Ґастон Леру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґастон Леру
Gaston Leroux
Gaston Leroux.jpg
При народженні Gaston-Alfred-Louis Leroux
Дата народження 6 травня 1868(1868-05-06)
Дата смерті 15 квітня 1927(1927-04-15) (58 років)
Громадянство Франція Франція
Мова творів французька
Рід діяльності письменник
Жанр фантастика, детектив

Ґастон Леру (Gaston Louis Alfred Leroux; *6 травня 1868 — †15 квітня 1927) — французький письменник, класик пригодницького, детективного і містичного роману.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у Парижі, син Домініка Альфреда Леру (Dominique Alfred Leroux) багатого громадського підрядника і Марі Бідо (Marie Bidault). Батьки на момент його народження не перебували у шлюбі, а повінчалися лише 13 червня того ж року в Руані. Як сам Ґастон любив пізніше згадувати, він народився у потязі — батьки їхали з Ле-Мана в Нормандію, де Альфред отримав роботу, перебудовуючи місцевий замок у містечку Сен-Валері-ан-Ко. Коли вони проїжджали Париж, у матері почалися пологи і хлопчик народився на вулиці Фобур — Сен-Мартен, 66. Тому місцем народження Леру формально вважається Париж.

У 1880 році він вступив у школу в Е, куди вони переїхали, коли Альфред Леру очолив роботи з реставрації місцевого замку. Тут близьким другом Ґастона став його однокласник Філіп Орлеанський — нащадок династії Бурбонів ( у 1859 році Ґастон буде єдиним журналістом, якому Філіп, пам’ятаючи про їх дружбу, погодиться дати інтерв’ю під час свого вигнання у Лондоні). Тут же у школі почав писати свої перші вірші. Протягом навчання Леру писав історії в стилі Олександра Дюма та Віктора Гюго. Через батька Ґастон залишив свої плани стати письменником і поїхав у Париж вивчати право.

29 липня 1886 року Леру закінчив бакалаврат у Каннах і у тому ж році записався на юридичний факультет Паризького університету (тоді ж почав писати перші короткі оповідання і вірші, деякі з них були надруковані).Отримав ступінь в 1889 році. Після смерті батька він успадкував майже мільйон франків, більшість з яких витратив на випивку та азартні ігри. У 1890—1893 роках служив адвокатом. Протягом цих трьох років Леру остаточно впевнився, що він не створений для юриспруденції, і цілком віддався журналістиці.

Леру-журналіст[ред.ред. код]

У 1887 році надрукував своє перше оповідання “Маленький продавець смаженої картоплі” у газеті “Французька республіка”, першу статтю в газеті “Lutèce” і перший сонет, присвячений Ламартину. Співробітничав з газетами “Еко де Парі” і “Матен” як судовий хронікер. Друкував звіти про відомі судові процеси, у тому числі над анархістами Емілем Анрі та Санті Джеромо Казеріо (1894), а також про Справу Дрейфуса (1898—1899). У 1900 році Ґастон відвідував Швецію. Леру став першим з журналістів, хто взяв інтерв’ю у шведського мандрівника Норденшьольда, який побував на Південному полюсі. З 1901-го року став одним з провідних репортерів Парижа, писав кореспонденції з Іспанії, Італії, Марокко.

Репортерська вдача не залишала Леру. Він якраз відвідував Помпеї, коли почалося виверження Везувія. Журналіст знову був у центрі подій.

У Марокко Леру затемнює своє обличчя і бороду, одягається в арабське плаття, і веде репортажі з самого центру подій, ставши одним з перших репортерів, які описали життя арабського племені.

Ґастон Леру є автором великої кількості статей різних жанрів: судові репортажі, театральні рецензії, статті політичного та історичного змісту. Природжений журналіст, з гострим розумом, він збирає свої матеріали, інтерв’ює злочинців, слідчих, директорів тюрем та поліцейських. Тиражі газет з судовими репортажами Леру розліталися миттєво, і не лише читачі оцінили його роботу. У 1902 році Леру став кавалером Ордену Почесного легіону за свою роботу у пресі. У 1908 році осів у Ментоні, а у 1909 — переселився до Ніцци. Помер 15 квітня 1927 року від наслідків хірургічної операції.

Літературна творчість[ред.ред. код]

У 1903 році на сторінках газети “Матен” надруковано перший роман-фельєтон Леру “Шукач скарбів” (у 1904 р. він вийшов під назвою “Подвійне життя Теофраста Лонге”). Це була публікація, варта сучасних ЗМІ: уважному читачеві пропонувалося виявити 6 захованих редакцією в різних куточках Парижа скарбів (вартістю близько 300 французьких франків кожен). Леру набув величезної популярності завдяки циклу з 8 детективних романів, об’єднаних постаттю детектива-аматора, професійного репортера — Рультабія (від фр. “Roule ta bille!”— “Коти свій шарик!”). Вважають, що прототипом був сам автор. У липні 1914 року письменник заявляє про намір створити четвертий роман про Рультабія “Найбільша таємниця на світі”, але війна все зруйнувала. У 1917 році Леру пише роман “Капітан Хакс”, що перегукуєься з книгою Жюля Верна “20 000 льє під водою”. Слава Леру закріпилася завдяки мюзиклу “Привид опери", що створений на основі його роману. Серед інших творів письменника — дотримана стилю готичного роману дилогія “Кривава лялька” і “Машина для вбивства”. Відомим також був цикл романів Леру про “шляхетного каторжника” Шері-Бібі.

