Іст-Сент-Луїс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іст-Сент-Луїс
East Saint Louis
Spivey Building, найвищий будинок у місті, нині покинутий
Spivey Building, найвищий будинок у місті, нині покинутий
Основні дані
38°36′56″ пн. ш. 90°07′40″ зх. д. / 38.615555555556000° пн. ш. 90.12777777777799315° зх. д. / 38.615555555556000; -90.12777777777799315Координати: 38°36′56″ пн. ш. 90°07′40″ зх. д. / 38.615555555556000° пн. ш. 90.12777777777799315° зх. д. / 38.615555555556000; -90.12777777777799315
Країна Flag of the United States.svg США
Регіон Іллінойс
Засновано 6 червня 1820
Населення 26 708 (2012, оцінка)
Площа міста 37,22 км²
Поштові індекси 62201-62207
Телефонний код 618
Водойми Міссісіпі
Міська влада
Веб-сторінка cesl.us
Мер міста Елвін Паркс-молодший
(англ. Alvin Parks, Jr.)
Іст-Сент-Луїс is located in США
Іст-Сент-Луїс
Іст-Сент-Луїс
Іст-Сент-Луїс is located in Іллінойс
Іст-Сент-Луїс
Іст-Сент-Луїс

CMNS: Іст-Сент-Луїс на Вікісховищі

Іст-Сент-Луїс (Східний Сент-Луїс, англ. East St. Louis, іноді вживається скорочення ESL) — місто на півночі США, в окрузі Сент-Клер, штат Іллінойс. Розташоване на березі річки Міссісіпі. За даними перепису населення 2010 року в місті проживали 27 006 осіб[1], що склало менше третини від населення 1950 року (82 366 осіб, на той час 4-е за населенням місто Іллінойсу). Економіка міста сильно постраждала в другій половині XX століття від реструктуризації залізничної галузі та деіндустріалізації «іржавого поясу», внаслідок чого було втрачено більшість робочих місць.

Однією з визначних пам'яток міста є Gateway Geyser, найвищий фонтан в США[2] та найвищий у світі до спорудження фонтану Фахда[3]. Розроблений для доповнення монументальної арки Gateway Arch в Сент-Луїсі, викидає воду на висоту 190 м, що дорівнює висоті арки[2].

Географія[ред.ред. код]

Іст-Сент-Луїс розташований на березі річки Міссісіпі[4].

За даними Бюро перепису населення США, місто має загальну площу 37,3 км², з яких 1 км² зайняті водною поверхнею.

Клімат міста харакизується спекотним літом та холодною зимою. 14 липня 1954 температура в Східному Сент-Луїсі досягла 48 °C (117 °F) — найвища температура за всю історію спостережень в штаті Іллінойс.

Демографія[ред.ред. код]

Рік перепису Населення Приріст
1870 5 044
1880 9 185 82,1%
1890 15 169 65,1%
1900 29 734 96,0%
1910 58 540 96,9%
1920 66 785 14,1%
1930 74 397 11,4%
1940 75 603 1,6%
1950 82 366 8,9%
1960 81 728 0,8%
1970 70 029 14,3%
1980 55 239 21,1%
1990 40 921 25,9%
2000 31 542 22,9%
2010 27 006 14,4%

За оцінкою 2012 року, населення становить 26 708 осіб.[5]

За даними перепису населення 2010 року[6], загальна чисельність населення становила 27 006 осіб. Зареєстровано 10 119 домогосподарств і 6 368 сімей.

Розподіл населення за расовою ознакою:

За даними перепису 2000 року, рідною мовою 98,36% населення є англійська, 1,33% — іспанська, 0,31% — французька.[7]

Середній розмір домогосподарства 2,63 осіб, а середній розмір родини — 3,38.

