Едгар Аллан По

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Едґар Аллан По
Edgar Allan Poe
Едґар Аллан По. Дагеротип 1848 року, менш ніж за рік до смерті письменника.
Едґар Аллан По. Дагеротип 1848 року, менш ніж за рік до смерті письменника.
При народженні Edgar Poe
Псевдоніми, криптоніми Бостонець
Дата народження 19 січня 1809(1809-01-19)
Місце народження Бостон, штат Массачусетс США США
Дата смерті 7 жовтня 1849(1849-10-07) (40 років)
Місце смерті Балтимор, штат Меріленд США США
Національність американець
Громадянство США США
Мова творів англійська
Рід діяльності поет, драматург, літератор, літературний критик
Напрямок романтизм, символізм
Жанр детектив, готичний роман, жахи, фантастика, сатира
Автограф Автограф — Едгар Аллан По

Едґар Аллан По (англ. Edgar Allan Poe МФА: [ˈɛdgɚ ˈælən ˈpoʊ̯] Е́дґар Е́лан По́в; 19 січня 1809 — 7 жовтня 1849) — американський письменник, поет, есеїст, драматург, літературний редактор і критик, один із провідних представників американського романтизму.

Загальне[ред.ред. код]

Найбільш відомий своїми макабричними (в стилі жахів) і містичними оповіданнями. Едґар По був одним із перших американських професіоналів короткого оповідання (новели) і засновником детективу. Шанований за внесок у народження жанру наукової фантастики[1]. Він був першим знаменитим американським письменником, який намагався заробляти винятково творчістю — саме тому упродовж життя По потерпав від матеріальної скрути[2].

Едґар По народився у Бостоні, штат Массачусетс. Він рано осиротів: батько покинув сім'ю, а мати померла. Едґара взяли під свої опіку Джон і Френсіс Аллан, але вони ніколи офіційно не усиновлювали його. Хлопець відвідував Вірджинський університет протягом одного семестру, проте був змушений покинути навчання через брак грошей. Завербувавшись в армію, він порвав зв'язки з опікунами — Алланами.
Творча кар'єра Едґара почалася з невеликої збірки віршів «Тамерлан та інші поезії», яку він скромно підписав псевдонімом «Бостонець».

Незабаром По захоплюється прозою і наступні кілька років працює в періодичних виданнях, зокрема в літературних журналах. Він стає відомим завдяки власному стилю критики. Через роботу Едґар По багато переїжджав — до Балтимора, Філадельфії, Нью-Йорка. 1835 року у Балтиморі По одружується з Вірджинією Клем, 13-річною двоюродною сестрою. 29 січня 1845 року Едґар По опублікував свій найвідоміший вірш «Ворон», що приніс йому миттєвий успіх. Дружина По померла від туберкульозу через два роки після публікації.

7 жовтня 1849 року, у віці 40 років, у місті Балтимор, відійшов у вічність і сам Едґар По. Причина його смерті досі невідома і можливо спричинена алкоголем, застійним повнокрів'ям головного мозку, холерою, наркотиками, серцевою недостатністю, сказом, туберкульозом, спробою накласти на себе руки чи іншими факторами[3]. По і його роботи мали значний вплив на світову літературу в цілому, а також у таких вузьких сферах як криптографія та космологія. У деяких будинках, де він тривалий час проживав, діють музеї. Існує також щорічна «Премія Едґара Аллана По» — за досягнення в царині жанру жахів запроваджена «Спілкою письменників містичного жанру Америки». Роботи По стали частиною поп-культури, з'являючись у музиці, фільмах та на телебаченні.

Свої твори Едґар По писав, на відміну від більшості американських письменників XIX ст., літературною англійською мовою. Оригінальність його творчості і його літературні герої багатьом європейцям видавалася несумісними з панівним уявленням про унормованість, пуританство, обивательську безбарвність американського суспільства, його раціоналізм й прагматизм, бездуховність, ворожість усьому інтелектуальному. Звідси пішло не раз повторене твердження про чужість По духу Сполучених Штатів. Лаконічно це висловив Бернард Шоу: «Як міг з'явитися в Америці цей найвитонченіший художник, справжній аристократ літератури?» В цьому твердженні лише частка правди. Хоча він не відтворював в реалістичних образах життя американців, По дуже американський письменник. Як продовжувач прозової традиції свого сучасника Вашингтона Ірвінга і опонент поетів-трансценденталістів, як художник, що відгукувався на читацькі потреби земляків, писав про те, що цікавило і хвилювало саме його співвітчизників і, нарешті, як автор сатир на американську діловитість, беззастережний оптимізм та хвалькуватість, на пресу і літературу США, він був безперечно національним митцем.

