Petitio Principii
Petitio Principii, логічне коло в доведенні (лат. Petitio Principii «благання про запитання») — логічна хиба відповідності, яка полягає в тому, що як аргумент доведення певного твердження (тези) використовують те са́ме, ще не доведене, твердження.
Логічне коло доведення може бути неявно присутнім в одному з вихідних припущень.
Хиба була вперше класифікована Арістотелем в його праці Попередня Аналітика, та має прямий стосунок до хиби циклічного аргументу або лат. circulus in probando. Слід зауважити, що, як і у випадках більшості неформальних хиб, сама хиба не говорить нічого про істинність чи хибність твердження, але є доказом хибності виведення.
Ко́ло в доведенні — логічна помилка в доведенні. Наприклад, логічним колом доведення є ситуація, коли твердження, що людина є розумна істота, обґрунтовуємо тим, що людина може мислити, а те, що людина може мислити, — тим, що вона розумна істота.
Трохи інший приклад — якщо хтось твердить що Шекспір є кращим автором ніж Донцова, бо люди з хорошим літературним смаком надають перевагу Шекспіру, а на запитання як визначити наявність хорошого смаку відповідає, що такі люди надають перевагу Шекспіру, очевидно припускається хиби petitio principii.
Хиби логічного кола в житті [ред.]
лат. Petitio Principii є частим і дієвим прийомом популістської пропаганди і демагогії, наприклад, стверджується, що якась партія (державний орган, політик тощо) є виразником народної волі та інтересів трудящих, а на доведення цього постулюється щось на зразок «тільки нам (мені) відомі народна воля, інтереси трудящих тощо», відповідно для обґрунтування досвіду і знання народних проблем наводиться як факт, що «ми — виразники народних інтересів».
Логічне коло зустрічається і в побуті, наприклад, за СРСР треба було мати прописку для того, щоб влаштуватися на роботу в місті, а для того, щоб отримати прописку, треба було мати роботу в місті.
Джерела інформації [ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985., Том 5, К., 1980, стор. 284