Розподіл населення за віком:

  • До 5 років — 8,4%
  • 5-9 років — 8,2%
  • 10-14 років — 7,7%
  • 15-19 років — 8,2%
  • 20-24 років — 7,2%
  • 25-29 років — 6,4%
  • 30-34 років — 5,4%
  • 35-39 років — 5,8%
  • 40-44 років — 5,5%
  • 45-49 років — 6,0%
  • 50-54 років — 6,6%
  • 55-59 років — 6,3%
  • 60-64 років — 5,0%
  • 65-69 років — 4,2%
  • 70-74 років — 3,1%
  • 75-79 років — 2,5%
  • 80-84 років — 2,0%
  • 85 років і більше −1,5%

Медіанний вік становить 31,3 роки. Відсоток жіночого населення — 54,6%, чоловічого — 45,4%.

Річний дохід на домогосподарство станом на 2000 рік становив у середньому $ 21 324, на сім'ю — $ 24 567. Дохід на душу населення — $ 11 169. Медіанний дохід чоловіків — $ 27 864, жінок — $ 21 850.

Вуличний банер міста

Історія[ред.ред. код]

Фонтан Gateway Geyser на тлі арки Gateway Arch

У цій місцевості, по обидві сторони річки Міссісіпі, здавна жили племена корінних американців. Пізніше їх поселення перетворилися на міста Сент-Луїс та Східний Сент-Луїс. Свою назву місто отримало після Купівлі Луїзіани 1803 року, після чого тут почали селитися американці європейського походження. Раніше поселення було відоме під ім'ям «Іллінойстаун».

Після громадянської війни промисловість розвивалася бурхливими темпами. Підприємства зосереджуються в Східному Сент-Луїсі через близькість до покладів Іллінойського вугілля, що використовувався як паливо. Подальше зростання промисловості супроводжувалося масовим використанням бізнесменами кредитів, а за панікою 1873 року почався економічний колапс. Це було пов'язано з розширенням залізниці та деяких інших виробничих галузей, спекуляціями з землею та високим рівнем інфляції. Залізничні компанії різко знизили заробітну плату робітників, а також скорочували робочі місця та кількість оплачуваних годин. Ці та ряд інших заходів жорсткої економії привели до масових страйків та безладів[8].

Будівництво моста Ідс-Бридж, що сполучає Сент-Луїс та Східний Сент-Луїс (1874)

Залізничний страйк 1877 року[ред.ред. код]

Багато страйків у першій половині 1877 року в східних містах США супроводжувалися насильством, але мітинг залізничників в Іст-Сент-Луїсі характеризувався швидким і безкровним захопленням підприємств. 22 липня представники майже всіх залізничних компаній регіону зустрілися в Східному Сент-Луїсі. Було обрано виконком команди страйкарів та введений Генеральний наказ № 1, що зупинив всі залізничні перевезення, крім пасажирських та поштових. Джон Боумен, мер Іст-Сент-Луїса, був призначений арбітром комітету. 28 липня американські війська захопили командний центр комуни та страйк закінчився мирно[8].

Міжрасові сутички 1917 року[ред.ред. код]

В 1917 році в Іст-Сент-Луїсі була потужна індустріальна економіка, яку підтримували європейські іммігранти. Перша світова війна завадила імміграції з Європи, а багато робітників стали добровольцями в армії США. У підсумку великі компанії наймали чорношкірих фахівців із півдня. Ця робоча сила була доступнішою через відмову армії приймати добровольців з числа афроамериканців[9]. Це призвело до першого періоду міграції афроамериканців, коли негри з бідних районів півдня з сільською економікою переселялися в промислові міста півночі.

