 377  20 344  12 531
9 Острог  7 645  14 749  17 560  18 058
10 Володимир-Волинський  5 306  9 883  15 720  [18]
11 Заслав  8 622  12 611  14 593  14 315
12 Овруч  4 511  7 393  10 830  11 314


Етномовний склад[ред.ред. код]

Соборна площа у Житомирі, кін. XIX ст.
Вулиця у Кременці, кін. XIX ст.
Овруч, поч. 1870-х

Серед населення міст Волинської губернії найчисельнішою групою населення були євреї. За переписом 1897 р. на єврейськомовних припадало 50,8% населення, що у 2,6 і 2,7 рази більше ніж на україномовних та російськомовних відповідно. З врахуванням перебування у містах губернії значної кількості військових, переважно росіян та українців, серед чоловічого населення євреї становили тільки 45,1%, тоді як серед жіночого населення — 57,6%.

Урбанізація основних мовних груп Волинської губернії за даними перепису 1897 р.[8]

чисельність
у містах
рівень
урбанізації
російськомовні 44 351 42,3%
єврейськомовні 118 727 30,1%
польськомовні 17 834 9,7%
чеськомовні 962 3,5%
українськомовні 46 060 2,2%
німецькомовні 2 009 1,2%
Волинська
губернія
233 847 7,8%

Найвищим відсотком євреїв за переписом 1897 р. відзначалися міста Острог (62,3%, серед жінок — 70,5%), Луцьк (59,5%, серед жінок 72,4%), Володимир-Волинський (59,1%, серед жінок — 66,4%). Українці (українськомовні) найширше були представлені серед населення Кременця (47,0%), який був єдиним містом губернії з неєврейською більшістю, та Овруча (42,5%), де українців та євреїв було приблизно порівну. Росіяни (російськомовні) концентрувалися у губернському центрі (25,7%) та містах зі значною присутністю військових: Ковелі (25,7%, серед чоловіків — 33,3%, серед жінок — 18,9%), Дубному (20,8%, серед чоловіків — 27,4%, серед жінок — 10,2%). Польськомовне населення зосереджувалися у Житомирі (11,3%), у інших містах їх частка коливалася від 2,1% у Овручі до 9,3% у Ковелі.[8]

Мовний склад населення міст Волинської губернії за даними перепису 1897 р.[12]
місто українська російська єврейська польська німецька інша
Житомир 13,9% 25,7% 46,4% 11,3% 1,0% 1,7%
Володимир-Волинський 13,8% 17,6% 59,1% 7,9% 1,0% 0,6%
Дубно 17,4% 20,8% 49,8% 6,4% 0,7% 4,9%
Заслав 31,6% 13,7% 47,5% 5,4% 0,2% 1,6%
Ковель 11,8% 27,3% 48,0% 9,3% 1,1% 2,5%
Кременець 47,0% 10,5% 36,6% 3,9% 0,2% 1,8%
Луцьк 9,4% 17,0% 59,5% 7,8% 1,3% 5,0%
Новоград-Волинський 15,7% 17,4% 55,4% 7,6% 2,0% 1,9%
Овруч 42,2% 8,8% 46,5% 2,1% 0,4%
Острог 16,6% 14,9% 62,3% 3,7% 0,4% 2,1%
Рівне 16,6% 17,4% 55,8% 6,8% 1,0% 2,4%
Старокостянтинів 29,8% 8,6% 56,0% 4,7% 0,1% 0,8%
міста губернії 19,7% 19,0% 50,8% 7,6% 0,9% 2,0%
Острог, 2 пол. XIX ст.


Бюджети міст[ред.ред. код]

Доходи та витрати міст Волинської губернії у 1911 р.[3]

доходи
крб
витрати
крб
сальдо
крб
Житомир 573 646 562 582 11 064
Володимир-Волинський 39 244 38 627 617
Дубно 46 010 41 006 5 004
Заслав 20 116 16 540 3 576
Ковель 56 020 55 804 216
Кременець 44 180 44 574 -394
Луцьк 64 118 59 382 4 736
Новоград-Волинський 71 686 71 686 0
Овруч 10 542 10 541 1
Острог 40 819 44 453 -3 634
Рівне 88 037 87 548 489
Старокостянтинів 24 501 24 411 90
Здолбунів 13 487 13 037 450

Економіка[ред.ред. код]

Економіка Волинської губернії мала аграрний профіль. За переписом у сільському господарстві було зайнято 60% самодіяльного населення (з врахуванням членів сімей більше 80%), тоді як у промисловості та ремеслах лише 10,7%. Основою сільського господарства було землеробство, особливо вирощування зернових та цукрових буряків. Промисловість, представлена переважно дрібними підприємствами з менше ніж 10 зайнятими та оборотом менше 1 тис. крб., спеціалізувалася на переробці місцевої сировини, зокрема сільськогосподарської.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Головними продуктами землеробства були: озиме жито (середній збір за 19001904: 32,7 мільйон пудів), озима пшениця (середній збір 16,8 мільйон пудів), ячмінь (середній збір 7,2 мільйон пудів), овес (средн. збір 19,4 мільйон пудів), гречка (середній збір 3,6 мільйон пудів), просо (середній збір 2,3 мільйон пудів), горох (середній збір 2 мільйон пудів), картопля (середній збір 53 мільйон пудів), цукровий буряк для цукрових заводів близько 2 мільйонів берковців.

Тютюноводство і хмелеводство. Садівництво було розвинене на півдні: персики, абрикоси і виноград.

У лісистих місцевостях селяни займались бджільництвом (вуликів 182 тисяч, меду 35 тисяч пудів, воску 4 тисяч пудів).

Завдяки великій кількості косовиць і пасовищ було розвинене скотарство. У 1911 р. налічувалося 3199,0 тис. голів худоби, зокрема коней 721,6 тис., великої рогатої худоби 1057,7 тис., овець 734,4 тис. (тонкорунних 47,3 тис.), свиней 681,5 тис., кіз 3,7 тис., віслюків та мулів 69 шт. Конярство було найбільш поширене у повітах Житомирському, Новоград-Волинському та Кременецькому, вівчарство у Володимир-Волинському, свинарство у Житомирському, Новоград-Волинському та Володимир-Волинському, розведення великої рогатої худоби - у Ковельському, Житомирському та Новоград-Волинському. Овеча шерсть була одним з основним статей експорту Волині (бл. 15% від загального обсягу), частково вона йшла на внутрішнє споживання у інші губернії Імперії, частково до Австро-Угорщини.[3]

У південних повітах губернії (особливо Старокостянтинівському та Острозькому) поширення тваринництва було меншим.

Промисловість[ред.ред. код]

Житомирський пивоваренний завод Махачека і Янса на Подолі. На поч. 1910-х р. — третє за обсягом виробництва підприємство Житомира після Тютюнової фабрики Боярських та Котельно-механічного заводу Лінникових з обсягом виробництва у 1911 р. — 105 тис. крб (поч. XX ст.)

Промисловість губернії характеризувалася низьким рівнем розвитку. У 1889 р. налічувалося 218 середніх та крупних фабрик та заводів з виробництвом продукції на 9,9 млн крб і 4816 робітниками (серед яких 89% чоловіків і 11% жінок). У дрібних фабриках (з річним оборотом менше 1 тис. крб), яких налічувалося у 1889 р. 1189 штук, працювало 8661 робітників, з загальним виробництвом на 2,8 млн крб.

