Ян Хоєньський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Хоєньський
пол. Jan Chojeński, Choiński
Герб
Герб
Перемиський єпископ
4 серпня 1531 — 27 жовтня 1535
Церква: римо-католицька
Попередник: Ян Карнковський
Наступник: Пйотр Ґамрат
Плоцький єпископ
27 жовтня 1535 — 17 серпня 1537
Попередник: Анджей Кшицький
Наступник: Пйотр Ґамрат
Краківський єпископ
17 серпня 1537 — 11 березня 1538
Попередник: Ян Латальський
Наступник: Пйотр Ґамрат
 
Альма-матер: Ягеллонський університет і Сієнський університет
Науковий ступінь: доктор обох прав
Діяльність: католицький священник, державний діяч, католицький єпископ
Народження: 17 березня 1486
Ґолеєвко, Ґміна Пакослав, Равицький повіт, Великопольське воєводство, Республіка Польща[1]
Смерть: 11 березня 1538[2] (51 рік)
Пйотркув-Трибунальський, Лодзинське воєводство, Республіка Польща
Похований: катедра святих Станіслава і Вацлава
Династія: Хоєньські гербу Абданк
Батько: Ян Хоєньський
Мати: Анна з Кшижанова
Посада: декан келецький, пробст косьцелецький, познанський, краківський канонік і архідиякон; секретар королівський, секретар великий коронний, канцлер великий коронний

CMNS: Ян Хоєньський у Вікісховищі

Ян Хоєньський гербу Абданк (нар. 17 березня 1486, Ґолеєвко — пом. 11 березня 1538, Пйотркув-Трибунальський) — польський римсько-католицький і державний діяч; єпископ перемиський (1531–1535), плоцький (1535–1537), краківський (1537–1538); секретар великий коронний (1526–1537), канцлер великий коронний (1537–1538).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Ян 17 березня 1486 у селі Ґолеєвко[3] біля Равича у Познанському воєводстві, у сім'ї Яна Хоєньського та його дружини Анни з Кшижанова. Мав двох братів — Войцеха та Бенедикта.

Після здобуття початкової освіти у Познані, 1502 року вступив до Краківського університету, де 1505 року став бакалавром вільних мистецтв. Потім навчався у Сієнському університеті в Італії, де 1514 року став доктором обох прав[4].

Після повернення до Польщі Ян Хоєньський став канцлером свого родича, Краківського єпископа Яна Конарського[pl], і отримав перші бенефіції: став деканом келецьким і пробстом у Косьцельцю. 1515 року став каноніком краківської катедральної капітули. 1520 року сейм призначив його збирачем податків у повітах Чхувcькому, Бецькому та Сандецькому. 1522 року став архідияконом краківським, 1523 — консерватором Краківського університету із завданням його реформування. З 1523 року виконував обов'язки секретаря королівського, завдяки особистим заслугам 1526 року став секретарем великим коронним[5] і отримав від Сигізмунда Старого пробство капітули катедральної познанської (1526–1535)[6]. Був довіреним чиновником короля і королеви, яких він декілька разів представляв, зокрема, у переговорах щодо угорської корони. Був королівським послом на сеймик Краківського воєводства у Прошовицях[7]. Неодноразово був послом, проводив міжнародні переговори та був посередником у фінансових операціях королеви Бони[4]. Володів привілеєм нотаріального творення[8].

У Оломоуці 1 червня 1527 року за посередництвом Польського королівства відбувся з'їзд між Яношем Заполья та Фердинандом Габсбургом, метою якого визначено вирішення питання наслідування угорської корони після смерті Людовика ІІ та припинення воєнних дій. На з'їзді Польщу представляв, зокрема, секретар короля Ян Хоєньський. Під час роботи з'їзду кожна зі сторін висунула свої пропозиції щодо вирішення конфлікту. Проте мирні переговори під час з'їзду зайшли в глухий кут, адже ніхто не бажв іти на компроміс і не приймав жодного варіанту вирішення проблеми, окрім свого[9].

4 серпня 1531 року Ян Хоєньський був обраний Перемиським єпископом[3]. Він ніколи не приїздив до столиці своєї дієцезії, але отримав для неї кілька королівських привілеїв[4]. Під час засідання Пйотркувського сейму 1534 року шляхта виступила з новим проектом кодексу «Correctura iurium». Король рішуче відмовився підтримувати шляхетську ініціативу. Особливий вплив на рішення Сигізмунда І справила позиція духовенства, відстоювана Ґнєзненським архієпископом Анджеєм Кшицьким та перемиським єпископом Яном Хоєньським, які вбачали в екзекуцйному русі відкриту загрозу для інтересів католицької церкви в Польщі[10].