Характерні особливості життя батьківщини відбилися в інтелектуальній своєрідності багатьох його оповідань, у культі раціо, в науково-фантастичній тематиці, особливому інтересі до технічних винаходів, оспівуванні вченого, подорожанина, піонера нових земель. За життя американського майстра незвичність його натури й певна ексцентричність поведінки викликали в багатьох сучасників водночас і заперечення, і хворобливий інтерес. Ось як характеризує Едґара По прихильна до нього близька знайома літераторка Френсіс Сарджент Осгуд: «Я завжди вважала його взірцем витонченості, шляхетності і великодушності… Його гарна гордовита голова, темні очі, які блищали сяєвом обраності, сяйвом почуття і думки, його манери — все це було поєднанням невимовної величі та ніжності… Особливою величчю здавалася мені проста й поетична душа Едґара По. Він був веселий, щирий, дотепний, інколи стриманий, чи вередливий, як розбещена дитина, але навіть під час найважчої літературної праці він знаходив ласкаве слово, добру усмішку до лагідної, молодої та обожнюваної дружини і до всіх гостей ставився уважно й люб'язно. Нескінченно годинами проводив він за столом… Завжди старанний, терплячий, записуючи своїм прегарним письмом чудові фантазії, котрі безперервно породжував його блискучий і гострий розум»[4].

Та є й зовсім інші характеристики, які малюють непривабливу, а подекуди відразливу постать. Наділяючи По рисами в кращому разі демона, а в гіршому — просто негідника, люди, які з тих чи інших причин не любили письменника, йшли назустріч побажанням публіки. Усе написане вище аж ніяк не докладно висвітлює значення творчості Едґара По для світової літератури, але принаймні визначає його місце в цій царині культури. Скарбниця поезії і прози американського генія багата і щедра, з неї, мов з казкової невичерпної скрині, можна сміливо брати, позичати, не боячись, що побачиш дно. Великий романтик лишається живим класиком, якому є що сказати все новим і новим поколінням читачів всього світу.

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Народився Едґар По 19 січня 1809 у Бостоні (Массачусетс) в шотландсько-ірландській родині.

Ця меморіальна дошка вказує на приблизне місце народження Едґара По.

Син актриси Елізабет Арнольд Гопкінс По і актора Девіда По-молодшого. Середній з трьох дітей: старший брат — Вільям Генрі Леонард По, молодша сестра — Розалія По[5]. Можливо, Едґара назвали на честь персонажа трагедії Вільяма Шекспіра «Король Лір», в якій у 1809 році грали батьки письменника[6]

Його батько покинув сім'ю 1810 року[7]. Мати померла роком пізніше від сухот. Едґара взяв до своєї сім'ї Джон Аллан, успішний шотландський купець з Річмонда (Вірджинія), який торгував тютюном, одягом, пшеницею, надгробними плитами та іншими товарами[8]. Друге (середнє) ім'я По, яке він прийняв на знак поваги до сім'ї Аллана (хоча ніколи не був формально всиновлений)[8], часто (навіть в енциклопедіях) помилково подається як «Аллен» (насправді є «Аллан»)[9].

Сім'я Алланів охрестила юного Едґара як вірного єпископальній церкві в 1812, і Джон Аллан одночасно розпещував і агресивно дисциплінував свого прийомного сина. Він, його дружина Франческа Аллан і Едґар 1815 року здійснили подорож до Англії. Едґар недовго відвідував школу латинської граматики в рідному місті вітчима Ірвін (Шотландія). 1816 сім'я переїхала до Лондона. Едґар навчався в школі-інтернаті в Челсі до літа 1817 р. Потім вступив до «Школи Маєтку превелебного Джона Бренсбі» (Reverend John Bransby's Manor House School) в Стоук Ньюінґтоні (тоді містечко за 6 кілометрів від Лондона)[10].

Будівля Університету Вірджинії, де колись навчався По

1820 року Едґар разом з Алланами повернувся до Річмонда. В 1824 році По був лейтенантом почесної варти Річмонда під час святкування приїзду до міста маркіза де Лафаєта[11] In March 1825, John Allan's uncle[12]. У березні 1825 року помер дядько Джона Аллана Вільям Гейт, який вважайся одним з найбагатших мешканців Річмонда і залишив Алланам кілька акрів землі. Спадок оцінювався в близько $750,000. Влітку 1825 року, Аллан відсвяткував збільшення своїх статків придбанням двоповерхового цегляного будинку, що мав назву «Молдавія»[13]. Можливо, По був заручений з Сарою Ельмірою Ройстер перш ніж у лютому 1826 року його прийняли до Університету Вірджинії, де він мав вивчати мови[14][15]. Навчальний заклад, на початку був створений на ідеалах свого засновника, Томаса Джефферсона. Були встановлені жорсткі правила, щодо азартних ігор, коней, зброї, тютюну і алкоголю, але вони в більшості випадків ігнорувалися. Джефферсон впровадив систему студентського самоврядування, згідно з якою студенти могли самостійно обирати предмети і доповідати про всі порушення дисципліни на факультеті. Єдина в своєму роді система все ще знаходилася в повному безладі і в університеті був високий відсоток студентів, що самі покидали навчання[16] . Під час свого перебування там По порвав із Сарою і постійно конфліктував з прийомним батьком через гральні борги[17]. Едґар По заявив, що Джон Аллан надає йому недостатньо коштів для оплати занять та гуртожитку. Аллан вислав додаткові гроші, але й борги По збільшилися. Після року навчання Едґар По покидає університет, відчуваючи, що на нього ніхто не чекає у Річмонді (особливо після того як його кохана Сара вийшла заміж за Александера Шелтона), він у квітні 1827 року відправляється до Бостона, по дорозі перебиваючись заробітками у якості клерка або журналіста, в якийсь момент письменник починає використовувати псевдонім Анрі Ле Реннет[18][19].