Пивоваренний завод Шнайдера у Луцьку (поч. XX ст.)

Основними галузями промисловості були цукрова промисловість та винокуріння, на які припадало бл. 3/4 всієї промисловості губернії. Серед інших галузей важливе місце посідали деревообробна промисловість (у 1889 р. — 36 лісопильних заводів з оборотом 608 тис. крб), шкіряна промисловість (447 підприємств з оборотом у 211,5 тис. крб), скляна промисловість (25 заводів з оборотом 198 тис. крб.), виробництво черепиці (143 заводів, 154 тис. крб), фарфору та фаянсу (8 заводів, 178 тис. крб). Існувало також 3 машинобудівні заводи з оборотом у 142 тис. крб.[2]

Станом на 1911 р. у Волинській губернії налічувалося кілька сотень промислових підприємств з обсягом виробництва у десятки мільйонів карбованців. Більшість цих підприємств були дрібними, з річним обсягом виробництва менше 20 тис. крб і кількістю робітників менше 30. На третині підприємств були зайняті менше 10 осіб. В той же час існували і великі підприємства з сотнями робітників і значними обсягами виробництва. Переважно це були цукрові заводи (серед 12 найбільших підприємств губернії їх було 10), деякі з яких мали обсяги виробництва понад 1 млн крб.

Найбільші підприємства Волинської губернії у 1911 р. за річним обсягом виробництва:[3]

підприємство населений пункт повіт річний обсяг
виробництва,
тис.крб
робітників
1 Цукровий завод Житинського Товариства село Великий Житин Рівненський 2000,0 470
2 Цукровий завод Товариства Янушпільського рафінадного та пісочного заводу містечко Янушпіль Житомирський 1647,0 629
3 Ректифікаційний завод винноочисного складу № 4 місто Рівне Рівненський 1250,5 75
4 Паперова фабрика Дитятківського Товариства село Гута Заславський 1238,3 666
5 Цукровий завод графа І. А. Потоцького містечко Шепетівка Заславський 1000,0 870
6 Цукровий завод графа І. А. Потоцького село Кременчуки Заславський 931,4 400
7 Цукровий завод Ф. А. Терещенка село Великі Коровинці Житомирський 804,9 794
8 Цукровий завод Іванківського Товариства село Іванків Житомирський 700,0 482
9 Цукровий завод Ф. Ф. Терещенка містечко Червоне Житомирський 672,0
10 Цукровий завод Красилівського Товариства містечко Красилів Старокостянтинівський 600,0 75
11 Цукровий завод Олексинського Товариства село Великий Олексин Рівненський 590,0 408
12 Цукровий завод Старокостянтинівського Товариства місто Старокостянтинів Старокостянтинівський 576,0 338

Цукрова промисловість[ред.ред. код]

Цукрова промисловість була найважливішою галуззю промисловості Волинської губернії. У 2-й половині 19 ст. вона швидко розвивалася завдяки дешевизні робочої сили, близькості сировини та здешевленню транспортних перевезень внаслідок будівництва залізниць, а також завдяки державному протекціонізму і кредитуванню. У 1876 р. цукрові заводи Волині виробили продукції на 3 334 792 крб., реалізація якої дала майже 50% прибутків, одержаних всіма заводами і фабриками краю. У 1890 р. цукрові заводи губернії виробили цукру-піску і рафінаду на 9 013 287 крб., що у 2,7 рази більше ніж у 1876 р., у 1911 р. — на 11 720 095 крб. Значна частка продукції цукрової промисловості йшла на експорт у Європу (Великобританію, Італію) та Азію (Хіву, Бухару, Персію, Афганістан, Китай).[3][19]

Повіти Волинської губернії за обсягом виробництва продукції цукрової промисловості у 1911 р.:[3]

повіт кількість
цукрових
заводів
обсяг виробництва
у 1911 р.,
тис. крб
частка
у губернському
виробництві
1 Житомирський 4 3823,9 32,6%
2 Рівненський 2 2590,0 22,1%
3 Заславський 3 2308,3 19,7%
4 Старокостянтинівський 3 1639,0 14,0%
5 Новоград-Волинський 2 733,9 6,3%
6 Дубенський 1 625,0 5,3%
Волинська губ. 15 11720,1 100,0%

Винокуріння[ред.ред. код]

Винокуріння (спиртова промисловість) було другою за значенням галуззю промисловості губернії. У 1875 р. на Волині діяло бл. 150 винокурних заводів, які випускали продукції на 1 882 923 крб. Процес розорення дрібних винокурних підприємств, технічне переоснащення у галізі призводили до того, що кількість заводів зменшувалася (наприкінці 1870-х до 108), але загальний обсяг виробленої продукції збільшувався (до 3 464 990 крб. у 1879 р.). У 1911 р. діяло 128 винокурних та ректифікаційних підприємств з загальним обсягом виробництва 6,32 млн крб. Майже 2/3 виробництва припадало на Луцький та Рівненський повіти, де знаходилися найкрупніші підприємства галузі (зокрема найбільший у губернії Рівненський ректифікаційний завод з річним обсягом виробництва 1,25 млн крб)

Повіти Волинської губернії за обсягом виробництва продукції винокуріння у 1911 р.:[3]

повіт кількість
винокурінних та
ректифікаційних
заводів
обсяг виробництва
у 1911 р.,
тис. крб
частка
у губернському
виробництві
1 Луцький 14 2516,1 39,8%
2 Рівненський 13 1598,9 25,3%
3 Дубенський 16 499,0 7,9%
4 Житомирський 15 456,5 7,2%
5 Володимир-Волинський 12 288,0 4,6%
6 Новоград-Волинський 10 209,6 3,3%
7 Заславський 8 195,4 3,1%
8 Кременецький 10 159,9 2,5%
9 Острозький 9 156,5 2,5%
10 Ковельський 6 100,6 1,6%
11 Старокостянтинівський 8 77,6 1,2%
12 Овруцький 7 61,2 1,0%
Волинська губ. 128 6319,3 100,0%

Стан цієї галузі залежав від економічної політики уряду і погодних умов. Скорочення виробництва під час неврожаїв (1891 р.) чергувалося з періодичними кризами перевиробництва (1894 р.). Але галузь продовжувала розвиватися. Надходження від реалізації алкогольних виробів стало одним з найважливіших джерел прибутків держави і важливою статтею експорту краю — у 1900 р. на Волинську губернію припадало бл. 90% загальноросійського експорту спирту.[19]

Торгівля[ред.ред. код]

Ринок у місті Острог (кін. XIX — поч. XX ст.

Внутрішня торгівля губернії була представлена базарами та ярмарками, яких наприкінці 1880-х років було близько 730, з загальним оборотом 600 тис. крб.

Зовнішня торгівля характеризувалася переважанням експорту товарів над імпортом. Так, з 1879–1883 рр. з губернії було вивезено товарів на 16,1 млн крб, а ввезено тільки на 8,1 млн. Основними статтями екпорту були спирт, зерно (25%), овеча шерсть (15%), ліс. Зернові продукти відправлялися переважно залізницею у порти Прибалтики та Царство Польське (за 1879-83 рр. було вивезено з губернії бл. 3,8 млн пудів зерна), товарний ліс експортувався за кордон, до Німеччини та Великобританії (бл. 5-7 млн пудів щорічно). Серед імпорту переважала продукція важкої промисловості (вироби з металу, машини та сільськогосподарське знаряддя). Зовнішня торгівля проводилася через Волочиську, Радивилівську та Дружкопільську митниці, через 2 митні застави (Збаразьку і Мервинську) а також через 2 перехідних пункти.