Єпископ Хоєньський підтримував близькі стосунки з віденським та прусським правлячими дворами, за підтримки курфюрста Бранденбурга 27 жовтня 1535 року[3] став Плоцьким єпископом[4]. Того ж року схвалив шлюб королівни Ядвіги Ягеллонки з курфюрстом Бранденбургу Йоахімом II Гектором[11].

На засіданні Краківського сейму 1536–1537 років шляхта порушила питання про скасування сплати польським духовенством аннат римській курії і недотримання умов укладеного 1525 року між папою Климентієм VII та Сигізмундом І конкордату про врахування інтересів Польщі при розподілі церковних бенефіцій. Боротьба проти сплати аннат сприймалась перважною більшістю єпископів як ознака зародження реформаційного руху у середовищі польської шляхти. Зокрема, єпископ Ян Хоєньський у своєму виступі зауважив, що намагання скасувати виплати аннат може стати тільки початком наступу на права церкви, що призведе до розв'язання громадянської війни, подібної до тієї, яку спровокувала Реформація у Німеччині. Засідання сейму було зірване через рішення сенату не брати участі у задоволенні висунутих шляхтою вимог[12].

1537 року, незважаючи на опозицію знаті та королеви, яка не бажала посилення його міжнародних контактів, Ян Хоєньський отримав від короля велику печатку коронного канцлера, а згодом Краківське єпископство. Шляхта протестувала проти поєднання краківського єпископства з канцлерством під час «Курячої війни» під Львовом[13].

Ян Хоєньський був одним із найвидатніших представників польського гуманізму, зібрав навколо себе інтелектуальну еліту та підтримував визначних гуманістів прийняттям на свій двір, задіянням у роботі єпископської та королівської канцелярій, порадами та грошима, стипендіями на навчання у європейських університетах, зокрема, Марціна Кромера, Станіслава Гозія[4], Юзефа Струся[pl][14].

Помер Ян Хоєньський у останній день Пйотркувського сейму, 11 березня 1538 року[3], під час якого він таврував становий егоїзм і представляв шляхи реконструкції Польського королівства[4]. Зокрема, напередодні, при розгляді питання обмеження економічних прав євреїв, він виступив з промовою, вимагаючи їхнього вигнання з Польщі. Наступного дня він помер, що викликало підозру щодо його можливого отруєння. Був похований за головним вівтарем у Вавельській катедрі. Нині надгробок єпископа знаходиться у каплиці короля Яна Ольбрахта, присвяченій Божому Тілу.

Ян Хоєньський у творах мистецтва[ред. | ред. код]

Єпископ Ян Хоєньський є однією з ключових осіб, які зображені на картині Яна Матейка «Підвішування дзвону Сигізмунда на вежі кафедрального собору в Кракові 1521 року». Посередині, трохи на задньому плані, бачимо Краківського єпископа, який здійснює урочисте освячення дзвону, та каноніка ґнєзненського Ґжеґожа Любранського з хрестом[15]. Хоча, з історичної точки зору на картині допущені помилки, зокрема, тому що 1521 року Хоєньський був лише краківським каноніком, а Любранський помер ще 1500 року.