Військова кар'єра[ред.ред. код]

Невзмозі утримувати себе фінансово, 27 травня 1827року По був зарахований рядовим до лав армії Сполучених Штатів, використовуючи ім'я «Едґар А. Перрі». Він заявляв, що йому 22 роки, хоча на той час його справжній вік становив 18[20] .

Форт Незалежності в якому певний час служив По.

Спочатку він служив в Форті Незалежності, на Бостонській гавані за 5 доларів на місяць. В тому ж році вийшла його перша книга, 40 — сторінкова збірка віршів «Тамерлан та інші вірші» підписана псевдонімом «Бостонець». було надруковано всього 50 примірників і публіка зустріла її прохолодно. Військо в якому служив Едгар Аллан По передислокували до форту Молтри, в Чарльстоні, Південна Кароліна. Едґара підвищили у званні до артилерійського техніка, майстра робочої спеціальності, який підготовлював снаряди для артилерії, його щомісячна заробітна плата зросла майже удвічі. Після двох років служби й досягнення рангу сержанта артилерії (найвище звання, яке може досягти унтер — офіцер), По вирішив завершити своє служіння Батьківщині, яке мало тривати 5 років, раніше. Він відкрив своє справжнє ім'я і становище своєму командиру, лейтенанту Говарду. Говард міг його відпустити, лише тоді коли за нього попросить опікун Джон Аллан. Кількома місяцями пізніше йому було відмовлено в допозі, можливо Аллан навіть не повідомив Едґару про хворобу його прийомної матері. Френсіс Валентина По померла 28 лютого 1829 року. Напевно, пом'якшений втратою дружини, Джон Аллан вирішив підтримати спробу По піти з армії, щоб служити в Військовій академії США в Вест — Пойнті.

По остаточно був демобілізований 15 квітня 1829 року після того, як була забезпечена його заміна в особовому складі. Перед вступом до Вест-Пойнту, По на деякий час повернувся до Балтимору, щоб побачитися зі своєю овдовілою тіткою Марією Клем, її дочкою Вірджинією Елізою Клем, своїм братом Генрі і хворою бабусею Елізабет По. Тим часом в 1829 році, в Балтиморі він опублікував свою другу книгу «Аль-Аарааф, Тамерлан і малі вірші».

По відбув до Вест-Пойнту і 1 липня 1830 року був прийнятий до академії. В жовтні 1830 року Джон Аллан вдруге одружився на Луїзі Паттрсон. Одруження і жорсткі суперечки з По через народження позашлюбних дітей призвело до того, що прийомний батько відрікся від По. Едґар вирішив покинути Вест-Пойнт навмисно потрапивши під військовий трибунал. 8 лютого 1831 року він спробував грубо не виконувати обов'язки, не підкорюватися наказам та не відвідувати заняття і церкву. По спеціально звернувся з проханням не відраховувати, знаючи, що його визнають винним.

Він вирушив до Нью-Йорку в лютому 1831 року і видав третю збірку поезій з назвою «Поеми Едґара А. По. Друге видання». Книга була видана на кошти зібрані серед товаришів по навчанню у Вест-Пойнті, сума становила 170 доларів. Вони можливо сподівалися побачити у збірці памфлети на командирів та викладачів, якими По став відомим ще під час навчання в академії. В книзі було ще раз надруковано вірші «Тамерлан» і «Аль Аарааф» та 6 нових раніше неопублікованих творів. Пізніше, в березні 1831 року, По повернувся до Балтимору. Його старший брат Генрі помер 1 серпня 1831 року від алкоголізму.

Творча зрілість (1833–1849)[ред.ред. код]

Після смерті брата По вирішив розпочати кар'єру письменника. Це був складний час в американському книговидавництві[21]. Видавцям було вигідніше робити нелегальні копії творів англійських авторів[22], аніж платити за написання чогось нового в Америці. Становище індустрії значно погіршилося ще й через фінансову кризу 1837 року[23]. З'явилися нові технології друку[24], які спричинили виникнення величезної кількості періодичних видань і деякі з них взагалі не отримували прибутку через конкуренцію. По впродовж всього подальшого життя доводилося часто принижуватися, беручи гроші в борг[25].

Вірджинія По.