У 1911 р. було вивезено товарів на суму 33,9 млн крб, ввезено — на 17,5 млн крб. Понад 2/3 зовнішньої торгівлі губернії здійснувалося через Волочиську митницю, на неї припадало 69,8% експорту (23,7 млн крб) та 71,6% імпорту (12,6 млн крб), загальний оборот 36,2 млн крб. Другою за обсягом була Радивилівська митниця з оборотом 11,1 млн крб, третью — Волочиська митна застава з оборотом у 2,9 млн крб.

Експорт та імпорт товарів через митні установи Волинської губернії у 1911 р.[3]

Експортовано товарів
за кордон, крб
Імпортовано іноземних
товарів, крб
Волочиська митниця 23 656 037 12 550 643
Радивилівська митниця 6 221 975 4 922 605
Волочиська митна застава 2 874 479 7 408
Радивилівський перехідний пункт 334 618 1 147
Збаразька митна застава 275 963 2 671
Дружкопільська митна застава 393 462 2 596
Мервенська застава 130 138 42 048
Всього 33 886 672 17 529 118

Зайнятість[ред.ред. код]

За результатами перепису 1897 р. у Волинській губернії налічувалося 703 477 самодіяльного населення (23,5%) і 2 286 005 несамодіяльного населення (76,5%). На кожних 4 зайнятих жителів губернії припадало 13 незайнятих. Серед населення чоловічої статі зайнятими були 603 160 з 1502 803 осіб (40,1%), жіночої — тільки 100 371 з 1 486 679 (6,8%).[8]

Більшість самодіяльного населення губернії була задіяна у землеробстві. Тут були зайняті 407 тис. осіб (57,8% зайнятого населення), з врахуванням членів сімей — 2 219 тис. осіб (74,2% всього населення губернії). Серед переважаючого у губернії україномовного населення у землеробстві були зайняті 79,1% самодіяльного населення (з врахуванням членів сімей — 91,1% населення).[8]

У 1897 р. найбільшими видами зайнятості у Волинській губернії за кількістю працюючих були:[8]

вид зайнятості кількість зайнятих частка у
самодіяльному
населенні
Землеробство 406 950 57,8%
Прислуга, поденщики 63 956 9,1%
Збройні сили 49 793 7,1%
Виготовлення одягу 24 410 3,5%
Торгівля продуктами с/г (крім зерна) 11 659 1,7%
Доходи з капіталів, нерухомості 11 009 1,6%
Будівництво, ремонт 10 627 1,5%
Обробка дерева 8 899 1,3%
Торгівля без точного визначення 8 606 1,2%
Обробка металів 7488 1,1%
Обробка тваринних та рослинних поживн. продуктів 7 218 1,0%
Навчальна та виховна діяльність 6 157 0,9%
Кошти від казни, сусп. закладів та приватн. осіб 5 864 0,8%
Тваринництво 5 548 0,8%
Інше 75 293 10,7%

Загалом, у сільськогосподарських сферах було зайнято 416 тис. осіб, 59,1% самодіяльного населення губернії (разом з членами сімей — понад 70%), у торгівельних — 39,4 тис., (5,6%), у сферах транспорту та зв'язку 9,2 тис. (1,3%), у сфері ремесел, виробництва та будівництва 75 тис. (10,6%), у збройних силах 49,8 тис. (7,1%), у адміністрації, судах, освіті, культурі та медицині 13,7 тис. (1,9%), прислугою та поденщиками 64,0 тис. (9,1%).[8]

Транспорт[ред.ред. код]

Трамвай у Житомирі, 1910 р.

На початку 1880-х років довжина шосейних доріг у губернії дорівнювала 400 верст, загальна довжина поштових доріг — 903 версти. Основний шосейний маршрут губернії — дорога Житомир-Рівне протяжністю 172,5 верст (184 км). Основні поштові дороги — Житомир-Овруч (через Черняхів), Полонне-Кобилля (через Старокостянтинів), Шепетівка-Заслав.

Залізниця[ред.ред. код]

Час будівництва залізниць на території України (будівництво залізниць на Волині розпочалося у 1870-і роки з перших ліній, що поєднували Придніпров'я з Привіслянським краєм та Австро-Угорщиною
Залізничний вокзал у Житомирі у роки громадянської війни, 1918 р.

Через губернію проходили залізниці Південно-Західна (лінія Київ-Брест на 459 верст та Жмеринка-Волочись — 22 версти), Поліська (ділянка Вільно-Рівне на 128 верст) та Привіслянська (64 версти). Діяли також три залізниці, що належали приватним особам та товариствам:[2]

  • Степанська залізниця — Рівненський повіт (51 верста)
  • від ст. Кам'янка Радивилівської гілки до лісових дач графа Берга (7 верст)
  • від ст. Озеряни Радивилівської гілки до цукрового заводу у містечку Мізоч

У 1879 р. залізницями було перевезено 321,4 тис. пасажирів, у 1883 р. — 402,1 тис.

Станом на 1911 р. в межах губернії відбувалися перевезення пасажирів за залізничними маршрутами:[3]

  • Здолбунів — Радивилів (через Дубно)
  • Озеряни — Мізоч
  • Дубно — Кременець
  • Ківерці — Луцьк

Міжгубернські пасажирські залізничні маршрути, що проходили через територію Волинської губернії:

  • Київ (Київська губ.) — Ковель (через Коростень, Сарни)
  • Козятин (Подільська губ.) — Ковель (через Шепетівку, Рівне, Ківерці)
  • Ковель — Просткен (Привіслянський край)
  • Жмеринка (Подільська губ.) — Волочиськ (через Проскурів)

Діяла також приватна вузькоколійна залізниця Бердичів — Житомир, що належала «Першому товариству вузькоколійних під'їзних шляхів».

Річковий транспорт[ред.ред. код]

Наприкінці 1880-х років у губернії діяло 4 річкових пристані, через які здійснювалися торгові операції. Найбільша торгівельна пристань діяла у містечку Устилуг, звідси щорічно відправлялося по 0,9 млн пудів товарів, понад 2/3 обсягу річкового експорту губернії. Активні торгівельні маршрути проходили річками Стир, Горинь, Случ, Івка, якими щорічно відправлялися десятки суден та тисячі плотів з товарами на суму у 500–600 тис. крб.

Зв'язок[ред.ред. код]

У губернії в 1911 р. налічувалося 113 поштово-телеграфних контор та відділень, які розташовувалися у всіх містах, більшості містечок та деяких великих селах (напр. Коровинцях Житомирського повіту, Вовковиях Дубенського повіту).

У 1883 р. жителями Волинської губернії було отримано 145296 екз газет і періодичних видань.

Освіта[ред.ред. код]

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Стан освіти у Волинській губернії був одним із найгірших серед південно-західних губерній Російської імперії. За переписом 1897 р. майже 83% населення губернії були неграмотними (не вміли читати), зокрема серед жінок — понад 90%. Освіту вище початкової мав лише 1 мешканець губернії зі 150, були відсутні заклади вищої освіти.

