Амілкар Кабрал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Амілкар Лопес Кабрал
порт. Amilcar Lopes Cabral
Амілкар Лопес Кабралпорт. Amilcar Lopes Cabral

Flag of PAIGC.svg Генеральний секретар
Час на посаді:
19 вересня 1956 — 20 січня 1973
Попередник
Наступник Арістідеш Марія Перейра

Народився 12 вересня 1924(1924-09-12)
Бафата,
Flag of Portugal.svg Португальська Гвінея,
Помер 20 січня 1973(1973-01-20) (48 років)
Конакрі,
Flag of Guinea.svg Гвінея
Національність ґвінеєць
Політична партія Африканська партія незалежності Гвінеї та Кабо-Верде
Дружина Марія Елєна Вілєна Родрігес (1951-1966)
Ана Марія Кабрал (1966-1973)
Діти доньки: Іва, Ана Луїза
Рідня батько — Ювенал Кабрал
мати — Іва Пінел Евора
Релігія атеїзм

Амілкар Лопес Кабрал (порт. Amilcar Lopes Cabral) (* 12 вересня 1924, Бафата, Португальська Гвінея —20 січня 1973, Конакрі, Гвінея) — політичний діяч і революціонер Гвінеї-Бісау й Кабо-Верде, один із засновників і генеральний секретар партії ПАІГК, теоретик антиімперіалістичної та національно-визвольної боротьби.

Життєпис[ред.ред. код]

Син Ювенала Лопеса Кабрала й Іви Пінеї Евори, названий батьком на честь карфагенського полководця Гамількара Барки, смертельного ворога Риму. Народився у Португальській Гвінеї (теперішня назва — Гвінея-Бісау), але виріс і закінчив школу на островах Кабо-Верде. Після звершення навчання у Лісабонському сільськогосподарському інституті два роки працював у Португалії. 1952 року повернувся до Гвінеї, де працював агрономом. Робота на експериментальній фермі Pessube передбачала часті відрядження у різні кутки країні, які дозволили Кабралу ближче ознайомитись зі суспільною дійсністю в умовах португальського колоніального панування.

Ще у Португалії Кабрал вступив у контакт зі студентами-революціонерами не тільки з Гвінеї-Бісау, але й з інших португальських колоній в Африці — Анголи, Конго, Мозамбіку. В студентських гуртках відбувалося його знайомство з революційними ідеями. 1959 року Амілкар Кабрал, його брат Луїс Кабрал, Арістід Перейра, Фернандо Фортес де Алмейда та Юлій Єлисей Терпін заснували Африканську партію незалежності Гвінеї та Кабо-Верде (ПАІГК). Чотири роки по тому бійці ПАІГК вчинили напад на військові казарми в м. Тіте, що на півдні Гвінеї-Бісау, розпочавши таким чином збройну боротьбу — партизанську війну проти португальських колонізаторів. На першому етапі війни бази партизанів були розташовані у сусідній Гвінеї, на той час вже незалежній від Франції.

Збройна боротьба розгортувалася повільно, але успішно — на початку 1970 року під контролем ПАІГК опинилася більша частина Гвінеї. Фактично португальці утримували лише два найбільших міста колонії — Бісау та Бафата — й їхні околиці. В цей час Кабрал виступав не тільки як талановитий організатор, але й пропагандист і представник гвінейського народу за кордоном — виступав з доповідями про національно-визвольну боротьбу в Африці на міжнародних конференціях і в ООН. 1970 року його разом з Агостіньо Нето (президентом МПЛА) і Марселіно дос Сантосом (віце-президентом ФРЕЛІМО) приймав Папа Римський Павло VI.

Після низки невдалих замахів Кабрал кінець-кінцем був убитий 20 січня 1973 у штаб-квартирі ПАІГК неподалік м. Конакрі. Його вбивцями стали члени його ж власної партії. Таким чином справдилось пророцтво, яке він зробив за кілька років до того: «Якщо хтось з нас постраждає, то винуватими в цьому будемо лише ми самі. Ніхто крім нас не може зруйнувати ПАІГК.»