Після перших невдалих поетичних спроб, По вирішив зосередитися на написанніпрози. Він опублікував декілька історій в Філадельфії і почав роботу над єдиною своєю драмою «Politian». В жовтні 1833 року Едґар зі своєю історією «Рукопис, знайдений у пляшці»[26], виграв конкурс проведений газетою The Baltimore Saturday Visiter. Оповідання привернуло увагу Джона П. Кеннеді, впливової людини в Балтиморі, який порекомендував По Томасу Вайту, редакторові річмондського журналу Southern Literary Messenger. По став помічником редактора[27], але через два тижні його спіймали п'яним на роботі та звільнили[28]. По поверненню до Балтимора, 22 вересня 1835 року, По таємно одружився зі своєю кузиною Вірджинією Клем, яка стала адресатом його найпроникливіших ліричних віршів. Йому було 26 років, а Вірджинії всього 13, хоча в свідоцтві про шлюб її вік збільшено на 8 років[29]. Поновлений на посаді після обіцянки гарної поведінки даної Вайтові, Едґар, Вірджинія та її матір переїхали до Річмонду. Він працював в Southern Literary Messenger до січня 1837 року. Впродовж цього періоду тираж зріс до 3,500 примірників[30]. По надрукував декілька поезій, ряд критичних статей та оповідань. 16 травня 1836 року на прохання Вірджинії було проведено другу, публічну церемонію одруження[31].

Едґар Аллан По в 1844 році.

«Повість про пригоди Артура Гордона Піма» була надрукована і набула широкої відомості в 1838 році[32]. Влітку 1839 По обійняв посаду помічника редактора в Burton's Gentleman's Magazine. В цей період написано чимало статей, оповідань і літературних відгуків, які стверджували репутацію По, як різкого і чесного критика. По залишив Burton's через рік плідної праці, бо отримав кращу пропозицію від Graham's Magazine[33].

Одного вечора в січні 1842 року, Вірджинія грала на піаніно і співала перед гостями, коли у неї раптово лопнула кровоносна судина[34]. Вона була при смерті від туберкульозу. Засмучений тяжким станом дружини Едґар почав пити ще більше. Надрукований 29 січня 1845 року вірш «Ворон» у нью-йоркській газеті Evening Mirror став літературною сенсацією того року і привернув увагу публіки до творчості По. The Broadway Journal в якому довгий час працював письменник у Нью-Йорку 1846 року збанкрутував[35]. По переїхав до будинку в Бронксі, Нью-Йорк. Цей дім, відомий, як «Котедж По» знаходиться на південно-східному перетині Кінгсбрідж Роуд і Ґранд-Конкорс (зараз 149-та вулиця). В цьому будинку 30 січня 1847 року померла Вірджинія[36]. Смерть дружини стала останньою і непоправною катастрофою життя По, сповненого виснажливою працею, яка не допомагала вибратися з бід, які переслідували його і призвели до душевного зриву й ранньої загибелі.

Смерть[ред.ред. код]

Місце поховання Едґара По.

3 жовтня 1849 року По було знайдено на одній з вулиць рідного Балтимора без свідомості. За словами Джозефа Волкера, чоловіка, що його знайшов, він був «жахливо виснажений і… потребував невідкладної допомоги».[37] Поета було доставлено до Вашингтонського медичного коледжу, де він і помер у неділю 7 жовтня 1849 року о 5 ранку[38]. До своєї смерті він ні разу так і не прийшов цілком до тями, щоб пояснити причину свого критичного стану і те, чому він був одягнутий у чужий одяг. У ніч перед своєю кончиною По декілька разів викрикував ім'я «Рейнольдс», хоча так і не стало зрозуміло, що він мав на увазі. Деякі джерела стверджують, що останніми словами письменника, були «Боже, допоможи моїй бідній душі»[39] Усі записи в лікарні, а також свідоцтво про смерть По вважаються втраченими[40]. Причина його смерті досі не з'ясована і може бути пов'язана з алкоголем, наркотиками, холерою, сказом, самогубством (вірогідно помилкова версія, зважаючи на спроби самогубства в попередні роки), туберкульозом, серцевою недостатністю, застоєм крові в мозку та іншими чинниками.[41]

Поховальна церемонія була дуже скромною. 12 жовтня 2009 року шанувальники таланту По влаштували до 200-ї річниці з дня народження письменника та 160-річчя з дня його смерті пишне символічне друге поховання.[42]

«Коротка біографія»[ред.ред. код]

В день поховання Едґара Аллана По в газеті New York Tribune з'явився довгий некролог підписаний ім'ям «Людвіг». Скоро ця замітка поширилася друкованими виданнями всієї країни. Стаття починалася такими словами: « Помер Едґар Аллан По. Він покинув нас позавчора в Балтиморі. Це повідомлення багато кого здивує, але декого серйозно засмутить»[43]. Скоро з'ясувалося, що під ім'ям «Людвіг» писав літературний критик, редактор, укладач антологій і давній опонент По, Руфус Вілмонт Грізвольд. Якимось незрозумілим чином Грізвольд став виконувачем духівниці письменника і всіма можливими методами намагався зруйнувати репутацію Едґара По навіть після смерті[44].

Руфус Грізвольд є автором біографічної статті про По, «Коротка біографія автора», включеної до збірки вибраних творів 1850 року. Грізвольд зобразив По, як розбещеного, вічно п'яного, зіпсованого наркотиками психопата. Як доказ правдивості статті, біограф додавав «листи По». Більшість цих заяв були неправдивими і пояснюються лише особистою неприязню Грізвольда до письменника. Наприклад, зараз відомо, що Едґар По не був залежним від наркотиків[45]. «Коротка біографія» була категорично засуджена товаришами По[46], але набула значної популярності серед широкого кола читачів. Довгий час саме книга Руфуса Грізвольда була єдиною широкодоступною повною біографією По. Пізніше листи, на які в своєму творі спирався Грізвольд, було визнано підробкою[47].