У 1862 р. у губернії налічувалося бл. 18 тис. учнів шкіл та гімназій, що становило лише 1% населення губернії. У 1862 р. діяло 1238 сільських шкіл, переважно [[Церковнопарафіяльна школацерковно-парафіяльних, де навчалося 11841 учнів (хлопців 10984, дівчат 857), менше 5% від загальної чисельності населення шкільного віку. Існували 2 гімназії - Житомирська (560 учнів) та Рівненська (500 учнів), 4 повітових училища - у Овручі, Теофіполі, Острозі, Луцьку з 260 учнями, 30 парафіяльних училищ з 300 учнями, зразковий жіночий пансіон, відкритий у 1843 р. Діяли декілька приватних жіночих пансіонатів і дві семінарії (православна у Кременці та католицька у Житомирі). Діяли також 11 єврейських училищ (одне з яких, Старокостянтинівське — 2-го розряду), де загалом навчалося 325 осіб, та одне раббинське училище у Житомирі з 42 вихованцями.[20]

Поширення грамотності (вміння читати) у повітах Волинської губернії за результатами перепису 1897 р., (% грамотного населення)

Серед призовників Волинської губернії у 1874–1885 рр. тільки 12% були грамотними (вміли читати). До 1894 р. ця частка виросла до 22%, у 1904 р. — до 35%.[21]

За даними перепису населення 1897 р., грамотними (вміли читати) були 17,2% населення Волинської губернії, зокрема серед чоловіків 24,4%, серед жінок тільки 9,8%. У губернському Житомирському повіті відсоток письменних сягав 21,4%, тоді як у віддаленому Овруцькому повіті на Поліссі — лише 7,1% Грамотність населення у повітах губернії за переписом 1897 р.[8]

грамотного
населення
населення з
середньою та
вищою освітою
Житомирський повіт 21,4% 1,41%
Новоград-Волинський повіт 19,4% 0,30%
Рівненський повіт 19,0% 0,69%
Дубенський повіт 18,9% 0,53%
Заславський повіт 18,6% 0,49%
Острозький повіт 17,7% 1,04%
Луцький повіт 17,5% 0,54%
Старокостянтинівський повіт 16,2% 0,51%
Володимир-Волинський повіт 15,6% 0,37%
Кременецький повіт 15,3% 1,00%
Ковельський повіт 13,1% 0,53%
Овруцький повіт 7,1% 0,22%
Волинська губернія 17,2% 0,67%
Гімназія у місті Острог (кін. XIX — поч. XX ст.)

При середньому рівні грамотності у губернії в 17,2%, серед православного населення вміли читати тільки 11,7% населення (серед україномовних 9,3%, серед російськомовних 49,6%), тоді як серед іудеїв 32,8%, серед протестантів (майже виключно німців) — 38,2%. Серед римо-католиків грамотними були 22,8%, при цьому серед польськомовних католиків, яких налічувалося 180 тис. — 27,8%, серед україномовних (106 тис.) — 10,7%, серед чеськомовних (7,9 тис.) — 59,3%.

Серед духовенства губернії грамотними були 70,6% населення, серед дворянства та чиновництва — 63,5%, серед переважно міських станів (почесних громадян, купців та міщан) — 29,1%, серед сільських станів — 12,1%

Чоловіча гімназія у Луцьку (1916 р.)

Грамотність населення Волинської губернії в залежності від віку за переписом 1897 р.[8]

вік все
населення
міське
населення
повітове
населення
1-9 3,8% 10,7% 3,4%
10-19 25,1% 51,2% 23,0%
20-29 26,7% 54,7% 22,7%
30-39 22,5% 50,8% 20,2%
40-49 19,6% 46,4% 17,5%
50-59 16,5% 41,7% 14,5%
60-69 16,1% 40,7% 14,0%
70-79 15,2% 40,1% 13,0%
80-89 10,6% 29,9% 9,0%
90-99 7,1% 24,0% 5,8%
понад 100 6,2% 28,6% 4,3%
Волинська губернія 17,2% 41,4% 15,1%

Грамотність російською мовою мали 360 387 жителів губернії, що становило 73% від загальної кількості грамотних. 132 516 осіб були грамотними тільки іншою мовою (переважно німецькою, єврейською та польською), не володіючи російською. Серед грамотних російськомовних майже всі (99,7%) володіли російською грамотою, серед україномовних таких було 97,8%, серед польськомовних — 68,6%. Серед грамотних чехів та євреїв володіли російською грамотою 60,0% та 53,2% відповідно. Серед чисельних народів губернії тільки серед німців більшість письменного населення (70,5%) не володіли російською грамотою.

Жіноча гімназія у Луцьку (1916 р.)

Характерною особливістю було те, що грамотність російською мовою серед чоловіків була поширена значно більше ніж серед жінок. Так серед грамотних україномовних російською грамотою володіли 99,0% чоловіків та лише 89,0% жінок, серед польськомовних 76,5% чоловіків та 60,7% жінок, серед єврейськомовних 55,1% чоловіків та 49,5% жінок. Серед грамотних німців російською грамотою володіли 38,7% чоловіків та лише 19,4% жінок.

Освіту вище початкової у 1897 р. мали 20009 мешканців Волинської губернії. Серед них було російськомовних 10332 (51,6%), польськомовних 4405 (22,0%), україномовних 3534 (17,7%), німецькомовних 702 (3,5%), єврейськомовних[22] 671 (3,4%). Середню та вищу освіту мав лише 1 житель губернії зі 150 , зокрема серед російськомовних 1 з 10, серед польськомовних 1 з 42, серед німецькомовних 1 з 244, серед єврейськомовних 1 з 588, серед україномовних 1 з 592.[8]

Навчальні заклади[ред.ред. код]

Станом на 1903 рік діяло 3003 навчальних заклади з 129 454 учнями, зокрема:

  • 727 початкових училищ
  • 956 церковно-приходських шкіл
  • 523 шкіл письменності (106 634 учнів)
  • 10 середніх навчальних закладів (3 649 учнів)
  • 7 духовних училищ
  • 1 вчительська семінарія
  • 5 сільських шкіл
  • 1 фельдшерська школа
  • 770 єврейських шкіл (17 265 учнів)

Медицина[ред.ред. код]

Гідропатичний санаторій Сангушків у Славуті, 1870-і роки

На початку 1910-х у губернії діяло 172 лікарняних заклади різних типів, з них більшістю (62%) опікувалися земства. Продаж ліків вели 210 аптек, які діяли у всіх містах та більшості містечок.