Також, Ян Матейко написав невеликий (26,3 x 16,7 см) портрет єпископа Хоєньського близько 1860 року[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Українська Вікіпедія — 2004.
  2. ↑ а б Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 54. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  3. ↑ а б в г Bishop Bl. Jan Chojeński. Catholic Hierarchy.
  4. ↑ а б в г д е Krzysztof Rafał Prokop. Jan Chojeński, [w:] Poczet biskupów krakowskich, Kraków, 1999. Sakralne Dziedzictwo Małopolski.
  5. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 145.
  6. ↑ Konrad Lutyński, Poznańscy prałaci i kanonicy w XVI wieku, w: Saeculum Christianum: pismo historyczno-społeczne 1/2, 1994 s. 138.
  7. ↑ Andrzej Wyczański, Posłowie Zygmunta I na sejmiki, w: Władza i społeczeństwo XVI i XVII w., Warszawa 1989, s. 195.
  8. ↑ Krzysztof Skupiński, Notariat publiczny w średniowiecznej Polsce, Lublin 1979, s. 118.
  9. ↑ Звягіна О. М. Зовнішня політика Польського королівства у Центрально-Східній Європі в умовах міждинастичного суперництва Ягеллонів і Габсбургів (1507—1548 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук. — Запоріжжя, 2018. — сс. 118—119.
  10. ↑ Черкасов С. С. Особливості розвитку реформаційного руху в Польщі за доби Сигізмунда І Ягеллона (1518—1548 рр.) // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. — К.: ВІР УАН, 2011. — Випуск 45. — с. 92.
  11. ↑ Paweł Matwiejczuk, Melanchtoniana polonica: Korespondencja Filipa Melanchtona z Polakami, Berlin-Warszawa, 2022, s. 86.
  12. ↑ Черкасов С. С. Особливості розвитку реформаційного руху в Польщі за доби Сигізмунда І Ягеллона (1518—1548 рр.) // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. — К.: ВІР УАН, 2011. — Випуск 45. — с. 93.
  13. ↑ Jan Chojeński (1537 – 1538). Archidiecezja Krakowska.
  14. ↑ Andrzej Grzybowski, Jarosław Sak, Józef Struś (1510—1568) jako prekursor współczesnej wiedzy o układzie krążenia w 500. rocznicę jego urodzin, [w:] Archiwum historii i filozofii medycyny, 2011, #74, s. 41-42.
  15. ↑ Multimedialna rekonstrukcja i dzieło Matejki na 500-lecie dzwonu Zygmunt. Miejska Platforma Internetowa „Magiczny Kraków”.
  16. ↑ Jan Matejko. Sceny i postacie historyczne (2). Galeria Malarstwa Polskiego.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ludwik Łętowski, Katalog biskupów, prałatów i kanoników krakowskich. T. 2. Biskupi krakowscy, Kraków, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1852, s. 100—104.
  • Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce w latach 965—1999. Słownik biograficzny, wyd. II, popr. i uzupeł., Warszawa 2000, k. 51.
  • Władysław Pociecha, Chojeński Jan, [w:] Polski Słownik Biograficzny. T. 3: Brożek Jan — Chwalczewski Franciszek. Kraków: Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1937, s. 396—399. Reprint: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Kraków 1989, ISBN 83-04-03291-0.
Канцлери краківські, двору, короля, коронні
Клеменс (1307—1309) • Ярост (1310—1315) • Станіслав із Кракова (1315—1316) • Францішек із Кракова (1316—1327) • Збіґнєв із Щижиця (1328—1356) • Януш Сухивільк (1357—1373) • Завіша Курозвенцький (1374—1380) • Ян Радліца (1381—1382) • Міколай Закліка з Мендзиґужа (1384—1409) • Войцех Ястшембець (1412—1423) • Ян Шафранєц (1423—1433) • Ян «Ташка» Конецпольський (1433–1455) • Ян Ґрущиньський (1455–1469) • Якуб з Дембна (1469–1473) • Уріель Ґурка (1473–1479) • Станіслав Курозвенцький (1479–1482) • Кшеслав Курозвенцький (1484–1503) • Ян Ласький (1503–1510) • Мацей Джевіцький (1511–1515) • Кшиштоф Шидловєцький (1515–1532) • Ян Хоєньський (1537–1538) • Павел Дунін-Вольський (1539–1544) • Томаш Собоцький (1544–1547) • Самуель Мацейовський (1547–1550) • Ян Оцеський (1552–1563) • Валентій Дембінський (1564–1576)
Великі канцлери коронні