Літературний стиль[ред.ред. код]

Жанри[ред.ред. код]

Едґар Аллан По написав свої найвідоміші твори в готичному жанрі, якого він дотримувався, аби задовольнити смак публіки. Найчастіше в своїх оповіданнях він піднімає питання смерті: її фізична незрозумілість, страх передчасного поховання, реанімація мерців та скорбота. Багато його робіт, як правило, відносять до романтизму, течії, що виникла на противагу трансценденталізму, який По сильно не подобався. Він жорстоко висміював представників цього літературного напрямку. Одного разу в листі до свого товариша По сказав, що не любить лише «лицемірів і філософів серед трансценденталістів».

За межами жанру жахів, По також успішно писав гостру сатиру, гумористичні твори та містифікації. Для комічного ефекту він використовував іронію і абсурдну гіперболізацію. Він намагався звільнити пересічного читача від традиційного сприйняття культури. «Метценгерштайн» — це перше надруковане оповідання По, а також його перша проба пера в жанрі хорору, спочатку твір передбачався, як бурлескне висміювання популярного жанру. По також заново відкрив світу літератури наукову фантастику, критично відреагувавши на появу нових технологій, таких як повітряна куля. Доволі часто зустрічається використання в його творах елементів популярних на той час таких псевдонаук, як фізіогномія та френологія.

По написав більшість своїх творів використовуючи теми націлені на вподобання масової аудиторії. В стилі багатьох оповідань По іде від молодої американської гумористичної традиції, від фолькольору, звичайно, глибоко її трансформуючи. Дія багатьох сюжетів По відбувається або в Європі, або в умовній екзотичній країні. Героям притаманні загальнолюдські, а не конкретно-історичні риси.

Літературна теорія[ред.ред. код]

Твори По відбивали його теоретичні літературні погляди, які яскраво показані в його рецензіях і есе, як «Поетичні принципи». Йому не подобався моралізм і алегорія, він вірив, що зміст в літературі повинен бути глибоко прихований під поверхнею. Твори з очевидним, тривіальним розумінням, на його думку, перестають бути мистецтвом. До кінця своїх днів, Едґар По вірив, що письменник повинен враховувати кожне почуття та ідею.

Оповідання відрізняються одне від одного сюжетом, настроєм, здається важко знайти для них стилістичний спільний знаменник. За змістом та формальними ознаками можна умовно виділити такі групи оповідань: психологічні цілком або такі, де психологізм переважає; пародійні й гумористичні; сенсаційні з іронічним присмаком або без нього; пригодницькі; містичні; лірично-романтичні; що нагадують вірші у прозі; філософські діалоги; розповіді про подорожі; детективні; науково-фантастичні. Образи і картини По конструюються на основі органічного сполучення вигаданого і скрупульозної точності, предметності всіх деталей. З іншого боку, письменник навмисне підкреслює вигаданість певних ситуацій, персонажів. Це трапляється в гумористичних чи пародійних творах.

Хоча багатство звучання новелістики По вражає, стилістичний знаменник у неї безумовно — це романтизм з усією щедрою і барвистою палітрою прийомів. Це і незвичність сжетів, екстравагантних і bizarre (дивних), як полюбляв підкреслювати сам автор, і сліпуча яскравість, напруженість загадкових образів. Вони часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах і якостях — від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу. Гострі контрасти барв, небувалі, небачені масштаби й форми, шалені пристрасті та вкрай напружені почуття — все це плине у прозі По в річищі романтизму.

Контрасти, як і гіпербули, — важлива складова частина романтичного образного світу письменника. Вони надають особливої яскравості його палітрі, підсилюють барви, викликають стильову напругу. Ця схильність підкреслювати контрасти загалом призводить до поєднання в одному оповіданні страхітливого і кумедного або об'єднання в одній прозовій збірці творів з абсолютно відмінним емоційним звучанням. Уже в першій задуманій По книзі «Оповідання Фоліо-клубу» мали стояти поряд похмурий «Метценгерштайн» і гумористичний «Герцог де л'Омлет», анекдотичне «На мурах єрусалиських» і гостро сатиричне «Без дихання», жартівливе «Бон-Бон» і страхітливий «Рукопис, знайдений у пляшці».

Ще один з прийомів, характерних для творчості По, — нагромадження образів і тропів, їх наростання аж до надмірності. Барвисті екзотичні описи стають начебто самодостатніми, гальмують дію, експозиція деяких оповідань здається розрахованою на значно довший сюжет. Але така диспропорція між розлогим, деталізованим, пишним вступом і коротким описом характерна тільки для менш вдалих ранніх творів. У зрілому періоді творчості письменника всі частини творів більш виважені, будова оповідань гармонійніша, що не виключає образної пишноти, розмаїття барв, буяння неймовірного.

В Едгара По є влучна характеристика власної оповідної манери. В одному з листів він пише: «Ви питаєте мене, в чому полягають їхні характерні особливості. В нісенітницях, доведених до гротеску, у страшному, якому надано відтінок жахливого; в дотепності, піднесеній до ступеня бурлеску, в незвичному, перетвореному на дивне і таємниче».