Медичні заклади у повітах Волинської губернії у 1911 р.[3]

повіти земські
медичні
заклади
лікарні
червоного
хреста
приватні та
спеціалізовані
медичні
заклади
військові
медичні
заклади
єврейські
лікарні
лікарняні
заклади при
залізницях
лікарні
при заводах
лікарні
при релігійних
закладах
всього
м. Житомир 1 1 6 3 1 1 13
Житомирський [23] 14 1 4 19
Володимир-Волинський 11 1 1 13
Дубенський 8 1 9
Заславський 8 1 3 3 4 19
Ковельський 9 1 1 11
Кременецький 7 4 1 1 13
Луцький 8 1 1 10
Новоград-Волинський 9 1 5 3 18
Овруцький 8 1 9
Острозький 7 1 1 1 10
Рівненський 9 1 1 1 3 1 16
Старокостянтинівський 7 2 1 2 12
Волинська губернія 106 2 13 3 21 4 19 4 172


За даними перепису 1897 р. поширення основних фізичних недоліків серед населення Волинської губернії характеризувалося наступними цифрами:[8]

  • сліпих — 4 101
    • сліпих від народження — 1 870
    • з набутою сліпотою — 2 231
  • глухонімих — 3 205
  • німих — 1 159
  • божевільних — 1 716
  • всього — 10 181

Поширення фізичних недоліків серед представників основних етномовних груп (на 100 тис. осіб):[8]

рідна мова сліпих від
народження
з набутою
сліпотою
глухонімих німих божевільних
українська 68,2 81,1 114,6 39,8 48,2
єврейська 45,1 56 86,1 39,8 64,5
польська 74,9 63 93,9 39,6 99,9
німецька 39,1 71,2 99,8 31,5 91,6
російська 44,8 52,4 80,1 26,6 72,5
середнє
по губернії
62,6 74,6 107,2 38,8 57,4


Пожежна служба[ред.ред. код]

Пожежна служба губернії у 1911 р. складался з 12 повітових відділень (7 брандмейстерів та 109 робітників). На її утримання було виділено 46486 крб, з них тільки на Житомирську повітову пожежну частину — 15831 крб (34%). Використовувалося примітивне знаряддя — труби, бочки, відра, драбини, багри, сокири. Перевозилося знаряддя кіньми.[3]

У 1911 р. у Волинській губернії було зафіксовано 1563 пожежі, найбільше — у осінні (528) та літні (424) місяці. Було спричинено збитків на суму 2776,3 тис. крб, що майже у 60 разів більше ніж всі витрати на пожежні частини. Серед причин пожеж виділялися:[3]

  • навмисні підпали — 319
  • необачність — 202
  • блискавки — 131
  • неправильна експлуатація печей та труб — 123
  • невідомі причини — 788

Збройні сили[ред.ред. код]

Кількість військових у повітах за переписом 1897 р. (західна частина Волинської губернії, що межувала з Австро-Угорщиною та Привіслянським краєм, відзначалася найвищою концентрацією військових в межах українських повітів Російської імперії)
Мовний склад військових у повітах українських губерній за переписом 1897 р. (для Волинської губернії, особливо її прикордонних повітів, була характерна підвищена концентрація військових частин, укоплектованих вихідцями з центральної Росії)

Як прикордонна з Австро-Угорщиною, Волинська губернія була місцем дислокації значної кількості військових. За переписом 1897 р. на території Волинської губернії було зафіксовано перебування 49 793 військових, членами сімей військовослужбовців були ще 3 317 осіб. Особливо високою їх концентрацією відзначалися Житомирський повіт (7 583 військових), Луцький (7 196), Кременецький (6 839), Рівненський (5 740), Дубенський (5 215), Ковельський (4 267), найменше їх було у Овруцькому повіті (100 осіб).[8]

У містах налічувалося 29 441 військових (59,1% загальної чисельності), у повітах, переважно містечках — 20 352 (40,9%). За мовним складом серед військових переважали російськомовні, яких налічувалося 23 354 осіб (46,9% чисельності військових) та україномовні, 15 708 осіб (31,5%). Понад 10% військових Волинської губернії становили народи Поволжя, серед них татарськомовних налічувалося 3 553 осіб (7,1%), башкирськомовних 981 (2,0%), мордовськомовних, чуваськомовних, марійськомовних разом 782 (1,6%). На єврейськомовних припадало 5,5% (2 714 ос.), на польськомовних 2,6% (1 279 ос.), на німецькомовних 1,0% (521 ос.).[8]

Кількість та частка військових (без членів сімей) у містах губернії за переписом 1897 р.[8]

місто військово-
службовців
частка військових
у населенні міста
Дубно 3 605 25,3%
Рівне 4 836 19,7%
Ковель 3 356 19,0%
Луцьк 2 879 18,2%
Заслав 1 940 15,4%
Острог 1 795 12,2%
Новоград-Волинський 1 783 10,5%
Володимир-Волинський 1 012 10,3%
Кременець 1 656 9,4%
Житомир 5 577 8,5%
Старокостянтинів 966 5,9%
Овруч 37 0,5%

У 1911 р. у Волинській губернії були розквартировані наступні військові частини:[3]
м. Володимир-Волинський

  • 7-й гусарський Білоруський полк
  • 68-й лейб-піхотний Бородинський полк
  • 11-й Донський козачий полк

м. Дубно (штаб 11-ї кавалерійської дивізії)

  • 11-а Артилерійська бригада
  • 41-й піхотний Селенгінський полк
  • 11-й уланський Чугуївський полк
  • Дубенський дисциплінарний батальйон

м. Заслав[24]

  • 128-й піхотний Старооскольський полк

м. Ковель (штаб 7-ї кавалерійської дивізії)

  • 7-й драгунський Кінбурнський полк
  • 67-й піхотний Тарутинський полк

м. Кременець

  • 11-й драгунський Ризький полк
  • 42-й піхотний Якутський полк

м. Радивилів Кременецького повіту

  • 12-й Донський козачий полк
  • 18-а Прикордонна Волинська бригада

м. Луцьк (штаб 11-ї піхотної дивізії)

м. Новоград-Волинський

  • 18-й піхотний Вологодський полк

м. Острог

  • 126-й піхотний Рильський полк
  • 2-й дивізіон 32 Артилерійської бригади (м. Рівне)

м. Рівне (штаб 11-го Армійського корпусу)

  • 32-га піхотна дивізія (нач. — ген.-лейт. Федір Христіанович Вендт)
    • 125-й піхотний Курський полк
    • 127-й піхотний Путивльський полк
    • 21-й саперний батальйон
    • 32-га артилерійська бригада

м. Волочиськ Старокостянтинівського повіту

  • 12-й драгунський Стародубський полк
  • 3-й Оренбурзький козачий полк
  • 45-й піхотний Азовський полк

Культура[ред.ред. код]

Театр у Житомирі, 1870-і роки

На початку 1910-х років у губернії діяло 70 закладів культури різного типу (театри, кінотеатрів, клубів, громадських зборів), переважно у містах:

У селах та містечках діяли 8 закладів такого типу, зокрема у селі Фрідріхівка (зараз у складі Волочиська) — 4 (1 кінотеатр), містечку Радивилів — 3, Купель — 1 (кінотеатр).

Перший кіносеанс у губернії відбувся 21 серня 1897 року у Житомирському міському театрі. Перший стаціонарний кінотеатр відкрився у 1906 році, під назвою електротеатр «Біограф». Пізніше вони почали з'являтися і у інших містах губернії.[25]

На початку 1910-х років у губернії налічувалося 208 закладів розповсюдження книжок, зокрема:[3]

  • бібліотек — 76 (міста — 44, повіти — 32)
  • книжкових магазинів — 54 (міста — 47, повіти — 7)
  • книжкових лавок — 78 (міста — 44, повіти — 34)

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Обкладинка випуску «Почаївського листка» у 1905 р. з темою: «За що ми католиків вважаємо за єретиків і як ми маємо до них ставитися».