Валентій Дембінський (1564–1576) • Пйотр Дунін-Вольський (1576–1577) • Ян Саріуш Замойський (1578–1605) • Мацей Пстроконський (1606–1609) • Лаврентій Гембицький (1609–1613) • Фелікс Криський (1613–1618) • Станіслав Жолкевський (1618–1620) • Анджей Ліпський (1620–1625) • Вацлав Лещинський (1625–1628) • Якуб Задзик (1628–1635) • Томаш Замойський (1635–1638) • Петро Гембицький (1638–1643) • Єжи Оссолінський (1643–1650) • Андрій Лещинський (1650–1653) • Стефан Корицінський (1653–1658) • Миколай Пражмовський (1658–1666) • Ян Лещинський (1666–1677) • Ян Стефан Виджга (1677–1679) • Ян Вельопольський (1679–1688) • Георг Альбрехт Денгофф (1688–1702) • Кароль Тарло (1702) • Андрій-Хризостом Залуський (1702–1711) • Ян Станіслав Яблоновський (1706–1709) • Ян Себастіян Шембек (1712–1731) • Анджей Станіслав Залуський (1735–1746) • Ян Малаховський (1746–1762) • Анджей Геронім Замо́йський (1764–1767) • Анджей Миколай Млодзейовський (1767–1780) • Йоганн-Андреас фон дер Борх (1780) • Антоній Онуфрій Окенцький (1780–1786) • Яцек Малаховський (1786–1793) • Антоній Сулковський (1793–1795)
Єпископи-ординарії
Іван (?–1351?) • Миколай Русин (1353—1375?) • Ерік з Вінзену (1377—1391) • Мацей Яніна (1392—1420) • Януш з Любеня (1420—1435) • Пйотр з Хжонстова (1436—1452) • Миколай з Блажейова(1452—1474) • Анджей Опоровський (1479—1481) • Пйотр Мошинський (1482—1484) • Ян Казьмєрський (1484—1485) • Ян з Тарґовиська (1486—1492) • Миколай Крайовський (1492—1498) • Анджей Боришевський (1501—1503) • Мацей Джевіцький (1503—1514) • Петро Томіцький (1514—1520) • Рафал Лещинський (1520—1523) • Анджей Кшицький (1523—1527) • Ян Карнковський (1527—1531) • Ян Хоєньський (1531—1535) • Пйотр Ґамрат (1535—1537) • Станіслав Тарло (1537—1544) • Ян Дзядуський (1545—1559) • Філіп Паднєвський (1560) • Валентій Гербурт (1560—1572) • Лукаш Косцелецький (1574—1577) • Войцех Старозребський Собеюський (1577—1580) • Ян Боруковський (1583—1584) • Войцех Барановський (1585—1591) • Вавжинець Гослицький (1591—1601) • Мацей Пстроконський (1601—1608) • Станіслав Сецинський (1608—1619) • Ян Венжик (1619—1624) • Ахаци Ґроховський (1624—1627) • Адам Новодворський (1627—1631) • Генрик Фірлей (1631—1635) • Анджей Шолдарський (1635—1636) • Петро Гембицький (1636—1642) • Александер Тшебінський (1642—1644) • Павел Пясецький (1644—1649) • Ян Хризостом Замойський (1649—1654) • Анджей Тшебіцький (1654—1658) • Станіслав Сарновський (1658—1677) • Ян Станіслав Збонський (1677—1689) • Георг Альбрехт Денгофф (1689—1701) • Ян Казімеж де Альтен Бокум (1701—1718) • Кшиштоф Анджей Ян Шембек (1719—1724) • Александер Антоній Фредро (1724—1734) • Валентій Александер Чапський (1737—1741) • Вацлав Сераковський (1742—1760) • Міхал Водзіцький (1760—1764) • Валентій Венжик (1765—1766) • Анджей Миколай Млодзейовський (1766—1768) • Юзеф Тадеуш Керський (1768—1783) • Антоній Вацлав Бетанський (1783—1786) • Антоній Ґолашевський (1786—1824) • Ян Антоні де Поточкі (1825—1832) • Міхал Корчинський (1834—1839) • Франциск Ксаверій Захар'ясевич (1840—1845) • Францішек Вежхлейський (1846—1860) • Адам Ясинський (1860—1862) • Антоній Манастирський (1863—1869) • Мацей Гіршлер (1870—1881) • Лукаш Солецький (1881—1900) • Юзеф Пельчар (1900—1924) • Анатоль Новак (1924—1933) • Францішек Барда (1933—1964) • Ігнатій Токарчук (1966—1993) • Юзеф Міхалік (1993—2016) • Адам Шаль (від 2016)
Єпископи-помічники
Ян Дембський (1682—1690) • Людвік Бартоломей Залуський (1692—1699) • Павел Константи Дубравський(1699—1714) • Лукаш Яцек Чермінський (1714—1717) • Станіслав Юзеф Гоз'юш (1718—1720) • Міхал Пеховський (1721—1723) • Францішек Антоній Шембек (1724—1728) • Анджей Пруський (1729—1759) • Єронім Велоґловський (1761—1767) • Міхал Вітославський (1768—1769) • Станіслав Виковський (1770—1776) • Міхал Сераковський (1778—1786) • Антоній Вацлав Бетанський (1781—1783) • Ігнатій Лобос (1882—1885) • Якуб Ґлазер (1887—1898) • Юзеф Пельчар (1899—1900) • Кароль Фішер (1901—1931) • Францішек Барда (1931—1933) • Войцех Томака (1934—1967) •Станіслав Якель (1957—1983) • Болеслав Таборський (1964—1993) • Тадеуш Блашкевич (1970—1991) • Стефан Москва (1984—2004) • Едвард Бялоґловський (1988—1992) • Едвард Франковський (1989—1992) • Адам Шаль (2000—2016) • Мар'ян Роєк (2006—2012) • Станіслав Ямрозек (від 2013) • Кшиштоф Худзьо (від 2013)
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Хоєньський&oldid=39448163