Внесок у світову літературу[ред.ред. код]

Ілюстрація Едуара Мане до перекладу «Ворона» Стефана Малларме, 1875.

Впродовж всього свого життя По був найбільш відомим, як літературний критик. Його колега Джеймс Рассел Лоуел назвав його « найбільш специфічним, філософським та безстрашним критиком Америки». Завдяки своїм їдким коментарям По отримав прізвисько «Людина-томагавк». Його улюбленою жертвою критики був бостонський поет Генрі Водсворт Лонгфеллоу, якого захищали численні друзі, пізніше ці події отримали назву «Війна з Лонгфеллоу». По звинувачував Лонгфеллоу «в моралістичній єресі» та в написанні плагіату. По вірно передбачив, що репутація і якість поезії Лонгфеллоу погіршаться. Едґар Аллан По став першим американським поетом, що став популярнішим в Європі, аніж в Сполучених Штатах Америки. У Франції, протягом майже 20 років, видатний поет Шарль Бодлер перекладав твори По на французьку мову. Його точні переклади поширили роботи По всією Європою.

Ранні детективні новели про слідчого Огюста Дюпена заклали фундамент для подальшого розвитку детективного жанру загалом. Сер Артур Конан Дойл казав: «Кожне з детективних оповідань По — це корінь з якого зросла література загалом….. Де були детективи до того, як По вдихнув у них життя?». Твори письменника також значно вплинули на формування наукової фантастики, вельмишановний Жуль Верн написав сиквел до новели «Повість про пригоди Артура Гордона Піма». Герберт Веллс вважав: «„Пригоди Артура..“ розповідають, що міг уявити дуже ерудований розум про Південний полюс століття тому».

Як і творчість багатьох митців, твори По породили незчисленних послідовників. Заслуговує уваги одна цікава тенденція серед імітаторів — дехто з них стверджував, що отримував нові твори від духу По. Найточніше зафіксований випадок з Ліззі Дотен, яка в 1863 році опублікувала збірку «Вірші з Світу Духів». Вірші в збірці були переробленими відомими поезіями По, але відбивали інший, позитивний світогляд. Тим не менш, По не тільки хвалили, але також і добряче критикували. Це було частково пов'язано з негативним сприйняттям характеру По та його впливу на репутацію. Вільям Батлер Єйтс періодично критикував письменника і одного разу назвав його вульгарним. Олдос Хакслі писав, що поезія По «падає в вульгарність» через свою «надмірну поетичність», що є еквівалентом надягнутого на кожен палець діамантового персня. Трансценденталіст Ральф Волдо Емерсон, за його словами, «нічого не побачив» в "Вороні.

Вважається, що збереглося 12 копій збірки «Тамерлан та інші поезії». В грудні 2009 року, один з примірників був проданий на аукціоні «Крістіз» в Нью Йорку за рекордну суму 662 500 доларів.

«Еврика: прозова поема», есе, написане в 1848 році в якому описана космологічна теорія, що пророкувала Великий Вибух через 80 років і була першим вірогідним вирішенням парадоксу Ольберса. По свідомо відмовився від наукового методу в «Евриці…» і керувався чистою інтуїцією. Сам він відносив цю роботу до мистецтва, а не науки. Тим не менш, «Еврика..» переповнена науковими помилками. В деталях здогадки По суперечили провідним ідеям Ісаака Ньютонаа.

Вибрана бібліографія[ред.ред. код]

Оповідання

Поезія

Інші твори

Українські переклади[ред.ред. код]

  • «Новели» Е. По в перекладі І. Петрушевича (1899) (у серії «Артистично-літературні новини»);
  • Вибрані твори / Пер. Майка Йогансена, Бориса Ткаченка. — Харків, 1928;
  • Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету, де докладно описується бунт і люту різню на борту американського бриґа «Ґрампус». — Харків, 1928;
  • Золотий жук. — Київ, 1972;
  • Мовчання: Баснь / Пер. Майка Йогансена // Прапор. — 1989. — №. 1. — С. 89-92;
  • Листи: до Вільяма По (від 20 серпня 1835 р.), до Вірджінії По (від 12 червня 1846 р.), до Джорджа Евелета (від 4 січня 1848 р.) / Пер. Сергія Вакуленка // Прапор. — 1989. — №. 1. — С. 92-95;
  • Золотий жук: Оповідання та повісті. — Київ, 2001. ISBN 966-578-031-X;
  • Чорний кіт: Оповідання. — Київ, 2001. ISBN 966-578-026-3;
  • Золотий жук. Провалля і маятник / Пер. Ростислава Доценка. — Київ, 2003. ISBN 966-01-0251-8;
  • Провалля і маятник: Оповідання, поезії. — Харків, 2006. ISBN ISBN 966-03-2350-6;
  • Золотий жук: Оповідання / Пер. Юрія Лісняка, Ростислава Доценка. — Київ, 2010. ISBN 978-966-339-888-4;
  • Ельдорадо: Поетичні твори / Пер. Анатолій Онишко. — Тернопіль, 2003. ISBN 966-692-289-4.