Станом на 1911 р. у Волинській губернії видавалося 11 періодичних видань, з них 7 у Житомирі, та 4 у Кременецькому повіті (у Кременці та Почаєві). Зокрема у Житомирі видавалися:[3]

  • «Волынскія Губернскія ВѢдомости»
  • «Волынскія Епархіальныя ВѢдомости»
  • «Жизнь Волыни» (щоденна газета)
  • «Волынь» (щоденна газета)
  • «Волынская почта» (щоденна газета)
  • «Листокъ хмелевода»
  • «ИзвѢстія Волынскаго Губернскаго Земства»

У Кременецькому повіті (Кремененці та Почаєві) виходили наступні періодичні видання:

  • «Почаевскій листокъ» (журнал тижневик)
  • «Русскій инокъ» (журнал виходив 2 рази на тиждень)
  • «Кременецкая искра»
  • «Волынская земля» (щоденна газета)
Реклама підписки на деякі газети та журнали, що видавалися у Волинській губернії
Волинь підписка 1913.PNG
Волинська пошта підписка 1913.PNG
Жизнь Волині підписка 1913.PNG
Почаївський листок підписка 1913.PNG
«Волынь» «Волынская почта» «Жизнь Волыни» «Почаевскій листокъ»

Політика[ред.ред. код]

Вибори до Державної Думи[ред.ред. код]

6 серпня 1905 року Маніфестом Миколи II було оголошено маніфест-декларацію про створення Державної думи, як «особливого законодорадчого органу». Згідно з законом про діяльність Державної Думи до її складу мало бути обрано 412 депутатів, які повинні були представляти 130 мільйонне населення держави. Від Волинської губернії мало бути обрано 13 депутатів — ця кількість залежала від чисельності населення губернії.

Обирати депутатів Державної Думи повинні були виборщики. 12 повітів Волинської губернії на губернських зборах у Житомирі мали представляти 195 виборщиків (69 — від волостей, 86 — від землевласників, 40 — від міщан). Селяни від кожної волості обирали на повітовий з'їзд 2 представників, з числа яких потім обиралися делегати на губернський з'їзд, а останні вже мали обирати депутатів до Державної Думи. Майновий ценз землевласників, які мали право на повітовому з'їзді напряму обирати делегатів на губернський з'їзд, він був неоднаковим у різних повітах губернії. В залежності під повіту потрібно було мати у своєму корисування не менше 100–500 десятин землі (десятина — 1,0925 га), у Заславському повіті — 100 дес., Старокостянтинівському — 150 дес., Житомирському, Кременецькому, Острозькому — 200 дес., Володимир-Волинському, Новоград-Волинському — 250 дес., Ковельському — 300 дес., Луцькому — 300 дес., Рівненському — 300 дес., Овруцькому — 500 дес. Дрібні землевласники, які мали у своєму володінні меншу кількість землі та священнослужителі, що володіли церковними землями чи власними мали проводити попередні з'їзди, наяких обирали делегатів на повітовий . У з'їздах міських виборщиків мали право брати участь особи, що володіли майном вартістю не менше 1,5 тис. руб. Міщани, які не володіли відповідним майновим цензом, не мали права брати участь у попередніх з'їздах жителів міст. До участі у виборах не допускалися жінки, особи молодші 25 р., ув'язнені, позбавлені духовного сану чи у судовому порядку посади, всі хто навчався, перебував на дійсній військовій службі.[26][27]

Юзеф Потоцький, польський землевласник (бл. 60 тис. десятин у Старокостянтинівському та Заславському повітах, зокрема у Антонінах), останній нащадок волинської гілки Потоцьких, депутат I Думи від Волинської губернії

До I Державної Думи (27.04.1906 — 09.07.1906) від Волинської губернії потрапили:[28]

  • Андро Дмитро Федорович — Рівненський предводитель дворянства
  • Бобровник Петро Миколайович — селянин с. Ізабелівка Новоград-Волинського повіту
  • Базилюк-Вознюк Петро Лук'янович — селянин с. Сколобове Житомирського повіту
  • Гринюк Авксентій Григорович — селянин с. Махнівки Старокостянтинівського повіту
  • Грохольський Володимир Мечиславович — граф, с. Гриців Заславського повіту
  • Журавський Михайло Євгенійович — Старокостянтинівський предводитель дворянства
  • Концевич Авдій Васильович — священник с. Седлище Ковельського повіту
  • Лопатюк Трохим Назарович — селянин с. Сарновичі Овруцького повіту
  • Марчук Прокопій Павлович — селянин с. Мала Клітинка Старокостянтинівського повіту
  • Погрібняк Павло Ісидорович — селянин с. Унієва Острозького повіту
  • Понятовський Щенсний Адамович — поміщик, присяжний повірений з с. Великі Цепцевичі Луцького повіту
  • Потоцький Йосип Альфредович — граф, с. Антоніни Заславського повіту
  • Фурман Артемій Григорович — селянин с. Люлінці Кременецького повіту
Василь Шульгін, депутат II, III та IV Думи від Волинської губернії, один з лідерів фракції «правих», пізніше — «Всеросійського національного союзу»

До II Державної Думи (20.02.1907 — 02.06.1907) від Волинської губернії потрапили:[28]

  • Бас Євсей Кіндратович — селянин містечка Деражне Рівненського повіту (фракція октябристів)
  • Бєляєв Григорій Миколайович — землевласник села Коршів Луцького повіту
  • Васюхник Павло Сергійович — селянин села Старосілля Луцького повіту (безпартійний)
  • Гаркавий Михайло Феодосійович — селянин містечка Городниця Новоград-Волинського повіту (безпартійний)
  • Герштанський Даміан Йосипович — священник села Релавиці Володимир-Волинського повіту (фракція кадетів)
  • Дрбоглав Іван Федорович — селянин чеського походження (безпартійний)
  • Ігнатюк Марк Олександрович — селянин містечка Івниця Житомирського повіту (безпартійний)
  • Калішук Віктор Степанович — селянин села Тумин Володимир-Волинського повіту (безпартійний)
  • Коренчук Ананій (Антоній) Францевич — селянин села Бірки Ковельського повіту (безпартійний)
  • Нікончук Мартіан Максимович — селянин села Кожухівка Овруцького повіту
  • Рейн Георгій Єрмолайович — лікар, громадський діяч (фракція октябристів)
  • Шульгін Василь Віталійович — землевласник Острозького повіту, громадський діяч та публіцист (Союз російського народу)
  • Ющук Іван Созонович — селянин села Чудниця Острозького повіту (безпартійний)

У III Державній Думі (01.10.1907 — 09.06.1912) депутатами від Волинської губернії були:[28]

  • Андрійчук Матвій Степанович — селянин села Слободище Житомирського повіту (Союз російського народу)
  • Баранович Дмитро Якович — священник (Союз російського народу)
  • Березовський Петро Васильович — педагог, громадський діяч (Союз російського народу)
  • Бєляєв Григорій Миколайович — землевласник села Коршів Луцького повіту
  • Волконський Володимир Вікторович — поміщик Старокостянтинівського повіту (Союз російського народу)
  • Ганжулевич Євгеній Якович — священник Житомирського повіту (Союз російського народу)
  • Герасименко Єфим Васильович — селянин села Непізнаничі Новоград-Волинського повіту (Союз російського народу)
  • Данилюк Яків Григорович — селянин села Вілія Кременецького повіту (Союз російського народу)
  • Кириллович Діонісій Фадейович — священник, настоятель Луцької соборної церкви (Союз російського народу)
  • Клименко Тит Ігнатович — селянин села Білка Овруцького повіту (Союз російського народу)
  • Клопотович Віктор Феофілович — землевласник села Лавринівці Заславського повіту (Союз російського народу)
  • Никитюк Яків Степанович — селянин села Кам'янка Заславського повіту (Союз російського народу)
  • Шульгін Василь Віталійович — землевласник Острозького повіту, громадський діяч та публіцист (Союз російського народу)