Наплив чорношкірих привів до зростання соціальної напруженості. 28 травня на засіданні об'єднання білих чоловіків поширилися чутки про зв'язки між чорними чоловіками та білими жінками. Трьохтисячний натовп покинув засідання та попрямував до центру міста, де білі нападали на чорних чоловіків на вулиці. Розлючений натовп руйнував будівлі, бив людей, за свідченнями очевидців, «вбив 14-річного хлопчика та зняв скальп із його матері. Перед цим було зруйновано 244 будинки.» Губернатор звернувся до Національної гвардії, з проханням запобігти подальшим заворушенням, але містом пішли чутки про організовану помсту з боку чорношкірих.[10]

1 липня 1917 року один чорношкірий напав на білого, після чого білі відправилися мститися, стріляючи у випадкові будинки, де проживали чорношкірі. Коли поліція проводила розслідування, на них було здійснено атаку, був поранений принаймні один співробітник поліції. Наступним вранці тисячі білих оточили чорний квартал міста. Бунтівники спалювали будинки, розстрілювали чорних, а декількох лінчували[10].

Після сутичок оцінки кількості жертв були різні. За оцінкою поліції, було вбито близько 100 афроамериканців.[11] Відомий журналіст газети The Chicago Defender Іда Веллз подає цифри в 40-150 вбитих чорношкірих.[12][13] Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення оцінили кількость загиблих у 100–200. Шість тисяч чорношкірих залишилися бездомними. Слідчий комітет Конгресу прийшов до висновку, що точну кількість загиблих визначити неможливо, але доповів про мінімум 8 жертв серед білого населення і 39 серед чорного. Згодом слідчий уточнив, що загинуло 9 білих людей.[14]

20-21 століття[ред.ред. код]

Розквіт міста припадає на 1950-ті роки. Східному Сент-Луїсу було присвоєно титул «All-America City», який присуджується містам, чиє співтовариство працює спільно над вирішенням завдань та досягає високих результатів. Творчою силою Іст-Сент-Луїса стали музиканти, виконавці блюзу, рок-н-ролу та джазу. Деякі з них досягли визнання на національній та світовій сценах. Певний час у місті проживала Тіна Тернер.

Театр Majestic Theatre

У другій половині XX століття місто сильно постраждало від реструктуризації залізничного транспорту. Місцеві промислові підприємства стали закриватися, почалися переміщення робочих місць з регіону. Це призвело до стрімкого скорочення робочого та середнього класу міста. Обраний у 1951 мер Елвін Філдс намагався провести деякі заходи фінансування, які привели до підвищення зобов'язань за облігаційними позиками та зростання податку на майно.

Через високий рівень бідності та відсутність можливостей заробітку стрімко зріс рівень злочинності. На вулицях міста з'явилися банди. В 1960-х роках тут часто відбувалися заворушення. Будівництво автострад поблизу міста сприяло економічному спаду, тому що багатші люди переїжджали до спокійніших районів у передмістя або но інших міст. Незабаром були прийняті програми розвитку Іст-Сент-Луїса, спрямовані на збільшення зайнятості жителів. Але вони не змогли компенсувати всі наслідки реструктуризації промисловості.

Казино на човні Casino Queen

В 1971 Джеймс Вільямс став першим афроамериканцем, обраним на пост мера міста, однак не зміг змінити ситуацію. В 1979 мером став 25-річний Карл Оффіцер — наймолодший глава міста в країні на той час. Занепад Іст-Сент-Луїса поглиблювався: середній клас покидав місто в пошуках роботи, що призвело до ще більшого скорочення витрат на технічне обслуговування і каналізацію. Повністю припинився вивіз сміття, були відключені радіостанції, поліція міста перестала використовувати машини. Пожежний відділок оголосив страйк.

В 1980-х роках держава створила консультативну раду з питань розвитку міста. 1990 року було відкрито величезне казино Casino Queen, що стало фактично першим новим джерелом доходів за минулі 30 років.

Протягом останнього десятиліття, в місті було завершено кілька проектів реконструкції: 2001 року відкрилася нова бібліотека, побудована нова ратуша. Приватне та державне партнерство дозволили побудувати ряд нових торгових центрів та житлових комплексів.

Археологічні розкопки[ред.ред. код]

На початку 1990-х років, археологічні розкопки, які проводилися перед будівництвом магістралі Interstate 55/70, виявили докази існування доісторичних структур в районі міста. З обох берегів річки було знайдено численні насипи, що існували до приходу перших європейців, але більшість із них була знищена інфраструктурою міста.