Кабрал вважається революційним теоретиком не менш значущим, ніж Франц Фанон чи Че Гевара, і його вплив відчувається далеко за межами африканського континенту. Його ім'ям названо міжнародний аеропорт на о. Сал (Кабо-Верде), університет у Бісау, центр культури в м. Боа-Віста (Бразилія), вулиця у Сен-Дені (Франція).

Ідейна спадщина[ред.ред. код]

Хоча Кабрал вважав себе радше практиком, ніж теоретиком, він постійно займався розробкою питань тактики та стратегії, цілей та засобів антиколоніальної боротьби. Свої думки висловлював у статтях і промовах.

Важливе місце в антиколоніальній боротьбі, на думку Кабрала, посідала культура, тому питанням культури він приділяв велику увагу. Культура колонізованого і пригнобленого народу має протиставлятися культурі колонізатора.

Робітничий клас, зокрема промисловий пролетаріат, через свою нечисленність не міг відігравати вирішальної ролі у національно-визвольній боротьбі в колоніях. Завдання передового загону, що виступав на чолі переважно сільських мас, виконував союз національної дрібної буржуазії та інтелігенції. Цей союз оформлювався у вигляді революційної партії.

Кабрал висунув концепцію «класового самогубство», що його мала б вчинити національна буржуазія після здобуття незалежності від метрополії. Класове самогубство відкриває шлях до уникнення відтворення відносин гнобитель (колонізатор)—пригноблений (колонізований) у новій, незалежній країні. Якщо його не вчинити, ці відносини збережуться, тільки з участі нових «дієвих осіб»: гнобитель (буржуа)—пригноблений (пролетар). Через класове самогубство буржуазії боротьба за національне визволення переростає в боротьбу за визволення соціальне.

Про Амілкара Кабрала[ред.ред. код]

Фідель Кастро:

Можна сказати, що не з багатьма керівниками у мене складались такі щирі дружні стосунки, які були між Амілкаром і мною. Мислитель неабиякого інтелектуального дару, творець і надзвичайно людяна особистість.

Збірки творів[ред.ред. код]

  • «Портуґальська» Гвінея. Сила зброї (Guinée “portugaise”: le pouvoir des armes. Paris: François Maspero, 1970).
  • Революція в Ґвінеї. Вибране (Revolution in Guinea: Selected Texts by Amilcar Cabral. New York: Monthly Review, 1970)
  • Повернення до джерел. Вибрані промови Амілкара Кабрала (Return to the Source: Selected Speeches of Amilcar Cabral. New York: Monthly Review, 1973)
  • Революція в Ґвінеї. Вибрані статті та промови (Революция в Гвинее. Избранные статьи и речи. Москва: Наука, 1973)
  • Єдність і боротьба. Том 1. Теоретична зброя (Unité et lutte, I. L'arme de la théorie. Paris: François Maspero, 1975)

Література[ред.ред. код]

  • Amilcar Cabral. Brève analyse de la structure sociale de la Guinée «portugaise» (1964) // Unité et lutte, I. L'arme de la théorie. Paris: Maspero, 1975. Pp.139-149 (фр.)
  • Amilcar Cabral. Libération nationale et culture (1970) // Unité et lutte, I. L'arme de la théorie. Paris: Maspero, 1975. Pp.316-335 (фр.)
  • Amilcar Cabral. Identity and Dignity in the Context of the National Liberation Struggle (1972) // Return to the Source: Selected Speeches of Amilcar Cabral. New York: Monthly Review, 1973. Pp.57-69 (англ.)
  • Patrick Chabal. The Social and Political Thought of Amilcar Cabral: A Reassessment // The Journal of Modern African Studies, Vol.19, No.1 (March 1981), pp.31-56 (англ.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Твори Кабрала[ред.ред. код]

Про нього[ред.ред. код]