У останній, IV Державній Думі (15.11.1907 — 06.10.1917), депутатами від Волинської губернії були:[28]

  • Бєляєв Григорій Миколайович — землевласник села Коршів Луцького повіту
  • Бурмич Стефан Григорович — селянин села Гаєвичі Овруцького повіту
  • Ігнатюк Лука Омелянович — селянин села Людвище Кременецького повіту (Союз російського народу)
  • Карпінський Іоанн Костянтинович — священник села Ярунь Новоград-Волинського повіту (Союз російського народу)
  • Лелявський Борис Миколайович — землевласник, Овруцький предводитель дворянства (Російське зібрання)
  • Лотоцький Ананій Олексійович — священник села Милятин Острозького повіту
  • Мельников Василь Іванович — землевласник Дубенського та Кременецького повітів
  • Москалюк Прокопій Андрійович — селянин села Свинна Старокостянтинівського повіту (Союз російського народу)
  • Бессонов Микола Миколайович — єпископ Кременецький (Никон)
  • Рейн Георгій Єрмолаєвич — лікар, громадський діяч
  • Самчук Василь Іванович — селянин село Хорошів Острозького повіту (Союз російського народу)
  • Тивончук Михайло Павлович — селянин містечка Степань Рівненського повіту
  • Шульгін Василь Віталійович— землевласник Острозького повіту, громадський діяч та публіцист (Союз російського народу)
  • Ярмолович Полієн Антонович — громадський діяч міста Рівне (Російське зібрання)

Вибори до Всеросійських установчих зборів[ред.ред. код]

25 листопада (12 листопада за старим стилем) 1917 року відбулися вибори до Всеросійських установчих зборів. На території Волинської губернії вибори були проведені не на усій території, оскільки частина повітів знаходилася під контролем держав Троїстого союзу. За офіційними даними у виборах взяли участь 804 208 мешканців Волинської губернії, з них 570 073 голосів (70,9%) було віддано за українських есерів. За національні списки (єврейські та польські партії) проголосували 14,2% виборців губернії, за більшовиків — 4,4%, за російських есерів — 3,4%, інші партії (кадети, меншовики, праві) набрали менше 3%

Результати голосування на виборах до Всеросійських установчих зборів у листопаді 1917 р. по Волинській губернії:[29]

партія голосів частка
Українська партія соціалістів-революціонерів 570 073 70,89%
Національні списки 113 992 14,17%
Більшовики 35 612 4,43%
Есери 27 575 3,43%
Кадети 22 397 2,78%
Меншовики 16 947 2,11%
Праві 1 746 0,22%
Всього 804 208 100,00%

Губернатори[ред.ред. код]

Губернатори Волинської губернії у період з 1797 по 1917 роки:

П. І. Б. титул, чин, звання час на посаді П. І. Б. титул, чин, звання час на посаді
Миклашевський Михайло Павлович дійсний статський радник 1797 — 1797 Синельников Миколай Петрович генерал-майор 1852 — 1855
Гревс Петро Єгорович статський радник 1797 — 1799 Клушин Павло Миколайович дійсний статський радник 1855 — 1856
Глазенап Карл Іванович дійсний статський радник 1799 — 1800 Друцькой-Соколинський Михайло Васильович князь, дійсний статський радник 1856 — 1863
Курис Іван Онуфрійович дійсний статський радник 1800 — 1802 Чертков Михайло Іванович генерал-майор 1864 — 1866
Решетов Гаврило Степанович дійсний статський радник 1802 — 1805 Ейлер Миколай Павлович генерал-майор 1866 — 1866
Волконський Михайло Миколайович князь, дійсний статський радник 1805 — 1806 Галлер Іван Володимирович генерал-майор 1866 — 1871
Комбурлей Михайло Іванович таємний радник 1806 — 1815 Грессер Петро Аполонович дійсний статський радник 1871 — 1878
Сент-Прі Карл Францевич граф, дійсний статський радник 1815 — 1816 Подгорічани-Петрович Юрій Миколайович граф, дійсний статський радник 1878 — 1881
Домбровський 1816 — 1816 Томара Лев Павлович камергер, дійсний статський радник 1881 — 1885
Сіверс Федір Федорович статський радник 1816 — 1816 Валь Віктор Вільгельмович генерал-майор 1885 — 1889
Гіжицький Варфоломей Каетанович дійсний статський радник 1816 — 1824 Янковський Євген Осипович генерал-майор 1889 — 1892
Бутовт-Андржейкович Михайло Фадейович дійсний статський радник 1824 — 1828 Суходольський Сергій Петрович дійсний статський радник 1892 — 1896
Аверин Павло Іванович дійсний статський радник 1828 — 1831 Трепов Федір Федорович генерал-майор 1896 — 1898
Римський-Корсаков Андрій Петрович дійсний статський радник 1831 — 1835 Дунін-Барковський Йосип Якович дійсний статський радник 1898 — 1904
Жуковський Миколай Васильович дійсний статський радник 1835 — 1837 Каталей Петро Іванович дійсний статський радник 1904 — 1905
Звегинцов Олександр Ілліч дійсний статський радник 1837 — 1837 Штакельберг Флор Олександрович барон, дійсний статський радник 1905 — 1909
Маслов генерал-майор 1837 — 1839 Кутайсов Олександр Павлович граф, дійсний статський радник 1909 — 1912
Лашкарьов Григорій Сергійович генерал-майор 1839 — 1844 Мельников Михайло Олексійович статський радник 1912 — 1915
Каменський Іван Васильович генерал-майор 1844 — 1848 Гололобов Яків Георгійович колезький радник 1915
Васильчіков Іларіон Іларіонович князь, генерал-майор 1848 — 1851 Скаржинський Петро Васильович дійсний статський радник 1915 — 1917


Архітектура[ред.ред. код]

Палаци[ред.ред. код]

Палац Водзіцьких Любар 1870-і.jpg
Палац Гіжицьких в Краснополі, 1870-і.jpg
Плужне. Вигляд палацу Яблоновських.jpg
Mlynow c.jpg
Палац Водзіцьких у Любарі, 1870-і роки Палац Гіжицьких у Краснополі, 1870-і роки Палац Яблоновських у Плужному, XIX ст. Палац Ходкевичів у Млинові, 1860-1870і роки
Миропіль. Палац Чапських.jpeg
Наполеон Орда. Великі Межирічі.jpg
Антоніни.Палац Потоцьких.Літографія за Н. Ордою.png
Палац князів Санґушків. Славута.jpg
Палац Чапських у Мирополі, ХІХ ст. Палац Стецьких у Великих Межирічах, XIX ст. Палац Потоцьких у Антонінах, 1907 рік Палац Санґушків у Славуті, поч. XX ст.
Наполеон Орда. Палац Чосновських.jpg
Чайчинці. Палац Вишневецьких.png
Палац Чосновських у Білокриниці, ХІХ ст. Палац Вишневецьких у Чайчинцях, XIX ст.