Іллінойські дослідники виявили залишки декількох валів, з яких 50 існували до Громадянської війни, і ще сім залишилися до наших часів. Найбільший із них за оцінкою був висотою 12 метрів та міг покрити футбольне поле. Навколо залишків цього вала було знайдено менші вали для поховань, велику міську площу, захисний дерев'яний палісад та інші рештки міссісіпської культури. Це вказувало на те, що місце було ритуальним центром. Доісторичне місце розкопок площею 2 км² зараз має назву «Центр пагорбів Іст-Сент-Луїса» (англ. East St. Louis Mound Center). Держава та Університет Іллінойсу намагаються розробити спільні проекти з містом, щоб зробити пагорби і вали центром історичного туризму.[15]

Злочинність[ред.ред. код]

Занедбані будинки, покинуті жителями (2008)

Іст-Сент-Луїс має один із найвищих рівнів злочинності в США. За даними ФБР на 2010, рівень вбивств склав 74,5 на 100 тисяч населення, перевищивши показники таких міст, як Гері, штат Індіана (48,3 на 100 тис.), Новий Орлеан, штат Луїзіана (37,6 на 100 тис.), Балтимор, штат Меріленд (43,3 на 100 тис.) та Детройт, штат Мічиган (47,3 на 100 тис.), а також рівень його сусіда Сент-Луїса (37,2 на 100 тис.). Згідно з даними ФБР, рівень зґвалтувань перевищує 260 на 100 тисяч населення[5].

[5].

Таблиця станом на 2012 рік, відображено кількість злочинів на 100 тисяч жителів:

злочин Східний Сент-Луїс Середній рівень по країні
Вбивство 62,9 5
Зґвалтування 221,9 27
Пограбування 732,2 113
Напад 3975,6 242
Крадіжка зі зломом 3213,8 670
Крадіжка 3870,8 1959
Угон автомобілів 1439 230
Підпал 136.8 -


Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. East St. Louis City Census 2010 Data — Population (en). Cubit Planning. Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 2011-12-26. 
  2. а б Gateway Geyser Renowned as Tallest Fountain in U.S. and Spectacular Complement to the Arch (en). Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 2011-12-26. 
  3. Jiddah: King Fahd's Fountain (en). SAMIRAD. Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 2011-12-26. 
  4. U.S. Gazetteer: 2010, 2000, and 1990 (en). Архів оригіналу за 2012-03-12. Процитовано 2011-12-26. 
  5. а б в East St. Louis, Illinois (en). Advameg, Inc. Процитовано 2014-09-01. 
  6. American FactFinder (en). United States Census Bureau. Процитовано 2014-09-01. 
  7. Data Center
  8. а б INDUSTRIALIZATION, SOCIAL CHANGE AND CONFLICT (en). The IBEX Archive. Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 2011-12-27. 
  9. A Chronology of African American Military Service: From WWI through WWII (en). Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 2011-12-27. 
  10. а б Kozol, Jonathan Life on the Mississippi // Savage Inequalities: Children in America's Schools. — 1991. — P. 22. — ISBN 0-517-58221-X.
  11. Marcus Garvey Speech, 8 Jul 1917, Excerpts from Robert A. Hill, ed. The Marcus Garvey and Universal Negro Improvement Association Papers', Volume I, 1826 — August 1919. Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1983, accessed 1 Feb 2009, PBS, American Experience
  12. Patrick, «The Horror of the East St. Louis Massacre», Exodus, February 22, 2000.
  13. Wells, Crusade for Justice: The Autobiography of Ida B. Wells, rev. ed., 1991.
  14. Elliott M. Rudwick, Race Riot at East St. Louis, July 2, 1917, Southern Illinois University Press, Carbondale, 1964, p.50
  15. William Allen And John G. Carlton, «Much evidence of Mississippian culture has succumbed to bulldozer and plow», St. Louis Post-Dispatch, 9 January 2000, Retrieved 31 October 2010