Екранізації[ред.ред. код]

  • За мотивами його оповідання «Маска червоної смерті» В.Гардін створив фільм «Європою блукає примара» (1922).
  • За мотивами новели «Лігейя», (Michael Staininger) зняв однойменний фільм, жанр: жахи, трилер (2009).
  • Також використовуються рядки з Аллана По в мультсеріалі Романа Диргема «Ленор. Маленька мертва дівчинка» 2001 р. США.
  • 1935 — Ворон
  • 2012 — Ворон

Таємничий прихильник Едґара Аллана По[ред.ред. код]

Коньяк, залишений на могилі По невідомим прихильником.

Загадкова особистість, яка щорічно відвідує могилу Е.Ал. По в день його народження, 19 січня, для вшанування пам'яті генія. Ця традиція бере початок з 1949 року, коли перший таємний прихильник відвідав могилу на цвинтарі Вестмінстерської пресвітеріанської церкви в Балтиморі, штат Меріленд. Він виконував цей ритуал до самої своєї смерті в 1998 році, після чого традиція була продовжена його «спадкоємцем». Залишені на могилі новим таємничим прихильником записки неоднозначного змісту викликали у деяких людей негативні почуття. Іноді записки містили слова шани до письменника — «Едгар, я пам'ятаю про тебе». У 1993 році була залишена таємнича записка такого змісту: «Смолоскип перейде до іншого». Що, можливо, вказувало на серйозну хворобу чи наближення смерті першого прихильника. Хоч би як там було, а 19 січня 2010 року таємничий прихильник взагалі не прийшов на могилу великого Едгара Аллана По.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Команда з американського футболу «Балтимор Райвенс» названа на честь однойменного твору автора. Талісманами є три ворони, яких звуть Алан, Едґар і По.
  • Едґар Алан По, можливо, є автором містифікації, відомої під ім'ям «Криптограми Бейла», зміст яких не розгадано донині.
  • На честь Едґара По названий кратер на Меркурії.
  • Щороку, в день народження Едґара По, його могилу відвідує таємний шанувальник.
  • Роман «Чорний трон» відомого американського письменника-фантаста Роджера Желязни, заснований на фактах життя По, а також там є численні згадки про його творчість і героїв, створених По.
  • У 1988 р. в альбомі «Ainsi soit je …» популярної французької співачки Мілен Фармер, 3-м треком вийшла пісня «Allan» присвячена Едгару Аллану По. Пізніше, в 1989 р. вона була виконана Фармер на її концертному турне і випущена live-синглом.
  • На рахунку гурту «The Alan Parsons Project» є альбом «Tales of Mystery and Imagination» (1976), присвячений життю і творчості Едґара По [2].
  • У пісні гурту «The Beatles», «I Am the Walrus» (альбом «Magical Mystery Tour») згадується Едґар По.
  • У пісні гурту «Green Day», «St. Jimmy» (альбом «American Idiot») також згадується По.
  • Американський dark neoclassical дует «Nox Arcana» випустив в 2007 році альбом «Shadow of the Raven», присвячений творчості Едґара Аллана По.
  • Російська gothic doom \ black metal група Sunbellum в 2007 році випустила альбом «The Transition», в якому, як лірики пісень, були використані і вірші Е. А. По.
  • Одна з пісень хард-рок гурту «Iron Maiden», альбом «Killers» носить назву знаменитого детективного оповідання «The Murders in the Rue Morgue» (1841).
  • У фінського симфо-пауер-метал гурту «Nightwish» є композиція «The Poet and the Pendulum», що є відсиланням на розповідь Едґара По «Колодязь і маятник» (англ. «The Pit and the Pendulum»).
  • Перший розділ книги Габріель Вітткоп «Зразкова Смерть» (1998) реконструює події, які сталися в останні дні життя Едгара По. Глава називається «Балтимора Ночі».
  • У «Марсіанських хроніках» (1950) Рея Бредбері є глава "Квітень 2005. Ешер II ", в якій цінитель творчості письменника мстить за спалення книг По в дусі його страшних оповідань ".
  • Едґар Аллан По і його вірш «Ворон (вірш)» кілька разів згадуються в анімаційній короткометражці «Вінсент», режисер якої, Тім Бертон, живить велику симпатію до творчості письменника.
  • У фільмі «Ворон» головний герой цитує рядки з однойменного вірша По.
  • Фронтмен фінського гурту «HIM» Вілле Вало зробив собі татуювання на спині у вигляді очей Едґара По.
  • Одна з пісень німецького хеві-метал гурту «Grave Digger» носить назву «Raven» і заснована на вірші Ворон Едґара Аллана По.
  • У дискографії Пітера Хеммілла є рок-опера «The Fall of the house of Usher», написана в 70-х і побачила світ у 1991 році, за однойменним твором По «Падіння будинку Ашерів».