Замки та фортеці[ред.ред. код]

Дубенський замок.png
Наполеон Орда. Корецький замок.png
41 big.jpg
Cholet. Ostrog. Chateau d`Ostrog (1840).jpg
Дубенський замок, ХІХ ст. Корецький замок, XIX ст. Замок Любарта у Луцьку, сер. XIX ст. Острозький замок, 1840 р.

Релігійні споруди[ред.ред. код]

Межиріцький Свято-Троїцький монастир біля Острога.PNG
Руїни єзуїтського монастиря, 2 пол. 19 ст..PNG
Володимир. Успенська катедра. 1892.jpg
Синагога м. Любомль.jpg
Межиріцький монастир, ХІХ ст. Руїни єзуїтського монастиря біля Острога, XIX ст. Успенська катедра у Володимирі, 1892 р. Велика синагога у Любомлі, поч. XX ст.

Уродженці губернії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж А.Братчиковъ. Матеріалы для изслѣдованія Волынской губерніи въ статистическомъ, этнографическомъ сельско-хозяйственномъ и другихъ отношеніяхъ.
  2. а б в г д е Волынская губернія. Энциклопедическій словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Петербургъ, 1890–1907
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Памятная книжка Волынской губерніи на 1913 годъ — Житомир, 1913
  4. а б в Памятная книжка Волынской губерніи на 1917 годъ — Житомир, 1917
  5. Андреев П. Иллюстрированный путеводитель по юго-западной железной дороге (издание 1897г.)
  6. Терлюк І.Я. Історія держави і права України. Судова реформа (1864 р.)
  7. А. Г. Рашин — Население России за 100 лет (1811–1913 гг.). Динамика общей численности населения России за 1811-1913 гг. Статистические очерки под редакцией академика С. Г. Струмилина. — ГСИ, Москва, 1956
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат Первая всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи 1897 г., VIII. Волынская губернія подъ редакціею Н. А. Тройницкаго. — Центральный Статистическій Комитетъ МВД, 1904.
  9. а б А. Г. Рашин — Население России за 100 лет (1811–1913 гг.). Рождаемость населения России за 1861-1913 гг. Статистические очерки под редакцией академика С. Г. Струмилина. — ГСИ, Москва, 1956
  10. а б в г А. Г. Рашин — Население России за 100 лет (1811–1913 гг.). Смертность населения России за 1861–1913 гг. Статистические очерки под редакцией академика С. Г. Струмилина. — ГСИ, Москва, 1956
  11. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. Волынская губерния.
  12. а б в Перепис 1897 року: Волинська губернія
  13. а б М. Лутай — До історії єврейських поселень в Україні і на Волині
  14. а б в г д е ж и к л Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ собранныя д.чл. П. П. Чубинскимъ — С.-Петербургъ, 1872
  15. Памятная книжка Волынской губернии на 1913 год. - Житомир, 1912. - С.54-59
  16. Городскія поселенія въ Россійской Імперіи. Том I — C.-Петербург : Общественная польза, 1860.
  17. В. де Ливронъ Статистическое обозрѢние Россійской имперіи — Санкт-Петербургъ : Общественная польза, 1874.
  18. а б в г д населення евакуйоване внаслідок бойових дій
  19. а б Павлюк В. В. — Магнатерія Волині в умовах розвитку ринкових відносин у другій половині XIX ст
  20. Н.Барсов. Школы на Волыни и Подоліи въ 1862 году
  21. А. Г. Рашин Население России за 100 лет (1813–1913). Грамотность населения в России в XIX и начале XX вв
  22. низька представленість євреїв була пов'язана з тим, що для них існували серйозні обмеження на вступ до середніх та вищих навчальних закладів
  23. без Житомира
  24. до 1910 р. — Заслав
  25. Перший кіносеанс у Житомирі пройшов наприкінці 19 століття - 1zt
  26. Я. П. Цецик — Вибори до І Державної думи у Волинській губернії
  27. Л. Леонова Вони були першими представниками Волині в Державній Думі. (вибори сто років тому), за документами державного архіву Рівненської області
  28. а б в г Б. Ю. Иванов, А. А. Комзолова, И. С. Ряховская. — :Государственная дума Российской империи: 1906–1917. — РОССПЭН, Москва, 2008.
  29. Электоральная география 2.0 — Россия. Выборы во Всероссийское учредительное собрание, 1917

Джерела та література[ред.ред. код]

  • И.Потоцкий. Древняя история Волынской губернии, 1829.
  • Костриця М. Ю. Утворення Волинської губернії: Житомир крізь призму століть // Вільне слово. — 1994. — 26 бер.
  • Жилюк С. І. Російська православна церква на Волині (1793–1917 рр.). — Житомир: Журфонд. 1996. — 174 с.
  • Адреса-календар Волинської губернії на 1892 рік. — Житомир, 1891
  • Волинський народний календар на 1892 рік. — Житомир, 1891
  • Волинський народний календар на 1907 рік. — Житомир, 1906
  • Костюк М. П. Німецькі колонії на Волині (XIX — поч. XX ст.). — Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. — 384 с.
  • Первая всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи 1897 г., VIII. Волынская губернія, подъ редакціею Н. А. Тройницкаго. — Центральный Статистическій Комитетъ МВД, 1904.
  • Военно-статистическое обозрѣніе Россійской имперіи, томъ Х, Волынская губернія. — Типографія Департамента Генеральнаго Штаба, 1859.
  • А.Братчиковъ. Матеріалы для изслѣдованія Волынской губерніи въ статистическомъ, этнографическомъ сельско-хозяйственномъ и другихъ отношеніяхъ. — Типографія губернскаго управленія, Житомиръ, 1868–1869
  • Статистическій ежегодникъ Россіи 1913 г. (годъ десятый). — Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета М. В. Д., С-Петербургъ, 1914
  • Населенныя места Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей с указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ Первой всеобщей переписи населенія 1897 г., под редакціею Н. А. Тройницкаго. — Общественная польза, С.-Петербургъ, 1905
  • Н.Барсов. Школы на Волыни и Подоліи въ 1862 году. — С.-Петербургъ, 1863
  • Волынь. Историческія судьбы Юго-Западнаго края. — Общественная польза, С.-Петербургъ, 1888
  • Энциклопедическій словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Петербургъ, 1890–1907
  • О.Карліна. Повітові міста Волинської губернії: Особливості міського управління 1795 – 1861 рр.
  • Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ собранныя д.чл. П. П. Чубинскимъ — С.-Петербургъ, 1872
  • Труды Волынскаго губернскаго статистическаго комитета на 1867 годъ. Выпускъ первый. Отделъ Историческій и Геологическо-Геогностическій — Типографія Шадова и Синкевича, Житомир, 1867
  • Памятная книжка Волынской губерніи на 1913 годъ — Житомир, 1913
  • Военно-статистическое обозрѣніе Россійской имперіи. Том Х, часть 3. Волынская губернія — Типографія Департамента Генеральнаго Штаба, С.-Петербургъ, 1850
  • Город и деревня в Европейской России: сто лет перемен — ОГИ, Москва, 2001
  • Памятная книжка Волынской губерніи на 1917 годъ — Житомир, 1917