Літературні впливи[ред.ред. код]

За свідченням самого письменника, він відчував вплив Діккенса і Конан Дойла. Крім того, у його творах містяться посилання до Гомера, Софокла, Шекспіра, Бальзака, Дюма, Гюго, Вольтера, Руссо та ін.

Леру і кіно[ред.ред. код]

Твори Леру почали екранізуватися з 1913 року. Він сам у 1919 році разом із актором Рене Наварром, виконавцем головної ролі у фільмі Луї Фейяда “Фантомас”, і популярним на той час письменником Артуром Бернедом заснував у Ніцці “Товариство кінороманів”, де був сценаристом і продюсером. Тут були поставлені фільми за чотирма його сценаріями, в деяких знімалася його донька. Фірма проіснувала до 1922 року і була поглинута кінокомпанією “Пате”.

Деякі романи Леру були екранізовані по декілька разів. Дуже багато кіноверсій створено на основі “Таємниці жовтої кімнати” і “Привида опери”; серед режисерів-постановників — Марсель Л’Ерб’є, Луї Дакен, Брайан да Палма, Тоні Річардсон, Даріо Ардженто. Леру встиг побачити екранізації свого роману. Загалом на сьогодні екранізовані 27 різних творів Леру.

Визнання[ред.ред. код]

Романи Леру, особливо “Таємниця жовтої кімнати”, захоплювали сюрреалістів. Вважаючи за зразок письменницької майстерності зображення дії, до цього роману зверталися, крім інших, С. Ейзенштейн та Х. Л. Борхес.

63 надруковані роботи, з них — 24 детективні романи. Деякі з них правомірно належать до класики детективного жанру, причому розроблені різні типи детективів. Герметичний, зі злочином у замкненій кімнаті, як у “Таємниці жовтої кімнати”; іронічний — “Зачароване крісло”; авантюрно-психологічний — “Парфуми дами в чорному”. Але "Привид Опери" — роман, що поєднує класичний детектив з елементами готичного роману.



Був одружений з Марі Лефранк (Marie Lefranc). Після її смерті у 1917 році одружився із своєю коханкою Jeanne Cayatte, з якою мав двох позашлюбних дітей.

Твори[ред.ред. код]

Привид Опери
  • Подвійне життя Теофраста Лонге (La Double Vie de Théophraste Longuet, 1904)
  • Таємниця жовтої кімнати (Le Mystère de la chambre jaune, 1907)
  • Парфум дами в чорному (Le Parfum de la dame en noir, 1908)
  • Людина, яка бачила диявола (L’Homme qui a vu le diable, 1908)
  • Закляте крісло (Le Fauteuil hanté, 1909)
  • Привид Опери (Le Fantôme de l'Opéra, 1910)
  • Людина вночі (Un homme dans la nuit, 1910)
  • Королева Саббату (La Reine du Sabbat, 1910)
  • Balaoo (1912)
  • Дружина сонця (L’Épouse du soleil, 1912)
  • Рультабій у Царя (Rouletabille chez le Tsar, 1912)
  • Перші пригоди Шері-Бібі (Premières Aventures De Chéri-bibi, 1913)
  • Чорний замок (Rouletabille à la guerre: Le Château noir, 1914)
  • Дивна доля Рультабія (Rouletabille à la guerre: Les Étranges noces de Rouletabille, 1914)
  • Confitou (1916)
  • La Colonne Infernale (1916)
  • L’Homme qui revient de loin (1916)
  • Рультабій у Круппа (Rouletabille chez Krupp, 1917)
  • Капітан Хакс (Le Capitaine Hyx, 1917)
  • La Bataille invisible (1917)
  • Нові пригоди Шері-Бібі (Nouvelles aventures de Chéri-Bibi, 1919)
  • Le Cœur cambriolé (1920)
  • Tue-la-mort (1920)
  • Le Sept de trèfle (1921)
  • Le Crime de Rouletabille (1921)
  • Рультабій у циган (Rouletabille chez les Bohémiens, 1922)
  • Закровавлена лялька (La Poupée sanglante, 1923)
  • Машина вбивст (La Machine à assassiner, 1923)
  • Les Ténébreuses (1924)
  • La Farouche aventure (1924)
  • Le Fils de trois pères (Mardi-gras) (1925)
  • L’Auberge épouvantable (1925)
  • Державний переворот Шері-Бебі (Le Coup d'État de Chéri-Bibi, 1925)
  • La Mansarde en or (1925)
  • Les Mohicans de Babel (1926)
  • Mister Flow (1927)
  • Les Chasseurs de danses (1927)

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.