  • Гарольд Шехтер написав ряд фантастико-детективних «містерій в дусі Едгара По» («Маска Червоної Смерті», «Говіркий небіжчик» тощо), головним персонажем яких є детектив-літератор Едґар А. По.
  • У мультфільмі «Сімпсони», в серії «Хата жахів» Ліза читає вірш Едґара Алана По «Ворон».
  • У книзі Сьюзан Хаббард (англ. Susan Hubbard) «Інша» згадується Едґар По і наводяться уривки з його вірша «Аннабель Лі».
  • Микола Михайлов (гурт «Бригадний Підряд») виконав пісню під назвою «Едґар По».
  • Пісня гурту «Gregorian» «The Raven» заснована на сюжеті поеми Едґара По «Ворон».
  • Пісня гурту «Тріада» «Маска Червоної Смерті» заснована на сюжеті однойменного оповідання.
  • У пісні владивостоцького гурту «Вульгарний тон» в альбомі «Проба пера» згадується ім'я Едґара По.
  • На честь письменника названо астероїд 17427 По.
  • У серіалі «Послідовники» (2013), головний антигерой — Джо Керол, колишній професор коледжу, викладав роботи Едґара По і паралельно вбивав молодих жінок у славу романтизму.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Stableford 2003, pp. 18–19
  2. Meyers 1992, p. 138
  3. Meyers 1992, p. 256
  4. Чорний кіт: Оповідання. — Київ, 2001. ISBN 966-578-026-3
  5. Hervey Allen. Introduction to The Works of Edgar Allan Poe, P. F. Collier & Son, New York, 1927.
  6. «Poe Chronology». Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2007-06-03. 
  7. Canada, Mark, ed. (1997). «Edgar Allan Poe Chronology». Canada's America. Retrieved 2007-06-03.
  8. а б Meyers, Jeffrey (1992). Edgar Allan Poe: His Life and Legacy (Paperback ed.). New York: Cooper Square Press. стор. 8 ISBN 978-0-8154-1038-6.
  9. name="Quinn 61">Quinn, Arthur Hobson (1998). Edgar Allan Poe: A Critical Biography. Baltimore: Johns Hopkins University Press. стор. 61 ISBN 978-0-8018-5730-0. (Originally published in 1941 by New York: Appleton-Century-Crofts, Inc.)
  10. Silverman, Kenneth (1991). Edgar A. Poe: Mournful and Never-Ending Remembrance (Paperback ed.). New York: Harper Perennial. стор. 16-19 ISBN 978-0-06-092331-0.
  11. PoeMuseum.org 2006
  12. Meyers 1992, p. 20
  13. Silverman 1991, pp. 27–28
  14. Silverman 1991, pp. 29–30
  15. University of Virginia. A Catalogue of the Officers and Students of the University of Virginia. Second Session, Commencing February 1st, 1826. Charlottesville, VA: Chronicle Steam Book Printing House, 1880, p. 10
  16. Meyers 1992, pp. 21–22
  17. Silverman 1991, pp. 32–34
  18. Meyers 1992, p. 32
  19. Silverman 1991, p. 41
  20. Cornelius 2002, p. 13
  21. ^ Whalen, Terance (2001). «Poe and the American Publishing Industry». In Kennedy, J. Gerald. A Historical Guide to Edgar Allan Poe. New York: Oxford University Press. pp. 63-94. ISBN 978-0-19-512150-6.
  22. ^ a b Quinn 1998, p. 305
  23. ^ Whalen 2001, p. 74
  24. ^ Silverman 1991, p. 99
  25. ^ Meyers 1992, p. 139
  26. ^ Sova 2001, p. 162
  27. ^ Sova 2001, p. 225
  28. ^ Meyers 1992, p. 73
  29. ^ Meyers 1992, p. 85
  30. ^ a b Allen 1927
  31. ^ Silverman 1991, p. 124
  32. ^ Silverman 1991, p. 137
  33. ^ Sova 2001, pp. 39, 99.
  34. ^ Silverman 1991, p. 179
  35. ^ a b Sova 2001, p. 34
  36. ^ a b BronxHistoricalSociety.org 2007
  37. Quinn, Arthur Hobson (1998). Edgar Allan Poe: A Critical Biography. Baltimore: Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-5730-0. (Originally published in 1941 by New York: Appleton-Century-Crofts, Inc.)
  38. Meyers, Jeffrey (1992). Edgar Allan Poe: His Life and Legacy (Paperback ed.). New York: Cooper Square Press. ISBN 978-0-8154-1038-6.
  39. Meyers, Jeffrey (1992). Edgar Allan Poe: His Life and Legacy (Paperback ed.). New York: Cooper Square Press. ISBN 978-0-8154-1038-6.
  40. Bramsback, Birgit (1970). «The Final Illness and Death of Edgar Allan Poe: An Attempt at Reassessment». Studia Neophilologica (University of Uppsala) XLII: 40
  41. Meyers, Jeffrey. Edgar Allan Poe: His Life and Legacy. Cooper Square Press, 1992. p. 256
  42. http://rus.newsru.ua/rest/12oct2009/po.html
  43. ^ Meyers 1992, p. 259 To read Griswold's full obituary, see Edgar Allan Poe obituary at Wikisource.
  44. ^ a b Hoffman 1998, p. 14
  45. ^ Quinn 1998, p. 693
  46. ^ Sova 2001, p. 101
  47. ^ Meyers 1992, p. 263

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]